Я б’юся різцем і долотом: історія художника-повстанця Ніла Хасевича

04 Березня 2024, 16:04
Ніл Хацевич 4670
Ніл Хацевич

Художник Ніл Хасевич зробив усе, щоб про боротьбу за незалежність України дізнався весь світ. І продовжує це робити сьогодні, бо його твори надзвичайно точно й образно показують, що ворог той самий – з Росії, і його загарбницькі звички окупанта не змінилися. 

Художник-графік, член Організації українських націоналістів, Української головної визвольної ради, Української повстанської армії Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року у селі Дюксин на Рівенщині. Він є Лицарем Срібного Хреста Заслуги Української повстанської армії та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». 

Батько, Антон Хасевич, був православним дияконом, тож початкову освіту Ніл Хасевич здобував у церковноприходській школі, а потім навчався у духовній семінарії в Житомирі. Образотворчому мистецтву, до якого в нього змалку проявився великий талант, він спочатку навчався у майстерні іконопису.

Ніл Хасевич
Ніл Хасевич

У 1918 році Ніл з матір’ю повертались із Рівного, на деражнянському залізничному переїзді вони потрапили під потяг. Федотія Хасевич загинула, а юнак втратив ліву ногу. Під час лікування 13-річний Ніл сам виготовив собі дерев’яний протез ноги. 

Навчання продовжив у майстерні Василя Леня в Рівному. Потому рік працював помічником іконописця. Здобував також і світську освіту – у Рівненській українській гімназії. 

Коли французька залізнична компанія виплатила матеріальну компенсацію за каліцтво, Ніл Хасевич вирішив потратити її на здобуття вищої освіти і поступив до Академії мистецтв у Варшаві, куди його у 1926 році зарахували вільним слухачем.

Студентом Ніл Хасевич вивчав малярство в майстерні професора Котарбінського та декоративне гобеленове ткацтво у професора Чайковського, але остаточно обрав для себе факультет графіки та майстерню відомого польського графіка Владислава Скочиляса

Щоб опанувати графічне мистецтво кириличного письма, від руки гусячим пером «переписав» Пересопницьке Євангеліє. Працював у галузі станкової та книжкової графіки, опановував дереворит і лінорит. 

В Академії Ніл Хасевич став одним із фундаторів мистецького гуртка «Спокій», яким опікувались митрополит УГКЦ Андрій Шептицький і сенатор польського Сейму від української громади Волині Степан Скрипник (майбутній митрополит УАПЦ Мстислав).

У 1931 році Ніла Хасевича відзначили Почесною нагородою «Ватикан» за картину «Прання». А за портрет гетьмана Івана Мазепи отримав почесний диплом Варшавської Академії. 

З 1931 по 1943 роки його мистецькі роботи експонувалися на 35 виставках у Варшаві, Львові, Луцьку, Рівному, Празі, Берліні, Римі, Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі та інших містах. У 1939 році побачив світ перший альбом митця – «Книжкові знаки Ніла Хасевича». 

Виставка оригінальних творів Хасевича в Острозькій академії
Виставка оригінальних творів Хасевича в Острозькій академії

Художник активно займався і суспільною діяльністю. Був делегатом крайового з’їзду Волинського українського об’єднання, що відбувся у 1935 році в Луцьку. Цій легальній українській партії він допомагав у виданні газети «Українська нива» та створенні у містах і селах Волині просвітянських гуртків і українських бібліотек. 

У 1938 році Ніл Хасевич виконав екслібрис для Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького. У цей період він долучився до підпільної боротьби ОУН. Був добре знайомий із Степаном Бандерою та його дружиною Ярославою Опаровською.

Початок Другої світової війни застав Ніла Хасевича у його рідному Дюксині. В селі він намалював низку ікон, які знаходилися в місцевій церкві до 1943 року, коли нацисти спалили Дюксин. Працював учителем у школі, співав у церковному хорі. 

До речі, на зламі 1930-х – 1940-х років Ніл Хасевич ще й упорядкував збірку своїх віршів та навіть створив до них музику. Але в умовах війни її так і не опублікували.

Ніл Хасевич
Ніл Хасевич

У 1941 році Ніл Хасевич став мировим суддею у районному центрі Деражне. У 1941–1942 роках він ілюстрував рівненську газету «Волинь», яку редагував український письменник Улас Самчук. Іноді в газеті публікували і статті Ніла Хасевича.

Наприкінці 1942 року Ніл Хасевич іде у підпілля і в 1943 році стає воїном УПА. Там його знали під псевдами як «Бей-Зота», «Старого», «333», «Левка», «Джмеля», «Рибалку». 

Був членом Крайової референтури пропаганди в УПА-Північ, працював у редакції підпільного журналу «До зброї», готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець», «Хрін». Керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки). 

Він же розробив ескізи більшості грошових знаків повстанців, так званих «бофонів», а ще – прапорів, печаток, відзнак підпілля. Навчав мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу та агітаційну продукцію. 

По суті, в повстанському середовищі Ніл Хасевич створив цілу мистецьку школу. Від української інтелігенції художника обрали до створеної у підпіллі Української Головної Визвольної Ради, що була водночас і повстанським урядом, і парламентом.

Читайте також: Як Ніл Хасевич пов'язаний з Луцьком

Повстанці на Волині
Повстанці на Волині

Повстанці в ярах Волині
Повстанці в ярах Волині

У поході
У поході

Ніл Хасевич створив візуальний образ УПА. Його графіка стала ефективною зброєю в руках підпілля. Дереворити, створені Нілом Хасевичем у криївках й видрукувані у підпільних типографіях, творили графічний стиль УПА. 

У 1951 році мистецькі роботи Ніла Хасевича, які викривали потворні сторони радянської дійсності, потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН. Їх опублікували у США в альбомі «Графіка у бункерах УПА». 

Високоякісні роботи художника не лише привертали увагу до листівок, але й стали своєрідним стилем УПА, за яким повстанську пропаганду впізнавали в Україні та світі.

З Москви в Україну надійшов наказ негайно «пресечь антисоветскую деятельность» Ніла Хасевича. Для розшуків митця радянська влада створила спеціальну міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. Вона й розпочала справжнє полювання на Ніла Хасевича під назвою операція «Берлога».

Труднощі в пошуках полягали в розшифруванні перехоплених повстанських записок. Зрештою, чекісти за допомогою вилученої літератури (її умовно використовували для шифрів) у повстанців таки змогли прочитати кілька повідомлень. 

У спогадах Борис Стекляр розповідав:

«Виходило, що від окружного до районного проводу – одна книга, а від районного до низового – друга, між простими людьми – третя».

З допитів вдови полковника УПА Ростислава Волошина Інни Волошиної на псевдо «Домаха» чекісти дізналися про приблизне місце перебування художника. А також з’ясували, що з укриття в укриття Ніла Хасевича повстанці перевозили на велосипеді.

Детально про віднайдення криївки Хасевича і його смерть чекіст Стекляр описав: 

«Обнаружить точное место, в котором он скрывался, помог случай. Сотрудники МГБ расшифровали переписку главарей УПА на Ровенщине. В одном из посланий сообщались сведения о заготовке для художника 5 килограммов бумаги и вишневого дерева, необходимых ему для работы, а также название места нахождения одного из последних на Волыни укрытий, располагавшегося неподалеку от села Суховцы, в 12 километрах от города Клевана Ровненской области. Именно там находился Нил Хасевич.

Найти укрытие МГБ помогли осведомители из числа местных жителей, а точно указала на местоположение «схрона» пожилая хозяйка дома, при котором находилось укрытие. Чекисты действительно предлагали художнику и двум другим повстанцам сдаться в обмен на снисхождение, однако никакой реакции с их стороны не последовало. Когда сотрудники МГБ с расстояния открыли лаз, изнутри раздались автоматные очереди. В бункере были найдены три трупа. Одного, с автоматом в руке, опознали сразу — это был Зот. Второй — Павло, должно быть, сделал попытку сдаться, но был застрелен Хасевичем.

Павло, как потом установило следствие, умел рисовать и резать по дереву. Вероятно, он помогал Зоту изготавливать клише. Второй охранник Богдан был убит разрывом гранаты.

В трех помещениях бункера, где укрывался Хасевич, оперативники МГБ обнаружили: шесть стволов оружия, ручные гранаты, запас продовольствия, патронов и свечей на несколько месяцев, большое количество антисоветских листовок и прокламаций, приспособления для графических работ, а также документы, подтверждавшие связь между Хасевичем и иностранными разведками. Место захоронения Нила Хасевича неизвестно до сих пор...».

Ніл Хасевич і його побратими відмовилися здатися в полон і загинули у нерівному бою 4 березня 1952 року. Чекісти привезли до Клеваня їхні тіла, які майже три дні пролежали під дубом – для залякування місцевого населення. Після цього загиблих відвезли у невідомому напрямку. Де поховали радянські карателі тіло митця – й досі невідомо.

Посмертне фото Хасевича
Посмертне фото Хасевича

Незадовго до загибелі Ніл Хасевич написав в одному з листів: 

«Я не можу битися з ними (ворогами) зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб весь світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються… Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!»

Убивця Борис Стекляр
Убивця Борис Стекляр

 

Його вбивця Борис Стекляр, на жаль, помер своєю смертю у січні 2018 року. Перед смертю він намагався заборонити розсекречення своєї особової справи, але йому це не вдалося. 

Подання Генеральної прокуратури
Подання Генеральної прокуратури

Листівка громадських активістів у 2017 році
Листівка громадських активістів у 2017 році

Попри те, що він репресував борців за незалежність України, Українська держава до останнього виплачувала йому високу пенсію та надавала пільги. У 2017 році Генеральна прокуратура України розпочала розслідування за фактом вбивства художника УПА Ніла Хасевича капітаном Борисом Стекляром, але справу закрили після смерті останнього.

Читайте також: У відео міжнародного фестивалю з Луцька брати Капранови розповіли про українського супергероя

Коментар
17/04/2024 Середа
17.04.2024
16.04.2024