Трапилася ця історія майже 300 років тому, і герої її воювали з росіянами, шукали філософський камінь для створення золота, товаришували з бедуїнами і…керували Ковелем! Словом, вели дуже активний спосіб життя.

А звали цих героїв – Жевуські. Хтось пише, що були вони поляками, хтось стверджує, що з українських родів вони, але напевне відомо, що були вони шляхтичами, а гербом їхнім була «Кривда».

Герб «Кривда» трохи схожий на герб Ковеля

Рід Жевуських був славним, затятим, господарським, військовим і церковним. Словом, класична аристократична династія минулих віків. Хтось працював все життя суддею у Львові, хтось став еміром у бедуїнів Аравії, хтось вийшов заміж за Бальзака, а хтось розбудовував пишні палаци. 

Читайте також: Останній Габсбург, Імператор Карл І в Ковелі

Були серед них і ті, хто намагався поєднати непоєднуване, відзначитися у всіх сферах життя і засвітитися у всіх вереміях того часу. Ви дізнаєтесь саме про таких хлопців! Тому що вміли вони запалювати на повну та втручатися в пригоди рівня «Мегасерйозно». Та ще й з моїм рідним містом пов’язані. Ну як про них не написати?

Ковельський староста і львівські замки

Першого з них звали Вацлав Петро. Але оскільки титулів у нього було багато, то часто підписувався він абревіатурою на кшталт J. R. S. D. G. L. W. K., що означало Józef Rzewuski starosta drohobycki, generał lejtnant wojsk koronnych. Серйозно так виглядає титул, правда?

Ковельський староста Вацлав Петро Жевуський

Рід був його багатим, тож земель, сіл і міст було теж немало. Та й титулів, статусів і звань за життя цей Вацлав Петро отримав безліч: був він і воєводою (губернатор по-нашому) в різних землях, був і маршалком сейму (голова Верховної Ради зараз би звався), був і польним гетьманом (друга особа після головнокомандувача армії), був і старостою ковельським (не можу не згадати рідне місто!).

Але, крім усієї цієї політичної кар’єри, любив Вацлав мандрувати, писати вірші, п’єси і повісті, а ще – збирати усіляку ретро-красу! Тому не дивно, що цей ковельський староста у свої палаци звозив з усієї Європи меблі, картини, порцеляну, зброю і прикраси. 

Читайте також: Володимир Василькович, або Майстер-клас волинського князя у боротьбі з львівськими рейдерами

А палаци у нього були чудові – відомі Підгорецький і Олеський (в сучасній Львівській області). Розвернувся там Вацлав на повну міць: і третій поверх добудував, і «Гетьманський заїзд» з сонячним годинником звів (готель-корчма для гостей), і друкарню заснував. І для одного з найкращих приватних театрів у Європі сам тексти писав.

Підгорецький замок, який реставрував Жевуський

Читайте також: Ковельчанин Моше Вакс, який відкрив світу Софі Лорен

А ще Вацлав збудував прекрасну барокову ротонду навпроти Підгорецького палацу – витончену, пишну і величну. Зі смаком у цього магната було все гаразд. Тим більше, що в юності він багацько помандрував по Європі: від Англії до Італії, й лише у самій Франції, як писав очевидець, «три роки вивчав її закутки».

Вацлав Петро після мандрів по Західній Європі наказав збудувати біля замку барокову ротонду

Читайте також: Руські княгині чи європейські принцеси: жінки, які керували Луцьком, Волинню і Європою

І все було б нічого, якби Вацлав не пішов у політику. З відчуттям прекрасного у ковельського старости питань не було, а от з інтригами проблем вистачало. Спочатку він підтримав росіян, які пообіцяли йому усілякі плюшки. Потім, коли імперія (дуже неочікувано!) його обманула, він почав виступати проти.

І тоді, щоб цей затятий гетьман і староста їм не заважав, російська влада відправила його з сином у заслання. В Калугу. Такий життєвий поворот його зламав – не усілякий заможний магнат стерпить 5 років заслання у тогочасній Калузі. 

Вацлав почав писати покаянні псалми і останні роки прожив як монах-капуцин. За рік до смерті, в 1778 році, він вернувся до Кракова.

Як олігархи 250 років тому в хімію гралися

Син Вацлава Северин теж вдався активною натурою в батька. Проте, менше в культуру, а більше в політику. Бо вже з 20 років активно «розв'язував важливі питання національної безпеки Речі Посполитої». 

Спочатку він виступав за усілякі привілеї для шляхти: мовляв, ніяких реформ нам не потрібно, нам і так добре, а інші 85% (не аристократії) населення нехай мовчать. Потім договорився до того, що поляки повинні самі в своїй країні керувати.

Такої крамоли Російська імперії йому не пробачила, а тому відправила разом з татком у заслання.

Северин Жевуський, як і його батько, був ковельським старостою

Читайте також: Перша жінка-лікарка з Речі Посполитої лікувала Радзивілла «Рибоньку»

Северин зрозумів, що його справа – не шоколад, і потрібно щось вирішувати. Він якось домовився з Москвою (чи то з Санкт-Петербургом) і вже через рік його відпустили. Юнак швиденько стає великим гетьманом польним (друга людина в керівництві армії держави) і…ковельським старостою.

А оскільки сидіти спокійно на місці він не може, то звертається до прусського короля, щоб той допоміг йому стати диктатором у Польщі. Останній подумав, що жити ще хоче, а сперечатися з величезною Росією – ні, і рішуче відмовився.

Олеський замок був власністю династії Жевуських

Читайте також: Луцький договір: шпигунські пристрасті та програні війни

Сумний Жевуський їде в Підгорецький замок, де з відчаю поринає в алхімію. Тоді була дуже популярна ідея пошуку філософського каменю – такого собі хімічного реактиву, який би легко і швидко створював золото. І якщо його батько більше був по красі й мистецтву, то Северин вдарився у спроби наробити багато-багато золота.

Зрозуміло, що нічого у нього не вийшло. У 1790 році ковельський староста вертається в політику. Тоді в Польщі повним ходом йде боротьба за незалежність, оскільки сусідні держави – Австрія, Пруссія та Росія потроху зменшували польські землі. 

Жевуському в новій владі місця не знайшлося і він, як навіжений, гасає то до Відня, то до Санкт-Петербурга, але й там підтримки не знаходить. Мало того, за зраду батьківщині його у Варшаві засуджують до страти In effigie. 

Це коли дістати звинуваченого не могли, то просто знищували привселюдно на центральній площі або його портрет, або солом’яне опудало з його зображенням. Такі собі ляльки вуду по-європейськи!

Страта Жевуського та інших зрадників батьківщини In effigie в Варшаві

Читайте також: Джаніке-Ханум або Як жінка вижила серед чоловіків-тиранів

Останній староста ковельський і великий гетьман польний так і не вернувся на Батьківщину. Він прожив ще 17 років і помер 1811 року у Відні, коли його землі стали ареною битви між Наполеоном і Російською імперією.

Волинський емір, Золота Борода і бедуїни в Україні

А от наступний Жевуський – Вацлав Северин – своїми пригодами зумів затьмарити і діда, і батька. Разом з останнім своє дитинство він провів у Відні, де вивчив турецьку і арабську мови, познайомився з колегами-аристократами – фанатами Сходу та пішов у гусари. Вацлав теж не зрадив сімейні традиції й одружився... зі своєю кузиною.

Розалія Олександра Любомирська була кузиною Вацлава, а ще однією з найвідоміших аристократок Європи

Читайте також: Багаті теж плачуть, або Історія про любов найбагатшої нареченої XVI століття з Острога

З часом росіян трохи попустило і вони навіть дозволили цьому нащадку бунтівних Жевуських приїжджати до сімейних володінь на Волині. Проте графа тягнуло на Схід і він навіть познайомився з одним турецьким адміралом (і шпигуном), щоб помандрувати в мусульманські сторони. 

Однак йому постійно щось чи хтось заважав: то війна з Наполеоном, то жінка познайомиться з Оноре де Бальзаком, і Жевуські відвідають Париж (до речі, саме з рідною племінницею Вацлава пізніше одружиться відомий письменник), то потрібно буде заснувати перший інститут східних досліджень у Європі.

Читайте також: Красуня з Любомля, якій Фридерик Шопен присвятив вальс

У тривалу мандрівку мусульманським світом Вацлав Северин поїхав аж у 1817 році. І помандрував він там ох як довго! За 4 роки разом зі своїми козаками з України він побував у Стамбулі, Сирії, Іраку, Палестині та Багдаді. 

Для бедуїнів волинський шляхтич став своїм – за відвагу отримав титул Тадж ель-Фахр ель-Нішаан – «Вінець Слави», а ще Abu Assad, Arsian Emir Abd el-Niszan – «Слуга знаку». Вацлава називали Емір Золота Борода, а свої ж козаки – Отаман Ревуха.

Читайте також: В гостях у Роксолани: волинський рукопис про посольство до Стамбула

Ось так волинський емір Жевуський зобразив арабського коня у своїй книзі

Читайте також: Пригоди волинського шляхтича Михайла Чайковського: від козацького ватажка до османського паші

Коли Жевуський вернеться в Україну, то це буде одна з найекзотичніших постатей того часу. Чудовий фахівець, який знався на конях, автор першого в Європі альбому бедуїнської музики, засновник школи бандуристів і кобзарів, власник арабського маєтку в сучасній Одещині, меценат Кременецького ліцею і класичний ЗОЖ-ник – взимку оголеним на морозі обливався льодяною водою!

Пізніше про нього напишуть пісні, вірші та поеми Адам Міцкевич, Юліуш Словацький і Тимко Падура. А художники намалюють десятки портретів.

Вацлав Северин «Емір» Жевуський

Читайте також: На службі у князів: як захищали та чим допомагали волинські татари

Відхід з життя цього Золотобородого Гетьмана буде таким само цікавим, як і вся його доля. Він візьме участь у польському повстанні 1830-1831 років, збере загін своїх козаків на арабських скакунах і вирушить у вир війни. У битві під Дашевом загони повстанців розіб'ють, а Вацлав Жевуський зникне безвісти.

Його тіло так і не знайдуть…