Архітектурний слід ексміністра УНР на теренах Ківерцівщини

Серед славних імен, пов’язаних з історією села Жидичин, є одна призабута особистість – архітектор та екс-міністр УНР Сергій Тимошенко. Чимало яскравих подій з історії нашого краю і суспільно-політичного руху, розвитку української церкви відбулось за його безпосередньої участі.

Цього року, 5 лютого минає 140 років із Дня народження цього видатного діяча. Архітектурну спадщину Сергія Тимошенка почали, як відомо, вивчати у післявоєнний період.

Загально визнаним у цьому відношенні є становлення «українського стилю» у розвитку архітектурного мистецтва, особливо це позначилося на Волині. Для кращого розуміння внеску Сергія Тимошенка в український національний рух та у мистецьку історію погортаємо сторінки його біографії.

Дослідники виводять походження Тимошенків від роду козака Тимохи. Проте, перебуваючи у складі Російської імперії, сумські селяни стали кріпаками, хоча Прокіп Тимофійович Тимошенко проживав у панській садибі. Свою сім’ю забезпечував, тим що орендував  маєток Кандиб у селі Шпотівка Конотопського повіту. 

Одружився Прокіп у 30 років, взявши за дружину Юзефіну Яківну Сарнавську – доньку відставного військового. Вона закінчила жіночу гімназію. Не дивно, що у цій родині високо цінувалася освіта.

У Прокопа та Юзефіни було четверо дітей – Степан, Сергій, Володимир та Анна. Сергій народився 5 лютого 1881 року, в  селі Базилівці, що на Чернігівщині. Початкову освіту він здобув удома.

Згодом Сергій закінчив реальне училище у Ромнах Сумської області. Продовжив навчання в Інституті цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. Будучи студентом, включився у суспільно-політичний рух.

Сергій Тимошнко був діячем Української студентської громади, пізніше – членом Української соціал-демократичної партії. З 1906 виконував роботу за фахом у Ковелі. З 1908 року працював у дирекції Південно-Західної залізниці у Києві.

Там же спроєктував будинки Юркевича та Лаврентьєва в українському стилі. З 1909 року працював у Харкові. Окремі історики називають «харківський період» його діяльності найбільш плідним в архітектурному відношенні.

«Близько 40-ка (за підрахунками автора) будівель та споруд залізничних комплексів Північно-Донецької та Кубанської залізниць, які вдалося ідентифікувати тільки завдяки яскраво-вираженій авторській манері та коротких архівних згадках. Проблема втрати матеріалів того часу вже навряд чи компенсується. У 1921 р. після обшуку помешкання Тимошенка всі матеріали, що стосувалися його бюро-майстерні разом із копіями проектів були вилучені. Віднайдений опис його діяльності того періоду свідчить про високий професіоналізм, вражаючий типологічний діапазон об’єктів (містобудівні комплекси, промислові, громадські, житлові, сакральні будівлі, різні технічні рішення, інженерні споруди, споруди залізничного транспорту, малі архітектурні форми, тощо) та їх стилістичну незаангажованість», – пише дослідник архітектурної спадщини Тимошенка П. О. Беденюк.

З квітня 1917 року Тимошенко став членом Української Центральної Ради, у листопаді того ж року – головою Селянського з’їзду Слобідської України. Під час Гетьманщини він був губернським комісаром Харківщини.

Джерело фото: https://uk.wikipedia.org/wiki/Тимошенко_Сергій_Прокопович

Його політична кар’єра в роки Української революції була ілюстрацією визнання і різноманітної діяльності у розвитку національно-визвольного руху.

Саме Сергій Тимошенко  став ініціатором Українського архітектурного інституту. У 1919 році – інспектор Міністерства шляхів УНР, у 1920-1921 роках – міністр шляхів УНР. 

Разом із армією УНР та урядом пройшов у жовтні–листопаді 1921 року важкий шлях Другого зимового походу аж до останнього бою під селом Базар (нині Народицького р-ну, Житомирської обл.). Діяча  нагородили Хрестом Симона Петлюри.

Читайте також: Соборність України 1919-го: Київ, Львів та Луцьк у пошуках «віковічних мрій»

З 1921 року Тимошенко перебував в еміграції в Польщі. Проживаючи у Львові, він  займався реалізацією архітектурно-інженерних проєктів, будував церкви і будинки цивільного призначення у Східній Галичині та на Волині.

З 1923 року – на еміграції в ЧСР. Рішенням професорської ради Української Господарської академії (УГА) в Подебрадах (Чехословаччина) його обрали доцентом вишу. У 1928-1929 роках навіть був її ректором.

У 1930 році Тимошенко переїхав до Луцька, що був на той час центром воєводства. Він спроєктував декілька церков, складів, понад 40 цивільних споруд на Волині.

Читайте також: У Луцьку створили інтерактивну карту модерних будинків архітектора Тимошенка

Активний діяч Волинського українського об’єднання (з 1935 р. – його голова, посол до польського сейму, у 1938-1939 рр. – до сенату) і Української православної церкви, перший голова Товариства імені Петра Могили.

Цей період життя і діяльності Сергія Тимошенка становить інтерес у дослідженні історико-культурної спадщини Жидичина. У 30-х роках ХХ століття архітектурний доробок поповнився ще двома храмами – у селі Прилуцьке Волинської області та Ясиничі Рівненської області, збудованих у 1932 та 1937 роках відповідно. 

Читайте також: Старовинні фото Жидичинського монастиря

Храм у селі Прилуцьке

Саме в цей період – з 1930 року почалася популяризація будівництва хат з глиносолом’яних вальків. За усними свідченнями жителів села, першу таку хату було спорудили у Жидичині для родини Настенків.

Сергій Тимошенко домігся того, щоб цю хату за його проєктом збудували напівдержавним коштом. На ті часи це був великий прогрес. За відповідним зразком такого типу житлові будівлі стали широко забудовувати терені Волині, адже цегла у той час коштувала дуже дорого.

Будинок за проєктом Сергія Тимошенка, село Жидичин, вул. Ямківська

Не менш важливе значення для розвитку боротьби за українську церкву у нашому краї мала діяльність Сергія Тимошенка на ниві суспільно-політичного руху. Як відомо, він був одним із перших очільників, а це означає, що й ініціаторів діяльності Товариства імені Петра Могили у Луцьку.

Читайте також: У Луцьку віднайшли місце, де був кабінет екс-міністра УНР

Установчі збори відбулися 19 листопада 1931 року. До складу президії увійшли: о. Павло Пащевський, о. Атанасій Павлюківський, о. Віктор Романовський, посол Петро Певний, інженер Сергій Тимошенко, сенатор Микола Маслов, директор Олександр Ковалевський та інженер Юрій Костянтинів. Іван Власовський очолив організацію.

У цьому списку ми бачимо осіб, причетних до історії Жидичина. О. Павло (Пащевський) у свій час правив у Жидичинській Свято-Миколаївській церкві. Сергій Тимошенко проєктував житловий будинок у Жидичині. Олександр Ковалевський та Іван Власовський читали реферати на засіданнях та інших заходах Жидичинської філії Луцької повітової «Просвіти».

Завдяки діяльності цього товариства було відновлено функціонування Палацу Митрополитів у Жидичині як резиденції вищої духовної ієрархії. 

Разом із митрополитом Полікарпом Сікорським та іншими діячами товариства  у 1935 році у Жидичині працювала комісія по перекладу Святого Письма на українську мову.

Традиційно урочисто влаштовували академії, присвячені постаті Симона Петлюри, подіям Крут, героям Базару, організовували культурні осередки, утворені з ініціативи українських політичних емігрантів.

У «Рідній хаті» Луцька 1 листопада 1936 року відзначили15-ті роковини Другого Зимового походу Армії УНР. Захід відкрив Пилип Пилипчук, присутні вшанували пам’ять полеглих вставанням, хор співав «Вічну пам’ять», «Чуєш, брате мій».

Учасник Другого Зимового походу Сергій Тимошенко поділився споминами, демонструючи шлях українських вояків на спеціально намальованій мапі. Оповідач аналізував причини поразки походу, згадував про відвагу та самопосвяту старшин, козаків, цивільних урядовців, геройську смерть міністра Михайла Білинського.

Академія в Рівному, що була присвячена пам’яті розстріляних під Базаром, складалася з панахиди за загиблими 22 листопада, виступу хору Рівненської української приватної гімназії під диригуванням Созонта Кальмуцького, декламування віршів, виголошення реферату Данилом Ковпаненком.

Відзначили пам’ять героїв Базару також у Ковелі, де з рефератом виступив Йосип Мацюк, а всі присутні старшини та козаки Армії УНР прийшли із «Хрестами Симона Петлюри» . 

Такі намагання внести суттєві зміни у політичне і громадське життя Волині та продовжити український національно-визвольний рух у нових його відтінках в умовах європейської демократії перервала війна.

У 1943 році Тимошенко покинув Луцьк. Спочатку він опинився у Німеччині, а згодом у США. Там він часто хворіє. Останні роки життя проводить у Каліфорнії, де займався архітектурними студіями, проєктував надгробні пам’ятники для Канади, Ангентини і Парагваю.

Помер видатний і талановитий діяч 6 липня 1950 року в Паоло-Альто, США.

Читайте також: Легендарний генерал УНР Алмазов був меценатом луцьких гімназистів

Іраїда МАЙДАНЕЦЬ