День українського політв'язня: історії, про які варто пам'ятати

12 Січня 2023, 16:08

1151

День українського політв'язня відзначають щороку 12 січня. У 1975 році В'ячеслав Чорновіл запропонував відзначати цей пам'ятний день як знак спротиву репресіям і жорстокості режиму.

Саме 12 січня 1972 року в Києві, Львові та інших містах почалися масові арешти дисидентів-шістдесятників, які отримали назву «генерального погрому» української інтелігенції.

Впродовж 12-14 січня заарештували відомих дисидентів України: у Києві – Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба; у Львові – В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, трохи пізніше – Ігор Калинець та інші.

Наступна хвиля арештів відбулася у квітні-травні 1972 року. Після «генерального погрому» рух опору відродився у другій половині 70‑х років, коли основним засобом боротьби з системою став захист прав людини.

Видання Район.Історія підготувало підбірку матеріалів про політв'язнів, які ціною власної свободи та життя відстоювали Україну. Ці люди зруйнували утопію про «нову» радянську культуру та «нову» радянську людину.

Патріарх політв’язнів: біографія Михайла Сороки, який відсидів 35 років

«Цей чоловік жив і відійшов із життя мужньо, як лицар, спокійно, як учений, як світло, як святий, достойно, як державний діяч. Він міг би прикрасити будь-яку державу і заснувати будь-яку державність. Я вірю, що прийде час, коли при згадці його імені українці будуть вставати з місць і стояти мовчки й урочисто, як встають американці, коли почують ім’я Вашінгтона, угорці – почувши ім’я Кошута, а євреї – почувши ім’я Герцля», – написав у Німеччині 1974 року у книзі «Життя в мордовських концтаборах зблизька» єврейський письменник і колишній політв’язень Анатолій Радигін.

Написав він так про Михайла Сороку, який за свої переконання (як член ОУН) відсидів у радянських тюрмах і таборах майже 35 років! Авторитет цього політичного в’язня перетнув не лише рамки тюремної зони, він перетнув рамки одної національності й рамки часу.

«Хочу сидіти в тюрмі за Україну»: десять слів про Євгена Сверстюка

Якось у дитинстві Євген Сверстюк на запитання: ким ти хочеш бути, відповів: «Хочу сидіти в тюрмі за Україну». У сім’ї, де брат Дмитро загинув в УПА, а брат Яків був засуджений за діяльність в ОУН, Євген дитиною не бачив іншої стежки як продовження їхньої боротьби.

Дівчина з музейної світлини: життя і боротьба волинянки Тетяни Дейнеги (Байди)

Це розповідь про дівчину, в українському строї з гітарою, яка через кілька років даватиме покази на допиті, сидячи перед слідчим і ось цим фото на столі. Тетяна Байда-Барбелюк разом із братом Михайлом та батьками активно долучалася до роботи осередків таких організацій як «Просвіта» та «Союз українок», які активно діяли в довоєнний період. Саме зошити із віршами та фото, на думку співробітників НКВС-КДБ стали приводом висунути дівчині звинувачення в антирадянській пропаганді.

Тетяна Дейнека і Рая Мохнюк – учениці 3-ої жіночої школи Луцька. Згодом репресовані. Фото 1948 р.

Норильський бунтар: біографія волинянина Степана Семенюка

Степан Семенюк майже все життя прожив під чужим прізвищем і на чужині. За те, що воював за незалежність України. Він один із небагатьох, хто дочекався відновлення Української держави. До останнього подиху марив Україною, лишивши нам заповіт: «Своїх батька і матір треба любити такими, якими вони є. Так само і Вітчизну. Якщо можеш – роби щось, щоб її змінити на краще. Ідеальної країни, про яку мріялося, не буде, бо немає у світі ідеальних держав. Але треба зробити все, щоб наші люди почувалися в Україні, як удома».

Галина Коханська: керівниця жіночої розвідки УПА пів життя прожила під чужим іменем

Галина Коханська – керівниця жіночої розвідувальної мережі УПА на Волині, політв’язень радянських концтаборів. Вона поринула в національно-визвольну боротьбу ще в 15 років. Пів життя прожила під чужим іменем та прізвищем. Але перемогла! Бо застала час, коли Україна стала незалежною державою, бо відновила могили побратимів, які зруйнували окупанти, бо вплинула на виховання нового покоління, бо встигла повернути своє власне ім’я і з ним відійти у вічність.