Фотографії волинянки Фортунати Обропальської зберігаються у краківському музеї
-
-
>
-
>
-
>
2557
Улюблена і єдина донька в родині Леонарда та Альбіни Шуровських народилася в 1909 році у Володимирі. Зростала у колі братів – Вінсента, Валеріана, Чеслава, Яна і Ромуальда. Своє незвичне ім’я дівчинка не любила, про це вона сказала в інтерв’ю в 1999 році:
«Мій батько був дуже щасливий, коли я народилася і, оскільки, нашого родича звали Фортунат, і він був заможною людиною – тато захотів, щоб я так само називалася і була успішною по життю».
Одного разу, після Другої світової війни, подорожуючи Італією, черниці з Сан-Ремо переконали її, що Фортуната дарує, а не отримує щастя. Італійською Fortunata також перекладається, як «щаслива», і це ідеально описує найважливішу рису її особистості.
Як згадують її колеги та друзі – Фортуната вміла бути щасливою і знаходила позитив, там де його здавалося не могло бути.
Читайте також: Універсальний магазин Валеріана Шуровського у Володимирі
Фортуната була єдиною дочкою. Обожнювана батьком. Пройшла добрячу закалку зі своїми п’ятьма братами. Саме тоді, ще бувши малою, вона навчилася використовувати свій шарм.
Фортуната закінчила гімназію у Володимирі. Батьки хотіли, щоб донечка залишилася з ними. Зовсім на короткий час юна дівчина стала писаркою місцевого Польського банку, але талант Фортунати не поміщався там.
Вона була людиною мистецьких масштабів. Дівчина захоплювалася малюванням. Вона постійно щось малювала, і малювала...
Ще бувши зовсім малою, як згадували рідні дівчинки, вона любила спостерігати за своїм рідним братом Валеріаном, якому на день народження купили фотоапарат. Тому, коли брат був зайнятий своїми хлопчачими справами – вона тихенько «брала» у нього фотоапарат і вчилася фотографувати.
Звісно, Валеріан був не в захваті від такої витівки сестрички, але брати дуже любили свою сестричку і розділяли її захоплення. Як згадувала Фортуната, першу фотокамеру подарували їй саме брати.
Вулиці Володимира були сповнені різнокольорових контрастів, поруч із цегляними будівлями стояли дерев’яні котеджі, змішувалося життя польської, української та єврейської громад. Церкви, костели, монастирі. Місто було повне різних полярностей.
Читайте також: Володимир: маловідомі факти про княже місто
З її перших спроб фотографування майже нічого не збереглося, але родина Анни Доримедонтівни Матвійок (Шуровської) досі зберігає ці безцінні знімки Валеріана і Фортунати.
Першим її фотоапаратом був Leica – легкий і простий у використанні інструмент для миттєвих фотографій. І, як згадувала Фортуната, він дав «божевільному дилетантові» великий простір для самовираження.
Згодом вона поїхала до Варшави де вступила до Академії образотворчого мистецтва. Невідомо чому через деякий час вона вирішила змінити мистецькі студії на користь хімічного факультету імені Стефана Баторія у Вільнюсі (Литва).
Короткі дослідження біографії Фортунати повторюють інформацію про те, що вона не закінчила Академію образотворчих мистецтв через фінансові проблеми. Але це не збігається з дійсністю, адже родина Шуровських не мала фінансових труднощів.
Вони були досить заможними та могли дозволити освіту єдиної доньки.
«Мій дядько був викладачем органічної хімії у Вільнюському університеті. Він переконав мене вивчати хімію», – відповіла Фортуната на питання про свою зміну освіти.
У 1931 році вона фактично почала вивчати хімію у Вільнюсі. На четвертому курсі додала другу спеціальність: ботаніку. Професійно Фортуната захопилася фотографією на початку 1930-х років, коли познайомилася з митцем Яном Булгаком.
За його допомогою вона почала робити перші фахові фото. А перед тим, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Зигмунтом Обропальським, або для друзів – Зімеком. Він розділяв усі її захоплення, підтримував та був справжнім другом.
Вже у 1935 році вона вийшла за нього заміж. Варто зауважити, що на той час Зигмунт Обропальський був вже відомим польським фотографом.
«Одружилися, бо разом робили гербарій і була проблема, хто його зберігатиме. Ніхто не хотів поступатися», – згадує Марія Августиняк.
«О, так! Перед початком війни батьки Зімека жили добре, мабуть, мали принаймні два маєтки: Облатово та Млини. Його батько, також Зигмунт, був директором фабрики ліків у Вільнюсі, тому віленська квартира служила основною, а садиба в Облатові - літньою квартирою, з насиченим світським життям. Вони обожнювали свого сина. Зімек розказував, що коли він був у Монако, його батьки приїхати, щоб викупити його. Він так веселився», – пригадує друг родини Міхал Августиняк.
Вони одружилися в Тракаї (Литва). Обропальські були прекрасною парою. Їм подобалися посиденьки, ігри в бридж, гуморески та природа.
«Я з Волині», – з дитячим захопленням каже вона у відеоінтерв’ю, яке є доступне у фондах Бібліотеки Рачинських.
Вона постійно була готова прийти на допомогу, та робила це з неймовірним тактом у поєднанні з чарівністю маленької дівчинки. Коли в 1999 році, в тому ж інтерв’ю, її запитали, чи займався її чоловік фотографією раніше за неї, вона з невинною посмішкою відповіла: «Перше фото я зробила, коли мені було десять років».
Відомо, що після кількох вдалих фотовиставок Фортуната давала приватні уроки з фотографування для інших жінок. Вона, як ніхто знала, як важко пробитися між чоловіками, адже в той час жінку з фотоапаратом рідко можна було зустріти.
Фотографування було чоловічим привілеєм. Фортунату називали «унікальною людиною», про це згадувала Марія Августиняк, родина якої в Познані була серед найближчих друзів подружжя Обропальських.
Так само подружжя Августяник згадувало, що друзі називали Фортунату – лагідно Туся.
«Туся сказала, що завжди мріяла довести чоловікам, що жінки вміють фотографувати», – згадував Міхал Августиняк.
У 1935-1939 роках Фортуната створює репортажні кадри, пейзажі, портрети, перші ізогелі та інші технічні експерименти. Перед самим початком Другої світової війни вона закінчила навчання, і фотографія перетворилася з хобі на мистецьку пристрасть, яку вона повністю реалізувала після 1945 року.
Після закінчення Другої світової війни родина Обропальських переїхала до Познані. Там вони були співорганізаторами та брали активну участь у житті польської фотоспільноти.
Фортуната Обропальська брала участь у багатьох важливих виставках (зокрема виставка «Сучасна польська фотографія», а також знаменита Перша виставка сучасного мистецтва, вона представляла свої роботи на індивідуальних виставках у 1958 та 1960 роках), за що отримала численні нагороди Міжнародної федерації фотомистецтва - AFIAP (1953) i EFIAP (1963).
Крім мистецької діяльності, вона також брала участь у роботі редколегії «Świat Fotografii», першого повоєнного часопису, присвяченого фотографії, була членкинею правління Товариства любителів фотографії.
Читайте також: В похованні найбільше вразила блакитна стрічка, або Як хлопчик з Володимира став дослідником Олександром
Її світлини початку 1950-х років, часто виконані в особливих техніках (серед них найпоширеніші псевдосоляризація, негативна копія), характеризуються дуже високим художнім рівнем.
Зигмунт Обропальський помер у 1991 році, а Фортуната у 2004 році. Обоє поховані в Познані на цвинтарі при парафії Sw. Jana Vianneya. Як відомо, у родини не було дітей.
Більшість робіт Фортунати Обропальської зберігаються у Музей історії фотографії в Кракові. Майже 200 світлин музею заповіла сама фотографиня. Це найвідоміші її роботи, унікальні фотографії за весь період творчості Обропальської.
Для рідного Володимира – Фортуната залишається невідомою особою. Тут жодного разу не було її виставки.
Чому не було в радянський період – зрозуміло. Її братів знищила каральна машина СРСР. За той період незалежної України, коли ще була жива Фортуната – теж не було жодних контактів з мисткинею. Вона називала себе волинянкою і це, мабуть, найбільш промовистий факт про неї, як про особистість.
Читайте також: Репресований власник кондитерської у Володимирі
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
