Уродженка Волині на службі в Кремля

Колишня волинянка була на виборах президента Росії довіреною особою Путіна.

Нещодавно вірні прислужники Кремля та його кадебешного господаря усіляко вихваляли дії поліції, яка жорстоко розганяла мітинги на захист тамтешнього опозиціонера, запротореного до в’язниці. Серед них промайнуло й ім’я Марії Большакової, котра називала полісменів «героями», «захисниками вітчизни», а самого «винуватця» «незаконних мітингів» вимагала «суворо покарати» за «негідні дії». Це та сама Большакова, якій торік з рук Путіна вручили державну відзнаку за … «правозахисну діяльність». Ось такі «правозахисниці» та «правозахисники» в державі-сусідці, яка окупувала українські землі на півдні та сході, а нині, стягнувши свої війська до наших кордонів, брязкає зброєю та погрожує новою агресією.

Але «правозахисниця» Большакова передусім волинян може зацікавити іншим. Вона, одна з впливових осіб Російської Федерації, голова  ради Союзу сімей військовослужбовців Росії, виявляється, була колись українською дівчиною, волинянкою Марійкою Сільчук, адже народилась і зросла в селі Річиця Ратнівського району. ЇЇ дід був головою першого колгоспу в їхньому селі, батько – міліціонером, котрий загинув від повстанців під час національно-визвольної боротьби українського народу за незалежність у сорокові-п’ятдесяті роки минулого століття.

Щодо його загибелі, то з цим було стався курйоз. Коментуючи сумнозвісні одеські події 2014 року, російська газета «Взгляд» подала цитату з виступу Марії Большакової, проголошеного на панахиді в  одному з московських храмів.

«Я як донька загиблого в 1943 році від рук бандерівців знаю, що таке біль», – сказала вона там.

 У цьому  реченні нічого не було б дивного, якби Большакова не народилася… 1949-го. Чи справді вона таке «ляпнула», важко ствердити, бо від російських ЗМІ нині чого хоч наслухаєшся й набачишся.

Але повернімося до юності Большакової. Активна діяльність її діда на догоду радянській владі задля колгоспного закріпачення односельців, боротьба батька проти «українських буржуазних націоналістів» та, зрештою, його загибель безумовно відіграли чи не головну роль у формуванні радянського, а читай, проросійського світобачення майбутньої путінської діячки. Закінчила школу в рідному селі, затим педучилище й педінститут, працювала піонервожатою, учителькою, була завучкою, директоркою дитячого садка, директоркою бази відпочинку. Та справжня кар’єра цієї типово радянської жінки розпочалася, коли вдруге вийшла заміж – за офіцера російської армії Бориса Большакова, заступника військового комісара Московської області.

У Москві Марія, тепер уже Большакова, зайнялася підприємницькою діяльністю. Коли ж почалася перша, а потім друга Чеченські війни, з моральною і матеріальною підтримкою російських військових вона їздила на Північний Кавказ. Тоді ж у неї і визріла ідея створити комітет військовослужбовців Московської області, що через кілька років переріс у всеросійський Союз і який вона, звісно, й очолила.

Ще очолюючи комітет, Большакова розгорнула бурхливу діяльність, захищаючи солдатиків, які проливали кров за імперію на схилах бунтівного Кавказу. Вона обурювалася жахливими умовами, в яких їм доводилося воювати, та, м’яко кажучи, не відповідним ставленням держави до своїх вояків. Що ж, нібито свята материнська справа – вболівати за співгромадян, перетворених у гарматне м'ясо. Але чи немає в цьому чогось абсурдного: дружина захищає від війни солдатів, яких посилає воювати її чоловік?

Діяльність «комісарши», котра стромляла носа у військові справи і могла встромити його куди не слід, зрештою не могла бути не поміченою у владних ешелонах. Ба, більше, Большаковою зацікавився сам Путін  й одного дня викликав її на рандеву в Кремль. Про що між ними точилася розмова, можна лише здогадуватись. У правозахисників після зустрічей з диктаторами (а як іще можна назвати особу, в руках якої зосереджені всі владні важелі величезної країни?) є три варіанти подальшої долі: опозиція, співпраця, припинення діяльності. Большакова обрала другий варіант. Доказом цього є введення її Кремлем у Раду при президенту РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини, урядування в Суспільній палаті РФ, в інших радах і комісіях, створених владою. Є вона також попечителькою кадетського козачого корпусу – чи не тих самих «козаків», які плюндрували Донбас і вбивали земляків своєї «попечительки»?

Кілька років тому Кремль опублікував список «моральних авторитетів Росії», де, ясна річ, знайшлося місце і головній «солдатці» Росії. Трохи раніше Большакова профігурувала і в іншому списку –  під листом у справі «Юкоса», вимагаючи засудження особистого ворога Путіна Ходорковського.

«Усі підписанти – державні службовці, годуються з владного корита, хрюкаючи й чавкаючи. Поза тим, Росія повинна знати своїх потвор в обличчя!» – прокоментував той лист один з російських блогерів.

1

Доля змусила чимало українців і українок покинути рідну землю й розселитися по всьому світу, у тому числі і в Росії. Серед них є відомі імена: актори, письменники, політики. Коли Путін розв’язав проти їхньої батьківщини війну, більшість знайшла в собі мужність засудити агресію. Але не шукайте в тому гурті  чесних і благородних людей колишньої волинянки Марії Большакової. Для неї законно обрана в Україні влада – «хунта», боротьба з терористами та кремлівськими найманцями – «бойня», а найбільшим авторитетом є Путін, на «виборах» якого вона залюбки працює його довіреною особою.

Микола ШМИГІН