Володимир Василькович, або Майстер-клас волинського князя у боротьбі з львівськими рейдерами
Майже 750 років князь Юрій пробував у свого дядька волинського князя Володимира попрохати ціле
місто, але безуспішно:
– Дядьку, тобі ж Брест не потрібний. Віддай його мені по доброму.
– Не віддам, бо вже іншому пообіцяв. А у тебе і так землі багато.
Як не намагалися галицькі володарі розширити свої володіння за рахунок двоюрідних родичів з Луцька і Володимира, це у них не вдалося. І все це дякуючи мудрому, розумному і дуже начитаному племіннику короля Данила. І хоча прожив цей князь всього 40 років, але в Історії відмітився знатно.
Звали його Володимир і був він сином князя Василька, молодшого брата Данила Романовича. З раннього віку юного княжича готували до правління – війна, переговори, знайомства з правлячими родичами в Європі, грамота і походи. Одним словом, повний курс підготовки «Правителя стандартного європейського ХІІІ століття».
Читайте також: Коли вперше згадується Луцьк, або що у місті робив перший король Русі
А так як Василько пережив свого брата Данила і став авторитетом для дітей останнього, то і відблиски цієї харизми передалися і його сину. Той цим вміло скористався. Тим більше, що час тоді був дуже агресивний.
Величезна і могутня монгольська держава Золота Орда розкинула свої володіння від Дунаю аж до Середньої Азії. І не було сили, яка могла з нею зрівнятися.
Місцеві князі та королі винятками не були, тому визнали монгольського хана за головного і регулярно сплачували податки туди й ходили в набіги золотоординців проти інших держав. Володимир у всіх цих «движняках» брати участі не хотів.
Після військової юності з батьком він хотів будувати міста, читати книги та просто приємно проводити час. Тому одружився з княгинею Ольгою з Брянська, добряче навтикав агресивним сусідам – племена ятвягів з земель теперішньої Білорусі, і почав… писати книги!
Так, книг тоді було дуже мало, з освітою у масах були серйозні проблеми, і князь вирішив нести сяйво знання в народ.
Читайте також: Кохання Святого Володимира
Як пишуть літописці, тогочасні ЗМІ, Володимир збудував кілька нових церков, у які вкладав дорогі ікони та книги у дорогій оправі. Найбільше йому сподобалося у місті Любомль. Князь так і казав: «Любо мне здесь» («любо мені тут»), а тому в місцеву церкву передав 34 книги.
Скільки з них він переписав сам – це не відомо, але точно своєю рукою переписав щонайменше два Євангелія-апраксос і Апостол.
Церкви церквами, але войовничих сусідів ніхто не відміняв. На Волинське князівство заглядалися і поляки, і ятвяги з поліських боліт, і литовські племена, і навіть монголи проходили через ці землі в походах далі на захід.
Читайте також: Як москвичі хотіли, але не змогли захопити Луцьк
Тому князь Володимир вирішив, що укріплень мало не буває, і наказав відомому тоді «градорубу» (той, хто будує град) Олексію збудувати місто Кам’янець і Кам’янецьку вежу. До речі, вона зберіглася до наших днів.
І все було б добре, якби не …родичі. Нащадки короля Данила хотіли все більше і більше: то шматок землі відібрати у поляків, то з дружніми литовцями розсварилися через бажання влади, то Закарпаття в угорців руками монголів забрали.
А потім в якийсь момент молодий князь Юрій Львович захотів і Брест. Він навіть для цього організував, як би зараз сказали, референдум у місті серед підкуплених прихильників. Мовляв, хоче місто вийти з Волині і перейти під галицьку владу.
Володимир на все це подивився і сказав, що я це місто вже пообіцяв іншому своєму брату Мстиславу, який правив у Луцьку. Але, якщо ви, невгамовні діти короля Лева, хочете Брест, то без питань – от тільки хай на це дасть добро Найголовніший – хан Золотої Орди.
Читайте також: 400 гривень і 4 міста: скільки коштував Луцьк і Володимир 900 років тому
Львівські братки швидко потухли і раптово так передумали «приєднувати» Брест. З монголами ніхто зв’язуватися не хотів. Тут не те, що Брест отримати, а свої землі втратити можна було.
Волинський князь на той час вже дуже важко хворів. Все той же журналіст «Галицько-Волинського літопису» детально описав стан здоров’я Володимира. Скоріше всього це був рак – у нього гнила нижня частина обличчя.
І, розуміючи, що часу обмаль, князь робить дуже серйозну і цікаву пропозицію двоюрідному брату Мстиславу: у правителя немає спадкоємців, крім названої дочки Ізяслави, тому він хоче передати свої володіння цьому луцькому правителю. Останній, звичайно, з радістю погодився.
Читайте також: Князівське місто Перемиль: тисяча років історії
Волинське князівство тоді було в кілька разів більше від теперішньої області. Його кордони проходили далеко на північ за Брестом і на півдні на межі теперішніх Тернопільської і Хмельницької областей. І правити тут – це значило бути у самому центрі активного життя Східної Європи.
Довіри до хитрих, жорстоких і лукавих галицьких родичів не було, а тому для Володимира найкращим варіантом був свій місцевий і добре знаний князь-брат.
Щоб уникнути будь-яких викрутасів і витребеньок зі сторони Мстислава волинський правитель йде на безпрецедентний крок. Він пише заповіт, в якому вказує усі свої вимоги та побажання, і закликає свого наступника в столицю – місто Володимир.
«А приїхавши у Володимир, поїхав він у єпископію до [церкви] святої Богородиці і скликав бояр володимирських брата свого, і міщан руських, і німців, і повелів передо всіма читати грамоту братову про оддання [йому] землі, і всіх городів, і стольного города Володимира. І слухали всі, од малого і до великого» – ось так в присутності всіх серйозних людей своєї держави князь Володимир оголосив свій заповіт.
Одним з найпоказовіших фактів стала чи не основна вимога князя до свого наступника: «милій дружині своїй» Ользі Романівні й названій дочці Ізяславі він віддає у володіння місто Кобрин, а Мстислав ніякої кривди їм не повинен робити, а тільки оберігати, любити і поважати, і доньку без згоди маминої заміж не віддавати, і княгинь ні до чого не примушувати.
Читайте також: Руські княгині чи європейські принцеси: жінки, які керували Луцьком, Волинню і Європою
Мстислав на все погодився, сказав, що все зробить, і що, взагалі, Володимир йому як батько та усьому голова, дружина його – як матір, а Ізяслава буде як рідна доця.
Князь на всю цю промову головою кивнув і …поїхав на полювання на кабана і ведмедя, бо «не ждав він слуг своїх, аби йому помогли, а скоро сам убивав усякого звіра».
Не пройшло і року, як князь Володимир Василькович помер у Любомлі від раку нижньої щелепи та гортані. Тіло перевезуть у столицю князівства – місто Володимир. Там його відспівають і поховають в Успенському соборі, який збудував його прадід Великий князь Київський Мстислав.
Читайте також: «Невидимі» княгині
Володимира будуть ховати усім містом і все населення шкодуватиме цього розумного, талановитого і справедливого правителя:
«І плакало тоді над ним усе множество володимирців — мужі, і жони, і діти; німці, і сурожці, і новгородці; і жиди плакали, немов при взятті Єрусалима, коли вели їх у полон вавілонський; і нищі, і вбогі, і чорноризці, і черниці: був бо милостив він до всіх убогих.»
Читайте також: Луцький договір: шпигунські пристрасті та програні війни
Вдова Володимира – княгиня Ольга – разом з Ізяславою переїдуть в Кобрин, де їх життєві шляхи зникнуть у мареві століть, а його наступник князь Мстислав продовжить будівництво у волинських землях і збереже мир з усіма сусідами від монголів до німців.
Як складеться його доля, Історія нам не каже. Проте вже через кілька десятиліть на наших землях з’являться нові династії, найвідоміша з яких – князі Острозькі – буде виводити свій родовід саме з цих правителів.
Читайте також: На службі у князів: як захищали та чим допомагали волинські татари