Норильський бунтар: біографія волинянина Степана Семенюка

19 Січня 2021, 16:42
Степан Семенюк 5393
Степан Семенюк

Степан Семенюк майже все життя прожив під чужим прізвищем і на чужині. За те, що воював за незалежність України. Він один із небагатьох, хто дочекався відновлення Української держави. До останнього подиху марив Україною, лишивши нам заповіт: «Своїх батька і матір треба любити такими, якими вони є. Так само і Вітчизну. Якщо можеш – роби щось, щоб її змінити на краще. Ідеальної країни, про яку мріялося, не буде, бо немає у світі ідеальних держав. Але треба зробити все, щоб наші люди почувалися в Україні, як удома».

Степан Семенюк
Степан Семенюк

Степан Драницький народився у селянській багатодітній сім'ї 19 січня 1920 року у селі Гаразджа під Луцьком. Уся родина Драницьких присвятила життя національно-визвольній боротьбі.

Найстарший брат Остап загинув, визволяючи Латвію, Андрій (псевдо Мім) був окружним господарчим референтом Організації українських націоналістів і районовим ОУН Луччини, загинув у 1945 році від куль НКВС. Іван Драницький, районовий ОУН Колківщини, також загинув 1945 року в бою з енкаведистами.

Читайте також: П'ять текстів про УПА від Район.Історія, які варто прочитати

1
Батьки Степана Тетяна і Василь Драницькі
Батьки Степана Тетяна і Василь Драницькі

Степан Драницький закінчив чотири класи початкової школи у Гаразджі, продовжував навчання і працював у Луцьку. Нещодавно в архівах знайшовся документ-спогад про Степана Драницького когось із односельчан-друзів. Життя так склалося, що він навчився бути небагатослівним, особливо про особисте життя.

Біографічний спогад про Степана Драницького із Архіву визвольного руху
Біографічний спогад про Степана Драницького із Архіву визвольного руху

Біографічний спогад про Степана Драницького із Архіву визвольного руху
Біографічний спогад про Степана Драницького із Архіву визвольного руху

Тож ця вісточка про юність Степана є надзвичайно важливою. Звідси дізнаємося, що «будучи ще школярем у сільській школі, дуже любив читати…, завжди згромаджував довкола себе своїх товаришів, яким читав і розказував про козаків, а часто проводив це з ними на практиці, роблячи різні вправи та марші з піснями. З кожним днем все більше працював над собою і над своїми ровесниками. Кожного свята приходив з міста і проводив виховну роботу серед товаришів».

Так дізнаємося, що ще дитиною Степан вивчив і поставив у клуні разом із дітворою дві п’єси, одну з яких склав сам, про дитячі роки Тараса Шевченка. А другу вивчив із дитячого журналу «Дзвіночок». На ці постановки прийшла вся сільська дітвора і сусіди.

Далі у документі йдеться: «Дуже не любив тих, що п’ють і курять. Тому ніхто з його виховників не пив і не курив. Все юнацтво, яке він виховав у селі, кинулось у вир революційно-визвольної боротьби українського народу».

У 1938 році Степан Драницький став членом ОУН і активно зайнявся підпільною роботою. Із приходом радянської влади працював вчителем у рідному селі Гаразджа, пройшов так звану перепідготовку вчителів у секції істориків. Продовжував патріотичне виховання молоді аж доки про це не довідалися в НКВС.

Коли три машини приїхали в село арештувати юнака, він, попереджений селянами, втік і 30 серпня 1940 року перейшов у підпілля. Взявши собі псевдо Федька перейшов у Острожецький район на Рівненщині, де став районовим провідником ОУН (входив до Луцького округу ОУН).  

 «Війна 1941 року застала мене сиротою, 15 травня моїх батьків, дружину брата з п'ятирічним Михасем москалі вивезли в Тюменську область», – згадував Степан Васильович.

Тато помер із голоду 1945 року в Тюменській області, мама, двічі тікала із заслання, згодом повернулася додому, але зустрілася із сином через 30 років. «Степанку, сили свої тратиш на чужині», – запам’ятав назавжди материні слова.

Степан спілкувався із Сергієм Качинським і його братом Левком, тож разом із ними організовував визвольний рух ОУН і УПА на Волині. Після Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року створював українську державну адміністрацію.

У час німецької окупації далі перебував у підпіллі на нелегальному становищі, організовуючи боротьбу з окупантом. Із осені 1941 року повстанська кар'єра Степана (тепер мав псевдо Матвій) була стрімкою: став провідником ОУН Луцького району, а від лютого 1942 року – окружним провідником ОУН Луцького округу.

У травні 1943 року Степан був призначений суспільно-політичним референтом обласного проводу ОУН, а згодом Військової округи «Турів» Української повстанської армії, шефом політичного штабу. Від липня 1943 року – член Крайового проводу ОУН П3У3.

Після переходу фронту в серпні 1944-го – референт пропаганди ВО УПА «Тютюник». У час, коли на звільненій від нацистів території у 1943 році постала Колківська республіка, Степан керував видавничим штабом, проводив учительську конференцію, в якій взяло участь майже 80 вчителів. Учасники конференції обговорювали питання методично-навчального характеру.

Читайте також: КОЛКІВСЬКА РЕСПУБЛІКА СВОБОДИ

«Видавати шкільні посібники для початкових шкіл було трудно, бо ж ми не мали фабрик паперу, все треба було «позичати» в німців або привозити з-за Бугу, і ми це, по змозі, робили. Влітку 1943 року ми видали посібник для початкових шкіл «Українознавство» в підпільній друкарні в Колках», – розповідав він.

Чимало різних повстанських доріг довелося пройти Степану Васильовичу, брав участь у боях із нацистами та енкаведистами. Та сили були нерівними, після німців на Волинь прийшла радянська влада, яка жорстоко полювала на повстанців.

Степана Драницького (Семенюка) спіймали 9 вересня 1944 року і кинули до в'язниці у Рівному, де засудили до смертної кари. При арешті мав документи на прізвище Семенюк, тож по справі проходив сам, як рядовий повстанець і громадянин Польщі. Так і лишився на все життя під чужим прізвищем, бо було легше зберігати конспірацію.

Степан Васильович 79 днів очікував розстрілу у камері смертників, але його було замінено на 20 років каторги у радянських концтаборах.

Степана Семенюка 20 квітня 1945 року відправили на етап у радянські концтабори. За десять років він відбув ув'язнення в таборах Тайшету, Маріїнінська, Норильська, Воркути, Мордовії, у центральному ізоляторі у Володимирі на Клязьмі, в тюрмі в Іркутську. У концтаборах було кілька осіб, які його знали з волі, проте ніхто не видав.

Особливою сторінкою біографії Степана Семенюка є його участь у табірному русі опору, він був одним із керівників Норильського повстання у таборах під назвою «Горлаг». У московських документах повстання мені вдалося віднайти довідку на активістів постання у 3-тій каторжній зоні. Саме там йшлося про поляка Степана Семенюка.

Читайте також: Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Волині

Із довідки на активістів Норильського повстання
Із довідки на активістів Норильського повстання

Прикметно, що Данило Шумук, будучи в УПА, був підлеглим Степана Семенюка, а вдруге в житті вони зустрілися в концтаборі. Ніхто з земляків-українців, які його там впізнали, не видали справжнього Степана Драницького. Він уже до останнього дня свого життя лишиться Семенюком.

Читайте також: Волинянин Данило Шумук: від комуніста до упівця та найстаршого політичного каторжника

У жовтні 1955 року його, як поляка, депортували закінчувати термін неволі у Польщу. В'язнів ГУЛАГу – переважно поляків та українців, серед яких був Степан Семенюк, привезли у табір праці неподалік міста Влоцлавка над Віслою в громаді Міхелін. Перебування у польському ув'язненні було набагато легшим і людянішим у ставленні до в'язнів, ніж у радянських концтаборах. Згодом спеціальна комісія переглядала справи ув'язнених для звільнення.

Читайте також: Історія уродженця Березнівського району, який тричі втікав з ГУЛАГу

2
Степан Семенюк (сидить справа) та інші учасники Норильського повстання, 1957 р.
Степан Семенюк (сидить справа) та інші учасники Норильського повстання, 1957 р.

Після виходу на волю довгий час Степан Семенюк проживав у родичів друзів з України, потім працював на будівництві, де професійно мав чималі успіхи. З часом отримав у місті Зелена Гура житло, одружився. Але увесь час проживання у Польщі ні на хвилину він не забував, що він українець і що його батьківщина поневолена.

Сім'я Степана Семенюка в Польщі
Сім'я Степана Семенюка в Польщі

А коли розпочався процес здобуття Україною незалежності Степан Семенюк робив усе, щоб у діаспорі знали про нашу країну, знали її історію і підтримували державотворчі процеси українців.

Неспокійний характер колишнього повстанця, вічна жага до знань і самоосвіта, товариськість і розум дали Степану Семенюку нове життя за кордоном. Його громадська діяльність у Польщі поєднала сотні українців, які після акції «Вісла» у 1947 році були переселені у Польщу.

Численні зустрічі Степана Семенюка з українськими громадами у Польщі мали вигляд лекцій з історії української церкви і української державності. У часи незалежності України Степан Васильович дуже часто буває в Україні.

1
Полтавщина, м. Лебедин школа №7, 1993 р.
Полтавщина, м. Лебедин школа №7, 1993 р.

Не злічити кількості зустрічей його зі студентською та учнівською молоддю у школах і вишах, участі у різноманітних конференціях по всій Україні.

1
Степан Семенюк в гостях у Національної гвардії
Степан Семенюк в гостях у Національної гвардії

А скільки статей написано до газет і журналів в українські та зарубіжні видання! Степан Семенюк намагався не пропустити жодної важливої події в Україні і по можливості взяти участь у ній особисто. Загадковий українець із Польщі, який часто представлявся простим журналістом (мав журналістське посвідчення, бо дописував у багато газет), не один раз підкорював мудрим словом багатолюдні й високоповажні аудиторії.

1
Свято матері, Київ, 1991 р.
Свято матері, Київ, 1991 р.

У 2009 році в Луцьку у видавництві «Терен» вийшли спогади Степана Семенюка, які я мала честь першою читати і готувати до друку. У 2010 році Степан Семенюк став лауреатом премії імені Василя Стуса за книжку спогадів «І гинули першими...».

1
Зустріч із луцькими пластунами, 2009 р.
Зустріч із луцькими пластунами, 2009 р.

Відомий письменник і філософ Євген Сверстюк зазначив: «Степан Семенюк належить до покоління тих учасників національно-визвольних змагань, які діяли в умовах неможливого і всупереч обставинам. Вони говорять тільки по суті – нічого зайвого, і мовчки роблять свою справу. Степан Семенюк – добрий вчитель, і це – чи не найголовніший слід у житті подвижника, який на вівтар Батьківщини поклав усе своє життя».

1
Віршоване вітання Василя Шляхтича
Віршоване вітання Василя Шляхтича

І скрізь, як живий свідок подій, Степан Семенюк ніс правду про УПА. «Ми пройшли велику і довгу дорогу випробувань у боротьбі за Українську державу,в боротьбі ми зростали і кріпли, ми змагалися з різними окупаційними системами, тому змінювались наші методи і засоби боротьби, змінювались програмні настанови. Не змінювалось тільки одне – боротьба за Українську соборну самостійну державу! Дуже важливо сьогодні українцям гідно відстояти свою мову, бо вона душа держави, не піддатися на русифікаційну політику влади», – вважав Степан Семенюк.

Життєвий досвід давав можливість йому бачити і знати проблеми нашої державності. Основною проблемою нашого нинішнього буття він вважав радянську спадщину, а також тяжку постколоніальну державну адміністрацію без досвіду самостійного управління.

«Сподівався, що цього разу в Україні помру, – промовив Степан Семенюк під час останньої нашої зустрічі в Луцьку у мене вдома. – Але видно ще не пора, тож повертаюсь назад». Я отримувала електронні листи із Зеленої Гури, де Степан Васильович повідомляв, що останнім часом дуже підводить здоров'я, що вік уже такий, але жив Україною – її болями і проблемами.

Повернутися на Батьківщину вже не мав змоги. Останні свої дні Степан Семенюк доживав у будинку для людей похилого віку, де наглядали за його здоров’ям. Провідували Степана Семенюка священник церкви, куди він раніше часто ходив, і місцеві українці. Особливо піклувалися Василь Шляхтич із Зеленої Гури і Михайло Кертичак із Варшави.

1
Останній день народження Степана Семенюка, 2019 р. Торт від Василя Шляхтича і його доньки
Останній день народження Степана Семенюка, 2019 р. Торт від Василя Шляхтича і його доньки

Помер Степан Семенюк 11 липня 2019 року у віці 99-ти років. Його поховали у Зеленій Гурі біля сім’ї – дружини та сина.

Могила Степана Семенюка
Могила Степана Семенюка

Вічна слава і пам’ять Героєві!

Леся БОНДАРУК,

кандидатка історичних наук, представниця
Українського інституту національної пам’яті

Коментар
Код блоку:
30/11/2022 Вівторок
29.11.2022
28.11.2022