Марко Безручко: українець, який врятував Польщу

Виповнюється 140 років від дня народження генерал-хорунжого армії Української Народної Республіки Марка Безручка (1883-1944). Він увійшов в історію як українець, який 28 серпня – 2 вересня 1920 року врятував Варшаву і Польщу від знищення більшовиками. 

Водночас, було врятовано Європу, знесилену після Першої світової війни, адже російські комуністи прагнули здійснити військове вторгнення через Польщу в Німеччину та інші європейські країни.

Сьогодні українці, ведучи боротьбу з рашистською Росією, яка окупувала частину українських земель, знову є щитом Європи проти російської воєнної агресії. 

Марко Безручко народився 31 жовтня 1883 року у місті Великий Токмак на Запоріжжі. Початкову освіту, здобув у вчительській семінарії в Переяславі, згодом пішов навчатися до Одеського піхотного юнкерського училища, яке закінчив 1908 року. 

Далі Марка Безручка у званні підпоручика направили у 106-й Уфимський полк, дислокований у Вільні (сучасний Вільнюс). 

Попри службу, перед Першою світовою підпоручик Безручко повертається до освіти й у 1914-му закінчує Миколаївську піхотну академію, після чого знову потрапив до 106-го Уфимського полку, з яким і вирушає на війну.

На фронті Першої світової Марко Безручко був поранений і контужений. З початку 1915 року перейшов на штабну роботу – 20 січня його призначають офіцером для доручень штабу 3-го армійського корпусу. 

З липня 1916 року Марко Безручко на посаді старшого ад’ютанта штабу 42-го армійського корпусу, а з 30 серпня 1917 року – штаб-старшина для доручень штабу 30-го армійського корпусу. 

У 1918 році Марко Безручко став начальником оперативного відділу Генштабу Армії УНР. Працював в українському Генштабі він і за часів гетьмана Павла Скоропадського. А на початку 1919 року він очолив штаб Корпусу Січових Стрільців.

У лютому 1920 році Симон Петлюра зробив останню відчайдушну спробу порятунку Української Народної Республіки. Після підписання українсько-польського договору у Варшаві, більше знаного як пакт Пілсудського – Петлюри, союзні армії двох держав вирушили на Наддніпрянщину проти більшовиків. 

Читайте також:  Соборність України 1919-го: Київ, Львів та Луцьк у пошуках «віковічних мрій».

Полковник Безручко сформував 6-ту Січову стрілецьку дивізію, якою потім командував в її спільному з польським військом наступі на Київ. 

Спільними зусиллями польські та українські війська 7 травня 1920-го здобули Київ і відкинули більшовиків за Дніпро, але через місяць, 6 червня 1920 року, союзники полишили Київ і почали відступати. У липні більшовицькі армії прорвалися до Львова і розгорнули наступ на Варшаву.

Над незалежністю Польщі нависла загроза. Більшовицька Перша кінна армія Будьонного була уп’ятеро більша за союзні польсько-українські війська (6-а січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк).

Читайте також: На Волині точилися бої, поки в Києві відбувалася Злука.

«Чудо над Віслою» – під такою назвою увійшла в історію оборона Варшави. Як це відбувалося описав його колега Марка Безручка генерал-хорунжий Олександр Удовиченко:

«В Замостю у старій фортеці в той час опинилися частини 6-ої української Січової дивізії в команді генштабу полк. Безручка, яких направляли з фронту ІІІ-ої польської армії на з'єднання з Українською Армією на Дністрі.

Крім вищезгаданої 6-ої дивізії, в склад залоги Замостя ще увійшов 31-ий польський полк та 2 етапових куріні. Всього - 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат, та 3 бронепотяги. Комендантом залоги був полк. Везручко.

29 серпня Буденний зсаджує своїх кіннотчиків з коней та після гарматної підготовки веде їх на штурм фортеці, яка являла собою малемістечко, обведене старим муром. Атаки буденновців із сходу було відбито, з великими втратами для них.

Ранком 30 серпня Буденний оточив Замостя та повів наступ зо всіх боків. Залога Замостя уперто боронилася, але з заходу буденновцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити їх та майже увірватись в Замостя.

Однак остання резерва - українська сотня, контратакою відкинула ворога за дроти. Біля 70 ворожих гармат розвинули пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно, одповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії Буденного скінчилася неуспішно...

Штурм Замостя, під яким Буденний поніс великі втрати, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не в силах був продовжувати свій рейд до Варшави».

Читайте також: Президент Польщі вшанував памʼять воїнів УНР, які з поляками боролися проти більшовиків

Карта бойових дій біля Замостя. Джерело: Державний архів Волинської області

За успішну військову операцію полковники Марко Безручко і його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня 1920 року одержали звання генерал-хорунжих. Українська і польська армії знову пішли на Схід. 

Здавалося, ще ривок – і вся територія України стане вільною. У цьому поході генерал-хорунжий Безручко очолив Середню групу військ Армії УНР і командував наступом на Поділлі по лінії Літин-Бар-Шаргород.

Але польська влада, всупереч угоді з Україною, підписала з більшовиками спершу перемир'я, а потім мир. Маршал Пілсудський був проти цього, але його думку політики не взяли до уваги. 

Він зміг тільки вибачитися за дії свого уряду і видати наказ, в якому відзначив заслуги українців: 

«Наша армія пам'ятає криваві битви, в яких незмінно брало участь українське військо, як у дні звитяги, так і в години випробувань. Спільно пролита кров і могили героїв заклали наріжний камінь для взаєморозуміння й успіху двох народів. Нині, після двох років важкої боротьби з варварським нападником, я прощаюся з прекрасними військами Української Народної Республіки й стверджую, що в найтяжчі хвилини, в нерівних боях вони високо несли свій прапор, на якому виписане гасло ЗА НАШУ І ВАШУ СВОБОДУ, що є символом віри кожного чесного вояка».

Зраджене союзниками українське військо кілька місяців продовжувало воювати самостійно. Однак сили були нерівні й вояки вимушено відступили на польську територію. 

Наприкінці 1920 року, після відступу, Марка Безручка призначили начальником штабу Армії УНР і керівником військової місії УНР у Варшаві. Пізніше Безручко був військовим міністром Уряду УНР на еміграції та членом Вищої Військової Ради УНР. 

Читайте також: Офіцерка в армії Української Народної Республіки

У 1931-1935 роках він – голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державу». Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Марко Безручко помер 10 лютого 1944 року у Варшаві. Його поховали поруч із могилою свого друга генерала Всеволода Змієнка та інших українських вояків у православній частині цвинтаря «Воля».

Могила марка Безручка у Варшаві

Читайте також: Архітектурний слід екс-міністра УНР на теренах Ківерцівщини