Лесь Курбас жив із кулею в серці. І загинув від кулі ката у Сандармоху
-
-
>
-
>
-
>
2681
Видатний український режисер-реформатор, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач Лесь Курбас народився 137 років тому.
«Його велич у тому, що він один за 15 років виконав роботу, яку в інших культурних народів довершують кілька генерацій режисерів», – зауважував український літературознавець Юрій Лавріненко.
Передусім, Лесь Курбас європеїзував український театр, що доти був виключно національно-етнографічним, побутовим. Саме завдяки йому наше сценічне мистецтво почало ставати істинно естетичним, відкрило для себе коло героїв, тем, прийомів, до того часу просто недоступних («Молодий театр» 1917–1919 роки).
По-друге, Курбас створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію передових мистецьких шукань Заходу (діяльність «Березоля» 1922–1926 років). Митець пробував синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського («Березіль» у 1927–1933 роках).
Мистецькі пошуки Курбаса виросли на ґрунті Української революції 1917–1921 років та її продовження в культурному Ренесансі 1920-х початку–1930-х років. Він посів вагоме місце в сузір’ї розстріляного відродження.
Високоосвічений та різноплановий діяч справив неперевершений вплив на Павла Тичину, Миколу Хвильового, Олександра Довженка.
Окрім того, заклав основи вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав вагоме слово в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар'яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій.
Народився Олександр-Зенон Степанович Курбас 25 лютого 1887 року в Самборі на Львівщині в родині галицьких акторів, відомих за псевдонімами Степан та Ванда Яновичі. Дитинство провів у діда Пилипа Івановича – священика села Старий Скалат, що на Тернопільщині.
Читайте також: «Тут гарні дні»: як письменник Валер'ян Поліщук навчався у Луцькій гімназії
Навчався в Тернопільській гімназії, потім – у Львівському університеті, де брав активну участь у громадському житті, боротьбі за українізацію університету. На знак протесту проти політики ополячування перевівся до Відня, який був на той час одним із найбільших осередків світової культури.
Там навчався на філософському факультеті, слухав лекції зі славістики, закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії, захопився театральним експериментаторством.
Лесь Курбас жив із кулею в серці. Вона застрягла, коли він стрілявся, щоб покінчити життя через нерозділене кохання до актриси Катерини Рубчакової. У Львові хірург врятував митця, але кулю дістати не зміг.
Читайте також: Казимир Малевич першим відобразив у картині Голодомор
Повернувшись на Галичину, у 25 років Лесь Курбас почав працювати в гуцульському театрі Гната Хоткевича, через півроку – у «Руській бесіді», в складі якої свого часу виступали Лесеві батьки.
Грав у фарсах, оперетах, операх, виступав проти рутини старих театрів. Він прагнув показати сучасну західноєвропейську драматургію, а також хотів ставити морально-психологічні та філософські твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка.
У 1915 році в Тернополі Лесь Курбас заснував перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори». Через два роки на запрошення видатного актора та режисера Миколи Садовського (Тобілевича) Лесь Курбас переїздить до Києва.
Читайте також: Листи, фотографії і зошит з піснями: які Лесині раритети зберігає Волинський краєзнавчий музей
Остап Вишня згодом писав про цей епізод: якби Садовський знав, що вийде з тих запросин, він би, як Тарас Бульба, скочив на коня, вихопив шаблю й розрубав би Курбаса до самого сідла. Бо Лесь Курбас переломив усю історію нашого театру.
«Іде Лесь Курбас, а за ним іде нова доба… Іде Лесь Курбас і «слідить» на тій новій добі. Слідить «Царями Едіпами», «Газами», «Гайдамаками», «Макбетами», «Хіггінсами». А з-під ступнів його іскри викрешуються. Іскри ті обертаються в режлабораторії, в театральні студії, в нові етапи українського театрального мистецтва…».
Читайте також: Гумористові Остапу Вишні більшовики «пришили» замах на секретаря ЦК КПбУ
У столиці головну увагу й енергію зосередив на режисерській діяльності. Він організував студію, з якої виріс згодом «Молодий театр». Його «кістяк» склали учні драматичної школи Миколи Лисенка. Цей театр став платформою пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії.
У квітні 1919 року «Молодий театр» об'єднали з Першим театром Української Радянської республіки імені Тараса Шевченка. Так виник перший театр Української Радянської республіки імені Тараса Шевченка, де головним режисером став Лесь Курбас.
Того ж року Курбас створив Державну українську музичну драму, а вже влітку 1920-го – «Кийдрамте» (Київський драматичний театр).
Мистецьке об'єднання «Березіль»
У березні 1922 року Лесь Курбас заснував у Києві «Березіль» як своєрідний творчий, дослідно-експериментальний, виховний, культурно-громадський центр, який ставив перед собою завдання якнайскоріше здобути Україні мистецьку суверенність на рівні з європейськими націями.
Через чотири роки театр переїхав до Харкова (тодішньої столиці Української СРР). Цей період розпочався із невдалої прем’єри п’єси «Золоте черево» бельгійського драматурга Фернана Кроммелінка.
Курбас не врахував естетичні смаки русифікованого харківського глядача, звиклого до традиційних театральних форм.
Юрій Шевельов згадував:
«...Я був у такому захопленні, такий ошелешений новістю й глибиною, незвичністю баченого, що пам’ятаю тільки свій власний сп’яніло-екстатичний захват. Я бачив: тут починається новий театр. І я передчував: він не почнеться. Харків не прийняв Курбаса, бо не доріс до нього. Але режисер не може йти вперед і далі, коли його заля порожня, а ті, хто прийшов на початку, покидають виставу перед закінченням. Письменник може писати й складати написане для майбутніх поколінь. Не режисер. Його мистецтво суцільно в часі і в душі авдиторії. Для мене «Золоте черево» стало однією з верховин моєї біографії, не фактом історії театру».
У Харкові Курбас познайомився з Миколою Кулішем і поставив його п’єси «Народний Малахій» (1928 рік) і «Мина Мазайло» (1929 рік), які нещадно розкритикувала більшовицька влада.
У 1929 році розгорнулася широка театральна дискусія навколо п'єс Миколи Куліша і їх сценічного втілення в «Березолі», яка за участі Державного політичного управління УСРР перетворилася на кампанію цілеспрямованого цькування обох митців.
Читайте також: Микола Куліш, якого нам заборонила Москва
Відповіддю митців на критику стала спільна робота «Маклена Граса» (глядачі її побачили на сцені театру у вересні 1933 року). Вже 5 жовтня 1933 року за вказівкою влади Курбаса відсторонили від керівництва «Березолем» за націоналізм, формалізм, відрив від радянської дійсності і російського театру.
Наступного дня він виїхав до Москви ставити там «Короля Ліра» Вільяма Шекспіра в Державному єврейському театрі.
Проте вже 26 грудня 1933 року його заарештували і ув'язнили за звинуваченнями в участі у контрреволюційно-терористичній організації (Українській військовій організації) і за намір убити 2-го секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева.
Читайте також: Життя з тавром «Молодої гвардії»: доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі
Ув'язнення
Він заперечував усі звинувачення. Через два місяці його привезли у Харків, де на допитах «вибили» потрібні свідчення проти себе і зізнання в тому, чого не робив. 10 березня Лесь Курбас підписав протокол про те, що він є «контрреволюціонером».
У квітні 1934 року в Харкові відбувся суд, який, посилаючись на отримані під час слідства «зізнання» Курбаса, засудив його до 5 років ув'язнення. Покарання відбував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу.
Збереглися відомості, датовані 16 листопада 1934 року, про реєстрацію Курбаса в таборі на Медвежій Горі (Карелія, РФ). Там працював театр на 300 місць для вільнонайманих працівників, і в ньому Лесь поставив кілька п'єс.
Навіть в ув’язненні видатний український режисер Лесь Курбас у театр залучав багатьох українців. У 1935 році у таборі Біломорсько-Балтійського каналу в місті Медвєж’єгорськ відбулася вистава «Інтервенція» Лева Славіна.
З переведенням Курбаса у табір суворішого режиму на Вянь-Губі відбулася вистава «Смерть Тарєлкіна» Сухово-Кобиліна – сатиру на російську поліцію і на печерне дикунство царського судочинства.
П’єсу в’язні грали у власному «зеківському» одягу, що надало її змісту ризикованого актуального змісту. Спроба поставити оперету-фарс «Адвокат Патлен» потрапила під заборону, бо вона була модернізована і перекладена українською мовою.
Читайте також: Я б’юся різцем і долотом: історія художника-повстанця Ніла Хасевича
Пізніше разом із драматургом Миколою Ірчаном, чеським композитором Урбаником репетирували сатиричну оперету-вар’єте «Сон на Вянь-Губі», де Курбас грав міма-музиканта, якого постійно дратують, якому заважають грати, відбирають інструмент, заломлюють руки, але він вперто й настирливо продовжує творити.
«Йому не дають грати на фортепіано. Блазневі заламують руку за спину – він грає іншою рукою, закривають очі – грає наосліп, зав'язують обидві руки – грає ногою і т.д. Нарешті варта відтягає його від інструмента: в’язень хапається за кришку фортепіано і летить з нею в інший бік сцени. Після паузи блазень починає грати на порожній дошці від клавіатури, і – дивина! – мелодія виникає знову! Мистецтва не вбити, його матерія незнищенна – такий зміст цієї курбасівської метафори, що опосередковано стала втіленням його життя…», – писав театрознавець Лесь Танюк.
Цю виставу розцінили як протест проти режиму і також заборонили до показу. За свідченням одного з колишніх в'язнів, комісія, прислана з управління таборів Біломорсько-Балтійського каналу (ББК), заборонила вистави українського режисера.
Соловки і зразковий театр
Курбаса, Ірчана й Урбаника восени 1935 року перевели на Соловки. Там Лесь Курбас також організував свій театр – Кремлівський.
Збереглися спогади Рустема Галіат-Валаєва «За кремлівською стіною» (1961, самвидав), згідно з якими Курбас поставив на Соловках «Учня диявола» Бернарда Шоу, «Славу» Віктора Гусєва, «Весілля Кречинського» і, можливо, «Демона» Антона Рубінштейна.
Збереглася програма «Аристократів» Миколи Погодіна (сезон 1936-1937) – типової радянської агітки на тему гуманного й винахідливого перевиховання чекістами вчорашніх злодіїв і повій (постановка Л. Курбаса, художник Б. Пилипенко).
Відома славетна вистава Миколи Охлопкова «Аристократи», яка стала на багато років хрестоматійним прикладом «перевиховного» процесу. Цікаво, що й тут Курбас нетрадиційний – у його виставі домінували не тюремники, а їхні в'язні-«аристократи», яким випадала найбільша частка глядацького успіху...
Костю-капітана грав брат Рустема Георгійовича Ростислав Галіат-Валаєв, автор відомого роману «Гірські вітри». У головній ролі був актор МХАТу Валентин Цішевський.
Працювали в театрі лікар Володимира Крушельницька, дочка письменника Антона Крушельницького (її батько та брати теж сиділи на Соловках), комік Олекса Паламарчук, керівник українського ленінградського театру «Жовтень» Дмитро Ровинський, помічником режисера був Мирослав Ірчан.
Директором театру був відомий співак – бас Леонід Привалов (1891-1987). У програмці «Аристократів» знаходимо С. Яхонтова, Н. Мацюка, В.Клінге, А. Колесникова, С. Філіппова, Т. Головіна та інших.
Читайте також: Карма для катів, розстріляні волиняни та ув'язнення істориків: що треба знати про Сандармох
Останньою виставою Курбаса, ймовірно, стала «Інтервенція» Лева Славіна, з яким йому не пощастило раніше у Медвєж’єгорську. Материкові комісії називали театр «зразково-показовим». До Курбаса тут був драмгурток з «вольняшек» і невеличкий колектив професіоналів-зеків.
Курбас об'єднав обидві групи, започаткував студійні заняття. Музичне керівництво за Курбаса здійснював ленінградський піаніст М. Вигодський.
«Зразковий кремлівський театр» справді був «зразковим» – він грав вистави для «вишуканої публіки». Серед глядачів були професор, блискучий український «неокласик» Микола Зеров, філософ Павло Флоренський, академік Матвій Яворський, аристократ з діда-прадіда Бобрищев-Пушкін, стара українська академічна професура, дипломати й наркоми (Шумський), драматурги Мирослав Ірчан і Микола Куліш (поволі божеволів в ізоляторі), прозаїк Олекса Слісаренко, який вирощував на Соловках унікальні квіти... Такої публіки «Березіль», мабуть, не знав і за роки свого розквіту…», – наголосив Лесь Танюк.
Розстріл
Долю Курбаса було вирішено. 3 листопада 1937 року режисера разом з іншими українськими діячами розстріляли у Сандармоху. Нам залишилось сьогодні ще раз пригадати його дуже актуальні сьогодні цитати:
«Комунізм не сумісний з природою людини, як вогонь – з водою»;
«Силу нації не можуть вбити ніякі декрети»;
«Українцям, на жаль, потрібні рекомендації від чужих культур для того, щоби визнати своє власне духовне багатство».
Улітку 1937 року особлива трійка Управління НКВД Ленінградської області РРФСР засудила одним списком 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення до смерті. У списку значилося й прізвище Леся Курбаса. Виконання вироку щодо митця призначили на 3 листопада.
Читайте також: Степану Бандері – 115: цитати, які досі лишаються актуальними
Того дня у Соловецькому таборі особливого призначення в урочищі Сандармох за вироками позасудових органів розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Яловий.
У 1957 році Леся Курбаса посмертно реабілітовано. 21 грудня 1991 року Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 року «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».
Читайте також: Пам'яті вбитих у Сандармоху: письменника Валер'яна Поліщука розстріляли за доносом
Пам’ять про Леся Курбаса вшанована у назвах вулиць, шкіл, пам’ятних дошках, встановлених не тільки в Україні, а й за її межами.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
