Луцька тюрма: що відбувалося за мурами під час німецької окупації

Після того, як вони викопали рів, їх почали розстрілювати групами по 10–30 осіб. Упродовж чотирьох годин вбили 1160 чоловіків. Після цієї акції було повідомлено, що це відплата за вбивство луцьких в’язнів і 10 німецьких солдатів. 

У джерелах є певні розбіжності стосовно часу розстрілу і кількості жертв, однак вони конкретизують місце страти – східний бік в’язниці.

У зв’язку з численними невдачами Червоної армії, значна кількість військових потрапила в полон. Радянських комбатантів направляли в тили вермахту, у тому числі й на територію Волині, яка швидко опинилася у лещатах нацистського нового порядку. 

Читайте також: Гранати милосердя: як розстрілювали євреїв у Луцьку

Луцька тюрма кінця 1930-х років

Місць для утримання червоноармійців не вистачало, тому німецька влада прийняла рішення розмістити полонених і на території Луцької в’язниці. Згідно зі свідченнями табір почав функціонувати від 28–29 червня. 

Згадки про це містяться у мемуарах радянського військовополоненого В. Унрау. З його спогадів можна зрозуміти, що полонені харчувались із польових кухонь, камери, у яких вони перебували, не були зачинені, принаймні спочатку (очевидно виставили лише зовнішню охорону – авт.). 

Начальником охорони табору значився Шульц, спроби втечі карались розстрілами.  На площі поблизу в’язниці (місце де раніше був пам’ятник Паші Савєльєвій на вул. Кафедральній) розташовувався пересильний пункт, де могло розміщуватись близько тисячі полонених для відправки на Захід. 

Усі ті, хто викликав підозру до себе або порушував дисципліну, потрапляли до камери № 7.

Згідно із висновком радянської комісії із підрахунку втрат у роки окупації, станом на червень 1942 року у таборі полонених залишилось живими 270 осіб. Упродовж восьми місяців 10 530 чоловіків розстріляли та померли з голоду. 

Поховання полонених розташовувались навколо південної і західної стін в’язниці, частина в селі Гнідава. Таким чином, після вбивства в’язнів і розстрілу євреїв, це вже третя масова гибель людей, яка за локалізацією пов’язана із Луцькою в’язницею.

Читайте також: Як досліджували першу братську могилу розстріляних в'язнів Луцької тюрми

Панахида за жертвами Луцької в’язниці

Страта бранців викликала значний резонанс у суспільстві. З приходом окупаційної влади створили спеціальну комісію для вивчення подій 23 червня 1941 року. До неї увійшли Семен Говдій, Лев Ліхтанський, вчитель-історик Омельчук. Двоє останніх зуміли врятуватися під час розстрілу. 

Комісія за участю громадськості впорядкувала місця захоронень. Як стверджує Микола Куделя, всі чотири могили  огородили та поставили на них дубові хрести зі стовпчиками. На кожному з них вчепили таблички із написами кількості похованих. 

У першій могилі їх було 1800, другій, третій і четвертій відповідно – 800, 1200 і 300 осіб.

Читайте також: «Эвакуировать по 1 категории»: що відомо про вбивць в'язнів Луцької тюрми

Микола Куделя

Урочиста панахида за жертвами Луцької в’язниці відбулася 24 серпня 1941 року. Того дня до міста прибула значна кількість людей – родичів загиблих, а також тих, хто співчував трагедії. 

Дату підтверджує подяка начальника адміністративного відділу обласної управи Євгена Тиравського комендантові обласної міліції і міліцейському вишколу Жупінаса-Джупінідзе за належне виконання обов’язків під час «жалібного свята в Луцьку».

Більш детальний опис згаданої події знаходимо у свідченнях очевидців. Так, за спогадами Л. Долинського у панахиді взяли участь 78 священиків на чолі з єпископом Полікарпом і десятки тисяч людей. Траурна колона розтягнулась на два кілометри. 

Читайте також: Відступали по кривавих слідах: енкаведисти у 1941 році розстрілювали беззбройних політв’язнів

Панахида за розстріляними бранцями Луцької в’язниці. Фото із фондів Волинського краєзнавчого музею

На відміну від М. Куделі, Л. Долинський стверджує, що загалом було п’ять могил і у найбільшій з них значилось 1320 похованих.

Інший очевидець вказаних подій, священник із села Романів Максим Федорчук у своєму щоденнику уточнює, що на панахиді було близько 60 священників, їх супроводжувало кільканадцять тисяч людей. 

Після служби в соборі всі вирушили до в’язниці, де виступали з промовами та відслужили панахиду. Німці відкрили ворота і впустили поодинокі організації та духовенство. 

Максим Федорчук також, як і Микола Куделя, говорить, що було чотири могили. Дві знаходились під в’язницею, там було поховано 800 і 200 людей. Ще дві були на тюремному подвір’ї із написами 800 і 420 полеглих.

Детальніший опис тюрми станом 24 серпня 1941 року зробив Микола Куделя, який під час панахиди ніс вінок від міської управи. В’язниця постала перед ним наступним чином: 

«Німці пропустили процесію крізь браму на східне подвір’я, де була найменша могила. Тут німецькі наглядачі створили кордон. За ним на частині подвір’я, прилеглого до стін тюрми, заніміли совєцькі полонені – худі, виснажені, без шапок, вони сумними поглядами дивилися на процесію і уважно слухали панахиду. Декотрі з них час від часу хрестилися. До найбільшої могили, що на західному подвір’ї, німці не пустили нікого, там все було заповнене людьми, які не хотіли воювати за Сталіна і внаслідок методичного обману вибрали голодну смерть у таборах Гітлера, такого самого ката, як і Сталін. Це був трагічний парадокс долі».

Візуальний образ в’язниці періоду німецької окупації зберігся на фотографіях того часу. Переважна більшість із них, які відомі на сьогодні, стосуються саме панахиди за розстріляними в’язнями 24 серпня 1941 року. Деякі з них зберігаються у фондах Волинського краєзнавчого музею. 

Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина

Панахида 24 серпня 1941 року Позаду стоять військовополонені червоноармійці. Фото із фондів Волинського краєзнавчого музею

На цих світлинах зображені могили з хрестами на фоні в’язничних мурів, полонені радянські комбатанти та значна кількість людей у цивільному одязі.

Тема розстрілу в’язнів 23 червня 1941 року продовжувала залишатись актуальною упродовж німецької окупації. Її торкались у періодичних виданнях і в пізнішому часі. 

Урочиста процесія із вшанування жертв розстрілу 24 серпня 1941 року. Фото із фондів Волинського краєзнавчого музею

Зокрема, річниці трагедії присвячена стаття Анатолія Дублянського у газеті «Український голос» за 2 липня 1942 року. У ній автор описує чотири найбільші могили. З його слів, на одній із них стоїть табличка – 800, другій – 600–700, двох менших – 350 і 180 загиблих. 

Окрім того, багато окремих могил були розкидані недалеко від в’язниці. У 1943 року у тій же газеті публікувались спогади Олексія Петрощука під назвою «В оковах смерти (спомини з Луцької тюрми)», який врятувався під час розстрілу. 

У періодичних виданнях публікувались оголошення родичів про пошук тих в’язнів, які зникли під час страти.

Читайте також: Видавець Іван Тиктор шукав свого сина після розстрілу в'язнів Луцької тюрми

Повідомлення у луцькій газеті «Український голос» від 4 грудня 1941 року про долю сина видавця Івана тиктора – Зиновія

Вшанування пам’яті загиблих здійснювалось не лише в Луцьку, але й по всій Волині. За ініціативою української громадськості символічні пам’ятники розстріляним встановлювалися навіть у селах. 

Збереглись відомості про їх публічне освячення у 1941 році у селі Одеради, у червні 1942 року у селі Залісочне, восени того ж року у селах Дерно і Ставки. 

Відомо, що у липні 1942 року такий пам’ятник спорудили за ініціативою членів ОУН(М) у селі Жидичин та провели його публічне відкриття. Згодом всі подібні пам’ятники знищила радянська влада.

Після того, як із Луцької в’язниці перемістили військовополонених, німецька влада продовжила використовувати будівлю за прямим призначенням. На жаль, поки що наявна джерельна база не дає однозначної відповіді у який спосіб і коли це могло статись. 

У системі нацистської карально-репресивної політики на Волині, Луцька в’язниця відігравала важливе значення. Джерела повідомляють про значну кількість арештів здійснених нацистською владою у 1943 році.

Арешти української інтелігенції та спогади Івана Кобилка

У зв’язку із розгортанням українського визвольного руху, у травні 1943 року в Луцьку арештували близько 90 представників української інтелігенції. Уповноважений рейхсфюрера з питань боротьби з бандами обергруппенфюрер СС й генерал поліції Еріх фон дем Бах наказав провести чергові арешти серед інтелігенції. 

У ніч з 15 на 16 липня на Волині затримали понад 2000 українців, зокрема 160 осіб у Луцьку. Німці змінили тактику і почали арештовувати поляків. Щоб показати свою лояльність до українців, вони передавали поляків для допитів українській поліції, однак згодом забирали і відвозили до Рівного.

Опис Луцької в’язниці цього часу знаходимо у спогадах інженера Івана Кобилка, який в роки німецької окупації проживав у місті і належав на української національно-свідомої інтелігенції. 

Згідно його свідчень, після того, як українська районна поліція залишила місто, прийшли польські підрозділи. Почалисяя арешти свідомих українців. Ця участь не оминула і його. Івана Кобилка арештували 29 червня 1943 року і перевезли у Луцьку в’язницю. 

Читайте також: Колківська республіка в спогадах чекістів

Іван Кобилко

Його обшукали, забрали гроші, годинник, течку з паперами і відвели до камери № 7. За словами Кобилка, остання мала велике вікно, у ній перебувало ще шестеро осіб: директор обласної кооперації М. Степанюк, директор «Заготскоту», його заступник, директор відділу млинів Царюк із заступником, а також один росіянин з під Сталінграду. 

Сніданок розпочинався о 7 ранку. Кожному давали по шматку хліба і каву без цукру, яка була налита у банку з під консервів. Обід був такий самий як і сніданок – коробка консервів і шматок чорного хліба. Керував в’язницею німець старшого віку на ім’я Кріс, який ходив із собакою і сам приймав участь у розстрілах людей.

Вже 5 липня 1943 року до Луцької в’язниці на вантажних автомобілях привезли багато людей. На подвір’ї були виставлені столи і стільці, прибув начальник луцького гестапо доктор Фішер з іншими співробітниками. 

Комісія почала викликати по прізвищах тих, кого тільки що привезли, а також тих, хто вже знаходився у в’язниці. Першим викликали колишнього посадника міста Євгена Тиравського з дружиною. Жінок і чоловіків розділяли окремо.

Читайте також: Донька Зінаїди Рубіновської поділилися спогадами про матір, яка пережила розстріли у Луцькій тюрмі

Після цього Івана Кобилка перевели до камери № 16 із двома вікнами, які виходили на річку Стир. Разом із ним також опинились доктори Залевський та Омельчук, інженер Поліщук, священник Малюжинський, інтендант Соловей, пан Степанюк, директор Білецький, посадник Тиравський, директор контори «Заготскот».

О 12 в’язням камери № 16 принесли обід у вигляді юшки і шматка хліба. Єдиним позитивом було те, що вікна у камерах відчинялись і бранці могли дихати свіжим повітрям. Незабаром усіх почали знову виводи і садити по 12 чоловік у вантажівки покриті брезентом. 

У кузові також розташовувалась охорона, яка складалась із двох гестапівців. Усіх попередили, що при втечі будуть одразу розстрілювати. Луцька тюрма не вміщала всіх затриманих, тому арештантів перевозили до Рівненської в’язниці, де страчували або ж відправляли до концентраційних таборів.

Масові арешти в Луцьку описує у своїх спогадах і Б. Кох. За його словами, після вбивства одного німецького офіцера арештували 100 українців і 100 поляків. Серед них опинився Б. Кох з батьком. 

Арешти пройшли і в інших містах Волині, у тому числі у вересні 1943 році у Володимирі. Всіх арештованих поляків на автобусах відправляли до Луцька. Разом із цим підпільна газета «Вільна Україна» за вересень 1943 року повідомляла, що в Луцьку німці провели масові арешти серед духовенства, інтелігенції й частково робітників. 

Тоді затримали понад 100 українців і 200 поляків. У місті чути щораз менше української мови. Причина цього – німецький терор.

Розгортання Руху Опору, як і наближення фронту дзеркально посилювало нацистські репресії. Вживаючи заходів для нейтралізації політичних опонентів, 16 жовтня 1943 року в Луцькій тюрмі стратили 23 українці. 

Від 31 жовтня процес знищення українських політв’язнів у волинських тюрмах набуває масового поширення.

Поряд з діячами українського і польського визвольних рухів, представниками інтелігенції обох народів, нацистська влада вела боротьбу із радянським підпіллям в Луцьку аж до кінця перебування в місті. 

Так, 24 грудня 1943 року німці арештували В. Унрау (на той час статист-перекладач гебітскомісаріату – авт.), О. Ткаченка (працівник редакції «Німецької української газети»), М. Харламова (автомеханік «Українфільму»), П. Калінкіна (працівник контори закупу і збуту), Пашу Савєльєву (бухгалтер банку), М. Дунаєву, П. Болдирєва, М. Кудрявцеву, М. Колінченка та інших учасників радянського підпілля або ж тих, хто їм співчував. 

Загалом до вказаної групи арештантів увійшло близько 32 осіб. У результаті стратили близько 25 підпільників, серед них П. Савєльєву і М. Дунаєву. Швидше за все, після розстрілу, їхні тіла облили бензином та спалили. 

Страти могли відбуватись і поза пенітенціарним закладом. Так у ніч на 1 січня 1944 року у селі Підгайці вбили близько 100 луцьких в’язнів. Розстріл проводився у місцевій школі. Загиблих поховали у братській могилі, під час ексгумації якої було виявлено 53 тіла. 

За пізніше зібраними свідченнями очевидців, 12–13 січня 1944 року в Луцькій тюрмі розстріляли близько 315 чоловік, їхні тіла облили бензином та спалили. Загалом лише з червня 1943 року по січень 1944 року у Луцькій в’язниці стратили  близько 658 осіб.

Підрозділи Червоної армії увійшли до міста 2 лютого 1944 року. Згідно з радянськими джерелами на території в’язниці відкрили могили вбитих. Частину тіл розпізнали рідні, забрали та перепоховали. Серед вбитих виявили четверо дітей. 

До вказаного переліку очевидно увійшли усі ті, хто міг становити будь-яку загрозу нацистській владі разом із членами родин, незважаючи на свою національну приналежність, релігійні переконання та життєвий світогляд.

У порівнянні з іншими періодами Луцька в’язниця в умовах нацистської окупації виконувала не лише роль пенітенціарної установи, але й стала складовою втілення так званої східної політики ІІІ Рейху. 

Розстріл в’язнів 23 червня 1941 року німецька влада використала у поширенні пропаганди антисемітизму, згодом, як привід початку Голокосту. В’язниця стала місцем утримання радянських полонених, які стали жертвою антигуманної політики нацистів. 

У якості пенітенціарного закладу, Луцька в’язниця використовувалась німецькою владою під час боротьби з Рухом Опору, у тому числі в умовах польсько-українського протистояння, яким послуговувались нацистські окупанти. 

Луцька в’язниця у період окупації – це й місце страт, чисельність жертв і локалізація захоронень яких потребує подальшого вивчення.

Читайте також: Які злочини тоталітарного режиму ховала Луцька в’язниця