Дівчина з музейної світлини: життя і боротьба волинянки Тетяни Дейнеги (Байди)
-
-
>
-
>
-
>
2620
«Боюсь розхлюпати себе,
Своє єство. Своє буття,
На прозу суєти суєт,
На будні плинного життя…»
Тетяна Байда
У експозиції Волинського краєзнавчого музею в залі, який присвячений післявоєнному періоду є одне фото. На невеликій світлині дві молоді дівчини в українському строї. Одна, та що має русяве волосся, сидить з гітарою в руках – Тетяна Дейнега, друга, що стоїть поряд – Рая Мохнюк.
Ці дівчата були подругами і як і багато їхніх однолітків, розділяли ідеї ОУН, плекаючи надію жити у вільній незалежній Україні. Україну, в якій одягнути вишиванку, заспівати українську пісню, написати український вірш не буде злочином.
Читайте також: Як в СРСР репресували родину Косачів
Та їхні мрії переростуть у десятилітню боротьбу зі страшним радянським режимом. Це розповідь про одну з цих дівчат, а саме – Тетяну. Про дівчину в українському строї з гітарою, яка через кілька років даватиме покази на допиті, сидячи перед слідчим і ось цим фото на столі.
Тетяна Байда-Барбелюк (Дейнега) народилася 27 листопада 1933 року в селі Забороль Луцького району. Бувши простими селянами, батьки шанували українську культуру, навчали дітей любити свій край. В рідному селі вона закінчила 4 класи школи.
Тетяна разом із братом Михайлом та батьками активно долучалася до роботи осередків таких організацій як «Просвіта» та «Союз українок», які активно діяли в довоєнний період. Після війни Тетяна, вже як учениця Луцької школи №3, захоплювалася наукою, музикою, пише вірші.
Саме зошити із віршами та згадане фото, на думку співробітників НКВС-КДБ стали приводом висунути дівчині звинувачення в антирадянській пропаганді. Шістнадцятирічну восьмикласницю Тетяну після допитів заарештували та відправили в Луцьку тюрму.
Тяжко переживала такі події мати дівчини. Односельчани згадували, як жінка в розпачі бігла, намагаючись врятувати власну дитину.
Читайте також: Волинська Голгофа: що варто пам'ятати про Трагедію Луцької тюрми
В пам’яті Тетяни назавжди залишилися слова слідчого: «Сразу видно, что ты бандеровка. Не можешь по-человечески одеваться, а только в свою националистическую одежду».
В справі Тетяни Дейнеги можна прочитати постійні випитування про односельчан з метою вивідати інформацію та схилити до співпраці. Дівчина гідно трималася і нікого не видавала, в тому числі і свою подругу Раю, сім’ю якої теж відправили в Сибір за звинуваченням у «куркульстві».
Читайте також: Оголосили «куркулями»: історія родини Каліщуків із Турійщини. #ЦінаІсторії
Спілкуючись із пані Тетяною, саме так вона завжди просила її називати, я назавжди запам’ятала, як вона згадувала ту болючу тяжку зраду в Луцькій школі та зневажливе ставлення нащадків НКВД-стів, які часто жили поряд в Луцьку.
Також хамське відношення тюремної адміністрації, котра на прохання повернути конфісковане відповіла:
«Якби ми зберігали все ваше барахло, то треба було б будувати амбари».
А це були важливі для людей речі: вишитий одяг, рушники, картини.
В результаті всіх звинувачень в антирадянській агітації Тетяна отримує вирок «трійки» 10 років.
Читайте також: Донька Зінаїди Рубіновської поділилися спогадами про матір, яка пережила розстріли у Луцькій тюрмі
У своїх віршах пані Тетяна (творчий псевдонім Байда) виливала увесь біль, який тоді пережила, коли «чорний ворон» темної ночі віз її від рідного дому, від родини туди, де чекала неволя, гуркіт тюремних ґрат, крики арештованих…
Своє 16-річчя Тетяна Дейнега зустріла в колонії для неповнолітніх у Львові, де її чекав суворий тюремний 8-місячний режим. Любов до поезії, нестримне бажання побачити дім та єднання українською ідеєю допомогло дівчині пережити тяжкі нелюдські умови утримання.
Потім Тетяну та її однодумців чекала розлука з рідним домом, відправлення по етапу в табори, далекосхідний порт «Ваніно», який став останнім пристанищем для тих, хто не витримав тяжких умов і помер від хвороб. Сама Тетяна чудом уникла смерті.
Читайте також: Життя з тавром «Молодої гвардії»: доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі
Радянська тоталітарна машина стала в’язницею для багатьох народів, де існували жорстокі правила виживання справді свідомих патріотів між кримінальних елементів, яких «натравлювали» на політичних в’язнів.
Не дивлячись на тяжку фізичну працю на кар’єрах та каменоломнях, постійні вигуки в свій бік: «бандерівка, фашистка», Тетяна не втрачала жаги до життя. Її постійно підтримувало нестерпне бажання повернутися в рідний Забороль, побачитися з рідними, з братом Михайлом, що відбував покарання в Комі АРСР на вугільних шахтах.
Були й моменти повного розпачу, коли Тетяну після спроби втечі з подругами запроторили до карцеру, і де вона, стоячи в крижаній воді, була на межі самогубства. Здавалося, що вірші більше не писатимуться. Кожен день у неволі здавався вічністю.
В березні 1953 року зі смертю Сталіна з’явилася надія на омріяну свободу. Дочекавшись указу про амністію, тисячі ув’язнених українців поверталися додому. Потрібно було влаштовувати своє життя.
Закінчивши вечірню школу, Тетяна Дейнега шукала роботу. Дівчина вийшла заміж за такого ж колишнього політв’язня. Ситуацію ускладнював постійний нагляд спецслужб як за неблагонадійною.
Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина
З такою біографією було тяжко здобути вищу освіту. Однак, завдяки наполегливості та успішному навчанню вона вступила до медичного училища. Там через свої переконання була на межі відрахування.
Смерть батьків та чоловіка приголомшила Тетяну, яка залишилася із дітьми на руках. Подальше життя вона пов’язала із містом Калуш на Прикарпатті, де працювала лікаркою-акушеркою.
Завжди згадувала усіх жінок, у яких приймала пологи з надзвичайною теплотою. З усіх сил намагалася підтримати їх. А кожну дитину, якій допомагала народитися на світ, сприймала як найбільший дар від Бога.
З початком демократичних перетворень в 1990-х роках, жінка активно долучалася до агітації за патріотичні сили, стала членкинею «Союзу українок» та інших патріотичних організацій.
Читайте також: Патріарх політв’язнів: біографія Михайла Сороки, який відсидів 35 років
Братство колишніх вояків ОУН-УПА на Волині імені Клима Савура вшановувало загиблих українських патріотів, займалося патріотичними вишколами молоді. Тетяна Байда-Барбелюк (Дейнега) завжди була бажаною гостею на молодіжних таборуваннях, патріотичних заходах та музейних виставках.
Її життя стало яскравим прикладом боротьби за волю та незалежність України.
Читайте також: Жінки у лавах Української повстанської армії
Творячи не лише поезію, Тетяна Байда-Барбелюк (Дейнега) писала і прозу де, в художніх історіях розповідала про долі борців за незалежність, умови, в яких вони боролися та виживали. Ніколи не впадала у відчай, вірила, любила Україну, за яку жертвувала здоров’ям, молодими роками, перспективною роботою.
Жінка вражала своєю життєвою мудрістю. Не зважаючи на складне життя, Тетяна Байда-Барбелюк (Дейнега) не акцентувала на негативі. Вона ніколи не засуджувала сучасну молодь, а, навпаки, казала, що саме їм і творити майбутнє.
Читайте також: Волинянки нагороджені в УПА
Тетяна Байда-Барбелюк (Дейнега) відійшла у вічність 24 листопада 2019 року. Раділа, що побачила свою Україну незалежною, і що борці за її волю нарешті будуть зватися Героями, а не зрадниками.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
