«Эвакуировать по 1 категории»: що відомо про вбивць в'язнів Луцької тюрми

23 Червня 2023, 13:21
Луцька тюрма кінця 1930-х років 4704
Луцька тюрма кінця 1930-х років

Ми багато десятиліть вшановуємо пам’ять жертв розстрілу в Луцькій тюрмі в 1941 році. Однак досі залишається недослідженим питання хто вони – вбивці з НКВС, які відповідальні за цей злочин проти людства. Окрім загальної відповіді – радянські репресивні органи, радянська тоталітарна система, є й конкретні особи з прізвищами. 

На жаль, сьогодні відомі лиш одиниці з них, які зафіксовані в документах: Всеволод Меркулов, Василь Чернишов, Філіппов, В. Розов, Гончаров, Дворкін, Гриньов, Лєскін, Башлаков, Ковальов, Балахин, Фахурдінов, Стан… Усі вони – росіяни. Не обійшлося і без запроданців – Іван Білоцерковский, Янущенко.

 

Розстріл

Відступаючи перед нацистами, радянська влада не хотіла лишати свідків своїх звірств та окупації. Західноукраїнські тюрми були переповнені в’язнями. 

План евакуації в’язнів, затверджений заступником Комісара НКВС СРСР Василем Чернишовим, 23 червня 1941-го начальник тюремного управління НКВС УРСР Філіппов направив командирові 13-ї дивізії НКВС полковнику Зав’ялову

За цим документом, передбачали вивезти 23 тисячі 236 осіб у тюрми й табори Киргизії, Башкірії, Красноярського та Орджонікідзівського країв, Чкаловської. Архангельської, Івановської, Молотовської, Ростовської, Новосибірської, Орловської, Тульської, Свердловської, Харківської, Омської, Вологодської та Читинської областей. 

 Читайте також: Які злочини тоталітарного режиму ховала Луцька в’язниця

Разом із планом евакуації Чернишов на ім’я наркома НКВС Сергієнка переказав рознарядку виділити 778 залізничних вагонів. Швидкий наступ нацистів, проблеми з транспортом та активізація націоналістичного підпілля, яке час від часу атакувало тюрми, визволяючи своїх, поставили радянські каральні органи перед неможливістю реалізації плану.

Евакуювати частину в’язнів змогли лише в окремих містах, однак більшість із них не доїхали до місця призначення.

«Эвакуировать по 1 категории» означало умертвити. Телефоном в усі обласні та районні каральні органи передали відповідне розпорядження. 

Читайте також: Волинська Голгофа: що варто пам'ятати про Трагедію Луцької тюрми

Підставою для розстрілів став наказ № 2445/М народного комісара Держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова № 2445-М від 23 червня 1941 року, згідно з якою на осіб, що утримувалися в тюрмах західних областей України, складались списки, за якими вони підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв’язку з початком війни з Німеччиною. 

Розстрілу підлягали не тільки люди, щодо яких були винесені вироки про вищу міру покарання, але і засуджені до позбавлення волі, а також ті, що перебували під слідством і не мали вироків суду.

Об 11 годині 30 хв, 23 червня до в’язниці прибула оперативна група співробітників УНКДБ та УНКВС Волинської області на чолі з капітаном держбезпеки Розовим. 

Читайте також: Донька Зінаїди Рубіновської поділилися спогадами про матір, яка пережила розстріли у Луцькій тюрмі

Начальник УНКДБ капітан Білоцерковський наказав видати опергрупі для розстрілу всіх засуджених і навіть тих, хто тільки звинувачувався за статтями 54, пункт 2, 11 Кримінального кодексу УРСР, а особливо членів ОУН. 

Підготовка до страти мала зайняти 20 хвилин, оскільки повідомили, що німці знаходяться в 7 км від Луцька. 

Начальник Луцької тюрми молодший лейтенант НКВС Гриньов та четверо його чергових помічників Башлаков, Янущенко, Ковальов і Балахін зайшли в тюрму, відібрали і вивели у господарський двір приречених на страту людей. 

У документах йдеться, що заступник начальника тюрми Лєскін побоявся йти до в’язнів, йому дали зброю і залишили біля тюрми. 

Беззбройних в’язнів знищувала оперативна група працівників УНКВС по Волинській області під керівництвом капітана держбезпеки Розова, особовий склад 233 конвойного полку військ НКВС, керівний склад та наглядачі в'язниці. 

Усю ніч і до самого ранку 23 червня в Луцькій тюрмі розстрілювали арештантів, поспіхом прибирали їхні тіла. 

Читайте також: Як досліджували першу братську могилу розстріляних в'язнів Луцької тюрми


«Мы немедленно приступили к уборке трупов. Все трупы 70 с лишним осужденных к ВМН и около 800 подследственных нами закопаны и место на местах нахождения трупов полито керосином и выпалено, а после этого все эти места посыпаны известью…», – із рапорта сержанта Стана начальству. 

У в’язниці залишалося ще 625 живих людей. 

З доповіді начальника Тюремного управління НКВС УССР капітана держбезпеки Філіппова заступнику Народного комісара внутрішніх справ СРСР Чернишову дізнаємося, що 22-23 червня 1941 року, співробітники НКВС УРСР на території Луцької тюрми №1 розстріляли близько 2000 ув'язнених, які залишились на прогулянковому дворі.

Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина

Зі звіту начальника Тюремного управління НКВС УССР капітана держбезпеки Філіппова
Зі звіту начальника Тюремного управління НКВС УССР капітана держбезпеки Філіппова

У рапорті сержанта Стана йдеться, що тюрму Луцька разом із командиром роти конвойних військ старшим лейтенантом Фахурдіновим і всім складом працівників тюрми вони залишили після зв’язку з військовими частинами НКВС.

«Совместно с раб. тюрьмы № 1 всем составом УНКВД мы 29/VI-41 г. прибыли в Мархлевский р-н, Житомирской обл, откуда нас разбили по группам и откомандировали в другие области», – повідомив він. 

Стан також доповів, що усі документи щодо в’язнів заступник начальника Луцької тюрми Лєскін по дорозі до Києва спалив. Серед знищеного на тюремній машині були документи і цінності з Володимир-Волинської тюрми (два повних матраци), документи Луцької тюрми (4 матраци з особовими справами в’язнів, картки №5, камерна картотека на всіх в’язнів тюрми).

Читайте також: Маловідомі факти з життя в'язнів Володимирської тюрми

 

Убивці

 

Василь Чернишов народився у 1896 році в селі Вилікі на Рязанщині. Освіта – 4 класи, працював буфетником на станції Богоявленськ, потім кіномеханіком, помічником електромонтера та електромонтером у кінотеатрі міста Кірсанов

Вступив у російську імператорську армію, служив у 79-му запасному піхотному батальйоні. У 1916 році закінчив школу прапорщиків у Москві. Був учасником Першої світової війни, з жовтня 1917 року став членом ВКП (б). Активно встановлював радянську владу не лише на Рязанщині, а й у Туркестані.

Стрімка кар’єра Чернишова розпочалася у 1922 року коли його призначили начальником штабу військ Державного політуправління (ДПУ) Приволжзького воєнного округу. 

Читайте також: Колківська республіка в спогадах чекістів

Василь Чернишов
Василь Чернишов

Через два роки – підвищення по службі та робота в Казахстані. У 1937-1939 роках – заступник наркома внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова. Чернишов був єдиним заступником, якого після арешту в розстрілу Єжова, не піддали репресіям. 

Із 18 лютого 1939 року до 25 лютого 1941 року він очолював ГУЛАГ НКВС СРСР, одночасно залишаючись заступником наркома внутрішніх справ СРСР. До самої смерті у 1952 році був на посаді заступника міністра внутрішніх справ СРСР. 

Генерал-полковник Чернишов завідував роботою будівельно-виробничих підрозділів ГУЛАГу. Саме на його совісті смерть тисяч в’язнів ГУЛАГу, руками яких він будував залізні дороги та різні заводи у необжитих районах Сибіру. 

На совісті Чернишова табори для військовополонених, депортації кримських татар та населення Західної України у 1944-1952 рр. Цього росіянина за його діяльність мали підстави проклясти мільйони людей не лише з України, а всього СРСР.

Читайте також: Патріарх політв’язнів: біографія Михайла Сороки, який відсидів 35 років

Всеволод Меркулов народився у 1895 році в місті Загатали в Азербайджані в сім’ї росіянина і грузинки. Середню освіту здобув у Тифліській (нині Тбілісі, столиця Грузії) гімназії, навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету, звідки на третьому курсі мобілізували в армію. 

До 1917 року був юнкером Оренбурзької школи прапорщиків. У вересні-жовтні 1917-го був прапорщиком маршової роти в Ровно (нині Рівне), а далі до січня 1918-го – прапорщиком 331-го Орського полку 4- армії Південно-Західного фронту, який перебував у луцькому напрямку в районі річки Стохід. 

У бойових діях участі не брав. Через хворобу евакуювався до матері у Тифліс. Влаштувався на роботу спочатку діловодом, а потім вчителем в училище для сліпих, де його мати була директором. Цікавився літературою, писав власні твори.

З вересня 1921 року Меркулов розпочав кар’єру в ЧК. Ним став опікуватися Лаврентій Берія взявши у своє близьке оточення. Кар’єра стрімко пішла вгору – від помічника уповноваженого Економічного відділу при Раднаркомі ССР Грузії до члена Бюро ЦК КП(б) Грузії (1937 р.).

Читайте також: Життя з тавром «Молодої гвардії»: доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

Всеволод Меркулов
Всеволод Меркулов

У серпні 1938 року Берія забирає Меркулова у Москву на різні керівні посади. З 1939 до 23 серпня 1946 року був членом ЦК ВКП (б).

У 1940 році Меркулов увійшов у склад «трійки», яка керувала знищенням польських офіцерів у Катині. У листопаді 1940 року входив у делегацію Молотова на переговори з керівництвом нацистської Німеччини у Берліні

Він був присутнім на сніданку Гітлера в Імперській канцелярії 13 листопада 1940 року на честь радянської делегації. А також тоді, коли увечері того ж дня Молотов давав вечерю в радянському посольстві, де, крім Ріббентропа, був рейхсфюрер СС Гімлер.

Читайте також: Карма для катів, розстріляні волиняни та ув'язнення істориків: що треба знати про Сандармох

У період із 3 лютого до 20 липня 1941 року і з 14 квітня до 7 травня 1946 року Меркулов працював міністром державної безпеки СРСР. На цій посаді Сталін замінив його Абакумовим. Меркулова вислали за кордон, призначивши начальником Головного управління радянського майна за кордоном при Міністерстві зовнішньої торгівлі СРСР. 

У 1950-1953 роках він працював міністром державного контролю СРСР. Переніс два інфаркти і за станом здоров’я взяв відпустку. У вересні 1953 року Меркулова арештували як довірену особу Лаврентія Берії. Сидів у тюрмі в Бутирці, позбавивши всіх посад і нагород. 

Вже 23 грудня 1953 року Всеволода Меркулова розстріляли разом із іншими близькими співробітниками Берії. Його жінку і матір у 1954 році відправили на спецпоселення у Казахстан. Той, хто сіяв репресії та санкціонував розстріли тисяч інших людей, отримав кулю від своїх.

Володимир Розов народився у 1901 році в місті Молога Ярославської області. У 1936 році у званні капітана почав працювати у Центральному апараті Управління держбезпеки НКВС УРСР, згодом на високих посадах в органах держбезпеки Києва і Харкова

У 1939 році приїхав у Луцьк, був начальником 2-го відділу ВКР УНКВС Волинської області. Член ВКП (б). Датою смерті вважають 9 травня 1942 року, причина – пропав безвісти на фронті.

Іван Білоцерковський народився у 1907 році в містечку Володарка на Київщині. Кар’єру чекіста розпочав із 1930 року на Донеччині, згодом очолив Бердичівський райвідділ НКВС на Житомирщині, з липня 1939 року був заступником начальника НКВС Житомирської області.

Через кілька місяців уже очолював НКВС Вінницької області. Із 4 грудня 1939 року до 8 липня 1941 року був начальником Управління НКВС Волинської області. Згодом у званні капітана держбезпеки працював начальником охорони військового тилу, начальником оперативного відділу 5-ї армії Південно- Західного фронту. 

Дата загибелі на фронті невідома.

Володимир Гриньов народився 27 липня 1913 року у селі Портинніково Псковського району Ленінградської області. Служив у Червоній армії з 15 березня 1938 року, кар’єру чекіста розпочав у 1939 році як співробітник 5 відділу управління НКВС СРСР. 

Закінчив службу взванні майора у 1961 році. Дата смерті невідома.

На сьогодні, у відкритих джерелах не вдалося довідатися деталей про інших убивць в’язнів Луцької тюрми. Сподіваюся, що з часом дослідники зможуть віднайти більше інформації.

Читайте також: Норильський бунтар: біографія волинянина Степана Семенюка

Коментар
13/07/2024 П'ятниця
12.07.2024
11.07.2024