Життя з тавром «Молодої гвардії»: доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі
-
-
>
-
>
-
>
15401
«Я хочу, щоб ми були разом на небесах», – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в’язнів у Кенгірі в ГУЛАГу.
Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.
Двічі засуджена за зраду, якої не було
Ольга народилася 2 березня 1926 року в селі Оріхівка Краснодонського району на Луганщині. Її шкільне дитинство випало на важку нацистську окупацію. Восени 1942 року дівчина отримала повістку на відправку в Німеччину.
«Готуючись до від’їзду, я написала великого листа своєму шкільному товаришу. Проклинала у ньому війну, німців, Гітлера. Лишила лист своїй шкільній подрузі Тоні Мащенко і попросила передати адресату. Тоня при цьому розповіла мені, що у місті з’явилася якась підпільна організація, але чим вона займається і де знаходиться, не знала. Виконати моє прохання подруга не змогла, лист лишився у неї. Через це мене згодом арештували німці – 9 січня 1943 року в Оріхівку приїхав заступник начальника Краснодонської поліції Захаров і забрав мене», – згадувала Ольга Лядська.
Її подружку нацисти арештували разом із «молодогвардійцями», тому листа вона не встигла передати. Коли його знайшли – приїхали за Ольгою. Нацисти її били, але вона казала, що нічого не знає, бо й справді була далека від цього.
Мама Ольги днювала і ночувала під поліцією. За підказкою місцевих, викупила доньку за бутиль самогону і дві «турецькі» шалі з посагу.
Через три місяці прийшла радянська влада. Почалися репресії проти місцевого населення – за перебування під окупацією. Те, що Ольгу Лядську нацисти арештували, але вона уникла покарання, було підозрілим для радянських спецслужб.
Вони зробили свій висновок – співпрацювала з нацистами, отже зрадниця. І 17-літню дівчину 2 квітня 1943 року Воєнний трибунал Уральського воєнного округу засудив на 10 років позбавлення волі з поразкою у правах ще на 5 років. І відправили в концтабір.
У післяокупаційному Краснодоні люди жваво обговорювали страту нацистами юних підпільників-антинацистів. Радянська влада вирішила написати героїчний роман для пропаганди комуністичної ідеології. Твір «Молода гвардія» спочатку запропонували написати Борису Горбатову.
Але він, приїхавши з Краснодону, відмовився це робити. Можливо, довідався, що страчена молодь була не комуністичною, а націоналістичною. Про свій вплив на цих юнаків залишили спогади провідні діячі Організації українських націоналістів Василь Кук і Євген Стахів, які діяли там.
Про міфічність роману Олександра Фадєєва «Молода гвардія», який опублікували у 1946 році, написано чимало. Він на вимогу Сталіна кілька разів переписував твір, використовував матеріали радянської комісії, які й лягли в основу роману.
Саме через цей твір Фадєєв покінчив життя самогубством, звинувативши у передсмертному листі Сталіна у тому, що він кат. Ймовірно, письменник довідався, що в результаті фальсифікованої за романом справи постраждало близько 200 людей.
Ольгу Лядську і Зінаїду Вирікову в романі описали як зрадниць, через яких нібито, постраждали підпільники. Використані прізвища та імена дівчат у художньому творі стали причиною того, що радянська влада у концтаборах відновила розгляд їх справ.
До речі, вони познайомилися лише у 1990 році після реабілітації. До того часу обоє вважали, що інша дівчина – вигадана. Із Сибіру Ольгу привезли у Москву. Спочатку допитували в НКВС на Луб’янці, потім у тюрмі в Лефортово. Слідство тривало три роки.
Про ув’язнену тижнями «забували» у карцері, позбавивши їжі. Ольга захворіла на туберкульоз. Зрештою, підписала брехливе звинувачення, послухалася слідчого – «Тут, у підвалі, тобі певна смерть, а в таборі, може, й виживеш».
Дали 15 років, у 1949 році вислали у «Степлаг». Як і всі політв’язні особлагу носила номер, її – СЧ-666.
Читайте також: Останній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році
Кохання під час повстання
У Кенгірі в таборі особливого режиму Ольгу Лядську лікували від туберкульозу. Одного разу відправили у фельшерський пункт біля чоловічої зони – на ренген. Там вона зустріла лікаря-в’язня Ференца Варконі-Лебер, угорця за національністю, хірурга за професією.
Вони два роки потай листувалися. Молоді хлопці та дівчата, що потрапили до ув’язнення, були розділені мурами і колючим дротом по різних зонах, але знаходили шляхи для знайомства і сердечних почуттів.
Закохані перекидали через паркани записочки, передавали їх через наглядачів, залишали клаптики паперу у таємних схованках. У тих записках вони шукали земляків, родичів, друзів, а знаходили коханих. В одному з листів Ференц написав, що кохає Ольгу й хотів би мати її за дружину.
Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина
16 травня 1954 року розпочалося Кенгірське повстання політв’язнів проти радянського тоталітаризму. Після смерті Сталіна політичні в’язні вимагали не лише полегшення умов життя, а перегляду їхніх справ та звільнення.
Під час повстання українка Омеляна Войцехович-Рафальська зустрілася з батьком. Інші в’язні зустрічалися з братами та сестрами, земляками і друзями по боротьбі.
Читайте також: Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Волині
А Ольга Лядська побачилася зі своїм коханим. Вони поспішали насолодитися своїми почуттями, бо знали, що влада не пробачить їм відваги бути вільними у країні рабів, яким був СРСР. Одного дня Ференц запропонував Ользі повінчатися.
«Для чого?, – запитала Ольга. – Адже нас все одно повбивають».
«Я хочу, щоб ми були разом на небесах», – пояснив Ференц.
Католицький священик Антон Куява одного дня поєднав їх та ще кілька закоханих пар.
«Так уже случилося, що я завагітніла. І він вирішив, що треба нам обвінчатися. А його кращий друг – Куява Антон Миколайович, він поляк, католицький ксьондз. На сцені доктор Куява проводив Службу Божу, і тоді нас обвінчали. Що то було за свято! Багато народу було – естонці, латиші, поляки. А після нас стали брати шлюб естонці, латиші, а потім ще українці» – згадувала у наші дні Ольга Лядська.
Сімейне щастя тривало недовго. 26 червня стіну табірної зони проламали п’ять танків, за ними заїхали три пожежні машини та увійшли біля двох тисяч озброєних піхотинців.
Читайте також: Норильський бунтар: біографія волинянина Степана Семенюка
Жінки закрили собою чоловічий барак, куди їхали танки. Але вони не зупинилися і розчавили багатьох… Ольгу відштовхнув у яму знайомий її чоловіка. Семен Рак разом із своєю коханою взялися за руки і кинулися під танк.
Литовця Альфонсаса Урбанаса відштовхнула від танка дівчина- українка. Врятувала ціною свого життя. І він її завжди пам’ятав. Зона була буквально залита кров’ю. Вранці на машини скидали понівечені тіла. Стверджують, що 26 червня 1954 року загинуло від 600 до 700 осіб.
А проте ті, що вижили, таки відчули смак перемоги. Умови утримання політв’язнів полегшили, а з 1955 року розпочався перегляд їх справ і багатьох звільнили. ГУЛАГ поступово реорганізовували. Після придушення повстання Ольга і Ференц загубили один одного. Повсталих кенгірців розвезли у різні табори.
У 1955 році Ференца Варконі обміняли на радянського розвідника, і він оселився в Німеччині. Там він перший (задовго до Солженіцина!) розповів світові про Кенгірське повстання. Ольгу разом з іншими вагітними жінками відправили у Тайшет, а звідти ще 20 кілометрів, у мороз, гнали етапом у спецтабір.
Їй трапився жалісливий конвоїр, який у важкі хвилини дозволяв відпочити на санях, доки ніхто не бачив. 13 лютого 1955 року народилася Олена – донька Ференца і Ольги.
Дівчинка мамою і татом називала бабусю і дідуся. Вони вивезли ледь живу дев’ятимісячну крихітку у село Оріхівка на Луганщині, де вона й виростала до повернення мами.
Ользі було дуже важко в ув’язненні. Адже її сприймали за зрадницю «Молодої гвардії», тому принижували і намагалися помститися. Майя Улановська записала у спогадах:
«Я пиляла дрова в господарській зоні. Моєю напарницею була Ольга Лядська, прототип відомого персонажу «Молодої гвардії». Доля цієї жінки в таборі була жахлива. Вона відсиджувала звичайну десятку, як багато інших, хто отримав строк за перебування в окупації. І тут вийшов роман Фадєєва. І людина розплачувалася за примху фантазії автора – їй дали новий строк. В таборі її переслідували кримінальниці, конвоїри погрожували застрелити. Смілива українка Оксана мінялася з Ольгою бушлатом, щоб відволікти від неї увагу».
У 1956 році комісія переглянула справу Ольги Лядської і звільнила «зі зняттям судимості». У 1990 році її реабілітували за відсутністю складу злочину. Перед Ольгою вибачилися із Москви ті, хто виписував повідомлення про реабілітацію. Так само визнали невинними й інших учасників справи «Молода гвардія».
Читайте також: Патріарх політв’язнів: біографія Михайла Сороки, який відсидів 35 років
Тернистий шлях до батька
Уперше мама розповіла дівчинці про батька, коли вони вже жили в Луганську в однокімнатній «хрущовці». Ольга Лядська працювала маляром і навчалася на вечірньому відділенні машинобудівного заводу.
«Якось серед паперів я знайшла своє свідоцтво про народження. У графі «батько» стояв прочерк. «Хто він?», – запитала я, коли мама повернулася додому. І вона стала розповідати. Описувала його таким голосом, якого я ніколи від неї не чула. Так говорять… про Бога. Взагалі кожна дитина, що виростає без батька, малює собі його образ. А який – це залежить від матері. Мама, свідомо чи ні, формувала у мене образ людини майже святої. І якщо мене хтось ображав у дитинстві, і пізніше, я завжди подумки поверталася до батька. І дуже просила, щоб він мене почув», – згадує донька Ольги Олена Бондаренко.
Із 16-ти років Олена почала шукати батька, пишучи листи у міжнародний «Червоний хрест». Але марно. Якось дівчина вдома знайшла листи чоловіка на ім’я Франц Лебер, датовані початком 70-х років, написані дрібним красивим почерком неправильною російською.
Це були листи батька. Спочатку пристрасні, потім шанобливі. І дуже ніжні звернення до доньки. В останньому листі Ференц просив Ольгу віддати доньку йому, бо хотів влаштувати їй краще життя.
Ольгу викликали в КДБ, де виявилося, що за їхнім листуванням уважно стежать. Повідомили, що Ференц Варконі має намір приїхати в СРСР, щоб побачитися з ними. Злякавшись за безпеку коханого і своєї доньки, Ольга, повернувшись додому, написала йому, що вийшла заміж і попросила більше її не турбувати.
Читайте також: Повстанець і йог: історія Норильського ватажка Євгена Грицяка
Листи в Україну перестали надходити. А підстави для небезпеки були. Бо Ференц працював у Мюнхені на угорську редакцію «Радіо Свобода» і радіо «Вільна Європа». Насправді ж Ольга ніколи не мала іншого чоловіка – усе життя була йому вірною.
Коли Україна здобула незалежність Олена Бондаренко у 1994-2001 роках була заступницею голови Народного Руху України В’ячеслава Чорновола. Вона закінчила факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а згодом там само і юридичний факультет.
Читайте також: Волинський свідок загибелі Чорновола: що про нього відомо
Але постійно продовжувала шукати сліди батька. Їй допомагав і В'ячеслав Чорновіл, і лідер Конгресу українських націоналістів Слава Стецько. У 2000-му пані Слава, приїхавши з Мюнхена, зателефонувала й повідомила: «Оленко, здається вашого тата вже немає…»
Читайте також: Слава Стецько і Волинь: 100 років від дня народження
У 2007 році Олена Бондаренко була народним депутатом України і збиралася на сесію ПАРЄ у Страсбург. Несподівано в інтернеті вона натрапила на спогади Ференца Варконі «Допоки одного дня» про Кенгірське повстання на сайті російського священика Якова Кротова.
Через нього вдалося знайти товариша її батька, який був під маминим прізвищем Лебер – його мама була сестрою міністра оборони в уряді Конрада Аденауера – Георга Лебера. З’ясувалося, що саме завдяки дядькові Ференца змогли витягнути з ГУЛАГу в Німеччину.
Ференц Варконі-Лебер помер 27 червня 1987 року. Він був одружений на Ірмі-Марії Лебер, яка також була жертвою радянських концтаборів, дітей не було. У липні 1994 року, вочевидь, за заповітом, вона перевезла прах Ференца до Будапешта. Дружина померла у вересні 1995 року.
У квітні 2009 року Олена Бондаренко вперше змогла пройти стежками свого батька у Мюнхені – біля будинку, де він мешкав, у кабінеті в робочому приміщенні, де працював журналістом, на цвинтарі… Більшої інформації про нього поки що довідатися не вдалося.
Ольга Лядська у часи незалежності жила в Луганську. Із початком російської окупації Донбасу в 2014 році, донька перевезла маму в Київ. Вона стала героїнею документального фільму Олександра Рябокриса «Кенгір. 40 днів свободи», який створили на одному з центральних телеканалів України.
Про неї розповідається і у виставці Українського інституту національної пам’яті «Тріумф людини. Українці, які перемогли ГУЛАГ».
Читайте також: «Хочу сидіти в тюрмі за Україну»: десять слів про Євгена Сверстюка
Померла Ольга Лядська 19 березня 2021 року внаслідок ковіду, на 95 році життя. Похована у Києві.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі