Волинська Голгофа: що варто пам'ятати про Трагедію Луцької тюрми

23 Червня 2021, 15:19
Сергій Годлевський 2607
Сергій Годлевський

На території Луцька існує особливе місце. Стіни цієї обителі бережуть в собі відбиток важких подій нашої історії. Цікаво, що місце в якому звучали молитви, незважаючи на все, повернуло своє призначення. Лучани знають його як Монастир бригідок, Замковий Свято-Архангельський чоловічий монастир та все ж сумнозвісну Луцьку тюрму. Цікаво, ця установа діяла і за часів Російської імперії, польської, радянської влади та навіть німецької окупації.

Трагедію Луцької тюрми та її масштаби почали відкривати лише з настанням Незалежності, і тоді «мертві заговорили». Зараз важко уявити весь жах та біль, яких зазнали «в'язні». Достеменно невідома точна кількість жертв, у різних джерелах вказується від двох до чотирьох тисяч закатованих людських життів. 

Замковий Свято-Архангельський чоловічий монастир, в якому розміщувалася Луцька тюрма
Замковий Свято-Архангельський чоловічий монастир, в якому розміщувалася Луцька тюрма

Більшість в'язнів були політичними. Зараз надзвичайно важко встановити, тих кому вдалося вижити. Приблизно це 100 – 130 людей.  Спочатку, знищили засуджених на смертну кару, потім був розстріл політичних та інших в'язнів. Форма знищення: кулемети та гранати.

Журналістка Район.Історія поспілкувалася із істориком та краєзнавцем Сергієм Годлевським, який вже багато років займається вивченням Трагедії Луцької тюрми.

Перше чим зустрічає колишня катівня – величезне панно із зображенням музикантів, адже після 1958 року в'язницю перетворили на музичне училище. Відтоді аж до 1998 року в стінах просочених кров'ю, навчали прекрасному. Зовсім поруч чавунні сходи ХІХ століття, а біля решіток були сітки, щоб в'язні не могли вистрибнути вниз. В одному із коридорів проводилися допити. Була певна психологія тієї «роботи». 

Панно
Панно

Чавунні сходи ХІХ століття
Чавунні сходи ХІХ століття

Приміщення кілька разів потерпало, збереглися сліди різних епох. Нині воно належить церкві, проводяться дослідно-реставраційні роботи, вивчаються підвальні приміщення.

Читайте також: У Луцьку дослідили підземелля монастиря бригідок

Старовинні перекриття
Старовинні перекриття

Камерні двері, 1970-1980-ті роки
Камерні двері, 1970-1980-ті роки

– Пане Сергію, на вашу думку, коли в Луцькій тюрмі зробили училище, це був спосіб знищити пам'ять та історію цього місця, чи все-таки спосіб насміхатися?

– Я б це трактував як другий варіант. Танці на кістках. Наприклад, у Вінниці в 1941 році також відбулися масові розстріли в'язнів, їх поховали в міському парку. Під час німецької окупації відбувалася ексгумація, їх поховали, але в радянські це місце зрівняли і зробили танцювальним майданчиком.

Сергій Годлевський
Сергій Годлевський

Тоді в училищі навіть працював викладач, в якого трьох дядьків розстріляли в цій в'язниці. 

Зараз ми стоїмо перед входом в первинний храм Святого Михаїла, який входом був вмурований в монастирське приміщення. Після того, коли ліквідували монастир Святої Бригіди, влада Російської імперії використала такі величезні фундаментальні споруди як тюрми.

Храм
Храм

І до наших часів дійшла первинна частина фрески. 

Частина фрески, яка дивом вціліла
Частина фрески, яка дивом вціліла

Частина фрески, яка дивом вціліла
Частина фрески, яка дивом вціліла

Довгий коридор веде нас до однієї із найстрашніших камер, у якій починали вбивати віру та гідність. Вона була розрахована на 30 людей, але там поміщали близько 200. Вікна були забиті та загратовані, весь час в'язні проводили у темряві. Місця було вкрай мало, люди лягали тісно один до одного, навіть переверталися по команді. 

У цих стінах вбивали віру та гідність
У цих стінах вбивали віру та гідність

Ще однією «особливістю» була відсутність каналізації, в'язні справляли природні потреби привселюдно в одну спільну бочку. Внаслідок нелюдських умов, на людях гнив одяг, а подразнена шкіра пекла наче при опіку. 

Це була так звана камера попереднього ув'язнення. Після цієї камери, коли людина потрапляла до слідчого, і виносячи такі нестерпні муки, була готова підписати будь-що.

Одна із найстрашніших камер Луцької тюрми
Одна із найстрашніших камер Луцької тюрми

На людину заводили справу – яка стаття, що він мав, що здавав. Все це чітко велося. І коли проводилися екгумаційні роботи, так як Микола Куделя сказав, що зверху були спалені документи. На паперах писали хімічним олівцем, і вони не до кінця прогоріли і можна було відчитати навіть кілька прізвищ.

Під час розстрілу 23 червня ті, хто мав політичні статті, виходили на політичне подвір'я, а хто мав кримінальні і інші на західне. Микола Куделя врятувався тим, що перейшов на західне подвір'я. Багато людей здогадувалися про розстріл.

На території Старого міста, збереглася споруда, в якій функціонувала тюремна кухня. На місці невеличкої прибудови, була плита на якій в'язні готували їжу. Про це нагадують, хіба що ґрати на вікнах.

Приміщення тюремної кухні
Приміщення тюремної кухні

Там, де зараз стоїть старе спортивне приладдя, була вигрібна яма. Коли відбувався розстріл, частина із в'язнів скочила у нечистоти, тим самим врятувавшись. Бували й випадки, коли люди вмирали в них.

Та найстрашніше було те, що почалося бомбардування і одна із бомб впала на кут біля в'язниці. Поблизу місця, де зараз стоїть хрест, утворилася вирва. Та все ж найбільше поховання було на місці, де зараз квіти. Коли у стіни тюрми увійшли німецькі війська, вони були вражені побаченим. Збереглися їхні звіти.

24 серпня 1941 року нацисти дозволили провести певні акції пошанування. Спеціальна комісія за допомогою громадськості Волині зробила насип над могилами, встановила хрести та таблички з написами, на яких вказували кількість похованих. Відбувся офіційний похорон та відправа панахиди. 

Однак, в радянський час хрести та таблички знищили, а могили зрівняли та заасфальтували. Так легко владці стерли будь-яку згадку про цю трагедію. Якщо й хтось намагався підіймати це питання відповідь була одна та ствердна – «німці розстріляли».

– Чи були виявлені останки на східному подвір'ї?

– Після ліквідації тюрми тут облаштували автоколону. В радянські часи це був воєнізований об'єкт під посиленою охороною. Колишні працівники, які тут працювали, згадували, що по ночах працював екскаватор: вивозили землю. Є кілька версій куди везли. Одна із них, що вивозили у так званий кар'єр, який знаходиться на об'їзній на вулиці Карпенка-Карого. Друга ж версія, будівництво дороги Луцьк-Дубно і на той відрізок вивезли останки.

Найбільше поховання останків в'язнів. На місці виявили лише фаланги пальців
Найбільше поховання останків в'язнів. На місці виявили лише фаланги пальців

Ця яма була викрита, вона дуже глибока. Єдине що знайшли, фаланги декількох пальців. Вибрали ту яму повністю, але останків не знайшли. З тих чотирьох могил, які зазначали Куделя та Покотило, виявили одну. Друга виявилася порожньою, інша наповненою, є ще два ймовірних місця.

Читайте також: Старе місто: підняли перші рештки розстріляних в’язнів

– Скільком людям вдалося вижити і чи до них пізніше застосовувалися репресивні дії?

– Нема чіткої межі хто вижив і скільки тих людей було. Ми знаємо про те, що в кінці існуваня радянської системи і вже в незалежній України офіційно покази давали двоє людей – це Григорій Покотило і Микола Куделя. За кримінальною справою, яка була відкрита у 1989 році за фактом розстрілу Луцької в'язниці, викликали приблизно 30 людей. Дуже багато їх було моїх земляків із Горохівського району. Окрім того, було багато людей, які врятуватилися, після того пішли в УПА, але не дожили до Незалежності.

Були й такі, що вижили, але ніколи не признавалися. Наприклад, я знаю двох братів, Баламути їхнє прізвище. Вони були під час розстрілів і все це розповідали вдома, але ніколи не признавалися про це публічно. Це із села Широка на Горохівщині, померли у 1960-х роках.

Найбільше сиділо це звичайно українців, бо це була обласна в'язниця, була і частина поляків, євреїв та й інші національності. Були навіть росіяни дворяни. Разом з тим, сидів певний відсоток кримінальних злочинців.

Читайте також: Молитва як речовий доказ: неймовірна історія священика з Топільного

– Яка доля спіткала кримінальних злочинців? 

– В Радянському Союзі було таке словосполучення як «соціально близький елемент», що вони вкладали в це можна тільки здогадатися. Мабуть, з ними ще можна «працювати», а от політичних вже «не виправиш». Микола Куделя та інші очевидці згадували, що дали чіткі інструкції випустити малолітніх та кримінальників, яких утримували за незначні злочини. Більшість людей там були так звані підслідні. Їм навіть за радянською системою не винесли жодного вироку. Їм інкримінували щось, але не визначили.  

В першу чергу ліквідували тих, хто був засуджений на смертну кару. Микола Куделя описує, що смертників закололи штиками. Інших в'язнів вигнали на подвір'я. На вишках стояли кулемети, почався пересічний вогонь, в натовп кидали гранати. Були навіть смерті від шоку: серце і психіка не витримували. 

Коли відбулася масакра, виходить начальник тюрми і каже що, не будемо більше нікого розстрілювати. В'язні лежали декілька годин непорушно. Тих, хто був поранений дострілювали. Живі зносили тіла та скидали їх в яму. Зверху кинули документи, запалили їх, закидали негашеним вапном і записали яму. Далі тих хто вижив завели в камери, зокрема Куделю теж. Вони чекали тієї смерті, але вижили.

– Коли прийшли німецькі війська, вони вели підрахунки побаченого чи опитували мешканців?

– Я думаю, це було опитування. На могилах були таблички з написами, де вказувалась чітка кількість похованих. За їхніми підрахунками, це було 2 100–2 370 розстріляних в'язнів.

Під час німецької окупації в селах насипали могили в пам'ять розстріляних вязнів Луцької тюрми. Вони були в селах Ківерцівського та Горохівського районів. 

– Чи збереглися документи, з яких можна черпати інформацію?

– Документи самих в'язнів ми не можемо виявити, не можемо сказати чітку кількість ув'язнених. Є документи, які загально доступні, є вже в певних монографіях документи-звіти. Є рапорти, в яких чітко звітували як це відбувалося по всій Західній Україні. Є навіть рапорт начальника НКВД по Волинській області, в якому він описує як вони втікали, чому вони спалили в Житомирській області ці документи. 

Ніхто ніколи не працював в німецьких архівах. Німці були скурпульозні в цьому питанні і в якійсь мірі це була третя сторона, хоча дуже зацікавлена. Німці дуже чітко описували. Однак цього ми не маємо.

 Читайте також: Які злочини тоталітарного режиму ховала Луцька в’язниця

 – На скільки мені відомо, першим почав піднімати та досліджувати це питання Микола Куделя. А крім нього хтось залишив спогади, маю на увазі, з тих хто вижив?

– Куделя славний тим, що займався Шевченкіаною. В нього була величезна підбірка матеріалів, я навіть не назву це бібліотекою, це значно більше. Багато читаючи ті матеріали, він сам став письменником і він написав ті спогади.

В багатьох людей існувала оповідна традиція. Григорій Покотило сам приїхав сюди і розповів про це на мітингах. Приходили жінки та розповідали, в яких камерах сиділи. Ці матеріали періодично записували. І це представники польської національності, які вижили. 

Інформація очевидців тих подій збігається. 

Читайте також: Донька Зінаїди Рубіновської поділилися спогадами про матір, яка пережила розстріли у Луцькій тюрмі

– Як відбулося перепоховання жертв Трагедії Луцької тюрми у 2017 році?

– Вбитих в'янів перепоховали як перших християн. Може це нескромно, але це була моя така ініціатива. Їм вимурували гріб, обклали його внизу ялиновими гілками, обтягнули білим полотном та склали кістки. Все вкрили білим погребальним полотном – саваном. Так ховали перших християн.

Пам'ятні дошки жертвам Трагедії Луцької тюрми
Пам'ятні дошки жертвам Трагедії Луцької тюрми

Читайте також: У Старому місті відправили панахиду та захоронили в’язнів Луцької тюрми

– Які сила та значення цього місця для подій 1991 року?

– Перші мітинги в 1989 та 1990 збиралися на Замковій площі. Тоді ще було багато живих свідких цих трагічих подіїй. Ми трохи ще «відкидаємо» багато ув'язнених, починаючи з 1944 року. По сьогоднішній день звертаються родичі розстріляних і вони плутають ситуацію. 

Перші мітинги чомусь збиралися тут біля замку. Я не знаю, це напевне якась така вища сакраментальна сила. Тут чуття поколінь. На замку було вперше піднято жовто-блакитний прапор. У музеї дзвонів я пам'ятаю зіграли кілька нот майбутнього гімну України. 

Тут я вперше почув цю інформацію. Я стояв із покійним Євгеном Шимоновичем, Микола Куделя підійшов, а потім і упівець Мелетій Семенюк. Вони розповідали про розстріляних. Хоча я до того чув, але не знав де, не орієнтувався тоді в Луцьку. Я тоді подумав, що це мій обов'язок відшукати. Це була відправна точка, 1990 рік.

Читайте також: Унікальні фото першого мітингу під стінами Луцької тюрми

Це місце, де ми були, я називаю Волинська Голгофа, тому що там зі всієї Волині сиділи люди у в'язниці, різних національностей, віросповідань, політичних уподобань. Це така духовна трагічна сторона. Від неї не можна черпати силу, але до неї потрібно приходити і пам'ятати, щоб цього ніколи не сталося і знати чому це сталося і як це сталося. Це наш обов'язок. 

Для 90-х років взагалі Замкова площа була місцем всіх зустрічей. Перші мітинги мали трохи інше значення, ніж зараз. Це був певний прояв громадянської позиції. На той час ніхто не знав чим може закінчитися похід на мітинг. Тобто, могла бути відкрита справа. Я не сумніваюся, в тому що по відношенню до мене та інших були відкриті ті справи, велася картотека.

Все тут поєднується: історія, трагізм, велич. Замок — це є велич нашої історії і трагізм разом з тим, тому що тут розгорілася драма розстрілу в'язнів Луцької в'язниці. Те що ці люди не скорилися, теж можна вважати як героїзм.

– Що на вашу думку ще варто зробити для гідного пошанування і меморіалізації?

– В першу чергу я б оголосив конкурс на спорудження надгробка на місці захоронення і облаштування цієї території. Там має бути в дійсності Волинська Голгофа. Щоб все таки в нас виник музей, щоб це було в комплексі. Я б хотів аби викупили ту територію, на якій знаходиться автосервіс. Я не вважаю за правильне, що автосервіс має бути в такому місці. 

Що там має бути, ну треба подумати. Наприклад може бути школа сакрального мистецтва або іконописна школа, щось в такому дусі. І в подальшому має бути масштабне дослідження.  

Читайте також: Відчути все на собі: у Луцьку пройшла акція «Ніч у тюрмі»

 – Колись були ідеї організувати музей. Зараз людям хочеться більше торкнутися тієї історії. Чи зроблять це місце більш доступним?

– Напене це питання не до мене. Я б дуже хотів, щоб в крилі, у якому ми ходили, зробити музей жертв тоталітарних режимів і зробити його набагато ширшим. Луцька в'язниця має бути однією із ключових тем, але на території старого міста було й єврейське гетто і це також трагедія. Не треба відмежовувати.

Читайте також: Гранати милосердя: як розстрілювали євреїв у Луцьку

Ми не маємо музею УПА. Є музеї регіонального значення, такі як Вовчак, окремі криївки або експозиції в краєзнавчих музеях. На Волині існували важливі рухи – бандерівці, мельниківці, бульбівці або бульбаші на них казали. 

Читайте також: П'ять текстів про УПА від Район.Історія, які варто прочитати

Ще одна трагічна сторінка нашої історії, це історія КПЗУ. Коли прйшла радянська влада, їх практично всіх репресували та знищили. Це також, я думаю, варто було висвітлити окремо. Такий музей мав би бути. Це мала б бути філія краєзнавчого музею. 

Музей повинен бути сучасним та мультимедійним. Щоб це було на слуху та щоб це було яскраво, треба йти в ногу з часом. 

ФОТО Світлани СОЛТ

Коментар
17/09/2021 П'ятниця
17.09.2021
16.09.2021
15.09.2021