П’яничка та нікчемний правитель: чи насправді таким був син Роксолани – Селім ІІ

Вперше в історії свого існування 7 жовтня 1571 року османський флот зазнав нищівної поразки. Його в затоці Лепанто під час битви за Кіпр розгромила коаліція середземноморських католицьких держав, яку створили за сприяння Папи Римського Пія V. Символ цієї перемоги – християнський хрест над поверженим півмісяцем і досі височіє над римо-католицькими храмами. На той час Османській імперії навіть пророкували швидкий занепад через нікчемне правління султана Селіма ІІ (1524–1574). Але чи було воно таким? Про це докладніше розповість дослідниця османської історії, авторка книжок «Роксолана: життєпис» і «Жіночий султанат: влада та кохання», Олександра Шутко.

Дитинство та юність

Третій син султана Сулеймана та Роксолани, рудоволосий Селім народився 30 травня 1524 року, під час гучного весілля майбутнього великого візира Паргали Ібрагіма, дружиною якого, імовірно, стала султанська сестра Хатідже. 

З досягненням шестирічного віку йому разом зі старшими братами Мустафою та Мехмедом зробили обрізання.  Цю подію у Стамбулі відзначали музикою, танцями та пригощаннями протягом двадцяти днів. 

Селім разом із батьком Сулейманом ходив у військові походи на угорців 1538 та 1541 року. Наступного, 1542 року він став намісником Коньї, а вже 1543-го – зайняв місце намісника Маніси, яке звільнилося після завчасної смерті рідного брата Мехмеда. 

Читайте також: Освіта в Османській імперії: як навчалися султани та їхні наложниці

Актор Енгін Озтюрк у ролі шехзаде Селіма в серіалі «Величне століття. Роксолана»

Там народилися діти Селіма від наложниці Нурбану – три доньки Ісмахан, Гевгерхан, Шах та син Мурад (Мурад ІІІ). Європейські посли в Стамбулі зазначали, що Селім у молодості полюбляв вино та жінок. 

Хоча документи з палацу Маніси свідчать, що значна частина його життя минула тихо, у молитві за участі духівників. А ще він любив грати в шахи. 

Для розваг Селіма та його дітей в гаремі палацу Маніси було відведено окреме місце, де грали на музичних інструментах та співали служниці. Водночас за його бажанням, на подвір’ї утворили звіринець, в якому утримували левів. За ними доглядали 5 осіб. 

Проте найулюбленішим заняттям Селіма були мисливські лови. Якось придворний писар Геліболулу Мустафа Алі на полюванні підмітив його вправність триматися у сідлі та відстрілювати дичину. 

Читайте також: Вишивка Роксолани – крізь пів тисячоліття

Селім на полюванні невдовзі перед сходженням на трон. Османська мініатюра

Під враженням від побаченого він у віршованій формі написав, що одного дня Селімові й упольованої пташки султанату (hümâ-yı saltanat) буде замало. Прочитавши це вголос, юний писар Геліболулу Мустафа Алі отримав від Селіма щедру винагороду – сто торбинок золотих.

Водночас Селім обожнював розкішне вбрання. На думку історикині моди Марні Фогг, смак у нього був вибагливіший, аніж у батька, який здебільшого носив хоч і яскравий, проте простий одяг. 

А Селім одягав каптани із синього, жовтого та білого шовку з квітковими й картатими візерунками, оторочені хутром і гаптовані золотою ниткою.

Читайте також: Правда та вигадки «Величного століття»: як насправді виглядала Роксолана

Каптан Селіма ІІ. Музей палацу Топкапи

Боротьба за трон

За життя матері Роксолани, Селім не виказував непослуху, на відміну від молодшого на рік брата Баязида. На той час у засвіти вже відійшли інші їхні брати – Мустафа, Мехмет та Джихангір. 

Баязид постійно намагався довести батькові, що заслуговує більшої уваги, але постійно потрапляв у скандальні ситуації.  Попри це, його захищала мати Роксолана. Після її смерті 1558 року суперечки між двома братами загострилися і невдовзі переросли у збройне повстання. 

Його призвідником став Баязид. Батько-султан цього разу не простив йому такого вчинку, який назвав зрадою, і надіслав на чолі із візиром Соколлу Мехмедом військо на підмогу Селіму.

Читайте також: «Весна мого життя»: як султан Сулейман переживав втрату Роксолани

Гравюра із зображенням великого візира Соколлу Мехмеда-паші від 1603 року. Автор – Джованні Батіста Фонтана

Програвши бій із братом, Баязид, замість покаяння, утік до ворога Османської імперії – перського шаха Тахмаспа в Іран, де його разом із синами стратили на вимогу батька-султана. Відтак Селім залишився єдиним престолонаступником, зійшовши 1566 року, після смерті батька на трон. 

Цю боротьбу за владу він виграв тому, що змирився зі своєю долею. Про це свідчать його слова: 

«Мого старшого брата Мустафу підтримувало військо, Мехмеда – наш батько, а молодшого брата Баязида – мати. А нам і підтримки Аллаха вистачає, тож змиримося».

Та й за своє восьмирічне правління Селім ІІ не намагався зазіхати на лаври батька. Тому вважав недоречним навіть сидіти на його троні. Тому мав власний трон, із чотирьох боків оздоблений прикрасами та мереживними подушками з витонченою вишивкою.

Читайте також: Рустем-паша – кмітливий зять Роксолани, або Щаслива історія хвороби

Війна за Кіпр

Попри це, європейські посли часто зазначали, що Селім ІІ, ставши султаном, почав зловживати алкоголем та весь час проводив у гаремі серед 150 жінок. Утім, записи в гаремних книгах свідчать, що кількість його наложниць була втричі меншою. 

Насправді в гаремі султанського палацу Топкапи на той час мешкали тільки 49 жінок. А найголовнішою та найбажанішою для Селіма ІІ була його законна дружина – грекиня Нурбану. 

Водночас великий вплив на державні справи мав великий візир та зять династії Соколлу Мехмет-паша, який ненавидів наближеного до султана єврея-торговця Йожефа Насі. 

Той марив ідеєю створити на Кіпрі юдейську колонію, тож почав переконувати Селіма ІІ в тому, що варто розпочати військову операцію з його завоювання. Невдовзі тому нібито наснився віщий сон, у якому пророк Магомет наказав організувати похід на Крит та побудувати там мечеть. 

Прокинувшись під враженням від сновидіння, Селім ІІ дав добро на військове захоплення цього острову, яке обернулося повним розгромом османського флоту при Лепанто.

Читайте також: Хатідже Турхан – султана-українка на османському престолі

Битва при Лепанто, Г. Леттер, Національний морський музей, Гринвіч, Лондон.

Але османам вдалося буквально за пів року відбудувати втрачених 250 кораблів. Завдяки цьому, вони відновили свою перевагу в Середземному морі і продовжили Кіпрську військову кампанію. 

І вже 7 березня 1573 року венеційці підписали мирну угоду, за якою визнали османську владу над Кіпром, яка тривала протягом наступних трьох століть.

Великий візир Селіма ІІ, Соколлу Мехмет-паша в бесіді з венеціанським послом Маркантоніо Барбаро зауважив, що тріумф християн при Лепанто не завдав тривалої шкоди Османській імперії, проте подальше захоплення османами Кіпру було значним досягненням: 

«Я хотів би, щоби ви зрозуміли різницю між вашою втратою і нашою. Забравши у вас Кіпр, ми відтяли вам руку. Завдавши поразки нашому флоту, ви лише зголили нам бороду. Не можна виростити нову руку, що ж до бороди, то вона виросте знову, і навіть густішою».

Читайте також: Волинський князь Дмитро Вишневецький – на службі у султана Сулеймана

Життя в тіні слави батька

За Селіма ІІ Османська імперія продовжила завойовницьку політику. Так, 1572 року війська Селіма ІІ, окрім Кіпру, відвоювали в Іспанії Туніс. Османи також успішно воювали з Іраном, Угорщиною, Венецією (1570–1573). 

Утім, нині популярною є думка, що саме за нікчемного правління Селіма ІІ відбувся початок занепаду Османської імперії. Щоправда, польські сучасники цього султана так не вважали.

 Історик і дипломат Кшиштоф Варшевіцький у своїй поемі «Венеція» 1572 року зазначив, що завоювання Кіпру – це лише початок перемог Селіма ІІ. 

Читайте також: Султанські драгомани: історії потурчених галичан

Султан Селім ІІ. Веронезе, XVI століття

А історик Мацей Стрийковський, який відвідував Стамбул, де став свідком поховальної процесії цього султана з дітьми, запевняв, що саме він – «суворий тиран» здобув великі перемоги.

До того ж Османська імперія занепала аж через 350 років після смерті Селіма ІІ. Тож, чому саме його звинувачують у цьому? 

Мабуть, тому, що Селім ІІ після величного батька – султана Сулеймана Пишного, тривале (46 років) правління якого османи називали «золотою добою», перебував у тіні його звершень та звитяг. 

Відтак не зміг здобути такої ж слави, як у нього, у віках. Говорячи ж про причини загибелі Османської імперії, більшість турецьких, західноєвропейських й американських істориків сходяться на думці, що це відбулося у зв’язку з низкою проблем, які стосуються зменшення ролі армії та збільшення палацової бюрократії. 

Унаслідок цього розвинулася величезна корупція в державному апараті, а також відбулися кардинальні зміни у вихованні майбутніх султанів, які з XVIII століття зростали замкненими в «золотих клітках», отримуючи серйозні психічні розлади та хвороби. 

І Селім ІІ до цих перетворень не мав прямого стосунку. Навпаки, за його життя Османська імперія за розвитком та процвітанням досягла своєї вершини.

Читайте також: Роксолана – відьма? Чому султану звинувачували у чаклунстві