Аккерман, Кілі та Озі: українські міста півдня під владою османських султанів

Південь Одещини та сусідньої Миколаївщини оповитий історією османських завоювань. Туди особисто навідувалися султани Баязид ІІ (1447–1512) та його син Селім І Явуз (1470–1520), який був батьком величного Сулеймана Пишного (1494–1566). А відомий османський мандрівник і дослідник XVII століття Евлія-челебі, який подорожував понад сорок років, залишив докладний опис тих країв у десяти томах «Книги подорожі». Про міста Білгород-Дністровський, Кілію та Очаків у складі Османської імперії і йтиметься у статті авторки досліджень «Роксолана: життєпис», «Гарем османських султанів. Доба «Жіночого султанату» та низки романів, Олександри Шутко.

Завоювання Баязида ІІ

Зі сходженням 1481 року на трон Баязид ІІ продовжив завойовницьку політику свого батька – Мехмеда ІІ Фатіха на землях Молдавського князівства. Формальним приводом для цього стала відмова молдавського правителя Штефана ІІІ виплачувати османам данину. 

Відтак Баязид ІІ зібрав величезне військо, що складалося з 300 тисяч османів, 50 тисяч кримських татар та загонів волохів, і особисто 1484 року повів його у завойовницький похід. 

Узявши в облогу Білгород-Дністровський, османи трохи більше, ніж за два тижні – 16 червня 1484 року завоювали його. Це була велика перемога Баязида ІІ, з якою його вітали не лише османи, а й європейські та азійські дипломати в Стамбулі. 

Читайте також: На службі у князів: як захищали та чим допомагали волинські татари

Султан Баязид ІІ. Паоло Веронезе. ХVI століття

Невдовзі Білгород-Дністровський завойовники перейменували на Аккерман, тобто «білу фортецею». Він став центром Аккерманського санджаку – нової провінції Османської імперії. Через майже двісті років туди прибув османський мандрівник та письменник Евлія-челебі. 

Він був родичем тодішнього намісника міста Озі (нині – Очакова на Миколаївщині) Мелека Ахмеда-паші й працював на нього здебільшого як посланець.

Читайте також: П’яничка та нікчемний правитель: чи насправді таким був син Роксолани – Селім ІІ

Фортеця Аккерман

Перебуваючи в Аккермані, Евлія-челебі залишив опис не лише міста, а й фортеці, яку збудували з ракушняка на крутій скелі берега Дністра. 

«І вона сяє, як кришталь», – зазначав Евлія-челебі. 

За його словами, фортеця Аккерман мала три шари високих стін та троє воріт, двоє з яких – невеликі й виходили на річку Дністер, а одні – міцні залізні й звернені на схід. Коло цих воріт на той час стояли потужні гармати, за допомогою яких 1484 року османи підкорили фортецю.

Читайте також: Хатідже Турхан – султана-українка на османському престолі

Білгород-Дністровська фортеця

Евлія-челебі, який був у захваті від фортеці та міста, писав:

«Цитадель являє собою чотири гідні наслідування башти, подібні до галатської (вежа в стамбульському районі Галата). Ці майстерно збудовані, дивовижні, величезні вежі розташовані одна всередині іншої. І протягом багатьох століть у кожній із них накопичувався зернистий порох. У цій внутрішній фортеці стоїть звернений на Дністер королівський палац, у якому живе комендант».

Читайте також: Він став би прекрасним правителем: яким був первісток Роксолани – Мехмед

Рибна Кілія

Разом із Білгород-Дністровським османи 1484 року захопили й Кілію – місто на Одещині, що лежить на березі Кілійського гирла Дунаю й почали називати просто – Кілі. Його також відвідав Евлія-челебі. Ось як він описував тамтешню фортецю: 

«Вона має форму кола, як Ізмаїл та Аккерман та являє собою міцну споруду з трьома рядами стін. З одного боку зовнішніх укріплень немає. Це чарівна фортеця на низькому, рівному місці, з великою кількістю чудових лук, виноградників і садів».

Читайте також: Справжній портрет Роксолани

Кілія. Гравюра невідомого автора ХV століття

Утім, найбільше османського мандрівника вразила риба – білуга та осетри, яку масово в Кілі відловлювали місцеві рибалки. Він також бачив, як з осетрів видобували чорну ікру. Евлія-челебі розхвалював і кілійську бастурму з яловичини та баранини, мед, олію та пшеницю. 

За його словами,  землі Кілі – багаті на сади й виноградники. А місцеві жителі «здебільшого не обідають без гостей», – зазначав він.

Аккерман та Кілі 1511 року відвідував син Баязида ІІ, Селім. Приводом для цього стала боротьба за владу ще за життя батька-султана. На той час шехзаде Селім самовільно переїхав зі свого санджаку Трабзон до кримської Кафи (нині – Феодосії), намісником якої був його син Сулейман із матір’ю – черкескою Хафсою. 

Там перебував протягом року й одружився із донькою кримського хана Менґлі Гірея, Айше.

Читайте також: Любовні пристрасті османських султанів

Шлях до трону Селіма І Явуза

У квітні 1511 року шехзаде Селім вирішив силою узяти трон батька – старого й хворого Баязида ІІ, дже той бачив своїм наступником старшого сина Ахмеда. 

Тож Селім із вірними йому яничарами та військом кримського хана Менґлі Гірея морем відбув із Кафи та висадився на берег у місті Озі ( нині Очаків), яке 1492 року на місці литовської Дашівської фортеці, імовірно, заснував кримський хан Менґлі Гірей. 

Утім, місцеві жителі відмовилися відчиняти міську браму й приймати шехзаде Селіма з двохтисячним військом. Прикметно, що наприкінці 1650-х там побував Евлія-челебі, який так описав той край: 

«На протилежному, північному боці річки Дністер, на пустельних землях фортеці Озі розташовані місця, де полюють за людьми злощасні руси (українці) з країни місцевих козаків. Бо в цих місцях пролягає головний шлях кораблів, що прямують з Аккермана до Очакова і далі до Криму». 

Читайте також: Правда та вигадки «Величного століття»

Султан Селім І Явуз. Паоло Веронезе. ХVI століття

Невдовзі Евлія-челебі став свідком нападу українських козаків на фортецю Очаків, залишивши про це спогади. 

Не знайшовши прихистку в Озі, шехзаде Селім із військом рушив до Аккермана, де до нього приєдналися ще тисяча озброєних чоловіків. У саме місто його не впустили, тож він попрямував до Кілії, де також отримав відмову у гостинності. 

Читайте також: «Жіночий султанат» в Османській імперії: від Роксолани до Хатідже Турхан

З багатотисячним військом Селім пішов суходолом аж до Едірне, яке із 1361 до 1453 року було столицею Османської імперії. Там прагнув побачитися із батьком Баязидом ІІ, щоби висловити свої претензії, але той відмовив йому у зустрічі. 

Тоді шехзаде Селім вирішив силою узяти владу. І це йому нехай не з першою спроби, але все ж вдалося. Відтак 24 квітня 1512 року старий Баязид ІІ відрікся трону на користь сина, який став наступним султаном Селімом І Явузом (Грізним).

Читайте також: Волинський князь Дмитро Вишневецький – на службі у султана Сулеймана та Роксолани

Бій шехзаде Селіма проти батька Баязида ІІ. Османська мініатюра ХVI століття

Читайте також: Освіта в Османській імперії: як навчалися султани та їхні наложниці