Слава Стецько і Волинь: 100 років від дня народження

Політична діячка, співорганізаторка Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН, Антибільшовицького блоку народів (АБН) Слава Стецько (уроджена Ганна Йосипівна Музика) з'явилася на світ у селі Романівка нині Теребовлянського району на Тернопільщині 14 травня 1920 року. 

Голова ОУН(б) (1991—2001). Перша лідерка партії Конгрес Український Націоналістів (1992-2003). Депутатка Верховної Ради України другого, третього і четвертого скликань. 

Ця неймовірна жінка-політик мала найбільший вплив на мою юнацьку свідомість тоді, коли Україна знову отримала державну незалежність. Крізь призму років часом сама собі не вірю, що мала щастя не лише бути знайомою з нею, а й часто спілкуватися.

1

Слава Стецько перша з відомих, хто після проголошення незалежності нашої держави у 1991 році – не лише повернулася в Україну, а одразу поставила питання про здобуття громадянства. Усе життя від юності і до останнього подиху пані Слава присвятила незалежності свого народу.

Змолоду була активною учасницею національно-визвольної боротьби, на еміграції вийшла заміж за провідного діяча ОУН Ярослава Стецька і спільно з ним вела активну міжнародну діяльність. Після смерті чоловіка очолила Антибільшовицький блок народів (АБН), який десятки років у світ ніс правду про те, що українці в СРСР прагнуть мати власну самостійну державу.

«Виступали з доповідями, влаштовували прес-конференції, зустрічалися з молоддю, державними діячами. Робили все, щоб викликати інтерес і симпатію до України. Треба було переконувати народи підтримувати емігрантів із підкомуністичних країн морально й політично. Нам ішли назустріч. На захист прав підневільних народів, у тому числі й українського, в ООН виступали прем’єр-міністр Канади Діфенбейкер, глава американської делегації Стівенсон, представник Філіппін Фелікс Серрано. Ми розповідали про сталінські табори. Проти радянського режиму виступали з акціями протесту перед ООН, московськими амбасадами в столицях різних країн. Вивішували плакати, розповсюджували літературу, старалися проникнути на подвір’я посольств і передати заклики до звільнення з радянських тюрем політв’язнів – Чорновола, Лук’яненка, Плюща, Валентина Мороза... Загалом, робота була довготривалою й багатогранною. І все – ради самостійності й незалежності України. Вважаю, що прожила бурхливе й досить цікаве життя», – згадувала в інтерв’ю Слава Стецько.

Конференція до 50-річчя АБН у Києві у 1993 році надзвичайно вразила зустріччю із багатьма відомими й цікавими людьми. Я вперше (будучи школяркою) наважилася виступити з трибуни. Слава Стецько не лише надала слово, а ввела мене в український комітет АБН.

А діяльність того комітету тоді була нелегкою – голова комітету Марія Базелюк організовувала кампанію підтримки чеченському народу в боротьбі за незалежність від Росії, зустрічалася із президентом Ічкерії Джохаром Дудаєвим, в Україні почав виходити журнал «Свобода народам!».

Слава Стецько любила Волинь. Вона пишалася, що саме тут зродилася Українська повстанська армія. Неодноразово на Волині – в Луцьку, Горохові, Володимирі-Волинському, Нововолинську та багатьох інших наших містах Славу Стецько люди вітали як героїню.

1

Волинський курінь громадсько-спортивної патріотичної організації «Тризуб» імені Степана Бандери

Вона вміла дивувати – надзвичайною ерудицією, знанням багатьох іноземних мов, почуттям гумору, мудрістю і виваженістю думок, а ще була красивою жінкою – мала свій стиль і шарм.

1

Слава Стецько

У дуже поважному віці Славу Стецько двічі обрали народним депутатом України. І хоч вона була активним парламентарем і політиком, пріоритетом завжди вирізнялося спілкування з молоддю – під час численних зустрічей і поїздок, а в її кабінет не закривалися двері відвідувачів із різних куточків України і світу.

Леся БОНДАРУК,

Кандидатка історичних наук,

представник Українського інституту національної пам’яті

Довідково:

Закінчила Теребовлянську українську гімназію. Членкиня ОУН з 1938 р. У 1939 року закінчила навчання у гуманітарному ліцеї і стала вчителювати. 1941 року почала навчання на будівельному факультеті Львівської політехніки.

1943 року ув’язнена німцями у м. Львові. 1944 року за вказівкою Проводу ОУН виїжджає за кордон. 1945 року бере участь у звільненні з-під більшовицького арешту на території Чехії пораненого Ярослава Стецька – видатного діяча ОУН.

У Мюнхені Ярослава завершує технічні та мовні студії в Правничому інституті (німецька та французька мови) и 1946 року одружується з Ярославом Стецьком. На той час він був  членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич. У 1946 році Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя – до 1986 року.  Ярослава Стецько стає вірною соратницею чоловіка і після його смерті очолює АБН.

З 1968 року – Ярослава Стецько – керівник сектора зовнішньої політики Проводу ОУНр. Була президентом Антибільшовицького блоку народів (АБН), президентом АБН, головним редактором ABN-Correspondence (з 1948), квартальника «Ukrainian Review» та різних видань АБН, організатором конференцій АБН й учасником міжнародних антикомуністичних конгресів, співорганізатором Європейської Ради Свободи.

Після вимушеної еміграції Ярослава Стецько вперше приїхала в Україну до відзначення 30 червня 1991 року 50-річчя «Акту проголошення відновлення незалежності України», яке відбулося у Львові. Таким чином вона протягом 47 років не була на батьківщині. У тому ж році Ярослава Стецько переїхала на Україну на постійне місце проживання.

Тут Ярослава Стецько своїм першим завданням поставила собі створення на основі ОУН (б) політичної партії. 18 жовтня 1992 ця партія була створена і отримала назву «Конгрес українських націоналістів» (КУН). Ярославу Стецько обрали головою. На цій посаді вона перебувала до своєї смерті. 27 березня 1994 КУН брав участь в перших парламентських виборах в Україні після здобуття незалежності 24 серпня 1991 року. Партія провела в парламент 5 депутатів, однак сама Ярослава Стецько у виборах взяти участі не змогла, через те, що виданого їй в 1991 паспорти почесного громадянина не було достатньо для реєстрації в якості кандидата в депутати.

На початку 1997 проходили довибори до Верховної Ради України по Надвірнянському виборчого округу (Івано-Франківська область). Отримавши на той час повноцінний український паспорт, Ярослава Стецько взяла в них в них участь і набрала 86,6% голосів виборців. 2 березня 1997 вона склала присягу народного депутата України.

В кінці 1997 був створений блок партій «Національний фронт», до складу якого увійшли Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія та КУН. 18 грудня 1997 Ярослава Стецько зареєструвалася кандидатом від цього блоку в багатомандатному виборчому окрузі (№ 2 за партійним списком). Проте 26 січня 1998 вона зареєструвалася як кандидат від «Національного фронту» по одномандатному округу № 89 (Івано-Франківська область). Від цього округу вона і була обрана до Верховної Ради 56,36% голосів.

Будучи найстаршим за віком депутатом Верховної Ради, Ярослава Стецько 14 травня 1998 відкривала перше засідання новообраного парламенту.

На парламентських виборах 31 березня 2002 Ярослава Стецько виступала під номером 11 виборчого списку «Нашої України» і в третій раз була обрана депутатом Верховної ради України. 14 травня 2002 вона знову приводила до присяги депутатів українського парламенту.

В цій каденції вона подала проєкт Закону про визнання Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА) воюючою стороною у Другій світовій війні. Але він так і не був включений до розгляду…

12 березня 2003 року померла у Мюнхенській лікарні. Похована на Байковому кладовищі у Києві.