Маловідомі факти з життя в'язнів Володимирської тюрми

У 2021 році виповнилося 80 років з того часу, як розпочалося масове знищення жертв політичних репресій, які були розстріляні у тюрмах Західної України. Станом на 1941 рік в Україні діяло понад 60 в'язниць, з них 26 – саме на заході України.

У 1831 році жителі Володимира-Волинського – поляки – підняли повстання проти Російської імперії, яка на той час окупувала, як Україну, так і Польщу. Поляки хотіли відродити незалежність своєї держави. Російський царизм за валами княжого замку у Володимирі в 1831 році збудував будинок політичної в'язниці – її приміщення збереглося до нашого часу. 

Першими її в'язнями були саме польські повстанці – ще у середині ХІХ століття. У 30-х роках ХХ століття у будівлі утримувалися члени Комуністичної Партії Західної України (КПЗУ), засуджені польською владою. Але жоден з них не був розстріляний.

Володимирська тюрма

17 вересня 1939 року Володимир-Волинський увійшов до складу Радянського Союзу. Нова влада розпочала ув'язнювати «класових» ворогів-інакодумців, а саме священиків різних конфесій, українських націоналістів, заможних міщан і селян (добрих господарів, власників майна), польських офіцерів, євреїв, патріотично налаштованих володимирчан. Тож будинок тюрми за валами уже був готовий приймати нових жертв.

Коли 22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на Україну – радянська влада відступала і розстрілювала більшість в'язнів у катівнях НКВС. Така ж доля чекала нещасних людей у Володимир-Волинській в'язниці НКВС на Підзамче – їх розстрілювали або ж кидали у камери гранати.

Читайте також: Волинська Голгофа: що варто пам'ятати про Трагедію Луцької тюрми

Коли у Володимирі встановилася німецька влада, то берлінські фотокореспонденти зафільмували ці жахіття. Вивісили списки убитих, родичам дозволили поховати тіла жертв. 

Жителька Володимира-Волинського Любов Храновська розповіла про жертв в'язниці, своїх двоюрідних дядьків – Івана і Федора Фещуків – уродженців і жителів села Зимне. 

Іван Фещук

Іван навчався спочатку у Володимирі, разом з відомим священником Сергієм Депо, згодом студіював у гімназії у Львові, був патріотом України, його рідний брат Федір – одружився і господарював. Кати з НКВС у 1941 році забрали обох, Федора – прямо з-за столу, коли дружина подавала йому обід.

Вони були закатовані і померли страшною смертю у Володимир-Волинській в'язниці. Батько поховав синів у Зимному та після приходу «других совєтів» їх пам'ятники були знищені. Родина відбудувала їх лише за незалежної України.

Читайте також: Молитва як речовий доказ: неймовірна історія священика з Топільного

На похороні їх брат Андрон і сестра Надія поклялися помститися за смерть своїх братів і пішли в УПА. Обоє загинули, та Надія народила у криївці дівчинку, якою опікувалася пані Доскоч з села Хорова Локачинського району, видавши за свою дитину – на її обійсті знаходилася криївка. Та провокатор вивідав правду про немовля і названа мати потрапила до в'язниці, а сирота Ярослава – до притулку в Ківерцях.

Дівчинку Ярославу усиновила жінка-комуністка і виховала її у Києві, де та здобула освіту. Та гени батьків-патріотів далися взнаки – Ярослава Калиновська стала помічницею-референткою народної депутатки Верховної Ради України Слави Стецько.

Читайте також: Слава Стецько і Волинь: 100 років від дня народження

Краєзнавець Ярослав Царук допоміг Ярославі Калиновській відшукати родину у Володимирі-Волинському. Перед смертю Ярослава заповіла, що хоче, щоб її останки кремували і поховали у Зимному – так і вчинили. Після смерті родина таки возз'єдналася.

У Володимирській в'язниці за валами також розстріляли Михайла Тележинського – священника Василівської церкви, композитора, диригента, керівника відомого на Волині хору «Замочок». Тележинський приятелював із відомим українським композитором Кирилом Стеценком, а до прибуття на Волинь він був інспектором військ УНР, упорядкував кілька музичних збірок для дітей. 

Жертвою в'язниці став і Юхим Бунда – офіцер армії УНР, який у 1919 році керував загоном, котрий двічі виганяв польських окупантів з міста Володимира. Одна з вулиць нашого міста названа іменем Бунди. Згодом він був активним учасником товариства «Просвіта» у Володимирі. Жертвами катівні стали й учасники культурних товариств «Рідна хата», ПЛАСТ та ін. 

Читайте також: Донька Зінаїди Рубіновської поділилися спогадами про матір, яка пережила розстріли у Луцькій тюрмі

Ще у 1973 році працівники туберкульозної лікарні, копаючи вигрібну яму наткнулися на останки людей – за наказом головного лікаря Миколи Ваврисевича вони мусили усе закопати назад. Одна з наглядачок тюрми, яка згодом працювала санітаркою у тублікарні, ніколи не їла яблук з лікарняного саду, бо знала, що там закопані люди.

У 1997 році з ініціативи голови міської організації народного Руху України Леоніда Михальчука та колективу історичного музею (директор – Володимир Стемковський) було організовано археологічні розкопки.

Науковці з Львівського товариства «Пошук» ексгумували останки 97 людей, тоді ж знайшли жетони і офіцерів Війська Польського Другої Речі Посполитої, особисті речі в'язнів, радянські копійки 40-х років ХХ століття. Розкопками зацікавилося Консульство Республіки Польща у Луцьку.

У 2010-2012 роках організація «Волинські старожитності» і археологи Сергій Панишко та Олексій Златогорський провели повторні розкопки – були ексгумовані останки понад 800 людей.

Читайте також: У Старому Загорові встановили пам'ятний знак