Євген Коновалець перебував у таборі для інтернованих в Луцьку

14 Червня 2021, 16:32
Євген Коновалець 4576
Євген Коновалець

У понеділок, 14 червня виповнюється 130 років із дня народження Євгена Коновальця (1891–1938), військового та політичного діяча, голови Організації українських націоналістів. Одна з важливих сторінок його біографії тісно пов’язана із Луцьком. Бувши разом із січовими стрільцями інтернованим, він майже чотири місяці був керівником Українського гарнізону.

Євген Коновалець – один із найвидатніших постатей української історії ХХ століття, творець і командир найбоєздатнішої військової частини Армії УНР – корпусу Січових стрільців, очільник Української військової організації та голова Організації українських націоналістів.

Він народився 14 червня 1891 році у Зашкові біля Львова. Після завершення початкової та середньої освіти, здобув фах юриста у Львівському університеті. У 1914 році його мобілізували офіцером до австро-угорської армії. У боях на горі Маківці у червні 1915 року потрапив до російського полону.

Після початку революції 1917 року Євген Коновалець долучився до створення українських військових сил – формації Січових стрільців, основу яких склали галичани та буковинці. Корпус Січових стрільців був свого роду гвардією УНР як за часів Центральної Ради, так і Директорії, виступав у найзагрозливіших місцях проти іноземних поневолювачів.

Вітчизняні та зарубіжні військові спеціалісти відзначали, що це з’єднання було найкраще зорганізованою частиною тогочасної Української Армії. У січні – лютому 1918 року Курінь Січових Стрільців рішуче виступив проти більшовицької навали, врятувавши Центральну Раду, яка перед тим повірила нещирим заявам східних сусідів, що нібито вони, російські більшовики, визнають незалежність України, і фактично розпустила вже створювану Українську Армію. Курінь врятував тоді Центральну Раду, а з нею фактично всю тогочасну українську державність. 

Читайте також: Як формувалась Українська військова організація. ЛЕКСИКА 18+

Євген Коновалець
Євген Коновалець

Через кілька місяців, під час гетьманського перевороту, врятував життя Михайла Грушевського та його сім’ї від розправи російських офіцерів і німців. Чимало випробувань було й у 1919 році. Січові стрільці брали успішну участь у кровопролитних боях із більшовиками, а згодом із новими окупантами – білогвардійцями Антона Денікіна.

Настала зима, морози. Ряди стрільців почав косити невидимий ворог – епідемія тифу. Деякі полки зменшилися до 30 чоловік. Корпус, що ще кілька місяців тому нараховував 5000-6000 старшин і стрільців, зменшився до 500 чоловік. Інші частини Української Армії також відступали.

4 грудня у містечку Нова Чортория, що на Житомирщині, відбулася остання спільна нарада Головного Отамана Симона Петлюри, уряду, командуючого Армії УНР генерала Василя Тютюнника і командуючих окремими військами. Вирішили відмовитися від подальшого ведення регулярної війни й перейти на партизанство. Рейдову групу добровольців, що потім здійснила відомий «Зимовий похід», очолив генерал Михайло Омелянович-Павленко

Читайте також: Крутяни із Луччини: як склалися долі Героїв

 

Лише полковник Євген Коновалець заявив, що вважає у тих умовах недоцільним вести боротьбу партизанськими методами і запропонував своїм старшинам і стрільцям вибір: хто бажає – може приєднатися до повстанської армії, решта – демобілізується. 

Невелика група січових стрільців на чолі з командувачем Євгеном Коновальцем вирішила «демобілізуватися». 7-9 грудня 1919 року вони та інші частини Дієвої армії УНР були інтерновані польськими військами на станції Миропіль. Їх відправили спочатку до Рівного. Тут багато військовиків потрапили у шпиталь, бо вже мали тиф.

Читайте також: Соборність України 1919-го: Київ, Львів та Луцьк у пошуках «віковічних мрій» 

Серед них залишився і отаман армії УНР Андрій Мельник. Решту стрільців 19 грудня відправили у Луцьк. Як згодом писав у спогадах Коновалець, вони потрапили у луцькі касарні, тобто військові казарми (нині – вулиця Стрілецька в Луцьку – Л. Бондарук), і були одними з перших інтернованих вояків Наддніпрянської Армії, котрі опинилися у польських таборах військовополонених. 

 

Андрій Мельник, 1919 рік
Андрій Мельник, 1919 рік

Жахливі умови дуже ускладнилися новим спалахом епідемії. Українські січові стрільці боролися за виживання. У холодних бараках, на сіні розташовувались хворі та здорові. За даними історика Івана Хоми, станом на 20 грудня в таборі було 3 хворих на тиф, а 4 січня 1920 р. – 350 хворих, з них 100 старшин.

28-річному полковникові Коновальцю, якого і тут призначили за старшого в таборі, довелося докласти всю свою наполегливість і дипломатичний хист, аби хоч якось полегшити стан інтернованих, добитися дозволу на відокремлення тифозних. Для шпиталю влада врешті-решт виділила приміщення тюрми біля замку. 

Туди з одного кінця міста в інший, перенесли хворих. Багатьох скосила пошесть. Тут помер генерал Василь Тютюнник, недавній командуючий Українською Армією. До речі, ад’ютантом у нього був видатний поет Євген Маланюк.

24 грудня 1919 року Євген Коновалець, дізнавшись із преси, що заступник Андрія Лівицького (на той час поєднував посади заступника Голови Ради міністрів УНР, Міністра закордонних справ УНР та голови Дипломатичної місії УНР у Польщі) Володимир Старосольський перебуває у Варшаві, написав йому листа, де прохав повідомити, що діється в світі, яка доля може чекати стрільців найближчим часом, а також просив надіслати якісь інструкції.

 В іншому разі, просив дістати дозвіл на проїзд до Варшави. Для того, щоб Старосольський був поінформований про стан справ у Луцьку пише, що в таборі перебувало «…196 самих кращих стрілецьких старшин і більше як 400 стрільців». Із Луцька Євген Коновалець листувався з січовиками у Рівному. Радів, що Андрій Мельник, одужує.

Поручик УСС Андрій Мельник
Поручик УСС Андрій Мельник

Читайте також: Національний банк України ввів в обіг пам'ятну монету, присвячену Євгену Коновальцю

Із жовтня 1919 р. у Варшаві працювала місія Головного отамана військ УНР Симона Петлюри під керівництвом Андрія Левицького. 4 грудня на запрошення Юзефа Пілсудського у Варшаву приїхав Симон Петлюра. Лідери обох держав визнали, що перед більшовицькою загрозою слід об’єднати зусилля й обговорили польсько-українські стосунки. 

Симон Петлюра домовився про військову співпрацю. Для підтримки українських військовополонених та інтернованих 12 грудня 1919 року за наказом голови Директорії та головного отамана військ УНР утворили військову секцію при українській дипломатичній місії у Польщі.

Вже 2 січня 1920 року в польському військовому міністерстві відбулася спеціальна нарада, присвячена справі формування українського війська. Під час наради українським воякам, котрі перебували в Польщі та підконтрольних їй українських землях надали статус «військових осіб сторонньої заприязненої держави». 

Постановили ставитися до них доброзичливо та прихильно, як до «братів по зброї». Центром формування українського війська визначався табір військовополонених у місті Ланцут у Підкарпатському воєводстві Польщі. Місцевий табір для полонених офіційно перейменовувався на збірний пункт.

Тим часом січовики у Луцьку думали як продовжити боротьбу за визволення України. Одні виступали за перехід на схід України і боротьбу з більшовиками, інші – за створення нової військової сили за кордоном і звідти підготувати новий визвольний похід.

У листі від 4 січня до голови гуманітарної організації «Горожанського комітету» у Львові Степана Федака, Євген Коновалець просив передати Симону Петлюрі прохання про вирішення їхньої долі. Уже наступного дня, 5 січня, у Луцьк надійшла телеграма з Варшави з дорученням негайного приїзду члена Стрілецької Ради Марка Безручка в розпорядження Симона Петлюри.

Члени Стрілецької ради у Празі в липні 1920 року. Зліва направо сидять: сотник Іван Андрух, полковник Євген Коновалець, сотник Василь Кучабський; стоять: полковник Іван Чмола, сотник Михайло Матчак, сотник Ярослав Чиж
Члени Стрілецької ради у Празі в липні 1920 року. Зліва направо сидять: сотник Іван Андрух, полковник Євген Коновалець, сотник Василь Кучабський; стоять: полковник Іван Чмола, сотник Михайло Матчак, сотник Ярослав Чиж

Євген Коновалець писав у спогадах, що тоді вони обмірковували різні можливості творення нового осередку регулярної Української Армії та добуття нової операційної бази на терені України. Сподіваючись на покращення ситуації, 6 грудня в Луцьку він зібрав Стрілецьку раду в складі Романа Сушка, Марка Безручка, Всеволода Змієнка, Юрія Отмарштейна, Романа Дашкевича, Василя КучабськогоВолодимира Чорнія (Людвіка Розенберга), Гриця Гладкого та інших.

За повідомленням історика Івана Хоми, у виступі Євген Коновалець звернув увагу на те, що на тлі спроб Євгена Петрушевича через Антона Денікіна зблизитись із Антантою, ініціативи деяких урядовців УНР встановити порозуміння з більшовиками та переговорів Симона Петлюри з Польщею, рішення стрілецтва може бути дуже важливим для долі «нашої держави». 

Читайте також: Луцьк та Рівне на столітніх фотографіях із колекції генерала Антона Денікіна

До перших двох напрямів Коновалець серйозно не ставився, а до миру з Польщею був категорично негативно налаштований. Прохання допомогти січовикам із виїздом за кордон Євген Коновалець передав у Варшаву через Марка Безручка у листі від 7 січня до Володимира Старосольського, який був заступником голови дипломатичної місії УНР у Польщі.

8 січня до Луцька прибув сотник УСС Ярослав Чиж із наказом від Симона Петлюри про перереєстрацію всіх старшин і стрільців у Рівному і Луцьку. 10 січня у Варшаві командиром з’єднання військовополонених та інтернованих вояків УНР призначили підполковника Марка Безручка. 

Прибувши до збірного пункту у Ланцуті, він приступив до виконання покладених на нього обов’язків. 26 січня 1920 року військова секція підготовила меморандум дипломатичній місії УНР у Польщі, яка адресувала його міністерству закордонних справ Речі Посполитої. 

У цьому документі описано відсутність умов для лікування хворих на тиф, дуже високий рівень смертності серед військових армії УНР, що перебували в таборах Ланцута, Луцька, Рівного. Приблизно в третій декаді січня 1920 року табори в Луцьку та Рівному відвідав виконувач обов’язки Голови Ради міністрів УНР та голова дипломатичної місії УНР у Польщі Андрій Лівицький.

Андрій Мельник із Рівного вже переїхав у Варшаву. Саме туди йому 2 лютого з Луцька надіслав листа Євген Коновалець із проханням допомогти терміново вирішити долю стрільців у Луцьку.

Як пише історик Іван Хома, 3 лютого видали постанову до уповноваженого уряду УНР у Кам’янці-Подільському про асигнування 12 мільйонів гривень із державної скарбниці для виплати заробітної платні за грудень 1919 року і січень 1920 року військовослужбовцям у Рівному і Луцьку та покращення їхнього загального становища. 

Кошти потрібно було видати готівкою на руки отаману Андрію Мельнику, помічнику командира Групи СС. У постанові зазначено, що «освоєння коштів для покращення умов перебування інтернованих слід реалізовувати через створені комісії. У Рівному комісію повинен очолити полк. Є.Мишковський, а в Луцьку отаман Є. Коновалець». 

Насправді, йшлося не про 12, а 6 мільйонів гривень. З Варшави Андрій Мельник поїхав до Кам’янця-Подільського, а потім відвідав Рівне та Луцьк. Його робоча поїздка тривала з 3 до 27 лютого. Скільки коштів зумів привезти в табори – невідомо.

Євген Коновалець активно працював над організацією виїзду січових стрільців за кордон і створенням там нової формації. 27 лютого 1920 року на Стрілецькій нараді в Луцьку вояки ухвалили рішення приєднатися до Української стрілецької бригади в Німецькому Яблонному, що в Чехословаччині. 

Саме там перебували військові загони УГА, що в травні 1919 року перейшли під тиском переважаючих польських військ на територію Чехословаччини. Особовий склад становив понад 4 тисячі військових. Офіційно ця частина галицької армії отримала назву «Українська бригада в Німецькім Яблоннім». 

Командиром був полковник Антін Варивода, а з листопада 1920 року – Віктор Курманович. У спогадах Є.Коновалець записав: «Наші ж думки були прості: Українську бригаду в Чехословаччині треба поповнити всіма українськими вояками, що перебувають за кордоном, – галицькими й наддніпрянськими – і створити велику військову одиницю (найменше одну дивізію). Цей відділ треба було б у випадку польсько-українського походу на Київ перевести на Україну не через Польщу, а через Румунію, найкраще в район Одеси. Якщо поляки втримались би на Україні, тоді треба було б мати якусь свою військову силу, що організована й озброєна … у противагу польській силі». 

У цих словах Коновальця – недовіра до прагнення безкорисливої допомоги поляків українцям. І, як показали згодом події, небезпідставна. Після подачі Симону Петлюрі заяви про наміри перевезти бригаду з Німецького Яблонного в Україну та сформувати нову формацію Січових стрільців Євген Коновалець отримав дозвіл на виїзд до Варшави.  

Читайте також: Владика Ігор: як полковник армії УНР розбудовував українську церкву на Волині

5 березня 1920 року Євген Коновалець передав свої повноваження керівника Українського гарнізону міста Луцька Роману Сушку. Вже 10 березня Роман Сушко вивіз із Луцька, через Львів до Ланцута усіх Січових стрільців – 160 старшин та 380 стрільців. Частину із них включили до 1-ї (6-ї) Стрілецької дивізії під командуванням Марка Безручка. 

У цій дивізії 31 березня  Сушка призначили командиром 16-ї бригади цієї дивізії. Інша частина військових повернулась у Галичину або переїхала до Чехословаччини.

Кандидат історичних наук, дослідник історії січового стрілецтва Іван Хома вважає, що перебування в таборі для інтернованих у Луцьку стало важливим етапом для Євгена Коновальця та його оточення в осмисленні подій, що відбулись в Україні та відбувались вже в містах зосередження українських державних центрів (Варшава, Відень та Прага), а також підготовкою до нових організаційних форм діяльності в боротьбі за незалежність.

Євген Коновалець і Андрій Мельник. Відень, 1921 рік
Євген Коновалець і Андрій Мельник. Відень, 1921 рік

Йдеться, про те, що вони взяли на себе відповідальність за організацію, на базі одного з таборів інтернованих українців у Чехословаччині, нової військової частини для переведення на територію УНР.

«Діставши в Луцьку відомості про угоду покійного Головного Отамана з маршалом Пілсудським, ми поставилися до неї негативно і не вірили в успіх польсько-українського походу на Київ. Тоді-то, під час довгих розмов наших старшин (у Луцьку скупчилися майже всі члени Стрілецької Ради), виринув у нас проект піти на службу до Української Бригади в Чехословаччині…», – згадував Євген Коновалець. 

Таким чином, він запропонував стрілецтву стати безпартійною, самостійницькою організацією, яка б змогла об’єднати українські сили, розпорошені в різних таборах. Саме у Луцьку визрівала ідея створення 30 липня 1920 року Української Військової Організації, яка прагнула продовжувати боротьбу з окупантами після поразки Української революції 1917 – 1921 ррків.

УВО постала із колишніх офіцерів Армії УНР та Української Галицької Армії на західноукраїнських землях. У 1929 році Євген Коновалець став одним із засновників та очолив Організацію українських націоналістів. Не маючи змоги нейтралізувати небезпечного опонента, Кремль, руками свого агента Павла Судоплатова, знищив Євгена Коновальця в Роттердамі 23 травня 1938 року.

Леся БОНДАРУК,

кандидатка історичних наук,

Український інститут національної пам’яті

 

Коментар
24/07/2024 Середа
24.07.2024
23.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром