Панська долина: села немає, а жителів досі рахують

11 Липня 2023, 19:03
Омелян Суничук. Луцьк, 1947 рік 4674
Омелян Суничук. Луцьк, 1947 рік

Волинського священика Омеляна Суничука у Луцьку радянська влада заарештувала 1 квітня 1949 року за антирадянські погляди та співпрацю з Українською повстанською армією. П’ять років тому він також був повстанцем на псевдо «Білий».

 Омелян Суничук згадував:

«Після навчання був політвиховником у сотні «Калини». Діяли проти нацистів на Рівенщині. У 1943-му поляки палили наші села на Грубешівщині та по всій Холмщині. Довелося з ними воювати, бо ревно служили німцям і діяли проти українців. «Береза» (Іван Федорович, родом зі східних областей) керував у нашій сотні УПА артилерією. Влітку 1943 р. ми під його керівництвом захищали наші села від нападів поляків».

Отримавши важке поранення, він пішов з УПА і став священиком, адже мав відповідну освіту. Після війни радянські спецслужби завербували його допомагати їм у виявленні націоналістичного підпілля по селах, де він мав парафії. 

Детальніше про Омеляна Суничука читайте також статтю: Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Волині

Омелян Суничук

Однак, Омелян Суничук вів подвійну гру: чекістам здавав неважливу інформацію, а продовжував співпрацювати з УПА. На слідстві в Луцьку це стало відомо, за дворушництво і політичні переконання Суничука били й катували. До звинувачення у справі дошивалося все, що могло погіршити його становище. 

Найголовнішим звинуваченням є діяльність в УПА. У переліку інших злочинів йшлося й про «участь у знищенні 3 тисяч поляків села Панська долина улітку 1943 р.». Священика засудили на 25 років ув’язнення, яке він відбував у ГУЛАГу.

Читайте також: Колківська республіка в спогадах чекістів

Справа Омеляна Суничука

Волинське село Панська Долина знаходилося на кордоні Острозького і Млинівського районів нинішньої Рівненської області (10 км від селища Млинів і 15 км від села Острожець). Протягом слідства у документах, де згадується про загибель поляків села Панська долина, називалася цифра – 3 тисячі розстріляних. 

У скарзі від 5 березня 1954 року Генеральному прокурору СРСР Омелян Суничук просив провести переслідство і написав, що його справу сфабрикували. Зокрема, зазначив: 

«…Нібито я брав участь у бою на Панській долині, де вбито десять тисяч поляків. Скільки я там був, а такого випадку і до сьогодні не було в Панській долині. Під силою тортур із застосуванням фізичної сили в карцерах слідчий Попов добивався мого підпису, хоч не знайшов жодного свідка на підтвердження».

Читайте також: «Эвакуировать по 1 категории»: що відомо про вбивць в'язнів Луцької тюрми

Із листа Омеляна Суничука про катування і вибивання неправдивих свідчень 

У червні 1956 року справу Омеляна Суничука переглянути і термін ув’язнення скоротили. Після 21 липня того ж року його звільнили.

Із листа Омеляна Суничука про катування і вибивання неправдивих свідчень 

Напередодні, під час переслідства розглядали й звинувачення у вбивстві поляків Панської Долини. На початку липня у Млинові допитали трьох двох корінних мешканців Панської долини – Єфима Москалюка (1888 р.н., який жив у Панській долині від 1910 року), Мартина Грабовського (1897 р.н., жив у Панській долині з 1911 р.), а також жителя сусіднього села Добратин Миколу Мігновського (1921 р.н.).

Вони повідомили, що село Панська Долина Острожецького району, налічувало понад півсотні хат, з них десяток українських, решта – польські. Єфим Москалюк повідомив, що в червні 1943 року вночі в селі розпочалася перестрілка:

«Я вийшов у двір і побачив, що горить кілька хат. Стрілянина тривала до ранку. Хто і по кому стріляв – невідомо. Вранці я запряг коня і разом із сім’єю втік із села, бо боялися за своє життя. Повернулися ми за пару місяців. Побачили кілька спалених польських та українських будинків. Тоді я довідався, що в селі вбили кілька сімей місцевих українців. Хто це зробив – не знаю. Про те, щоб бандити вбивали поляків села Панська Долина, я не знаю і ніколи не чув».

Читайте також: «Волинь-43»: що і чому поза увагою

Свідчення Єфрима Москалюка

Подібний опис подій і засвідчив Мартин Грабовський: 

«Однієї ночі в червні 1943 року я крізь сон почув автоматну, гвинтівочну та кулеметну перестрілку. З вікна побачив пожежу – горіло кілька будинків. Коли вдосвіта все затихло, я запряг коней і вивіз свою сім’ю. За кілька місяців, ми повернулися. Односельчани розповіли, що тоді на село напали бандити і було спалено кілька польських хат. Але ніхто з поляків ні тоді, ні в наступні ночі не був убитий. Що це була за банда – не знаю. За весь час, що живу в Панській долині, то ні разу не чув, щоб тут вбивали селян польської національності».

Читайте також: Діти 43-го: «А потім я сам переховав маму. Лежала на березових кілках»

Свідчення мартина Грабовського

Микола Мігновський повідомив, що з його села було видно пожежу в сусідньому селі в червні 1943 року. Із розмов з мешканцями Панської Долини довідався, що внаслідок нападу невідомих бандитів згоріло кілька польських будинків, але ніхто з людей не загинув.

«Зазначу, що в той же день, всі українці, що жили в цьому селі, змушені були виїхати, бо боялися помсти поляків. Вони тижнями жили по навколишніх селах, але жоден із вихідців Панської долини ніколи не розповідав, щоб там було вбито поляків. Чув, що загинуло кілька українців, але чому – не знаю», – розповів слідчому Микола Мігновський.

Читайте також: Волинь перед Волинню: історичні корені трагедії 1943 року

Спогади та архівні документи

З документів інших українських архівів відомо, що 21 серпня 1943 року поляки з села Панська долина за підтримки проаківського партизанського загону під командуванням Зигмунта Кульчицького на псевдо «Ольгерд» напали на село Надчичі, де замордували старосту, а наступного дня забрали 6 осіб із села Ледухівка (нині – Новоукраїнка). 

Захищаючи українське населення повстанці кілька разів нападали на Панську долину. Однак, окрім спалення польских хат, людських жертв не було. 

Місцеві краєзнавці від старожилів довідалися про один із таких нападів. Вони зазначають, що останній штурм Панської Долини був 23 листопада 1943 року. 

«О 15 год. почався наступ. Вояки УПА прийняли 5 боїв-сутичок, підійшли під самі укріплення, вбито було 7 поляків, але через брак сил і бронебійних снарядів штурму не розпочали. Наступного дня за доносом поляків німці на 25 автомашинах оточили і почали палити сусіднє село Ярославичі, де перебували повстанці. Дві сотні «Птаха» і «Дюкса» разом з батареєю гармат під командуванням Миколи Оверчука – «Берези» прийняли зустрічний бій. Повстанці намагалися оточити карателів. Але ті, відчувши небезпеку, кинули все награбоване і почали панічно тікати. Воякам вдалося знищити 25 німців. У бою відзначились артилеристи «Берези» і чота «Панаса». Німці, прикриваючись сильним скорострільним вогнем, втекли до машин на шосе Луцьк– Млинів. Палаючі хати населення погасило, але нацисти встигли вбити трьох селян», – йдеться у спогаді учасника бою.

Польська дослідниця Єва Семашко у своїй книзі цілий розділ присвятила про село Панська долина. Вона зазначила, що у ньому в роки Другої світової війни було 11 українських, 40 польських і два чеських будинки. 

Влітку 1943 року у селі заснували сильну військову базу самооборони, яка була пов'язана з Армією Крайовою. Кількість поляків, яка перебувала тут була від 60 до 500 осіб. 

Читайте також: У Львові представили результати програми «Жертви українсько-польського протистояння»

Армія Крайова

У Панській долині поляки виставили свої патрулі, зробили укріплення і рови, бункери. В серпні 1943 року в Панській долині стояв відділ АК Коменданта обводу Йожефа Малиновського. Тут проводили вишколи польської молоді АК з околиць Дубна і Млинова. 

Пляцувка була забезпечена амуніцією і зброєю, яку купували в угорців та німців. В листопаді 1943 року до Панської долини прибув партизанський відділ АК «Луна» з регіону Пшебраже (нині село Гайове Луцького району) під керівництвом Зигмунта Кульчицького «Ольгерда». 

За польськими джерелами, відділи УПА нападали на Панську долину 4 рази. 

«Перший напад відбувся 22 червня 1943 р.. Багаточисельні боївки УПА напали вночі. Напад відбивала місцева польська самооборона. Оборонці втрат людей не мали. Згоріли хати, вкриті соломою. Від випадкової кулі загинула місцева українка старшого віку, яка залишилася на місці. Інші українці, напевно були попереджені, бо в той час утекли з домів. В УПА було мало поранених, один убитий», – йдеться в книжці Єви Сємашко.

Далі опис наступних нападів: 14 або 27 липня 1943 року, за польськими документами, був другий напад УПА на Панську Долину. 22 самооборонці пляцувки до ранку відбивали напади УПА. Нападники відступили вдосвіта, залишивши одного вбитого, який був родом із Борислава Дрогобицької (нині Львівської) області. Зі сторони поляків було троє поранених. 

Читайте також: Красний Сад '43: трагедія, у якій забрали життя цілого села

Третій напад УПА був 5 серпня 1943 року. Битва тривала біля чотирьох годин. Вдосвіта нападники відступили. Серед них було кілька вбитих і поранених, зі сторони поляків – один поранений. Після третього нападу озброєна група самооборони вирушила на пошуки їжі в українське село Завалє (Ярославичі). Саме там у той час була боївка УПА. Вони напали і відбили їжу для колонії. 

Четвертий напад УПА на Панську долину був 22 вересня 1943 року. Чотирма групами АК маневрували, тож атаку відбили. Тоді загинуло двоє поляків, чотирьох поранили. Багато загинуло повстанців.

Важливо, що польська дослідниця згадує, як учасники самооборони ходили в українське село Завалє (Ярославичі) за продуктами. Таким чином чітко вказано на факт пограбування місцевих селян у часи війни, коли їм і так було сутужно. 

В українських архівах є чимало документів, де селяни скаржилися в УПА, що поляки грабують їх, відбираючи їжу. І це було однією з причин нападів повстанців на Панську долину.

Як зазначила Єва Сємашко, Панська долина була єдиною пляцувкою самооборони в Дубенському повіті, яка протрималася до приходу радянської влади в лютому 1944 року. Нова влада одразу розброїла польську самооборону.

Неіснуюче село 

Корінні мешканці села Панська долина Єфим Москалюк і Мартин Грабовський засвідчили, що в 1945 році поляків з села Панська Долина вивезли в Польщу. А в 1956 році Острожецька районна рада надала довідку слідчому КДБ за підписом М. Чалого і печаткою, що «Села Панська долина в Острожецькому районі не було і немає». 

Довідка про панську долину зі справи

Очевидно, у 1945 році це село потрапило у список другої або третьої хвилі депортації. Для встановлення радянсько-польського кордону й усунення територіальних суперечок 9 вересня 1944 року в Любліні комуністичні уряди УРСР та Польщі уклали угоду про «евакуацію населення», яка передбачала повне звільнення територій, які відходили до Польщі, від українців шляхом переселення їх до УРСР, а етнічних поляків та євреїв – з України до Польщі. 

У 1944–1946 роках із західних областей УРСР переселили до Польщі майже 790 тисяч поляків та євреїв. Внаслідок цих переселень і депортацій у 1944–1952 роках рідних домівок примусово позбавили близько 750 тисяч українців.

Польські джерела вказують, що внаслідок нападів УПА на польську колонію Панська Долина загинула одна українка та двоє поляків. А це не 3 чи 10 тисячі, про які йшлося у документах радянських спецслужб, і за що священика Омеляна Суничука засудили на 25 років ув'язнення. 

Читайте також: «І поїхали ми на двох підводах»: чи отримають депортовані українці відновлення справедливості від держави

Польсько-українське протистояння

В СРСР згадки з перебільшеними цифрами або неточними чи вигаданими фактами у документах звинувачення допомагали радянській владі розправлятися зі своїми політичними ворогами – українським національно-визвольним рухом. Згодом така ж розправа комуністичної системи була і щодо польського націоналістичного руху. 

Під час Другої світової війни червоні партизани часто допомагали польській самообороні та відділам АК у боротьбі з УПА, це був їх спільний ворог. 

У липні 1943 року спроби ОУН провести переговори з АК про те, щоб спільно діяти проти нацистів і червоних окупантів, були зірвані. Польська сторона, через несприйняття ідеї української державної незалежності й територіальні претензії на волинсько-галицькі землі, була засліплена ненавистю до ОУН і УПА. 

Вони не зуміли вчасно зрозуміти, що у конфлікті між поляками і українцями виграє третя сторона. Розуміння цього частково приходило польським націоналістам тоді, коли вони у 1944 році робили спроби пояснити радянській владі, що на Волині хочуть відновити колишню Польщу, а у відповідь отримували абсолютне несприйняття і агресію. 

Читайте також: Польське підпілля в 1945 році зверталося до УПА із закликами до примирення

Польсько-український конфлікт виграла радянська влада, бо використала його на свою користь, а згодом розправилася з обома сторонами поодинці.

Про конфлікт радянська пропаганда згадувала дуже рідко. І лише для того, щоби черговий раз розповісти суспільству про так зване «звіряче обличчя націоналізму» – чи то українського, чи то польського. 

Згадка про конфлікт між українцями і поляками (де основними учасниками були з обох боків націоналістичні рухи) привертала увагу до діяльності цих антирадянських рухів. А саме ці сторінки з історії радянська влада прагнула видалити або очорнити. 

Тим більше у комуністичний міф про дружбу між народами ніяк не вписувалося з'ясовування стосунків між братніми народами.

Читайте також: Трагедія у Сагрині: людські долі, які навіки залишилися у 1944 році

Перебільшені цифри та маніпуляції

Маніпуляції з цифрами жертв польсько-українського конфлікту актуальні донині. Так, 8 листопада 2017 році на двох колонах Могили Невідомого солдата у Варшаві біля вічного вогню з ініціативи Міністра оборони Республіки Польща Антонія Мацеревича встановили нові меморіальні дошки, присвячені боротьбі з ОУН і УПА. 

Вибиті на гранітних дошках написи починаються зі слів: «Волинь, Малопольща, Люблінщина 1943-1946», що засвідчує, що деякі поляки донині вважають ці території споконвічно польськими. Далі йде перелік місцевостей, де на думку польських політиків мали місце бої Армії Крайової з українськими підрозділами та масово гинули поляки. 

Читайте також: Священники-зарізяки, щури в животах та інші вигадки про Волинську трагедію у фільмах Міхала Кані

І серед цього переліку напис: «Панська Долина (V 1943 – ІІІ 1944)». Це яскраве свідчення, що польські політики із провладної партії «Право і справедливість» користуються старим лекалом радянських спецслужб із підрахунку жертв польсько-українського конфлікту.

Приклад волинського села Панська долина показує наскільки різними є підходи до обліку загиблих у часи воєнного протистояння. Донині це залишається найбільш дискутивною темою. 

Читайте також: Історик Роман Кабачій про долю депортованих у 1944–1951 роках

У 2003 році польські політики заявляли про 500 тисяч загиблих поляків на Волині. Однак історики нагадали, що у цей період поляки на Волині становили етнічну меншість – всього 16 %, тож цифри загиблих вкрай перебільшені. Відтак, у 2013 році польська сторона на вшануванні пам'яті жертв конфлікту говорила про 300 тисяч загиблих. 

Після тривалих дискусій між істориками та політиками сусідніх країн, Польща на законодавчому рівні офіційно затвердила, що на Волині відбувся «геноцид», внаслідок якого загинуло 100 тисяч поляків. 

«Разюча диспропорція – близько 100 тисяч поляків і 5 тисяч українців», – заявив під час візиту на Волинь 8 липня 2018 році висуванець від партії «Право і справедливість», президент Польщі Анджей Дуда.

За даними українського історика Івана Патриляка, за 1942-1944 роки загинуло близько 14-16 тисяч українців і близько 39 тисяч поляків, за 1945-1947 роки загинуло до 15 тисяч українців, а близько 150 тисяч депортували внаслідок акції «Вісла». 

Читайте також: Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

«Так, поляків справді загинуло більше, адже основним ареалом конфлікту були території, населені здебільшого українцями. Тобто це території, де українці виразно домінували, через те і втрати польського населення були значніші. А цифра 100 тисяч загиблих, яку нав’язують польські політики, – абсолютно необгрунтована жодними історичними чи демографічними дослідженнями. Вона, на мою думку як історика, що займається цією тематикою, є суттєво перебільшеною. Ще більш дивну цифру в 5 тисяч вбитих українців озвучив президент Польщі Дуда. Перевищення власних втрат, суттєве заниження українських – це політичні маніпуляції, які навряд чи сприяють порозумінню в сьогоденні. Загалом ми бачимо з боку польських політиків бажання не просто контролювати історію, а й зафіксувати вигідні їм оцінки та інтерпретації, навіть  ціною зупинки історичних досліджень та дискусій між фахівцями», – вважає кандидат історичних наук, народний депутат України Володимир В’ятрович.

Досвід воєнної Європи довів, що примирення між націями може відбутися тільки під гаслом – «Це не повинно повторитися». Воно залишається актуальним і для поляків, і для українців. Не треба мірятися горами трупів. Загибель кожної людини є болючою трагедією, яку не варто посилювати кількісними маніпуляціями.

Читайте також: Українці не відмовилися від пам’яті про тих, хто боровся за незалежність

Коментар
24/07/2024 Середа
24.07.2024
23.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром