«Тут гарні дні»: як письменник Валер'ян Поліщук навчався у Луцькій гімназії

Відомий український письменник Валер’ян Поліщук народився 1 жовтня 1897 року у селі Більче Боремельської волості Волинської губернії (нині Дубенського району Рівненської області) у сім’ї бідного селянина Левка Поліщука. Ще змалку він любив книжки. 

Читати навчився самотужки по батькових газетах (батько пояснював тільки значення літер). Першу освіту здобував у сільській школі в Малеві. Якось Валер’ян скалічив руку, необережно спостерігаючи за роботою млина, тож батько його відвіз на лікування у Берестечко. 

Додому повернувся навесні, знову пішов до школи, склав іспити та ще рік походив у ту саму школу, бо не було що робити взимку, а вчитися дуже хотілося. Якраз приїхав той учитель, у якого починав науку. 

Його перевели в село Мирогощу, коло Дубна, на посаду завідуючого двокласною школою. Він зговорився з батьком – і Валер’ян незабаром у другому класі в Мирогощі. 

Успішно закінчивши навчання у мирогощінській школі, хлопець прагнув продовжувати науку. Ціле літо він самостійно вчився, щоб вступити або у Білокриницьку сільськогосподарську школу або в духовну школу в Крем’янцi. 

Але ні хліборобом, ні священником не дуже хотілося бути. Трапився випадок, який змінив плани. Батько познайомився з директором Луцької гімназії Ромасюковим. З розмов з ним довідався, що той за походженням із простих чернігівських козаків і не проти допомогти з освітою синові мужика. 

Через якийсь час Валер’ян зі своїми зошитами приїхав до Луцька. Ромасюк перевірив його знання і зробив висновок, що вчити в гімназії можна, але треба репетиторів на німецьку, французьку та на алгебру й історію. Латинь сам інспектор безплатно ладен був по годині в день викладати Валер'янові в себе вдома. 

Ромасюк поклопотався, щоб репетитори брали з хлопця мінімальну плату, але й тої у батька не було. За десять місяців потрібно було 80 карбованців на підготовку, а батьківський річний прибуток – 100-120 (при умові, що продасть усе збіжжя). 

Однак батько дуже любив свого старшого сина і хотів вивчити. Він продав півтори десятини землі та корову Лису, яка вигодувала всю їхню сім’ю. За виручені гроші Валер’ян міг цілу зиму жити в Луцьку і відвідувати репетиторів. 

У день, коли батько перевіз Валер’яна навчатися, вони сіли на горбочку на Гнідаві в передмісті Луцька і тато сказав синові: 

«Ото бачиш, я усе зробив, що міг, спродався, витягнувся до кінця, щоб ти не був такий сліпий, як я. Тримайся ж і вчись. А як вивчишся на якогось там пана, то щоб мужиків не забував. А мені на старість щоб був кручок («сотка») горілки і кусочок сала!».

Читайте також: Що писала донька сенаторки про луцьке передмістя Красне

Згодом у спогадах «Дороги моїх днiв» (1924) Валер’ян Полiщук написав:

«Ну й узяли ж мене в роботу! Тут гарні дні, тут місто, а я сиджу й упріваю над вокабулами, що мов цегляні стосики падали на мою голову. Я жив коло репетитора. Дядько його був аптекарем. Щоб я не бігав, він брав мене із собою в аптеку, одводив столика, і я там канючив до обіда. Це був клятий метод старого виховання, але він мене не переміг. Більш усього я боявся інспектора, що був дуже суворий, хоч і з добрим серцем. Прийду, залякаюсь і наче б нічого не знаю. А він сидить, мовчить і ножиком шкребе нігті. Його в гімназії прозвали Катиліною. Завдяки його заступництву та допомозі я згодом утримався у гімназії, коли мужичат гонили гірше, ніж євреїв, та й мав репетиції, зразу ж після вступу до гімназії, так що з того часу я уже з батька нічого не взяв, а часом ще й додому щось давав».

Валер'ян Поліщук. Луцьк, 1913 рік

У 1912 році Валер’ян Полiщук вступив до 4-го класу Луцької гімназії. Перший рік жив у одного священника за те, що вчив його синів. 

«Сини, як підошва. А попадя, як змія. Коли я сяду сам учитися – вона: «А чому Альошу не вчиш?» І так планово вела роботу, щоб я не міг учитись. Я тоді в перервах учуся в класі, а вільний час віддаю її синам. У мене гарні бали, а в Альоші двійки. «Як то, щоб ти, мужик, краще вчився, ніж мій син?» Ну, хіба в таких обставинах обід полізе в горло? Та ще й їздити доводиться щодня за місто, де піп був на парафії», – згадував Валер'ян Поліщук.

Читайте також: Сумні спогади про Луцьк 1903–1904 років

А з 1913 року у 5-му класі Валер’ян Поліщук отримував земську стипендію. У цей час в Луцьку він написав свій перший вірш української мовою. На відміну від багатьох українських поетів, він ніколи не писав російською.

Перебрався у місто, а згодом зміг забрати вчитися в гімназію і свого брата Никандра, якого на зароблені гроші майже сам і утримував. Потім Валер'ян Поліщук навіть допомагав здобути освіту в Луцьку і хлопцям зі свого й сусідніх сіл.

Під час Першої світової війни лінія фронту проходила через Волинь, окуповану Російською імперією. Гімназію з Луцька евакуювали у 1915 році до Білгорода. Валер’ян Поліщук туди не поїхав, а оселився у рідного дядька в Катеринославі (нині – місто Дніпро), де і закінчив середню освіту. 

Детальніше про життя письменника читайте у статті: Пам'яті вбитих у Сандармоху: письменника Валер'яна Поліщука розстріляли за доносом