Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Легендарний генерал УНР Алмазов був меценатом луцьких гімназистів

13:02 06.01.2021
1073

6 січня виповнилося 135 років від дня народження Олексія Алмазова (06.01.1886–13.12.1936), українського військового діяча, генерал-хорунжого армії УНР.

Легендарний генерал військ Української Народної Республіки народився в Херсоні в родині чиновника. Освіту отримав у Тифліському реальному, Олексіївському піхотному юнкерському та Михайлівському артилерійському училищах. Під час Першої світової війни – полковник російської армії, командир 1-го кінно-гірського дивізіону. Відзначався непересічною мужністю, був дисциплінованим, але добрим, міг знайти спільну мову і з підлеглими, і зі старшими за званням.

Олексій Алмазов свідомо перейшов на нижчу посаду у війську, аби боротися за вільну Україну. Восени 1917 р. він розпочав українізацію дивізіону, сформував і 1 січня 1918 р. очолив Окрему кінно-гірську гарматну батарею у складі Гайдамацького коша Слобідської України військових формувань Центральної Ради. Цей підрозділ вів бої проти більшовиків на підступах до Києва у січні 1918 року, а також баталій поблизу Гребінки, Лубнів, Полтави, Херсона, Кременчука. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 р. був поранений у ногу, але вже у березні повернувся в стрій.

За правління гетьмана П.Скоропадського 15 березня 1918 р. батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради. На чолі цього підрозділу Олекса Алмазів у квітні 1918 р. брав участь в успішному поході полковника Болбочана на Крим. Дивізіон до 1921 р. перебував у складі різних з’єднань Армії УНР, але завжди його очолював Алмазов, за що отримав назву Алмазівський.

«Кінно-гірський дивізіон – зразкова частина в групі, а може, і у всій Повстанчій армії. Командував ним полковник Алмазов, од початку зорганізування в початку 1918 р. був це досвідчений кінногарматчик, організатор, людина високої моралі та одваги. Дивізіон складався з двох півбатарей, кулеметної команди та доброї сотні кінноти. Був тут гарний духовий оркестр коло 20 інструментів, єдиний на всі групи. Старшини за прикладом свого командира підібрались один в одного; те саме можна сказать і про козаків. Найменшої плями не впало на історію цієї частини», – згадував про Алмазова та його бійців комендант штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР Никифор Авраменко.

У 1919 р. О.Алмазов воював в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам’янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ проти більшовиків та білих. У 1920 р. брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста. В березні 1921 року отримав звання генерала-хорунжого Армії УНР.

Як учасник Першого Зимового походу 1919–1920 років відзначився в боях під час наступу на Жмеринку. О.Алмазов був удостоєний Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої» – найвищої нагороди в Армії УНР. Скарбниця українських перемог у 1918-1920 роках значною мірою була наповнена саме завдяки алмазівцям.

Згодом, коли українське військо мусило відступати за Збруч, він, разом зі своїми вояками був інтернований та переміщений колишніми союзниками-поляками до табору у Владовицях (Польща). У фактичному полоні він не полишав своїх бійців, знаходив для них роботу, аби вони могли себе прогодувати. Взяв участь у переформатуванні армії навіть в умовах інтернування. У вересні 1923 р. Алмазов знайшов постійну роботу не лише для себе, але й для всіх вояків дивізіону. Алмазівці поїхали працювати на вугільну шахту товариства «Сатурн» у Сілезії. Сам генерал влаштувався помічником гірничого інженера (маркшейдера).

У 1926 р. генерал вступив на гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. Студентську практику проходив у 1928 р. в ЧСР на будівництві доріг (у Словаччині). В цій академії познайомився і зі своєю майбутньою дружиною – німкенею Терезою.

Закінчивши успішно навчання у 1930 р., одержав диплом інженера-гідротехніка. Разом з дружиною повернувся в Україну – на Волинь, де в Луцьку влаштувався в управі воєводства на посаді секретаря відділу сільського господарства.

Олексій Алмазов брав активну участь у громадському житті Волинського краю. Очолював філію Українського Центрального Комітету, був одним із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим на Україні. Подружжя Алмазових протягом багатьох років опікувалось Українською гімназією в Луцьку. За постійні щедрі пожертви на ремонт будинку гімназії та на підтримку незаможних учнів, Олекса і Тереза Алмазови були удостоєнні звання почесних членів Товариства ім. Лесі Українки, що від 1929 р. утримувало навчальний заклад.

Помер Олексій Алмазов 13 грудня 1936 р. Похорон перетворився у справжню українську маніфестацію. Луцька газета “Нова нива” так на першій шпальті описувала прощання з Алмазовим: “Давно вже не спостерігалося такої великої єдности і солідарности. Здається, що ніхто з українців не залишився в цей день у себе в хаті, вважаючи за святий обов’язок віддати останню прислугу небіжчикові”. Домовину українського героя, накрили державним прапором України і провезли середмістям Луцька на лафеті гармати, перед яким крокувала почесна варта 24-го полку піхоти Війська Польського з військовим оркестром. На чолі колони несли розп’яття з хоругвами, а також подушку з орденом Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої».

Олексу Алмазова поховали на православному кладовищі – тепер це сквер навпроти Луцької гімназії №4. У 1970-х роках радянська влада цвинтар ліквідувала. Деякі родичі похованих перенесли прах на цвинтар на вул. Рівненська. Могилу генерала Алмазова зрівняли з землею. Навесні 1990 р. луцькі рухівці встановили на могилі Алмазова дубового хреста. Хрест замінили на гранітний пам’ятник у грудні 1992 року за клопотанням голови Братства вояків УПА Волинського краю Мелетія Семенюка.


У 1993 р. Львівська міська рада ухвалила рішення про перейменування у мікрорайоні Рясне вулиці Антона Шмигельського (радянського поета) на вулицю Генерала Алмазова. Пізніше вулиця Алмазова з’явилась і у Винниках. У 2016 р. вулиці Генерала Алмазова виникли у Києві (у Печерському районі замість вулиці Кутузова) та в Херсоні (в спальному мікрорайоні Безроднього на заміну вулиці 7-ї Північної); у Луцьку вулиця Фурманова (російського письменника, військового і політичного діяча) у мікрорайоні приватної забудови Кічкарівка одержала назву Олекси Алмазова.

У 2018 році 406-й окремій артилерійській бригаді берегової оборони ВМС України було присвоєно ім’я генерал-хорунжого Олексія Алмазова. Тож нинішню Україну у Збройних Силах України обороняють новітні алмазівці.

Леся БОНДАРУК

Коментарі
Загрузка...
23 січня
Сьогодні
Вчора
21.01.2021
20.01.2021
19.01.2021
18.01.2021
17.01.2021
16.01.2021
15.01.2021