За листівки з віршами Симоненка засудили до концтаборів: історія волинянина Миколи Коца

Виповнюється 93 роки від дня народження громадського діяча, засновника і голови Української Гельсінської Спілки на Волині та члена Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих Миколи Коца.

Він народився 4 грудня 1930 року у селі Гуща Ковельського району в багатодітній сім’ї. Родину Коців радянська влада внесла до списку куркулів. Батька почали обкладати подвійними, а то й потрійними податками. Однієї ночі в листопаді 1940-го прикордонні війська НКВС виселили господаря з дітьми.

Дивом вдалося втекти та знайти притулок неподалік у селі Острівки. У рідну хату Георгій Коц із дружиною та дітьми повернулися майже через рік. Нацисти також завдали чимало горя цій родині. Коців знову вигнали з оселі. Мусили певний час переховуватися у землянці. 

Коли в липні 1944-го повернулися в Гущу, побачили пожежище, де догоряли хати. А їхня вціліла, бо була покрита бляхою.

Микола Коц служив у війську на Далекому Сході, де захворів на плеврит, туберкульоз кісток. Після служби навчався у заочній середній школі, згодом здобув вищу освіту на економічному факультеті сільськогосподарської академії в Києві.

Працював викладачем у Копичинському сільськогосподарському технікумі Тернопільської області. Микола Коц не боявся говорити своїм студентам правду, яка замовчувалася в СРСР.

У 1966 році чоловік переписав вірші Василя Симоненка друкованими літерами на картоні, намалював тризуб, сфотографував і виготовив близько 100 листівок. Поширював їх у Тернополі, Хмельницькому, Волочиську, Кременці, Дубні, Луцьку, Нововолинську, Турці, Києві, на Рівненщині. 

Читайте також: За що судили волинських шістдесятників

Ця листівка стала головним звинуваченням Миколи Коца в «антирадянській агітації і пропаганді» після арешту співробітниками КДБ 26 жовтня 1967 року. Його засудили на 7 років радянських концтаборів і 5 років виселення. 

У 1968 році його відправили в ув’язнення у табори Мордовії. Там працював у полірувальному цеху, де потерпав від шкідливих випарів і пилу. Занедужав на серце. У 1972 році разом з великою групою політв’язнів в умовах надсекретности був етапований на Урал, у пермський табір ч. 35. 

Читайте також: Як вітали з Різдвом із ГУЛАГу

У 1974 році Миколу Коца вивезли у Томськ, далі у Теґульдет на сході Томської області. Тривалий час він не міг влаштуватися на роботу, потерпав від морозів і голоду. Відтак працював на цегельні, на пилорамі, черговим на електростанції. Жити доводилося у середовищі кримінальних засланців.

Лише у 1979-му Микола Коц повернувся у Луцьк. Він згадував:

«Півроку не мав житла і роботи. Врешті поїхав до Києва, на одну ніч зупинився в Івана Коваленка, потім переночував в Андрія Коробаня, який повідомив, що якраз Василь Стус повернувся із заслання. Після знайомства поет запропонував мені залишитися в нього на нічліг. Я прийшов десь серед дня, а проговорили і вечір, і ніч. Поставили поряд розкладачки і розповідали про свої біди. Василь був під наглядом, то провів тільки на вулицю. «Далі, – каже, – не можу йти, бо вже треба на зміну». Він пішов на роботу, десь на взуттєвій фабриці працював, а я поїхав знову в Луцьк».

Читайте також: Арештували у 15: історія Тетяни Дейнеги із Забороля, яка пройшла сталінські табори

Фото: Електронний архів визвольного руху

Листівка Миколи Коца до Василя Стуса. З Електронного архіву визвольного руху

Листівка Миколи Коца до Василя Стуса. З Електронного архіву визвольного руху

Після курсів кранівників Миколу Коца взяли на роботу. Отримав кімнату в гуртожитку. Працював у будівельній організації. На пенсію вийшов у 1990- му. 

У час національно-демократичного піднесення Микола Коц був активним учасником національно-демократичного руху за незалежність України. Микола Коц – засновник і голова Української Гельсінської Спілки на Волині (1988 р.) 

У лютому 1992-го після довгих поневірянь та переслідувань радянських спецслужб нарешті отримав квартиру в Луцьку. Працював в архівах, досліджував сторінки національної-визвольної боротьби, радянські репресії. Автор численних статей та книг.

Микола Коц помер у Луцьку 26 січня 2017 року. У 2021 році його особисті документи передали у Державний архів Волинської області.

Читайте також: Фотохудожниця давнього Луцька: спогади про Ірину Левчанівську