Як Леонід Кравчук сперечався з Горбачовим, розвалив СРСР, а в кінці просльозився

08 Грудня 2021, 18:00
Вчорашній ідеолог Комуністичної партії Леонід Кравчук став натхненником розпаду Радянського Союзу 1623
Вчорашній ідеолог Комуністичної партії Леонід Кравчук став натхненником розпаду Радянського Союзу

Тридцять років тому в урядовій резиденції Віскулі посеред Біловезької Пущі лідери України, Росії та Білорусі підписали Біловезьку угоду, яка поклала край існуванню Радянського Союзу. Від України її підписав Леонід Кравчук. Усього тиждень тому в його державі пройшов референдум, на якому понад 90% українців підтримали незалежність країни. Самого Кравчука, який на той момент був спікером Верховної Ради, обрали президентом України. 

Для Кравчука, який по факту став могильником Радянського Союзу, Біловезька угода стала своєрідним підсумком його довгої кар'єри партійного діяча – певний час він був головним ідеологом української Компартії – і початком нового життя, вже як першого президента незалежної України. Про це пише Святослав Хоменко у BBC News Україна.

Про те, як комуніст Кравчук став переконаним прихильником української незалежності, як він зумів протиснутися зі своїми планами у «вікно можливостей» між інтересами Росії та США і як його мало не задушили під час принципового голосування у Верховній Раді, ВВС поговорила з істориком Олександром Зінченком, автором сценарію документального серіалу «Колапс: як українці зруйнували Імперію Зла» про розпад Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності.

Цьогоріч серіал вийшов в ефір на телеканалі «UA:Перший».

Читайте також: Як українці зруйнували Імперію Зла: на межі ядерної катастрофи. Колапс на Різдво

ВВС: Уявимо собі початок 1990-х років. Ким був, яким був тоді Леонід Кравчук, і чому саме він очолив Верховну Раду Української РСР у той непростий період?

Олександр Зінченко: Леоніда Кравчука дуже часто уявляють якимось сіреньким чиновником, і, можливо, він так і виглядає з сьогоднішньої перспективи. Але якщо подивитися на нього з перспективи кінця 80-х початку 90-х, то сіреньким він не був точно.

Навіть чисто візуально – більшість тодішніх депутатів просто зливалася у сіру масу, настільки вони були схожі між собою, подібні навіть за виразом обличчя.

Кравчук з цією масою не зливався. Він вирізнявся своїм одягом, зачіскою – цим «хохолком», зачесаним назад, який у нього час від часу непокірно ставав на голові. Завдяки йому Кравчук, наприклад, чудово надавався для карикатур – з сірої мишки карикатуру не намалюєш.

На початку 90-х Леоніда Кравчука було складно назвати типовим представником партноменклатури
На початку 90-х Леоніда Кравчука було складно назвати типовим представником партноменклатури

Але найголовніше – Кравчук, на відміну від більшості своїх колег, мав певну харизму і навички публічного комунікатора, яких комуністичній більшості у тих умовах дуже не вистачало.

Кравчук міг швидко і динамічно реагувати на виклики, які перед ним поставали, і знаменитий анекдот про «між крапельками» був проекцією його фантастичної гнучкості.

(Йдеться про найвідоміший анекдот про Кравчука: про те, як він, Борис Єльцин і Джордж Буш-старший повинні перебігти з одного будинку до іншого під зливою. Президенти Росії та США фінішують мокрими до нитки, а український лідер – абсолютно сухим. «А я акуратно, між крапельками», – пояснив Кравчук колегам).

Читайте також: Показали запис з метрики Леоніда Кравчука. Цікаві факти з його сільського минулого

План Кравчука

ВВС: Вважають, що вирішальною точкою у існуванні Радянського Союзу стало літо 1991 року. Тоді Горбачов активно просував підписання нового союзного договору, до якого Кравчук, як виглядає, ставився без ентузіазму. Все пішло шкереберть через те, що у Москві стався путч. Але яким був план Кравчука станом на літо 1991 року? Що, на його думку, мало відбутися, якби путчу не сталося?

Олександр Зінченко: Скоріш за все, план комуністичної більшості у Верховній Раді і, відповідно, Кравчука виглядав так, що Україна тягне час і торгується.

Приблизно в середині липня 1991 року Кравчук приїхав до Горбачова в Форос, де той відпочивав. Там вони разом з зятем Горбачова Анатолієм Вірганським випили штоф лимонної горілки, а тоді Горбачов у неформальній обстановці почав переконувати Кравчука приєднатися до союзного договору.

В якийсь момент двоє лідерів пішли гуляти вздовж моря, дихати повітрям і обговорювати можливі сценарії. Це є в спогадах у Кравчука – саме тут між ними відбувається просто фантастичний діалог.

Кравчук каже Горбачову: «Михайле Сергійовичу, ви ж читали ленінський союзний договір 1922 року?» Той відповідає: «Так, читав». Кравчук йому: «Ви ж розумієте, що наш союзний договір не може бути гіршим за ленінський?» Горбачов на це: «Ну, з тобою дуже важко розмовляти».

Річ у тому, що ленінський союзний договір передбачав власну армію Української республіки, свої власні міністерства і відомства, і саме до цього апелював Кравчук.

Читайте також: Двоюрідний брат Леоніда Кравчука розповів про сільське життя першого президента

Тоді республіки хотіли, щоб СРСР перетворився з федеративної держави на конфедерацію незалежних держав. Тобто, наприклад, всі податки мають залишатися всередині цих республік, а вони визначатимуть певну суму зі своїх бюджетів на фінансування загальносоюзних інституцій – такий фіксований податок. Ясна річ, це категорично не подобалося Горбачову.

Новий союзний договір, який обговорювався у 1990-91 роках, був не особливо популярним серед українців, а багатотисячні демонстрації прихильників незалежності України у центрі Києва були звичайною картиною в ті дні
Новий союзний договір, який обговорювався у 1990-91 роках, був не особливо популярним серед українців, а багатотисячні демонстрації прихильників незалежності України у центрі Києва були звичайною картиною в ті дні

Були й інші моменти, які стосувалися формулювань, – наприклад, це буде союз держав чи союзна держава? З цього приводу теж була така гойдалка весь час, вигравала то одна, то інша точка зору.

Ключовим було питання про те, як буде обиратися президент. Бо якби президента обирали на загальнонаціональних виборах, то на той час Горбачов у Луганську був менш популярний, ніж Чорновіл (лідер Народного Руху України В'ячеслав Чорновіл), і у нього практично не було шансів зберегтися в цій конфігурації владної системи, він програв би ці вибори.

Читайте також: Волинський свідок загибелі Чорновола: що про нього відомо

Але загалом логіка українців полягала у тому, що вони затягували переговорний процес, їхніми вимогами були своя власна армія, власна митна система, власна валюта, власні інституції. І конфедеративний принцип нового союзу.

ВВС: На що мав бути схожий цей конфедеративний принцип? Чи є щось подібне до нього у сучасному світі?

Олександр Зінченко: Найближча аналогія з сучасного світу – це Британська Співдружність націй. Десь у цьому напрямку українці уявляли загальний рух.

Тобто з української перспективи це означало цивілізований процес розлучення з Москвою. І Кравчук намагався цю лінію витримувати, бо в Україні цей новий союзний договір був страшенно непопулярний.

Якби не було путчу, то, скоріше за все, вийшли б на формат якоїсь «співдружності» в конфедеративному форматі, союзу незалежних держав замість союзної держави і, скоріш за все, без Горбачова.

ВВС: Або новий союз був би без України?

Олександр Зінченко: Так. Але до моменту початку путчу навіть найсміливіші люди не мріяли про те, що це станеться настільки швидко.

Я питав у багатьох депутатів першого скликання, якою вони уявляли собі перспективу української незалежності? Вони кажуть: ми так дуже оптимістично сподівалися, що це перспектива п'яти років. І аж ніяк не трьох тижнів, якщо рахувати від 1 серпня 1991 року, коли до Києва приїхав Джордж Буш-старший.

Але є одне але. Про українську незалежність на той час, як це не дивно, уже думав Леонід Макарович Кравчук.

ВВС: Як ти думаєш, коли конкретно Кравчук став прихильником української незалежності? Звичайно, він може у своїх інтерв'ю розказувати, що в 1960-х роках він отримав доступ до архівних документів про Голодомор, його світогляд повністю змінився, і після цього він боровся з системою зсередини. Але мені в це не віриться.

Читайте також: «Здолати травми Голодомору чи зникнути», – Олександр Зінченко на West Media Forum

Олександр Зінченко: Він у своїх інтерв'ю дає два різні варіанти того, коли він повірив в українську незалежність. Один – що це сталось якраз під час путчу.

Друга версія його відповіді – що це сталося дещо раніше, але це все одно пов'язано з подіями 1990-1991 років: «ланцюгом Злуки» (21 січня 1990 року сотні тисяч людей утворили живий ланцюг від Києва до Львова), стотисячними демонстраціями у центрі Києва.

Одним словом, з усіма бурхливими подіями, які відбувалися на тлі процесів у Центральній та Східній Європі: падінням Берлінського муру, «круглим столом» у Польщі, «Оксамитовою революцією» в Чехословаччині.

Сотні тисяч людей, які вишикувалися в живий ланцюг від Києва до Львова в січні 1990 року, були потужним фактором, здатним змінити ставлення Леоніда Кравчука до гіпотетичної незалежності України
Сотні тисяч людей, які вишикувалися в живий ланцюг від Києва до Львова в січні 1990 року, були потужним фактором, здатним змінити ставлення Леоніда Кравчука до гіпотетичної незалежності України

Всі ці процеси вказували на те, що система змінюється. Зламалася «доктрина Брежнєва», яка полягала у тому, що у разі непокори у котрійсь із країн соцтабору туди вводяться війська. У 1989 році Горбачов запевнив, що вони не будуть втручатися в демократичні процеси в країнах соцтабору, і це було знаком того, що відкривається вікно можливостей.

Скоріше за все, Кравчук це розумів, але, звичайно, не уявляв, наскільки динамічно почнуть розвиватися ці процеси.

Під час зйомок фільму «Колапс» я записував інтерв'ю з тодішнім прем'єр-міністром Польщі Яном-Кшиштофом Бєлецьким. Він розповів мені фантастичну річ: що ще в січні 1991 року на міжнародному форумі в Давосі у нього попросив про конфіденційну зустріч голова Верховної Ради Леонід Кравчук, який теж був там присутній.

Бєлецький погодився, вони таємно зустрілися, і перше питання, яке пролунало від Кравчука, звучало так: «Чи визнала б Польща незалежність України, якби та її проголосила?»

Ця заява – це просто сенсація! Виявляється, що Кравчук готував дипломатичний ґрунт під проголошення незалежності України ще в січні 1991 року, коли для цього, здавалося, не було видно жодних перспектив.

Я згодом спитав про цю розмову у самого Леоніда Макаровича Кравчука. Він мені підтвердив, що такі слова справді пролунали. Я питаю: «Леоніде Макаровичу, а чого ви ніколи про це не розповідали?» А він: «Бо ніхто не питав!»

Коротше кажучи, він думав про незалежність України набагато раніше, ніж це проявилося в якихось його публічних діях.

Читайте такж: Двічі за Кравчука, один раз за Тимошенко та ні разу за Януковича, або за кого голосували волиняни

Chicken Kiev speech

ВВС: На початку серпня 1991 року до Києва приїздив з візитом тодішній президент США Джордж Буш-старший. Чому його візит був таким важливим?

Олександр Зінченко: По-перше, обставини цього візиту абсолютно руйнують міф про те, що США мали плани щодо розвалу СРСР і, більше того, якось свідомо його прискорювали.

Шеф КГБ Крючков і багато представників тодішньої радянської військової верхівки абсолютно щиро вірили у те, що США мали план розвалити СРСР. Але візит Буша показав, що навпаки на той момент США усіма мислимими і немислимими зусиллями намагалися зберегти Союз.

Головним моментом цього візиту стала його незугарна промова у Верховній Раді, яка увійшла в історію як Chicken Kiev speech (гра слів: цей вираз можна перекласти з англійської як «промова курки по-київськи» або ж як «промова київського боягуза»). У ній Буш заявив, що Штати не підтримуватимуть новопосталий незалежний авторитарний режим, якщо він встановиться у Києві, у ній він прямо назвав «суїцидальним» націоналізм, який, за його словами, спробує побудувати незалежність у Києві. Ця промова вичерпно показує тогочасне світобачення Буша.

На той час уже розпочався конфлікт в Югославії, і Штати перебували у стані ядерної параної. Вони не могли уявити собі розпад СРСР інакше, ніж за сценарієм Югославії, тільки з ядерними боєголовками. У реаліях того часу це означало ядерний апокаліпсис світового масштабу.

І ця Chicken Kiev speech показала, що США на той час не мали жодного плану розвалу СРСР.

Другий момент: візит Буша до Києва змінив його оптику і він, мабуть, вперше замислився про те, що українська незалежність може стати реальністю ще під час його каденції.

До цього візиту домінуючою позицією була точка зору тодішнього керівника Держдепартаменту Джеймса Бейкера, яка полягала в тому, що потрібно максимально носитися з СРСР, як з протухлим яйцем, яке за будь-яку ціну потрібно не розбити.

Для Бейкера був смертельний жах уявити собі розповсюдження ядерної зброї, яка базувалася на території України. Йому здавалося, що простіше все це тримати під однією парасолькою.

Читайте також: Полк із Рівного став першою військовою частиною, яка офіційно присягнула на вірність народу України

Візит Джорджа Буша-старшого до Києва у серпні 1991 року міг змінити ставлення США до можливого проголошення Україною незалежності
Візит Джорджа Буша-старшого до Києва у серпні 1991 року міг змінити ставлення США до можливого проголошення Україною незалежності

Після цього візиту позиція Вашингтону почала наближатися до позиції міністра оборони Діка Чейні, майбутнього віцепрезидента США.

З його точки зору, в інтересах США було краще мати 15 демократій замість одного потенційного повернення до тоталітарних практик. Тобто він передбачав, що після демократа Єльцина прийде якийсь Путін, і все відкрутиться назад, тому краще мати більше демократій і більше людей, які мають демократію.

Його логіка полягала в тому, щоб вести діалог з усіма 15 республіками та підтримувати їхню незалежність.

Те, що побачив Буш у Києві, переконало його по-новому поглянути на позицію Чейні.

Нарешті, по-третє, Chicken Kiev speech викликала величезне збурення серед української діаспори в США, це дуже сильно вдарило по позиціях Джорджа Буша-старшого на президентських виборах 1992 року, і не в останню чергу через неї він програв ці вибори (президентом США в результаті тих виборів став демократ Білл Клінтон).

ВВС: Українська діаспора у США була настільки впливовою?

Олександр Зінченко: Річ не тільки в українській діаспорі. Ця історія зачепила ще й величезну кількість вихідців з Польщі, Чехословаччини, Угорщини, країн Балтії, які жили в США, – сумарно до чотирьох мільйонів американських виборців, це досить потужна сила.

Адже в часи Рейгана республіканці затаврували СРСР фразою «імперія зла», а тут виявляється, що ми з імперією зла вже не боремося, а публічно просимо: не розбігайтеся, мовляв, по своїх окремих національних квартирах.

Для прихильників республіканців це виглядало щонайменше як політична непослідовність. Це викликало величезне обурення української діаспори, її представники приходили під Білий дім з лозунгами «Буш, ти за це заплатиш!», позиції Буша були сильно підірвані в очах інших діаспор, і, можливо, саме цих відсотків йому не вистачило для переобрання.

Читайте також: Двоє друзів-побратимів тричі здіймали заборонений стяг над Луцьком

Історик Олександр Зінченко вважає, що промова Джорджа Буша у Києві могла вплинути на його поразку на виборах президента США у 1992 році
Історик Олександр Зінченко вважає, що промова Джорджа Буша у Києві могла вплинути на його поразку на виборах президента США у 1992 році

Путч як прискорювач

ВВС: Чи правильно говорити, що якби не путч, то Україна не стала б незалежною ще протягом якогось, можливо, досить довгого часу?

Олександр Зінченко: Так, путч абсолютно точно пришвидшив ці події. Без нього процес перетворення СРСР, швидше за все, відбувався б еволюційно, складно, зі сварками і дискусіями ще кілька місяців, якщо не років.

А у серпні 1991 року в Києві було зрозуміло тільки те, що в Москві, умовно кажучи, «білі» зчепилися з «червоними». Для українців це означало вікно можливостей для проголошення своєї незалежності.

ВВС: А як змінювалася у цей час позиція Кравчука?

Олександр Зінченко: 21 серпня 1991 року, якраз після падіння ГКЧП, у Верховній Раді були зібрані 150 підписів за скликання її надзвичайної сесії 24 серпня. У одному зі своїх пізніших інтерв'ю Кравчук розповідав, що саме тоді він повірив у те, що Україна може стати незалежною.

Це засідання відбувалося турбулентно, місцями воно могло зірватися. Кравчук до останнього моменту вичікував, він боявся, що зірветься голосування, що не буде необхідної кількості голосів.

Він пізніше розповідав мені, що для нього було принциповим моментом. Дивіться, говорив він мені, на референдумі 17 березня 1991 року за збереження СРСР проголосувало близько 70% українців.

А це в очах Кравчука означало, що за Акт проголошення незалежності мало проголосувати стільки депутатів, щоб їхня кількість відображала представництво більш ніж 70% українців.

Впевненості в тому, що «за» проголосує аж стільки депутатів, у нього до останнього моменту не було. І це додавало драматизму до ситуації. І, власне, через це на цьому засіданні були епізоди з серії «навмисно не придумаєш».

Після результативного голосування за Акт проголошення незалежності до зали Верховної Ради внесли величезне синьо-жовте полотно
Після результативного голосування за Акт проголошення незалежності до зали Верховної Ради внесли величезне синьо-жовте полотно

Читайте також: Перший синьо-жовтий стяг над Луцькрадою підняли з другої спроби

Наприклад, уявіть собі, прихильники незалежності закінчили редагувати Акт проголошення незалежності, видрукували його, і от неймовірно емоційний Дмитро Васильович Павличко (депутат Ради, відомий поет, один з засновників Народного Руху України, пізніше – посол України у Словаччині та в Польщі) прибігає до президії, схиляється над Кравчуком, а той намагається зрозуміти: вже час голосувати чи ще ні, намагається за вербальними і невербальними ознаками оцінити, чи зал вже готовий за цей документ проголосувати.

Пізніше Кравчук щиро признається, що впевненим він не був. Це надзвичайне засідання відбувалося в суботу, 24 серпня, і він думав, що якби його перенести, скажімо, на понеділок, то до Києва б доїхало більше депутатів.

І от над ним схиляється Павличко. Кравчук каже йому: «Може, все-таки на понеділок?» На це Дмитро Васильович злим шепотом йому каже: «Читай, бо задушу».

Це відбувається о 17:42. А о 17:57 Кравчук ставить на голосування постанову, яка була компромісом між комуністичною більшістю і прихильниками незалежності: про те, що у разі ухвалення Акту проголошення незалежності він повинен бути підтверджений всенародним референдумом 1 грудня.

Це стало своєрідним сигнальним голосуванням: за його результатами Кравчук побачив, що за незалежність проголосує потрібна кількість депутатів.

Він відкрив голосування, і Акт проголошення незалежності підтримали 346 депутатів Верховної Ради України (76% з 450 депутатів).

ВВС: Якою була роль особисто Кравчука в тому, що за незалежність проголосувала така величезна кількість комуністів, які тоді складали більшість у Верховній Раді?

Олександр Зінченко: Там було поєднання кількох чинників. Насамперед Кравчук дуже вміло гасив хвилі, які виникали, вибухали в Верховній Раді.

З іншого боку, треба розуміти, що комуністична більшість була деморалізована ситуацією в Москві, оскільки напередодні, 23 серпня, Єльцин заборонив на території Росії Комуністичну партію.

Читайте також: Між двома світовими війнами Луцьком керували президенти

Українські комуністи були деморалізовані провалом путчу в Москві і забороною Компартії в Росії, яку ухвалили одразу після цього
Українські комуністи були деморалізовані провалом путчу в Москві і забороною Компартії в Росії, яку ухвалили одразу після цього

А ще з іншого боку, навколо Верховної Ради стояв величезний натовп людей, настроєних дуже рішуче. Володимир Філенко (депутат Ради, пізніше – один з польових командирів Майдану 2004 року) жартував, що у разі, якби депутати проголосували щось не те, то, «редкий коммунист добежит до середины Днепра».

Багато хто боявся. Юрій Костенко (депутат Ради, пізніше – міністр охорони навколишнього природного середовища України) казав, що до нього в кулуарах комуністи підходили і казали: «Ми проголосуємо все, що ви хочете, тільки не вішайте».

Іншими словами, це був збіг кількох чинників. Роль Кравчука була в тому, що він зумів разом з представниками опозиції і «суверен-комуністів» вибудувати базовий компроміс, який, зрештою, став переможним для прихильників української незалежності.

Вікно можливостей

ВВС: 1 грудня 1991 року в Україні відбувся референдум, який затвердив Акт проголошення незалежності, а також президентські вибори, на яких переміг Леонід Кравчук. Але що відбувалося до того? У підручниках історії ми читаємо сухі фрази про те, що «було ухвалене рішення про перепідпорядкування Україні збройних сил, які базуються на її території, на базі КДБ формально створили Службу безпеки України». А як до цього всього ставилася Москва?

Олександр Зінченко: Проблема була в тому, що різна Москва ставилася по-різному.

Ортодокси, тобто організатори ГКЧП, опинилися у в'язниці або ж у стані крайньої деморалізації.

Паралельно там почався процес поїдання живцем Єльциним Горбачова. Тобто Єльцин поступово відкушував від Горбачова повноваження за повноваженням.

Наприклад, Горбачов мав необережність призначити на посади кількох осіб, не розбираючись, співпрацювали вони з ГКЧП чи ні, і це на повну силу використовував Єльцин.

Тобто, наприклад, Горбачов ставить одну людину шефом КГБ, а за кілька днів міняє на того, на кого вказує Єльцин (після провалу путчу протягом двох днів обов'язки голови КДБ виконував Леонід Шебаршин, потім його змінив на посаді Вадим Бакатін). Ставить одного міністра оборони (Михайла Моісеєва), а за два дні – міняє на Євгена Шапошникова, на якого вказував Єльцин.

Читайте також: Як у радянській волинській газеті вперше написали про Різдво у Ковелі

І для Києва, і для інших столиць союзних республік це виглядало так, що Єльцин стає Горбачовим. Що інтереси республік в Москві ігноруються вже не тільки Кремлем, де були розташовані союзні органи влади, а й Білим домом, де знаходився офіс президента Росії.

Крім того, на території Союзу вибухнула маса процесів, які Москві було дуже складно контролювати – наприклад, якраз тоді свою незалежність проголосила Чечня. Єльцин був просто змушений витрачати частину свого ресурсу на те, щоб вирішувати ці нові проблеми.

Тому Москва просто не встигала, їй буквально не вистачало годин в добі, щоб відслідковувати всі процеси, які відбувалися всюди і одночасно.

Ці обставини і дозволили Україні потихеньку вибудувати свої інституції, налагодити процеси і почати внутрішній діалог, який призвів до того, що відсоток підтримки незалежності на референдумі 1 грудня склав аж понад 90%.

І це створило нову реальність у стосунках між Києвом і Москвою.

Зустріч у Біловезькій Пущі

ВВС: А в Москві тим часом, наскільки я розумію, готували нову редакцію союзного договору?

Олександр Зінченко: Так, відбулося кілька засідань з підготовки так званої новоогарьовської угоди. Зрештою, Кравчук в якийсь момент перестав їздити на ці збіговиська. Він туди відправляв Івана Плюща як голову Верховної Ради, Вітольда Фокіна як прем'єр-міністра, але переважно Костянтина Масика, першого заступника голови ради міністрів. Але усі вони літали на переговори з директивами заговорювати, нічого не робити.

І от в якийсь момент на початку грудня 1991 року Станіслав Шушкевич – перший керівник незалежної Білорусі телефонує Кравчуку і запрошує його на зустріч, яка початково планувалася як його «двосторонка» з Єльциним.

Кравчук вилітає. Спочатку на порядку денному були виключно енергетичні питання: республіки входять у зимовий період, грошей ні в кого немає, треба домовитися про те, що «ви качайте, а ми потім колись заплатимо».

Станіслав Шушкевич (праворуч) казав, що Радянський Союз розвалили «Кравчук та українці»
Станіслав Шушкевич (праворуч) казав, що Радянський Союз розвалили «Кравчук та українці»

Єльцин спочатку прилетів у Мінськ. Якщо я не помиляюся, у нього був виступ у білоруському парламенті, а уже для тристоронньої зустрічі вони поїхали у Біловезьку Пущу, в урядову резиденцію Віскулі.

І вже там виявляється, що перед вильотом Горбачов доручив Єльцину, аби той при нагоді попросив Кравчука повернутися до переговорів щодо нового союзного договору. Власне, зустріч у Біловезькій Пущі почалася з того, що Єльцин поклав на стіл проект цього договору і запропонував Кравчуку підписати його прямо там – мовляв, на прохання Горбачова.

Річ у тому, що Єльцин і Шушкевич були зв'язані публічною обіцянкою, яку Горбачов з них буквально витряс за пару місяців до того. Вони пообіцяли підписати новий союзний договір, але Єльцин при цьому зробив обмовку: він підпише, якщо підпише Україна.

Отож між учасниками переговорів відбувається діалог, який за спогадами Бурбуліса (Геннадій Бурбуліс – перший заступник голови уряду РРФСР, один з найближчих соратників Бориса Єльцина), Єльцина і Кравчука можна відтворити майже дослівно.

Читайте також: Уродженка Волині на службі в Кремля

Єльцин: «Леоніде Макаровичу, підпишіть, будь ласка». Кравчук: «Борисе Миколайовичу, я навіть обговорювати це не можу. Уявіть себе на моєму місці: якби ваш народ проголосував за незалежність, а вас обрав президентом, і вам дали такий договір, ви б кого послухали, мене чи свій народ?». Єльцин: «Звичайно, я б слухав свій народ». Кравчук: «От і я буду слухати свій народ».

Після цього на ідеї підписання нового союзного договору всі поставили хрест, і почали дискутувати про те, як жити далі.

Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич та Борис Єльцин, поставивши свої підписи під Біловезькою угодою, констатували смерть Радянського Союзу
Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич та Борис Єльцин, поставивши свої підписи під Біловезькою угодою, констатували смерть Радянського Союзу

Бурбуліс згадує, що в певний момент Кравчук увійшов у такий раж, часом для нього характерний, що в якийсь момент прямо заявив: «Я взагалі не знаю, де той ваш Кремль розташований».

Іншими словами, всі учасники переговорів були абсолютно ошелешені поведінкою Кравчука, він їх просто загнав у глухий кут.

Свого часу на одній урочистості у Варшаві я мав необережність публічно звернутися до присутнього там же Шушкевича словами: «Дякую вам за те, що ви розвалили Радянський Союз».

Вже після цього заходу він відповів мені: «Я, звичайно, вам дякую, але боюся, що я там був на других-третіх ролях, а Союз розвалили українці і Леонід Кравчук».

ВВС: То що там, зрештою, відбувалося? Як так сталося, що вони встали з-за столу переговорів з розваленим Радянським Союзом?

Олександр Зінченко: Спочатку вони прийшли до розуміння, що якщо вони вже зустрілися, а союзний договір підписати не можуть, потрібно підписати бодай якийсь документ.

Про що він може бути? Усім на той момент заважав Горбачов. У Єльцина взагалі була ідея прибрати цей «камінь на дорозі реформ». В результаті виникла ідея: давайте ми замість союзу створимо якесь нове утворення.

Борис Єльцин (ліворуч) був зацікавлений у тому, щоб позбутися Горбачова, якого він вважав «каменем на шляху реформ»
Борис Єльцин (ліворуч) був зацікавлений у тому, щоб позбутися Горбачова, якого він вважав «каменем на шляху реформ»

І тут виникає слово «співдружність». Причому цікаво, що Бурбуліс згадує, що його запропонувала саме російська делегація, за аналогією з Британською Співдружністю. А член української делегації Володимир Крижанівський, згодом перший посол України в Росії, який тоді був депутатом Верховної Ради, говорить, що саме про «співдружність держав» йшлося у напрацюваннях, які він привіз з собою і якими міг скористатися Кравчук.

Читайте також: «І поїхали ми на двох підводах»: чи отримають депортовані українці відновлення справедливості від держави

У будь-якому разі, коли прозвучало слово «співдружність», Кравчук, за словами Бурбуліса, аж засіяв: «Яке хороше слово співдружність! Справді, чому б нам не дружити? Давайте підпишемо угоду про співдружність».

І далі вони шукають формулювання.

ВВС: І знаходять «СРСР як суб'єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування».

Олександр Зінченко: Цю фразу написав Бурбуліс. Вони витратили досить багато часу на це формулювання, але відразу після цього все пішло як по маслу.

Кравчук мені казав: «Знаєш, чому? Бо ми усвідомили, що СРСР перестав існувати, принаймні в наших головах». Після цього робота закипіла.

Там були смішні епізоди. Наприклад, Кравчук розповідав, що йому не сподобалися якісь нотатки, які вела на місці група радників Єльцина, і він сказав: «Це нам не підходить, дайте мені папір, ручку, я сам буду записувати все, що ми зараз придумуємо».

Тобто він був готовий працювати писарчуком у цій компанії, хоча зазвичай на зустрічах такого рівня всі документи готуються заздалегідь, а потім тільки підписуються! А тут – був чистий геополітичний експромт.

В результаті вони досить швидко формулюють 14 пунктів Біловезької угоди, на місці їх роздруковують, і першим, кому вони подзвонили, був міністр оборони СРСР Шапошников. Вони хотіли отримати гарантії, що проти них не буде використана армія.

ВВС: А чому Шапошников погодився їх підтримати? Він міг би сказати: я знаю Горбачова, він президент Союзу, а те, що ви там щось підписали...

Олександр Зінченко: Це хороше питання. Тут треба віддати належне Єльцину, який знайшов переконливі слова. Не треба забувати, що Шапошников на цій посаді був креатурою Єльцина, а не Горбачова.

І треба розуміти, що після Шапошникова Єльцин зв'язався з Бушем, і транскрипт його розмови з американським президентом у нас є, Білий дім розшифрував її і розмістив у відкритому доступі.

Про зміст розмов Єльцина з Шапошниковим і Шушкевича з Горбачовим, які відбулися у цей же вечір, ми можемо судити тільки зі спогадів учасників цих подій.

ВВС: Це правда, що Буш взнав про підписання Біловезької угоди раніше, ніж Горбачов?

Олександр Зінченко: Так, Єльцин мав зв'язатися з Бушем, Шушкевич паралельно набирав Горбачова, Єльцину вдалося додзвонитися першим.

І треба розуміти, що вже з 13 грудня в записах розмов між Горбачовим і Бушем, які розмістив у відкритому доступі Білий дім, Горбачов позначається як «президент колишнього СРСР». З 13 грудня.

Читайте також: «Архіви, які були створені, щоб поховати історію, допомагають відновити її», – Ігор Кулик

Росія та Україна бачили сенс підписаної в Біловезькій Пущі угоди по-різному
Росія та Україна бачили сенс підписаної в Біловезькій Пущі угоди по-різному

ВВС: Я правильно розумію, що для України головним у Біловезькій угоді було те, що СРСР припиняє своє існування, а для Росії – що буде створено Співдружність незалежних держав?

Олександр Зінченко: Так, Україна сприймала це як акт розлучення. А у Росії з самого початку була така ідея: зараз ми підпишемо певний проміжний документ, потім розберемося з нашими проблемами без вас, а далі знову повернемося до якихось нових форм співіснування.

ВВС: Що було далі у Біловезькій Пущі?

Олександр Зінченко: Шушкевич додзвонюється до Горбачова. Горбачов хоче бачити всіх учасників переговорів у себе.

До нього, ясна річ, летіти ніхто не хоче, бо всі розуміють, що він має ще достатньо контролю над силовиками, щоб, наприклад, їх заарештувати.

Більше того, голова білоруського КГБ злив подробиці розмов у Віскулях прямо під час переговорів у Москву, в КДБ СРСР.

ВВС: Тобто, якщо про це знав союзний КДБ, то про це міг знати і Горбачов?

Олександр Зінченко: Комунікація відбувалася досить швидко, і виключати цього не можна. Але у джерелах це не зафіксовано.

В джерелах зафіксовано, що в якийсь момент серед учасників переговорів почали кружляти чутки про можливу спробу нейтралізувати їх під час перельоту, якщо вони полетять не туди, куди треба.

Тому, коли Кравчук вилітав з Білорусі до України, в путьовому листі місцем призначення його рейсу значилася Москва. Тобто вони фейково зазначили, що Кравчук летить у Москву на прохання Горбачова, а вже в повітрі його літак розвернувся на Київ і сів в Борисполі.

Про те, що було далі, Леонід Макарович розказував мені так: «Сідаю я в машину, їду в Кончу-Заспу. Темно. Холодно, противно, грудень, ніч. Під'їжджаємо до резиденції, і тут назустріч мені виходять кілька військових. Я переконаний, що вони йдуть мене заарештувати. «Всё, приехали». І тут цей капітан мені каже: «Пане президенте, ми прийшли вас охороняти«. І тут я просльозився».

Довідково:

Леонід Кравчук був президентом України до 1994 року, коли він програв вибори у другому турі Леоніду Кучмі. У 2001 році він був удостоєний звання Героя України, до 2006 року був депутатом Верховної Ради. У 2020-2021 роках Кравчук очолював українську делегацію у Тристоронній контактній групі з урегулювання конфлікту на Донбасі. Влітку 2021 року стало відомо, що Леонід Кравчук перебуває в реанімації після операції на серці. Пресслужба Леоніда Кравчука відмовилася коментувати нинішній стан здоров'я колишнього президента України.

Коментар
20/06/2024 Четвер
20.06.2024
19.06.2024
18.06.2024