Федір Вовк: антрополог, який руйнував теорію «злиття трьох народів»

Федір Вовк – етнограф, антрополог, археолог, громадський діяч, автор понад 200 наукових робіт, якими здобув світове визнання. Він народився 17 березня народився 1847 року в Крячківці на Полтавщині в козацькій родині. Його батько був вчителем та економом у місцевого пана. 

Навчався Федір у гімназії, потім – у Ніжинському ліцеї. У 1865 році вступив до Новоросійського університету в Одесі, а за два роки перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету святого Володимира, який закінчив у 1871 році.

Джерело фото: Архів Хведора Вовка. Цифрове сховище пам'яті

У студентські часи Федір Вовк виявив схильність до наукової праці. Перше його дослідження вийшло в галузі хімії та ботаніки. Займався і суспільно-громадською роботою. 

Активно співпрацював із Михайлом Драгомановим, Сергієм Подолинським, Миколою Зібером в українській революційній газеті «Кіевский телеграфъ». Став одним із засновників і активним діячем Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства, також став членом «Старої Громади».

Після навчання Федір Вовк працював у Київській контрольній палаті. 2 березня 1874 року він взяв участь в одноденному переписі населення Києва, під час якого збирав статистичні дані серед городян Подолу. 

Працював у археологічних розкопках влітку 1875 та 1876 років у Київській та Волинській губерніях. У вересні 1876 року після виходу сумнозвісного Емського указу припинив діяльність Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства.

Читайте також: В Україні реалізували проєкт «Цифрове сховище пам'яті»

Джерело фото: Архів Хведора Вовка. Цифрове сховище пам'яті

Щоб уникнути переслідувань Федір Вовк у 1879 році переїхав у Женеву (Швейцарія). Там він допомагав Михайлу Драгоманову у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». Проте через злидні та хвороби, тугу за родиною через два роки повернувся в Київ. 

Дружину та дітей заарештували та заслали у В’ятку.  У 1883 року виданили циркуляр про розшук Федора Вовка, тому вчений переїхав до Женеви. На Батьківщину повернутися він вже не міг. На початку 1887 року він подорожував Італією.

2 травня 1887 року переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології.  Там розпочав він свої перші антропологічні та етнографічні дослідження українців, зокрема, Галичини, Буковини та Закарпаття. 

Одночасно зі студіюванням антропологічних наук Ф. Вовк став діяльним співробітником французького Доісторичного товариства та Товариства наукових екскурсій.

Читайте також: Етнограф, який зібрав пів тисячі українських пісень 18 століття

Антропологічні типи Закарпаття

Джерело фото: Архів Хведора Вовка. Цифрове сховище пам'яті

За кордоном, Вовк інтегрував досягнення української науки до широких західноєвропейських наукових кіл. 

Археолог Левко Чикаленко писав:

«Федір Кіндратович Вовк, усіма своїми думками та почуттями в Україні перебуваючи, бере на себе важку місію – зв’язати українську науку з французькою і стає на довгі часи чи не єдиним містком, через який наукові думки Західної Європи доходять до нас і навпаки».

Читайте також: Минає 136 років з дня народження Левка Чикаленка

Федір Вовк публікував на шпальтах французьких антропологічних часописів матеріали з новими відкриттями антропологів, археологів, етнологів та етнографів України. 

На зборах Паризького антропологічного товариства він знайомив присутніх із знахідками українських археологів (зокрема золотими гривнями з розкопок Володимира Антоновича в Києві), зачитував етнологічні статті Митрофана Дикарєва, Пелагеї Литвинової-Бартош. 

Він також передав до фонотеки товариства вісім записів українських народних пісень. 

У 1901 рісля після заснування в Парижі Російської вищої школи суспільних наук Федір Вовк став одним із перших, кого запросили читати лекції до цієї установи. 

Його обрали професором антропології та етнографії. Цю посаду вчений займав протягом усього часу існування школи з 1901 по 1905 рік.

Федіп Вовк часто навідувався до Львова, де протягом 1903–1904 років під час своїх літніх вакацій читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті. Заняття супроводжувалися демонстрацією фотографій та предметів побуту. 

Джерело фото: Архів Хведора Вовка. Цифрове сховище пам'яті

Свою дослідницьку роботу в галузі українського народознавства він розпочав завдяки підтримці Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові. 

Як дійсний член НТШ по історично-філософічній секції Федір Вовк протягом довгих років був заступником голови Етнографічної комісії Історично-філософічної секції НТШ (1898-1905), а згодом й очолив її (1905-1909).

Паризьке антропологічне товариство доручило Федору Вовку дослідити антропологічні ознаки українського народу. У своїх дослідженнях він дійшов  висновків, що українці становлять окремий антропологічний тип, відмінний від  сусідніх слов’янських народів, що має цілком оригінальні етнографічні особливості. 

Жіночі антропологічні типи українців (1928)

Завдяки низці його праць на українському матеріалі з порівняльної етнографії – нового в той час у Європі методу систематизації, класифікації та обробки етнографічних даних, українська етнографічна та археологічні науки піднялися на один рівень з європейськими народознавчими науками кінця XIX – початку XX століття. 

До появи праць Федора Вовка українська етнографія була простим описом особливостей народу, у якому переважали захоплення лінгвістикою та фольклором. Український вчений, дотримуючись ідей і засад французької антропології, переконливо довів, що етнографія є галуззю антропології як передісторії.

Читайте також: Села Волині та їхні мешканці у 1910-х на світлинах Володимира Сахарова

Чоловічі антропологічні типи українців (1928)

У січні 1906 році Федір Вовк отримав офіційний дозвіл російського уряду на повернення до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Тоді він оселився в Санкт-Петербурзі та став консерватором (куратором) одразу двох відділів Російського Музею імператора Олександра ІІІ.

Вчений намагався популяризувати в Росії досягнення закордонних науковців, особливо досягнення Французької  школи антропологів. Саме за цю діяльність французький уряд 1916 року нагородив Федора Вовка орденом очесного легіону.

Федір Вовк у 1914 році

У жовтнні 1917 року Федора Вовка обрали почесним членом новоствореного київського Географічного інституту. 29 жовтня 1917 року Петроградський університет надав вченому звання почесного доктора антропології та етнографії «honoris causa».

У Києві на засіданні Вченої ради Київського університету 18 березня 1918 року науковця обрали завідуючим кафедрою географії та етнографії. 

Федір Вовк виїхав 11 червня 1918 року з Петрограда до України, але в дорозі він захворів на грип (пандемія «Іспанки»),   і 29 червня 1918 року помер. Видатний науковець похований у місті Жлобин, Гомельської області (Білорусія).

Читайте також: Дослідження в Низкиничах: у крипті знайшли останки ймовірно Киселів

Вовк чи Волков?

У деяких енциклопедіях подаються два тотожні прізвища Вовк і в дужках Волков. Річ у тому, що Федір Вовк походив з роду полтавських козаків. Ще коли його батько, Кіндрат, був малим хлопцем, сім’я переїхала до Криму, куди виселяли українців. 

Коли хлопець підріс, його забрали до війська, проте він утік звідти, а через певний час, коли дезертирам об’явили амністію, повернувся до армії, дослужився до офіцера й відтоді в документах і почали писати не Вовк, а Волков.

Кобзар

Федір Вовк ув одним із помічників Володимира Антоновича в організації і проведенні ІІІ Археологічного з’їзду. Разом з Олександром Русовим підготував до друку «Кобзар» Тараса Шевченка, який вийшов у 1878 року в Празі і Женеві та містив заборонені в Росії твори поета.

Нагороди та премії

Після успішного захисту дисертації здобув ступінь доктора природничих наук Сорбонського університету. За видатні наукові успіхи Паризьке антропологічне товариство нагородило його великою медаллю Поля Брока та щорічною премією Годара (1901). 

Згодом учений дістав премію академіка Карла Бера від Російської Академії наук (1906). Окрім того, він став членом паризьких Історичного, Доісторичного та Антропологічного товариств. У 1916 році вченого  нагородили орденом Почесного легіону Французької Республіки.

Джерело фото: Архів Хведора Вовка. Цифрове сховище пам'яті

Таємний гурток

У 1881 році антрополог повернувся до Києва і, зблизившись з народниками, організував таємний гурток дівчат «Ґави». Через загрозу арешту був змушений емігрувати до Румунії. 

Антропологічна школа

У січні 1906 році Федір Вовк отримав офіційний дозвіл російського уряду на повернення до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Тоді Федір Вовк оселився в Санкт-Петербурзі, де викладаючи згуртував навколо себе студентську молодь, створивши власну антропологічну школу.

Дослідник духовної культури

6У праці «Етнографічнічні особливості українського народу» він вперше різнобічно охопив український побут, науково обґрунтував висновок, що український народ і з етнографічного боку являє окремішню цілість. Все це дало  йому підставу твердити, що українська територія була заселена здавна і мала розвинену культуру. 

В історію української етнології вчений увійшов як ґрунтовний дослідник духовної культури, насамперед, весільної обрядовості. 

Федір Вовк одним із перших наголошував на важливості збору та опису предметів матеріальної культури: типу господарювання, елементів одягу, конструктивних особливостей житлобудівництва, сільськогосподарських знарядь, хатнього начиння тощо.

«Український антропологічний тип»

Вовку вдалося налагодити систематичне збирання антропологічних матеріалів на теренах України, а також у місцях компактного проживання українців (Курщина, Кубань, Подоння тощо). 

Зібрані матеріали охопили близько п'ять тисяч осіб та стали основою узагальнюючої праці, де вперше дана розгорнута характеристика антропологічних рис українського народу, визначені його генетичні зв’язки, а також місце українців у системі антропологічних типів Європи. 

На підставі аналізу варіацій головних морфологічних ознак у більше ніж сорока територіальних групах українців Федір Вовк дійшов висновку, що серед них переважає темний колір волосся та очей, високий зріст, округла форма голови, вузьке обличчя з прямою спинкою носа. Сукупність цих ознак учений назвав «українським антропологічним типом».

Федір Вовк відзначав, що українці виявляють морфологічну спорідненість із південними та західними слов’янами, окрім поляків. Його висновки не сприйняли представники московської антропологічної школи, зокрема, академік Дмитро Анучин. 

Водночас, дослідження Вовка прислужилися для подальшої роботи українських вчених – Анатолія Носова, Сергія Руденка та Ростислава Єндика. Зрештою, не дивно, що ім’я Федора Вовка на десятиліття вилучили з історичного обігу. Концепція українського вченого аж ніяк не вписувалася в теорію про «злиття братніх народів».

Читайте також: «Риси кроманьйонців серед українців найкраще збереглися на Волині», – Сергій Сегеда

Археологія

Ім’я Федора Вовка нерозривно пов’язане із трипільської культурою – однією із найдавніших у розвитку людської цивілізації. 

Під час розкопок під керівництвом вченого знайшли неперевершені шедеври мистецтва кам’яної доби: унікальний браслет на пластині з бивня мамонта, стилізовані жіночі статуетки. За доповідь про цю пам’ятку на XIV Міжнародному конгресі з антропології та доісторичної археології у Женеві Федора Вовка нагородили премією Кана.

Джерело фото: Архів Хведора Вовка. Цифрове сховище пам'яті

Визнання

Світове визнання принесла вченому надзвичайна цікава, але, на жаль, і досі не опублікована в Україні робота – «Шлюбний ритуал та обряди на Україні». Спершу працю видали в Болгарії, а згодом у Франції (1892). 

Серед численних етнографічних праць Федора Вовка – розвідки про народні назви рослин, сільські ярмарки та їх значення, народний орнамент, побратимство; присвячені дерев’яним церквам. 

Самобутній оригінальний матеріал, який зібрав український вчений, сягає європейського значення.

Читайте також: Український історик захистив дисертацію вірменською мовою та публікувався в Гарвардському університеті

Бібліотека та музей

Свою книгозбірню Федір Вовк збирав протягом усього свого життя, розпочавши ще за часів роботи в Парижі. Окрім своєї цінності, як систематично підібраної книгозбірні з галузей етнографії, антропології, археології, бібліотека має пам’яткове, автобіографічне значення.

На його книжках збереглося чимало слідів його власної наукової думки, критичних зауважень, приміток, а також присвят йому від численних колег і наслідувачів. 

Джерело фото: Архів Хведора Вовка. Цифрове сховище пам'яті

Ще за життя Федір Вовк виказував бажання, аби його особисті книги, матеріали і колекції з науковою метою передали у користування якійсь науковій інституції України, якою й стала Українська Академія наук, а саме новоутворений Музей (згодом Кабінет) Антропології та Етнології, що отримав ім’я професора Хведора Вовка.

Лише у 1921 році Олександр Алешо з неймовірними труднощами перевіз архів і колекції Ф. Вовка з Петрограда до Києва. Саме він і став першим керівником новоствореного Антропологічно-етнологічного музею імені Федора Вовка.

Читайте також: Творив українську національну медицину: забутий міністр народного здоров’я України Овксентій Корчак-Чепурківський