Арештували у 15: історія волинянки із Забороля, яка пройшла сталінські табори

27 Листопада 2023, 16:51
Фото Тетяни Дейнеги під час арешту 1904
Фото Тетяни Дейнеги під час арешту

Виповнюється 90 років від дня народження учасниці націоналістичного підпілля, політичної бранки ГУЛАГу, письменниці та громадської активістки Тетяни Барбелюк (1933-2019).

Тетяна Барбелюк (до заміжжя – Дейнега) народилася 1933 року в селі Забороль на Волині. Мати Федора і батько Мусій Дейнеги жили на хуторі Підпожарниця, де було кілька повстанських криївок. 

Своїх дітей Михайла і Тетяну виховували у національно-патріотичному дусі. Михайло вступив в ОУН

Михайло Дейнега
Михайло Дейнега

Вчився у Львові, у залізничному технікумі, водночас був зв'язковим ОУН. Тетяна Дейнега-Барбелюк згадувала:

«Мій брат перевозив цілі чемодани документації, а звідти, зі Львова, я сама бачила, повну валізу пістолетів. На тих пістолетах і нас вчили стріляти згодом… Михайла заарештували на Різдво. Вистежили і в 48-му о шостій годині наш дім оточили чекісти. Його так били, що мама втратила свідомість, кров бризкала на стелю, а я кидалась на них з кулаками і кричала: «Кати!». Вони ж казали: «Гніда, подрасті нємного і ти будєш там, гдє твой братєц». І дійсно, через півтора року вони прийшли за мною», – згадувала Тетяна Дейнега-Барбелюк.

Читайте також: Я б’юся різцем і долотом: історія художника-повстанця Ніла Хасевича

Довідка про арешт і засудження Михайла Дейнеги
Довідка про арешт і засудження Михайла Дейнеги

Підпис Тетяни на фото Михайла Дейнеги
Підпис Тетяни на фото Михайла Дейнеги

Відтоді дівчина вирішила продовжити боротьбу свого брата. Вступила у юнацьку сітку ОУН. 

«Мені сказали: «Підеш до нас в агітаціно-пропагандивну реферантуру». І відразу дають мені псевдо Цьоня. Інших дівчат називали Зірка, Калина, а мене – Цьоня! І все через те, що я коней любила, завжди на них їздила», – розповідала Тетяна Барбелюк.

Тетяна з товаришем, червень 1947 року
Тетяна з товаришем, червень 1947 року

Разом з іншим юнацтвом вона вивчала стрільбу, основи конспірації та медико-санітарну справу. Вперше дівчина спробувала стріляти в чотирнадцять років із пістолета «шістки», згодом користувалася і гвинтівкою. Зброя була трофейна, малих оунівців навчали розбирати, чистити та збирати її. 

Керівником пропагандивної референтури юнацтва був вчитель математики. Якось він дав Тетяні пачку листівок, які треба було розклеювати по селах Богушівка, Баєв, Забороль, Великий Омеляник

Допити

У 1948 році Таня розпочала навчання у Луцькій школі №3, паралельно відвідувала музичну школу, адже мала хист до музики та літератури, писала вірші.

Очевидно, що після арешту брата, про її сім’ю не забули. Тетяна вела активне листування із братом, який перебував в ув’язненні. Дівчина писала листи ще його товаришу та іншим політв’язням, щоб їх морально підтримати. Ці листи чекісти вилучили на пошті й охарактеризували як ворожі. 

Очевидно, за порадою «з органів» господар квартири А. Школьник, яку в зимовий період знімала дівчина, шукав у її речах підозрілі предмети. Він знайшов два учнівські зошити з її патріотичними віршами і щоденник, де дівчина записувала свої думки про життя. 

Це він і передав у НКВС. Жінка згадувала: 

«Коли мене заарештували, він був кравцем, а коли я повернулася з табору – став капітаном міліції». 

Її арештували у п'ятнадцять із половиною років. Школярку, що відвідувала 8 клас. Утримували не в слідчому ізоляторі Луцької тюрми, а у внутрішній тюрмі обласного управління міліції.

Читайте також: «Эвакуировать по 1 категории»: що відомо про вбивць в'язнів Луцької тюрми

Постанова на арешт
Постанова на арешт

Тетяна Барбелюк згадувала: 

«Я дивлюся на ту браму, де зараз обласна прокуратура, і здригаюся. Туди мене відразу завезли в підвал на допит. Три місяці я сиділа там. В першу ж ніч мені попекли носа і коліна цигарками, роздягли догола, обзивали «політічєкой простітуткой», «шлюхою». Над моєю камерою був кабінет слідчих і ми постійно чули ті крики, як на допит дівчат вели, а назад вже несли. Допити починали після півночі, щоб люди в Луцьку не чули, як кричать. Коли мене вперше голу привели до камери – всередині не було де сісти – ні нарів, нічого. Побої лікували власною сечею. Кожен день на допити – ні зустрічей із близькими, ні прогулянок, ні передач».

На першому допиті на столі слідчого лежало фото, яке знайшли під час обшуку, де Тетяна і її подруга Рая Мохнюк в українському народному вбранні, та два зошити з її власними віршами.

Читайте також: Дівчина з музейної світлини: життя і боротьба волинянки Тетяни Дейнеги (Байди)

Фото дівчат в українських строях
Фото дівчат в українських строях

«Слідчий, коли мене приводили на допит, виставляв цю фотографію і казав: «О, бандеровка, видно, шо ты – бандеровка. Шо это у тебя за костюм такой?! Советская девушка должна быть: белый верх, чёрный низ и красный галстучек на шее. А ти ж бандеровка, посмотри!» – згадувала вона.

Численні допити (часто вночі) тривали три місяці. Чекісти намагалися залякати дівчину і змусити її назвати членів ОУН села Забороль та навколишніх сіл, взамін на інформацію обіцяли волю. 

«Зачем писала эти мерзопакостные стишки? Почему не писала «Верной быть СССР»? Надо было играть на балалайке, а не на бандуре, — знущався потім енкаведист, гасячи об коліна школярки недопалки. 

Читайте також: Життя з тавром «Молодої гвардії»: доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

Час початку допиту
Час початку допиту

Час завершення допиту
Час завершення допиту

Дівчина мужньо трималася. У її кримінальній справі немає жодного названого прізвища підпільників, вона взяла всю провину на себе, вперто стверджуючи, що просто сама писала у щоденнику в і листах антирадянські думки через образу на ув’язнення її брата.

З допиту про антирадянські листи
З допиту про антирадянські листи

З допиту про щоденник
З допиту про щоденник

Слова Тетяни на суді
Слова Тетяни на суді

Тетяна з гідністю витримала всі допити у підвалах внутрішньої тюрми міліції (нині вул. Винниченка), після чого до суду її відправили до Луцької в’язниці (нині старе приміщення тюрми на вул. Кафедральній). 

Слідчі, озлоблені за те, що не вивідали нічого потрібного їм, зробили все, щоб строк засудження був максимально довгий, навіть припис у одному документі є про те, що бажано її утримувати в місцях загального ув’язнення, де навіть дорослим політв’язням було важко вижити. 

Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина

Фото Тетяни під час арешту
Фото Тетяни під час арешту

Суд відбувся 7 вересня 1949 року і судова колегія Волинського обласного суду ухвалила засудити 15-річну школярку за статтею 54-10 ч. 1 на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 

Тетяна Барбелюк зі сльозами розповідала:

«Я позбулася навіть прізвища, а на 10 років мала стати № 202–Д… Конфіскацію майна зробили мені в п'ятнадцять років – все забрали від мами. Я вернулася з тюрми, то вона спала на соломі на ліжку, навіть рядна не було – куфайкою вкривалась».

«Байда» та спогади про життя у таборі

Її ув’язнення розпочалося із Львівської дитячої жіночої колонії № 1, розташованої на Підзамчому. Там дівчата й працювали у розкрійному цеху. Звідти у 1950 році її відправили до табору ГУЛАГу на Колиму. Проте за три місяці в дорозі серед жіноцтва почалася епідемія дизентирії. 

Тих, хто не вмер, відправили в Уссурійську тайгу Амурської області в табір для кримінальних злочинців, де існували свої неписані закони, і їхніми «методами» мали перевиховуватись молоді патріотки. Вони часто знущалися, грабували, називали «бандерівками» та «фашистками». 

Голод, холод, хвороби, надлюдська праця на лісоповалі та в кам'яних копальнях забрали не одне молоде життя. Тетяні довелося тяжко працювати на лісоповалі, потім – на будівництві залізної дороги, розвантажувати баржі.

Читайте також: «Збережіть свою українську душу й вірте в нашу перемогу», – закликала ОУН депортованих під час операції «Запад»

Ув’язнені на лісоповалі
Ув’язнені на лісоповалі

У вересні 1950 року Тетяна ще з однією жінкою вирішили тікати, щоб піти в підпілля. Адже вони свято вірили в те, що Волинь і Галичина продовжують боротьбу за волю України. 

«Перший рік я хворіла на фурункульоз, на цингу, куряча сліпота була. Нам від бараку до туалету прив’язували шнурок, щоб ми змогли дійти. Ми паслися в тайзі: їли папороть, черемшу, черемху, ягоди всякі. Одним тайга – могильник, а нам, молодим, вона життя врятувала. Я втікала, але мене повернули. Не змогла переплисти Амур – дуже широка ріка», – розповідала Тетяна Барбелюк.

Дівчат спіймали і кинули у карцер на 35 днів, постійно били і не годували. Тетяна спробувала повіситися, але її врятували. Загрожували нові суд і строк. На щастя, справу не завели. 

Тетяну перевели у барак до політичних в’язнів із великими строками. І це врятувало її життя, бо політичні згуртувались і дали відсіч «блатним». Після смерті Сталіна разом із політв’язнями страйкувала, брала участь у голодуванні. 

У таборі Тетяні дали псевдо «Байда», адже вона любила складати легенди, балади. Попри нелюдські умови життя і праці, спогади Тетяни Дейнеги про табір світлі: 

«А які люди там мене оточували! Я не можу до них дорівнятися! Боцюн Ганнуся, з якою ми на одних нарах спали… Їй би на велику сцену! Голос мала такий – що нам світло в душі ставало! Навіть сторожові вівчарки, не повірите, замовкали, як Ганнуся співала. А баба Настя, мама сотенного УПА з Тернопільщини!.. Вуйну Настю усі поважали, навіть блатні… А коли померла, повезли тачкою до брами, зняли бірку з ноги, а далі – в тайгу. Думаю, що її й не закопували, кинули на поталу звірам.

Жодна жінка світу не перенесла стільки страждань, як українка. Уже не кажу про тих матерів, яких вивозили у Сибір із малими дітьми…

 Я не зустрічала у моїй зоні стукачів, ми всі ставилися один до одного як сестри. Не було ні книжок, ні газет, ні радіо, тільки санчастина. Але ми вчилися одна від другої. Переказували цілі поеми, Шевченка читали напам’ять.

 Думаєте, звідки мій псевдонім – Байда? Блатні не раз вечорами просили:

 – Байда, сбайдай что-нибудь!

І я переказувала «Марію» Уласа Самчука, ту книжку тато приніс додому, як розігнали у нашому селі «Просвіту», «Царівну» Ольги Кобилянської, Ірину Вільде. Там і «морзянку» вивчила, без неї у неволі ніяк».

Перегляд справи

Всього в таборах Тетяна пробула 5 років, 1 місяць і 7 днів. 

Після смерті Сталіна, політичні в’язні піднялися на великі повстання, які відбулися у 1953 році в Норильську і Воркуті, у 1954 році в Кенгірі (Казахстан). Вони примусили владу піти на поступки, а головне добилися перегляду справ репресованих. 

Перегляд справи Тетяни Дейнеги відбувся 7 липня 1954 року. Судова колегія з кримінальних справ Верховного суду СРСР дійшла до вражаючого висновку: 

«Обвинувачення Дейнеги доведено, однак її дії, неправильно кваліфіковані за ІІ частиною статті 54-10 УК СРСР, бо в них немає ознак, передбачених другою частиною цієї статті. Неправильне застосування кваліфікації призвело до призначення Дейнезі суворого покарання, що не відповідало ні особі засудженої, ні ступеню її вини». 

Відтак вирок 1949 року змінили, призначили покарання строком на 5 років, скасували конфіскацію майна (яке держава давно вже відібрала та присвоїла). А далі висновок, щоб Тетяну Дейнегу звільнити, застосувавши до неї амністію 1953 року, яка була після смерті Сталіна.

Тетяна Дейнега вийшла на волю 30 липня 1954 року.

Читайте також: Воркута-1953: повстанці вимагали звільнити всіх політичних в'язнів

Висновок про неправильне засудження і звільнення
Висновок про неправильне засудження і звільнення

Висновок про неправильне засудження і звільнення
Висновок про неправильне засудження і звільнення

Читайте також: Патріарх політв’язнів: біографія Михайла Сороки, який відсидів 35 років

Повернення

Восени 1954 року Тетяна повернулася в рідне село до батьків, яким вдалося уникнути вивезення на Сибір, влаштувалася на роботу вантажницею та пішла вчитися у Луцьку вечірню школу, яку закінчила з медаллю.

«Я дуже любила дітей і хотіла бути педагогом, але мені сказали, що до дітей мене ніхто не допустить. І в журналістику – зась. А тут приїхали зі Львова набирати на заочне навчання, і я вступила на біофак. Але не все написала в анкеті про свою біографію. А подружка, якій я довіряла, виявилася сексотом – «секретным сотрудником» кагебовським. Потім виправдовувалася: «Знаєш, які гроші за це платили!». З навчання мене відрахували і сказали вибиратися з Волині. І тоді моя незабутня подруга з часів ув’язнення Ганя Боцюн написала: «Приїжджай! Я тебе заховаю в Карпатах!», – розповідала Тетяна Бабрбелюк.

Жінка переїхала на Івано-Франківщину. Волею долі стала лікаркою-гінекологом. Тетяна згадувала: 

«Якось в Івано–Франківську зайшла до їдальні перекусити. Підходить до мене чоловік, поклав руку на плечі і без усяких передмов каже:

 – Ти сиділа!

Я віднікуюся, а він твердить:

– У тебе на чолі написано! Я теж сидів, 25 років. Якщо ти хочеш поступати, я тебе заведу, тут є два таких професори, що теж сиділи, вони допоможуть.

Так я познайомилася з професором Думкою. Солідний такий, з бородою, як патріарх. Зізналася, що хімії, фізики й твору не боюся, а німецької зовсім не знаю. Він і справді допоміг. Завчила одне речення німецькою і повторювала його разів десять. Але четвірку мені поставили.

Так у 29 років стала студенткою, була старшою за інших на 10 років. Мене навіть старостою групи призначили. Вчилася, а ночами працювала санітаркою, бо вже синочок на той час з’явився.

Посватав мене хлопець, який також відсидів у мордовських таборах, але він рано пішов із життя. І другому чоловікові доля судила недовгий вік. Виросли син і донька, тішуся онуками. 

А тоді, після закінчення інституту, поїхали ми в Калуш, там будували великий завод, місто розвивалося, працювали люди різних національностей, у тому числі й зеки. Як стала лікарем-гінекологом, то, бувало, по 8-9 пологів щодоби приймала, працювала до 1996 року. А тоді приїхав син Олег і каже, що пора, мамо, повертатися на рідну землю».

На Волинь повернулася Тетяна Дейнега-Барбелюк у 1996 році. З початком національно-патріотичного відродження активно включилась в громадську роботу. І тут також була членом Конгресу українських націоналістів, Братства вояків ОУН і УПА Волинського краю імені Клима Савура, Союзу українок та Товариства політв’язнів. 

Читайте також: Галина Коханська: керівниця жіночої розвідки УПА пів життя прожила під чужим іменем

У першому ряду Марія Ткачук і Тетяна Барбелюк несуть квіти на повстанські могили на Вовчаку
У першому ряду Марія Ткачук і Тетяна Барбелюк несуть квіти на повстанські могили на Вовчаку

Вона займалася активною літературною діяльністю. З-під її пера вийшли: збірка поезій «Вірші мої – діти мої» (1995 р.), казки для дітей «Бабусин спадок» (2001 р.), художньо-документальна повість про УПА «Довго мовчали смереки» (2001 р.), автобіографічна повість «Свічі гаснуть від вітру» (2002 р.), повість «Біла хустка» (2003 р.), роман «Покоління приречених» (2004 р.), роман «Море і соняхи» (2004 р.), збірка віршів «Мереживо долі» (2005 р.), казки і легенди «Катрусина криничка» (2006 р.), нарис «Забороль – наше рідне село» (2006 р.), історичний роман «Цариця і німий карлик» (2007 р.). 

Неодноразово друкувалася в газетах «Дзвони Підгір’я», «Народна справа» та альманасі «Зона». Завжди охоче відгукувалася на зустрічі з молоддю, якій розповідала про своє життя і навчала патріотизму, читаючи власні поезії.

Тетяна Барбелюк відійшла у вічність 24 листопада 2019 року. Її з любов’ю згадують, усі, кому пощастило, бути знайомим із цією мужньою та мудрою жінкою.

Читайте також: Повстанець і йог: історія Норильського ватажка Євгена Грицяка

Зустріч з молоддю
Зустріч з молоддю

Коментар
17/07/2024 Середа
17.07.2024
16.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром