«Жіночий султанат» в Османській імперії: від Роксолани до Хатідже Турхан
-
-
>
-
>
-
>
18390
У ХVI–XVII століттях великий вплив на політику Османської імперії здійснювали жінки правлячих султанів. Це явище в історії отримало назву «Жіночий султанат» і має відношення до України. Адже його засновницею була українка Роксолана. Утім, інша її землячка Хатідже Турхан (Надія) поклала цьому край. Як таке стало можливим у мусульманській країні, розповість Олександра Шутко – кандидатка мистецтвознавства, авторка книжок «Жіночий султанат: влада та кохання», «Роксолана: життєпис» і роману «Хатідже Турхан».
Багатодітна хасекі
Перші відомості про Роксолану (1505?–1558) у Стамбулі з’явилися наприкінці 1521 року, коли вона народила султанові Сулейману сина Мехмеда. У гаремі ж її назвали Хюррем, що в перекладі з фарсі означає – «розвеселена», «усміхнена».
Роксоланою цю жінку нарекли сучасники – європейські посли у Стамбулі, завдяки її походженню із заселених русинами (предками українців) земель Польського Королівства – Рутенії або ж Роксоланії.
За принципом «одній матері – один син», який панував у султанській родині, Роксолану із новонародженим хлопчиком мали відіслати до Старого палацу на стамбульській площі Баязид, де розміщувався гарем. Там вона повинна була залишатись без права на інтим із султаном до повноліття сина.
Читайте також: Справжній портрет Роксолани
Але наступного року Роксолана народила Сулейманові доньку Міхрімах, 1523-го – сина Абдуллаха, який помер 1526-го. А 1524 року з’явився на світ рудоволосий Селім, який по смерті батька став султаном, 1525-го – Баязид. Через 6 років народився наймолодший син Джихангір, який був горбанем.
Роксолана ж із дітьми, замість Старого палацу, оселилася в султанському палаці Топкапи (у перекладі – «Гарматні ворота»). Для неї головний архітектор Сінан звів розкішні покої гарему. Тоді ж її почали називати «хасекі», тобто улюбленицею султана.
Читайте також: Життя султанського гарему із кавовим ароматом
Дружина султана
Найбільшої влади у гаремі Роксолана здобула після смерті 19 березня 1534 року матері султана Сулеймана, Хафси. Тоді, озброївшись Кораном, почала діяти.
З посиланням на те, що рабиня, якою вона була, не може чинити добрі справи (будувати мечеті, школи, лікарні та водограї у Мецці, Медині й Стамбулі), виманила в султана Сулеймана звільнення з рабства.
Ставши вільною мусульманкою, Роксолана не могла мати позашлюбних інтимних стосунків. Так заохотила Сулеймана, всупереч традицій, узяти із нею шлюб. Адже із завоюванням Константинополя 1453 року османські султани припинили одружуватися і співмешкали без зобов’язань із наложниця гарему, сини яких ставали претендентами на трон.
Читайте також: Спадок Роксолани
Шлюб султана Сулеймана із Роксоланою наприкінці травня 1534 року пишно відсвяткували в Стамбулі, про що свідчить запис у щоденнику від працівника генуезького банку Св. Георга:
«Цього тижня у цій столиці сталася небувала подія, абсолютно безпрецедентна в історії султанів. Великий повелитель Сулейман узяв собі за дружину як імператрицю полонянку з Русі на ім’я Роксолана. Їхній шлюб супроводжувався величним святкуванням…
Уночі головні вулиці були яскраво освітлені, довго грала музика та бенкетували. Будинки прикрашали вінками, скрізь веселились, а народ годинами танцював із великим задоволенням. На старому іподромі поставили за декоративною золотою перегородкою велику трибуну, зарезервовану для імператриці та її дам. Роксолана та двір спостерігали за великим турніром, в якому брали участь християнські й мусульманські лицарі, акробати, фокусники, демонстрували диких звірів та жирафів, котрі сягали самого неба…».
Читайте також: Зачинателька «Жіночого султанату»: Роксолана у творах художників
Жіноча дипломатія
Накопичені статки Роксолана витрачала на благодійність – зведення мечетей, хамамів, їдалень для бідних, лікарень, водограїв не лише в провінції Османської імперії, як це до неї робили матері попередніх султанів, а й у столиці Османської імперії – Стамбулі.
Вона також листувалася із правителями сусідніх держав. До неї таку місію виконували тільки жінки знатного походження, які були дружинами ранніх османських султанів.
Наприкінці 1542 року Роксолана написала листа угорській королеві Ізабеллі Яґеллонці (1519–1559), яка надсилала до Стамбула свого посла з метою домогтися в султана Сулеймана звільнення з османської в’язниці Єдікуле двох знаних угорців – Терека і Майлада. Однак отримала відмову.
Читайте також: Кавалерист чи султана: таємниці львівського портрету Роксолани
Невдовзі після того османський посланець вручив їй листа від Роксолани, в якому та називала себе «імператрицею турків». Також повідомляла про долю угорських в’язнів і підтримку султаном Ізабелли Яґеллонки з її новонародженим сином.
Якою була відповідь угорської королеви, наразі не відомо. Але це не так уже й важливо, якщо розуміти, що насправді криється за наведеним листом. Польський історик Анджей Дзюбінський назвав його проявом таємної жіночої дипломатії.
Роксолана шукала шляхи порозуміння з матір’ю Ізабелли Яґеллонки – впливовою дружиною польського короля Сиґізмунда І (Старого), італійкою Боною Сфорца (1494–1556), яка виступала проти зближення польської династії з Габсбурґами. Тому під приводом листа її доньці відправила до Кракова свого посланця, потурченого поляка Яна Кердея.
Читайте також: Клейноди Бони Сфорца: легенда про весільну діадему
На той час сина Бони Сфорца – престолонаступника Сиґізмунда за сприяння короля-батька заручили з Єлизаветою Австрійською – донькою імператора Фердинанда І Габсбурґа.
Бона Сфорца, отримавши інформацію від Роксолани, почала відкрито діяти і вже наступного дня на таємній раді щодо долі Угорського королівства та відносин з османським султаном категорично висловилася проти зближення поляків із Габсбурґами:
«Краще б моя Ізабелла із сином згинули в турецькій неволі, ніж Фердинанд І мирним шляхом отримав би Угорщину».
Читайте також: Смертельна камея Бони Сфорца
Листування із польським королем та перською принцесою
Роксолана 1548 року надіслала послання і синові Бони Сфорца – польському королю Сиґізмунду ІІ Августу (1520–1572), який після смерті батька Сиґізмунда І (Старого) зійшов на трон.
У зв’язку з цим його привітала, надіславши із посланцем Хасаном-агою власноруч гаптовані сорочки, штани й хусточки. Він дякував за це, називаючи Роксолану «Ваша королівська величність».
За рік султана-українка передала польському королю ще одне послання, в якому вітала його рішення підтримувати дружні відносини з османами. Листи до Сиґізмунда ІІ Августа вона скріплювала ажурною печаткою на персні із текстом:
«Печатка приязні, що міста, держави, світу й віри храм [може] збудувати відбитком персня».
Читайте також: Сигізмунд ІІ Август та його жінки: передісторія однієї картини
Роксолана також листувалась із Султан-бейгюм – сестрою шаха Тахмаспа (1514–1576). Це листування відбулося після 29 травня 1555 року, коли в Амасьї уклали мирну угоду персів з османами, які лише за султана Сулеймана тричі ходили на Іран війною, спровокованою релігійними розбіжностями між мусульманами-сунітами та шиїтами.
Читайте також: Вишивка Роксолани – крізь пів тисячоліття
Цей конфлікт тривав сорок років. Султан-бейгюм намагалася заручитися підтримкою Роксолани, яка на той час була у зеніті слави як в Османській імперії, так і далеко за її межами. Тому першою написала їй листа.
Роксолана ж у листі до Султан-бейгюм акцентувала увагу на розвитку добросусідських відносин між Іраном та Османською імперією, до налагодження яких особисто доклалася. Тобто вона, як і під час листування з польським королем, виконувала роль посередника султана Сулеймана з налагодження миру між сусідніми державами.
Тож, не дивно, що турецькі історики саме її вважають зачинателькою такого явища в Османській імперії, як «Жіночий султанат». Вони не приховують із цього приводу свого невдоволення, звинувачуючи чужинку Роксолану в усіх негараздах Османської імперії…
Читайте також: Руйнівниця міфів про Роксолану. ІНТЕРВ'Ю з дослідницею Олександрою Шутко
Впливові валіде
Невістка Роксолани, грекиня Нурбану (1525–1583) не тільки одружилася із Селімом ІІ, а й здобула статус валіде (матері правлячого султана) Мурада ІІІ. Вона листувалася із венеційським дожем і французькою королевою Катериною Медічі (1519–1589), виступаючи гарантом миру з Османською імперією.
Албанка Сафіє (1550–1619), яка стала дружиною Мурада ІІІ і валіде Мехмеда ІІІ, також підтримувала зв'язок із венеційцями. Водночас провадила листування з британською королевою Єлизаветою І (1533–1603), сприяючи налагодженню інтенсивної торгівлі з її підданими.
Наймогутнішою султаною доби «Жіночого султанату» стала грекиня Кьосем (1590–1651) – дружина Ахмеда І, по смерті якого п’ять років керувала державою як регентка при малолітньому синові Мураду IV.
Його наступником став її молодший син Ібрагім І. Той конфліктував з матір’ю і наклав за це життям – його вбили яничари після палацового заколоту. Утримати владу Кьосем планувала й після сходження на престол 6-річного онука Мехмеда.
Вона присвоїла собі небачене до того звання «старшої валіде» і відсунула в тінь мати султана – 21-річну українську наложницю Хатідже Турхан (Надію з Поділля). Утім, та почала нав’язувати синові Мехмеду ІV свою волю і гуртувати навколо себе прихильників.
За три роки навколо Хатідже Турхан (1626–1683) утворилася фракція, до якої входили великий візир, головний євнух і одна зі служниць Кьосем. Остання повідомила про план отруїти Мехмеда IV і посадити на трон іншого онука Кьосем, чия мати була поступливішою.
Читайте також: День Конституції з османською історією
Прихильники Хатідже Турхан діяли швидко – 2 вересня 1651 року вдерлися посеред ночі у гарем і задушили бабусю султана мотузкою. Відтак Кьосем стала першою в історії османів страченою валіде.
Регентство собі повернула матір малолітнього Мехмеда ІV, Хатідже Турхан, яка п’ять років поспіль фактично правила Османською імперією, ослабленою війнами із сусідами, внутрішніми повстаннями і економічними негараздами.
Весь цей час вона шукала надійного помічника на посаді великого візира. Ним 1656 року став Кьопрюлю Мехмед-паша, який, отримавши широкі повноваження, диктаторськими методами навів лад в Османській імперії і збільшив її володіння завойовницькими війнами.
Читайте також: Сакральна дата – 11 вересня: від Віденської битви до терористів
Його син Фазил Ахмед-паша на посаді великого візира в союзі з кримським ханом і гетьманом українських козаків Петром Дорошенком відвоював у Речі Посполитої 1672 року Кам'янець (нині Кам’янець-Подільський), а 1673 року – Хотин та інші фортеці Поділля. Місцеві українці при цьому отримали чимало привілеїв.
Хатідже Турхан відійшла від державних справ і зайнялася благодійністю. Тому прийнято вважати, що саме вона стала останньою представницею «Жіночого султанату». Одна султана-українка його заснувала, інша завершила.
Над могилою Роксолани на території мечеті Сулейманіє невтішний султан Сулейман звів гробницю. А Хатідже Турхан вже сама наказала збудувати для себе у своєму ж благодійному комплексі Нової мечеті найвеличніший у Стамбулі мавзолей, до якого нині – паломництво. Адже турки вважають цю султану ледь не святою.
Читайте також: Волинський князь Дмитро Вишневецький – на службі у султана Сулеймана та Роксолани
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
