Директорія Української Народної Республіки розпочала свою діяльність з 14 листопада 1918 року. Для Волині це були найважчі часи, які завершилися польською окупацією, у 1920-1921 роках – більшовицькою, а потім знову польською.

З промови Симона Петлюри на нараді Директорії у Старокостянтинові, 26 листопада 1919 року:

«Чи ми своєю боротьбою здобули для України що-небудь? Так, наша боротьба в історії українського народу буде записана золотими буквами. Ми виступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдино боротьбою, упертою та безкомпромісною, ми показали світу, що Україна є, що її народ живе й бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність».

У листопаді-грудні 1918 року відбувається антигетьманське повстання, внаслідок якого Павло Скоропадський зрікається влади. 

Відновлюється Українська Народна Республіка, верховну владу в якій уособлювала Директорія УНР у складі п’яти осіб: Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, Андрій Макаренко. 

«Урочиста обітниця Директорії УНР». Поштівка 1919 року

Ідею Директорії як колегіального органа управління українські політики запозичили з історії Великої Французької революції кінця XVIII століття. 

22 грудня 1918 року в Луцьк, який залишили німці, увійшла Дієва Армія УНР. Військо на чолі з Симоном Петлюрою вступили у Рівне, Дубно, Ковель, Володимир та інші міста. Луцька дума з нагоди переходу влади до Директорії провела урочисте засідання, а збори гласних ухвалили резолюцію:

«Вітати Директорію УНР й побажати їй дальшої успішної роботи щодо міцнення свободи та порядку на землі українській».

Читайте також: Владика Ігор: як полковник армії УНР розбудовував українську церкву на Волині

Наказ про заборону розповсюдження більшовицьких видань

Директорія (грудень 1918–листопад 1921) відновила республіканський лад і демократичне правління в Україні. Скликаний Директорією Трудовий конгрес, забезпечив широку представницьку основу української влади. 

У Паризькій мирній конференції, де вирішувалася доля учасників Першої світової війни, взяла участь українська делегація.

Політика Директорії УНР була спрямована на консолідацію українського суспільства. Її лідери намагалися врахувати вимоги політичних партій і суспільні очікування. За коаліційним принципом сформували уряд – Раду Народних Міністрів. 

Своєрідним компромісом стала політична система УНР, базована на принципі трудових рад, коли своїх представників у владу могли делегувати тільки «працюючі класи». Натомість у національному питанні взяли курс на розбудову незалежної держави.

1 січня 1919 року Директорія затвердила закон про державну мову в УНР та закон про вищий уряд Української автокефальної православної церкви, за яким православна церква в Україні мала стати автокефальною. 

Ухвалили закон про запровадження державної української грошової одиниці – гривні, відповідно до якого з ужитку виводились російські грошові знаки, як царські, так і «керенки». Скасовували приватну власність на землю, яку оголосили «народним добром».

За Директорії відбувається розширення дипломатичних зносин УНР, розвивається наука та культура. Одне з найвизначніших досягнень – проголошення Акта Злуки про об’єднання УНР і ЗУНР в єдиній соборній державі.

Однак в грудні 1918 року без оголошення війни агресію проти УНР розпочала радянська Росія. Її війська швидко просувалися вглиб української території. Важким становищем української влади скористалася Польща, яка почала наступати на Волині. 

Читайте також: На Волині точилися бої, поки в Києві відбувалася Злука

Паспорт громадянина УНР Валентина Атамановського, виданий 5 вересня 1919 року

На зламі 1918-1919 років Володимир-Волинський бойовий загін Дієвої Армії УНР захищав місто від нападів Війська Польського. Місто кілька разів переходило з рук в руки, а в середині січня його захопили поляки. 21 січня 1919 року під час наступу воїни УНР звільнили Володимир і Турійськ. 

Відтак, 22 січня волиняни святкували проголошення Акта Злуки. Однак згодом Володимирський і Ковельський повіти знову займають то українське, то польське військо. 2 лютого 1919-го Директорія та весь державний апарат УНР змушені були спішно евакуюватися з Києва до Вінниці. 

Не витримавши тиску та ваги відповідальності, 10 лютого 1919 року Володимир Винниченко подав у відставку. Головою Директорії став Симон Петлюра. Саме йому довелося очолювати українську державу в найдраматичніший період її існування. 

Вона в надтяжких умовах без зовнішньої підтримки продовжувала збройну боротьбу проти «червоної» та «білої» Росії. У період Директорії чи не найважче було на Волині, адже військо УНР мусило відбивати атаки з одного боку більшовиків, а з іншого – поляків. 

Вся Наддніпрянська українська армія локалізувалася на Волині: в район Луцька (Холмська група), Сарни (Північна група), Рівне (група УСС), Крем'янець (Запорізька група).

26 березня Військо Польське прорвало оборону Ковельської групи Дієвої Армії УНР та розпочало наступ. Проти них із Чернігівщини прибула Сіра дивізія (сірожупанники) на чолі з полковником Абазою, розмістивши штаб у Луцьку. 

Сірожупанники не дали полякам захопити Луцьк, але українська влада втратила Володимир і Ковель.

Читайте також: Соборність України 1919-го: Київ, Львів та Луцьк у пошуках «віковічних мрій»

Нинішня вулиця Стрілецька на початку минулого століття. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Тим часом влада Директорії на початку квітня 1919 року евакуювалася у Рівне. Тут сформувався новий уряд на чолі з Борисом Матросом. У його Декларації до населення прозвучав заклик до об'єднаної боротьби з більшовиками.

У ніч на 29 квітня 1919 року отаман Володимир Оскілко в Рівному зробив невдалу спробу перевороту. Для його придушення спрямували у Рівне чимало війська, що відкрило туди й шлях більшовикам.

5 травня 1919 року Уряд Директорії та штаб армії переїхали до міста Радивилів на Рівненщині. Тут, 9 травня Симона Петлюру проголосили головою Директорії. На Волині проти військ УНР поляки зосередили сформоване Антантою військо генерала Галлера, які мали протистояти більшовикам. 

Загальною обороною Волині керував уродженець волинського Крем’янця в.о. Наказного Отамана Дієвої Армії УНР Олександр Осецький. 

З усього Луцького повіту багато селян записалося добровольцями у сірожупанники, їх підрозділ у Луцьку перетворили на корпус під командуванням волинянина, генерал-хорунжого Іллі Мартинюка. 

Читайте також: Крутяни із Луччини: як склалися долі Героїв

в.о. Наказного Отамана Дієвої Армії УНР Олександр Осецький

У цей час в Луцьку діяла Головна шкільна управа, яка керувала військовою освітою в УНР. На початку травня 1919 року сюди перебазувалися Київська і Чугуївська піша школи, Київська гарматна та інженерна, а також інструкторсько-старшинська. 

Одним із керівників ГШУ був генерал Микола Юнаків. Після завзятих боїв в районах Переспи, Рожища, поляки 16 травня 1919 року зайняли Луцьк. Українські військові були інтерновані у табори. А 24 травня більшовики захопили Рівне.

Читайте також: Євген Коновалець перебував у таборі для інтернованих в Луцьку

У той час як поляки захоплювали Волинь, більшовики повели наступ на Проскурів, Шепетівку, Рівне й Крем'янець, розбили й полонили частину 19-ї дивізії Української армії. 

В кінці травня 1919 року майже 15 тисяч війська УНР (разом із господарсько-технічним складом) були на Волині в районі міст Дубно-Броди. 2 червня штаб Української армії опинився в «котлі», бо в деяких місцях більшовики та поляки наблизились на 10 км.

Уряд Директорії, уникаючи полону, переїжджав зі станції на станцію. Допомога прийшла від волинської групи юнаків-добровольців, які поповнили військо. 5 червня 1919 року за наказом Симона Петлюри відбувся успішний наступ проти більшовиків у напрямку Старокостянтинова-Проскурова-Кам'янця.

Голова Директорії УНР та Головний отаман військ УНР Симон Петлюра зі своїми співробітниками. Кам

Вдалося відвоювати частину території, створивши можливість злуки армії УНР з Українською галицькою армією, а в липні спільно почати похід на Київ, окупований червоними. Столицю звільнили 30 серпня 1919 року. Після Варшавського договору, польські та українські війська виступили спільно проти більшовиків. 

Однак на початку серпня 1920 року ворог зумів захопити Луцьк, Ковель, Володимир і вийти на Західний Буг. Облога Варшави закінчилася поразкою завдяки військовій майстерності українців на чолі з генералом Марком Безручком.

Читайте також: Марко Безручко: українець, який врятував Польщу

13 вересня польські війська зайняли Луцьк, Рівне і всю Волинь. 18 жовтня польське командування почало вимагати припинення від української армії бойових дій проти Червоної армії. 

У листопаді 1920 року залишки українських військ і державного апарату УНР під натиском більшовицької армії, яка переважала, змушені були відійти на територію Польщі.

Старшини ІІ Волинської стрілецької дивізії Дієвої Армії УНР, 1921 рік

Читайте також: Архітектурний слід ексміністра УНР на теренах Ківерцівщини

Ключові події Директорії

14 листопада 1918 року – створення Директорії Української Народної Республіки;

14 грудня 1918 року – відновлення Української Народної Республіки;

22 січня 1919 року – проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки;

23-28 січня 1919 року – засідання Трудового конгресу України, вищого тимчасового законодавчого органу Української Народної Республіки у період Директорії УНР;

квітень 1919 року – розгортання українського антибільшовицького повстанського руху;

11 серпня 1919 року – початок походу українських армій на Київ-Одесу;

6 грудня 1919 року – початок Першого Зимового походу Армії УНР;

21 квітня 1920 року – підписання Варшавського мирного договору між УНР і Польщею;

5 травня 1920 року – проголошення Всеукраїнською православною Церковною радою автокефалії Української православної церкви;

7 травня 1920 року – вступ до Києва об’єднаних польсько-українських військ, звільнення міста від більшовиків;

29 серпня 1920 року – героїчна оборона Замостя, де відзначилися вояки VI січової стрілецької дивізії під командуванням Марка Безручка;

вересень 1920 року – початок творення Української військової організації;

10 листопада 1920 року – відступ Армії УНР за р. Збруч, остаточна окупація більшовиками центральної та східної України;

9 січня 1921 року – створення Ради Республіки Державного центру УНР на еміграції;

21 листопада 1921 року – розстріл вояків Армії УНР біля с. Базар Житомирської області, завершення Другого Зимового походу Армії УНР.

Читайте також: Офіцерка в армії Української Народної Республіки