Зберегти пам'ять: на Волині триває серія показів документального кіно для молоді

На Волині тривають покази та обговорення документальних фільмів про Голокост у громадах. Заходи допомогла влаштувати Мережа кіноклубів медіапросвіти з прав людини DOCU/CLUB.

Про це Район.Історія повідомили організатори.

Документування міжнародних злочинів, здійснених російською армією на тимчасово окупованих територіях, дозволяє говорити про ознаки геноциду українців, організованого загарбниками. Встановити імена усіх загиблих, зберегти пам’ять про них і покарати винних – це завдання, яке нашій державі ще належить виконати. 

Втім, дослідники, які працюють у сфері студій пам’яті, наголошують на важливій ролі не лише держави, але й громадянського суспільства у процесі вшанування та збереження національної пам’яті. 

У тому, що об'єднання зусиль держави та громадянського суспільства є справді ефективним для збереження пам’яті, переконує досвід Ізраїля. 

В Ізраїлі їхнє вшанування на рівні держави, вивчення історії трагедії у школах, створення і функціонування Меморіалу жертв Голокосту, щорічні зустрічі з очевидцями, які пережили трагедію, виставки, дискусії гарантують постійну присутність пам’яті про геноцид в інформаційному та суспільному полі країни. 

Читайте також: П'ять текстів про Голокост від Район.Історія, які варто прочитати

В Україні у роки Другої світової війни розстріляли близько 1,5 мільйона євреїв. Точна кількість жертв досі невідома. Фактично у кожному маленькому містечку чи великому селищі нашої країни є місця масових поховань, але дуже часто мешканці місцевих громад про це, на жаль, не знають.

«Війна, яку ми зараз проживаємо, створює умови для того, щоб люди могли відрефлексувати події, які відбулися давніше. Вже кілька поколінь змінилося, але все одно травма Другої світової війни присутня у нашому суспільстві. Крім того, Росія використовує наратив тієї війни, актуалізує її. Тому у людей виникає потреба більше дізнатися про причини і наслідки найбільшої війни ХХ століття та зрозуміти, чим її досвід відрізняється від сучасної війни. Тепер ми глибше відчуваємо і трагедію жертв Голокосту», – розповів координатор проєкту «Мережа пам’яті» Тарас Грицюк.

Читайте також: Що потрібно знати про Голокост, місця пам'яті та меморіалізацію

Проєкт «Мережа пам’яті» працює над дослідженням місць масових поховань євреїв в Україні та вшануванням їхньої пам’яті на місцевому рівні. Відповідаючи на запити громад, Тарас Грицюк з однодумцями ініціювали покази документального кіно про Голокост.

«Ми у проєкті “Мережа пам’яті” працюємо з 40 громадами, які на місцях представлені вчителями, бібліотекарями, музейними працівниками, менеджерами культури. Для роботи зі своїми громадами вони потребують ефективних інструментів. Документальне кіно є саме таким інструментом. Воно хвилює, викликає сильні емоції, створює простір для глибшого занурення у проблему, спонукає до осмислення і через обговорення фільму допомагає людям зрозуміти одне одного і самих себе», – зазначив Тарас Грицюк.

Читайте також: У рамках реалізації фотопроєкту відбулася експедиція в урочище Трохимбрід

Організувати покази та обговорення у громадах документальних фільмів про Голокост допомогла Мережа кіноклубів медіапросвіти з прав людини DOCU/CLUB.

Модераторка кіноклубу при Луцькому педагогічному коледжі Ірина Ковальчук проводила покази фільмів для молоді в Острожці на Рівненщині, Голобах та Ковелі на Волині. 

Учні та студенти цих міст мали можливість подивитися фільм «Зламані гілки» ізраїльської режисерки Аяли Шарот та стрічку «Назви своє ім’я» українського режисера Сергія Буковського. 

Читайте також: Ківерці: у краєзнавчому музеї школярам показали фільм про Голокост

Читайте також: Голокост в Острозі: історія юнака, який вижив під час розстрілів

Перший фільм розповідає історію 14-річної дівчинки Міхель, яку батьки, рятуючи від фашистського режиму,  саму відправили до Палестини напередодні Другої світової війни, а другий фільм – це історія людей, яким вдалося врятуватися у 1941-1942 роках від неминучої загибелі у гетто. 

Ірина Ковальчук каже, що фільми вразили її аудиторію. Після перегляду й обговорення більшість глядачів написали свої відгуки. 

Читайте також: «Закопана пам'ять»: створили фільм про гетто в Локачах

Учень Н. написав: 

«Назви своє ім'я» – це справді важливо. Необхідно назвати конкретних людей, які в тих обставинах були жертвами, катами, просто спостерігачами». 

Глядачка Марія залишила такий відгук:

«Можливо, хтось вважатиме, що у дні війни, яка нині точиться в Україні, не на часі згадувати про Голокост, події 80-річної давнини. Але багато хто з українців саме сьогодні переживає щось схоже. Нас також сьогодні вбивають за намагання зберегти свою національну ідентичність. Сотні тисяч наших співгромадян нині змушені жити в окупації, відчувати, як це: рятуватися втечею, раптово кидати напризволяще немічних батьків та рідний дім, втрачати зв’язок з родиною, переховуватися в підвалах, з ризиком для життя проходити через блокпости та фільтраційні табори, передавати дітей чужим людям у надії, що так їм вдасться вижити, ставати жертвою доносу найближчих сусідів... Можливо, у цих обставинах ми нарешті зможемо краще усвідомити, що ж переживали люди в Катастрофі 40-х років?

Тож і зараз варто говорити про моральну відповідальність за збереження пам’яті про жертв Голокосту. Відповідальність за те, що їхні могили та місця їхніх страждань досі тонуть в бур’янах. Що їх не оплакано, про них не розказано правду...» 

Читайте також: Рівнянка однією із перших у світі здобула звання Праведниці 

Учасниця перегляду фільму «Зламані гілки» Дар’я поділилася своїми враженнями: 

«Коли пройде 20-30 років, ми, так само як і героїня фільму, будемо згадувати ці події. У мене є відчуття, що сьогодні всі ми – зламані гілки. Але ми знаємо, що навіть зі зламаної гілочки може вирости міцне та сильне деревце. І я в це вірю!».

«Під час обговорення фільму одна студентка запитала, чи варто зараз взагалі показувати таке кіно? У неї аж сльози в очах бриніли. І знаєте, така довга пауза була, така тиша запала в аудиторії! А потім учні розпочали діалог. Це були особливі голоси. Вони говорили про те, що дізналися багато нового і про українців, і про євреїв. Ділилися своїми враженнями про історії очевидців тих подій, говорили про те, як глибоко відчувають зараз біль розлуки єврейських дітей та їхніх батьків. Я думаю, вони зараз по-іншому сприймають цю історію. Сьогоднішні учні бачать війну на власні очі. Тому нам не варто уникати розмов із ними про геноцид. Розуміння його причин, проведення аналогій між історією та сучасністю допомагає їм осмислити цю тему, висловити свої емоції та почуття», – розповіла модераторка кіноклубу Ірина Ковальчук.

Читайте також: Фільм про сестер із Рівного, які пережили Голокост, адаптують у графічну новелу