Творив українську національну медицину: забутий міністр народного здоров’я України Овксентій Корчак-Чепурківський

Овксентій Корчак-Чепурківський – лікар-гігієніст, епідеміолог, міністр народного здоров’я Української Народної Республіки, фундатор соціальної гігієни та організації охорони здоров’я як науки і предмету викладання у вищій медичній школі України.

У часи Української держави в 1918 році саме Овксентій Корчак-Чепурківський перший поставив перед новою владою завдання, яке й сьогодні не втрачає своєї актуальності: «Утворити українську національну медицину як науку і як практичну галузь наукового знання».

Він народився 28 лютого 1857 року у місті Костянтинограді на Полтавщині (нині – Красноград Харківської області) в сім'ї парафіяльного дяка. 

У 1873 році закінчив Полтавську духовну семінарію і вступив до природничого відділу фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира. 

У 1878 році за участь у політичному студентському русі його виключили з університету. Через рік він продовжив навчання, але вже на медичному факультеті Харківського університету, який успішно закінчив 1883-го.

Працювати Овксентій Корчак-Чепурківський розпочав у рідному повіті як земський лікар. У 1889 році його призначили земським санітарним лікарем Херсонської губернії. 

Овксентій Корчак-Чепурківський уперше запропонував використовувати відомості про народження та смерть не з лікарняних джерел, а з метричних книг православних приходів. Такий підхід дозволив отримувати більшу повноту даних.

Бессарабський період

У 33 роки він написав першу наукову роботу про стан лікарської допомоги та народного здоров’я. Дослідження набуло популярності й в 1891 році його запросили до Бессарабського земства в Кишинів на посаду завідувача Губернського санітарного бюро.

Овксентій Корчак-Чепурківський

 Тут він проявив талант лікаря-профілактика та науковця, організатора земської медицини. На наукових засадах Овксентій Корчак-Чепурківський організував протиепідемічні заходи щодо тифу, дифтерії, холери, аналізував захворюваність і смертність населення, встановлював причини їх високого рівня. 

У Бессарабський період своєї діяльності він став активним членом Пироговського лікарського товариства, виступав на його з’їздах в Москві, Києві, писав історію земської медицини в Бессарабії.

Київ

У 1899 році вченого запросили у Київ, де він обіймав посаду санітарного лікаря Київської міської самоуправи, а з 1904 року став завідувачем санітарного відділу Київської міської управи. 

Він зустрічався з Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською, був другом Миколи Лисенка, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької, а з академіком Дмитром Заболотним його об’єднували не тільки щира дружба, він був його лікарем.

У 1905 році Овксентій Корчак-Чепурківський виступив на засіданні київського Товариства лікарів із програмною доповіддю «Наши общественно-санитарные нужды настоящего времени», де майстерно показав відсталість санітарних умов життя народу і шкоду здоров’ю людей. 

За цю критику в 1907 році київський генерал-губернатор Курлов звільнив Корчак-Чепурківського з посади санітарного лікаря Києва з політичних міркувань.

Відтак він розпочав читати (з 1906 р.) в Києві курс «Основи соціальної гігієни і громадської медицини». Овксентій Корчак-Чепурківський започаткував викладання предмета як в Україні, так і в Російській імперії. 

Київський університет, Політехнічний та Комерційний інститути отримали блискучого викладача, чудового лектора, який захоплював студентську молодь сміливими ідеями щодо громадської медицини, служіння інтересам народу.

Перша Світова війна та Українська революція

Під час Першої світової війни він працював військовим лікарем, а згодом очолював медично-санітарну службу 8-ї армії, яка діяла на Південно-Західному фронті під командуванням генерала Олексія Брусилова, брав безпосередню участь в медичному забезпеченні військ під час здійснення наступальної операції – Брусиловський прорив.

Українська революція 1917 року надихнула Овксентія Корчак-Чепурківського стати організатором нової системи охорони народного здоров’я та медичної освіти. 

У 1918 році гетьман Павло Скоропадський створив Українську академію наук, а також Український державний університет. Деканом медичного факультету та завідувачем кафедри гігієни обрали О.Корчак-Чепурківського.

Попри педагогічну та наукову діяльність, він активно розпочав створення нової системи охорони здоров’я. У травні 1918 року лікар очолив санітарний департамент нового Міністерства народного здоров’я і державного опікування. 

В 1919 році за часів Директорії він короткий час був міністром, намагався зробити профілактичний напрям головним в охороні народного здоров’я.

Читайте також: Створення Директорії 105 років тому: як це було на Волині

Українська академія наук

Овксентій Корчак-Чепурківський був одним з перших із медиків, якого обрали академіком Української академії наук (з 14 червня – ВУАН). В Академії він був головою науково-педагогічної комісії, якій підпорядковувався Інститут фізичної культури. 

У листопаді 1921 року розпочав роботу Інститут експериментальної медицини та епідеміології, директором якого  призначили О. Корчак-Чепурківського. Одним з найголовніших завдань Інституту стало вивчення санітарного стану України.

В Академії наук Корчак-Чепурківський організував і очолив кафедру народного здоров’я, на яку остаточно перейшов у 1923 році. Він розробив українською мовою першу в Україні номенклатуру хвороб, що стала провісником сучасної міжнародної класифікації хвороб (МКХ); уклав (разом з М. Галиним) перший російсько-український медичний словник.

У 1928-1934 роках Овксентія Корчак-Чепурківського обрали вченим секретарем Академії наук. Учений написав праці з історії земської медицини, епідеміології та профілактики інфекційних захворювань; демографії і санітарної статистики, був редактором медичних журналів, рецензентом численних робіт і дисертацій. 

Активно займався громадською діяльністю, був активнимучасником створення Всеукраїнського лікарського товариства, у 1926-1934 роках – членом Київської міської ради, у 1927-1934 роках – членом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету.

Репресії

У 1933 році влада звинуватила його в антирадянських настроях, але Овксентій Корчак-Чепурківський зігнорував ці закиди й суттєво розширив коло своїх наукових інтересів. Він вивчав умови праці шахтарів в Донбасі, у віці понад 70 років спускався в шахту, щоб одержати уявлення про умови праці підземних робітників.

У травні 1934 року рішенням Політбюро ЦК КЛ(б)У за підписом Станіслава Косіора О. Корчак-Чепурківського звільнили з посади неозмінного секретаря ВУАН, а кафедру, яку він очолював, об’єднали з Інститутом демографії. У такий спосіб його усунули від усіх провідних ролей, які він відігравав в академії протягом тривалого часу.

Остаточно зламати науковця радянська влада вирішила через переслідування його сина – Юрія. 

Професор С. Каган виступив із різкою критикою наукових праць з демографії Юрія Корчак-Чепурківського. Ці дослідження були виконані під безпосереднім керівництвом батька, тож С. Каган критикував не стільки сина, скільки самого О. Корчак-Чепурківського.

Приводом стала пропозиція вивчати відмінність смертності не тільки сільського і міського населення, а й за національною ознакою. Автора звинували в усіх смертних гріхах. С. Каган в статті «Класовий зміст «наукової продукції» Ю. Корчак-Чепурківського» писав: 

«...Корчак-Чепурківський – фахівець ще з буржуазним світоглядом, з системою фашистських поглядів...». 

У 1937 році цього було цілком достатньо, щоб талановитого демографа репресувати. Лише через 20 років він повернувся із заслання. 

Юрій Корчак-Чепурківський помер у Києві в 1957 році. 

У 1970 році в Москві видали (посмертно) його книгу «Избранные демографические исследования».

Овксентій Корчак-Чепурківський протягом 1934 – 1938 років працював завідувачем відділу Інституту демографії та санітарної статистики, а в 1938 – 1941 роках був консультантом в Інституті клінічної фізіології АН УРСР. Його наукові праці в ці роки не публікувалися. 

Помер вчений майже у повному забутті 27 листопада 1947 року в Києві, де й похований.

Читайте також: Лесь Курбас жив із кулею в серці. І загинув від кулі ката у Сандармоху