Що потрібно знати про Голокост, місця пам'яті та меморіалізацію

27 Січня 2022, 14:23
Що потрібно знати про Голокост, місця пам'яті та меморіалізацію 2591
Що потрібно знати про Голокост, місця пам'яті та меморіалізацію

Щороку, світова спільнота вшановує Міжнародний День пам’яті жертв Голокосту 27 січня.

У нашому суспільстві ця тема ще досі залишається тригером і не має достатньо сталої практики пам’ятання. Причини цього криються в поширенні традицій радянської моделі пам’яті, коли вшановували жертв усіх мирних радянських громадян, уникаючи згадки за етнічне походження жертв та відповідальності за злочин.

З огляду на це варто розглянути основні тези розуміння Голокосту його місця, значення, наслідків та впливу на історичну пам'ять українського суспільства.

Голокост (у перекладі з давньогрецької – «всеспалення») – організоване і планомірне знищення єврейського населення нацистами та їхніми союзниками в роки Другої світової війни.

Сьогодні цей термін має ширше пояснення і охоплює не лише фізичне знищення євреїв, а й знищення усього їх культурного надбання: мови, релігії, культових предметів, книг, будівель, кладовищ тощо.

Усього, що є носієм пам’яті про єврейський народ. Це Катастрофа світового рівня. Те, що вже не можна ніколи повернути назад чи відтворити, відновити. Тому розуміння Голокосту виходить за межі Другої світової війни і лежить в площині гуманітарно-цивілізаційного рівня.

Читайте також: П'ять текстів про Голокост від Район.Історія, які варто прочитати

27 січня – це офіційний День пам’яті жертв Голокосту з 1996 року, який є днем звільнення у 1945 році бійцями Червоної Армії 7 600 бранців концтабору Аушвіц- Біркенау, що знаходився  на території Польщі, на місці існування колишніх польських сіл Освенцім, Бжезінка, Мановіце та інших.

Тому не варто, за радянською  пропагандивною традицією, іменувати концтабір назвою польського поселення. Оскільки це нестиме невірне посилання про польське походження концтабору і викривлятиме уявлення про це місце.  

Концтабір Аушвіц заснували у середині 1940 року, після відселення з Освенціму польських жителів. Цю територію включили до Третього рейху ( пряме адміністрування з Берліну), невдовзі її повністю зайняли службовці СС.  

Безпосереднім приводом для заснування концтабору була велика кількість заарештованих поляків, які утримувались у переповнених тюрмах, сюди також спрямовувались в’язні німецьких концтаборів Заксенхаузен та Дахау, німецькі політв’язні, гомосексуалісти, свідки Єгови, рядянські військовополонені та так званий «асоціальний елемент» – роми.

У 1942 році Аушвіц перетворився на основний центр знищення євреїв за допомогою збудованих, газових камер. У 1943 році Комплекс Аушвіц складався з трьох великих концтаборів  Аушвіц І, Аушвіц ІІ -Біркенау, Аушвіц ІІІ- Мановіц та інших підсобних таборів.

Загалом сучасні наукові дослідження дають підстави стверджувати про 1,1 млн жертв. Серед в’язнів Аушвіцу були українці та волиняни зокрема (закарпатські євреї, військовополонені, примусові робітники, учасники національно-визвольного руху). 

У іудейській релігійній традиції жертв Голокосту вшановують 27 нісана (згідно місячному календарю), який означений  як День пам’яті Катастрофи та Героїв супротиву та припадає на квітень-травень мсяць.

Також цей день закріпили в офіційному календарі держави Ізраїль рішенням кнесету у 1959 році. В  Україні на державному рівні жертв трагедії вшановують з 2012 року.

Голокост від куль – це маловідома сторінка масового вбивства євреїв у Європі і означає період  масових  розстрілів єврейського населення на території Радянського Союзу у 1941-1945 роках, які вчиняли  німецькі підрозділи СС, поліції, військові частини, а також їхні місцеві помічники.

Систематичні вбивства почалися з моменту нападу на Радянський Союз 22 червня 1941 року. В антисемітському та антибільшовицькому світогляді націонал-соціалістів євреї вважалися опорою радянської держави.

Спеціально створені айнзацгрупи отримали наказ знищувати єврейських чоловіків. Згодом убивства поширились на жінок і дітей. Подекуди використовували так звані «душогубки».

На окупованих радянських територіях  між Балтійськими і Чорними морями жертвами цих злочинів, за сьогоднішніми оцінками стали понад 1900 єврейських громад. Значно більшою є кількість місць розстрілів.

Близько двох мільйонів єврейських дітей, жінок і чоловіків загинули внаслідок таких дій. Лише небагатьом євреям вдалось вижити, завдяки тому, що їх переховували неєвреї або вони долучилися до різних Рухів Опору.

Читайте також: Як праведник світу з Луцька рятував євреїв

Зі знищенням містечок (штетлів), їх громад і повсякденного укладу, осередків та голів різних релігійних напрямків зникла майже уся іудейська  культура Східної Європи.

Місце пам’яті – об’єкт, де відбувається процес пам’ятання, вшанування. На території сучасної України розташовано близько двох тисяч масових могил.

1

Читайте також: Місця (не)пам’яті про розстріляних євреїв Берестечка

У віддалених ярах і лісах, серед полів у колишніх протитанкових ровах і піщаних кар’єрах за кілька днів знищили цілі єврейські громади та  ромські табори.

На деяких місцях убивств ще за радянських часів поставили пам’ятні знаки, інші після війни пішли у небуття. Сотні масових поховань до сьогодні є непозначеними, незахищеними й занедбаними. Спаплюжені могили справляють гнітюче враження. Багато ділянок перебувають у сільськогосподарському використанні.

Меморіалізація – це певний комплекс заходів, процес, який уособлює декілька складових: дослідження, встановлення та спорудження пам’ятного знаку,освітній процес, практика вшанування та інформування, догляд.

Впродовж десятиліть у період між Голокостом та встановленням пам’ятних знаків, під час раннього радянського придушення релігії та етнічності чітка пам’ять про точні місця розташування масових поховань була втрачена навіть тими, хто ще жив і бачив могили на власні очі будучи дітьми під час війни. 

Лише у 80-х роках почали з'являтися пам'ятники на місцях масових розстрілів за ініціативи тих, хто вижив і повернувся або місцевих громад, де інде встановлювалися скромні пам’ятні обеліски.

Вони мали бути присвячені «мирним радянським громадянам», «жертвам фашизму» тощо. Але в багатьох місцях масового знищення єврейського населення України взагалі не було жодних пам’ятних табличок чи будь-якої згадки. 

Після набуття Україною суверенності в 1991 році події Голокосту, як і багато інших сюжетів національної історії, перестали бути забороненими. Мирних громадян – жертв фашизму, стало можливим називати за національною незалежністю. 

Читайте також: Він не поділяв людей за національністю: історія Петра Базелюка

Держава не перешкоджала відродженню пам’яті про геноцид євреїв, але поява пам’ятних знаків жертвам Голокосту булиа результатом діяльності громадських організацій, єврейських громад, іноземних фондів, індивідуальних пожертвувань у багатьох областях країни, де були гетто або місця розстрілів. 

Сьогодні межі поховань визначають за допомогою неінвазивних методів із дотриманням релігійних приписів юдаїзму (Галахи) та збереження спокою померлих.

Найбільш ефективно у цьому напрямку в Україні діє Фонд Меморіал вбитих євреїв Європи (Берлін) у партнерстві з Українським центром вивчення історії Голокосту, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.

Завдяки запровадженому проєкту «Захистимо пам'ять: захист і меморіалізація масових поховань часів Голокосту в Україні» вдалося реалізувати 20 локальних проектів – створити місця пам’яті жертв нацизму (євреїв та ромів) на території Волинської, Рівненської, Львівської, Вінницької та Житомирської областей.

Подібний досвід меморіалізації жертв Голокосту можна використати у вшануванні місць масових захоронень українців, поляків, радянських військовополоненних, яких є чимало як на території України, так і Волині зокрема. 

Пам'ять про жертви війни не може бути ексклюзивною, лише для окремих груп, тим більше за етнічною ознакою. Це спільна біда, спільна історія, спільна трагедія, спільна відповідальність.

Читайте також: П'ять текстів про Голокост від Район.Історія, які варто прочитати

Те як ми ставимося до цього говорить про нас сьогодні, про наш рівень розвитку і пізнання, про нас як покоління зрілих людей, позбавлених нашарувань пропаганди минулого і усвідомлення відповідальності за майбутнє без упереджень, ксенофобії, та антисемітизму.

Це пам'ять про історію нашої Батьківщини і про людей, які її населяли, були нашими друзями, сусідами, родичами. Це пам'ять про нас з вами…

Коментарі
26 Березня 2021, 04:38
В політиці пам'яті не годилося б виокремлювати одну націю з-поміж інших: це якраз-таки ксенофобія (або її передумова) і є: буцімто жертви однієї нації заслуговують на співчуття більше, аніж жертви іншої нації. Те, що пам'ять одних жертв у світі більш "розкручена" насьогодні аніж пам'ять інших - радше підстава ЗРІВНЯТИ міри цієї пам'яті - тобто домігшись по можливості рівнішої відомості та вшанування для жертв, котрих у світі якось узагалі не прийнято і згадувати (а не поглиблювати цей розрив!).
26 Березня 2021, 04:38
...Або вже тоді виокремлювати всі меншини ОДНАКОВО, стежачи, щоб жодна українська меншина не була обділена увагою порівняно з іншими. І щоб всі меншини всіх інших жертв (тобто крім своїх) однаково вшановували. Форсування політики пам'яті (в дусі типу &amp;quot;весь світ так робить - а ви ні?!?! А чи ви часом не ФАШИСТИ!!!&amp;quot;) не повинно також м'яко переходити у різновид мови ненависті (як це нині частенько люблять називати), коли корінній нації виставляють рахунки за &amp;quot;ваших нацистів&amp;quot;, намагаючись знайти винних, та ще й повісити провину цих винних на цілий народ.<br/>А також - щоб вшанування пам'яті жертв не давало жодніх приводів та підстав до втручання до політики пам'яті Українського народу під приводом, буцімто &amp;quot;ви комусь\чогось мусите\винні&amp;quot;. <br/>Дотримання цих простих етичніх правил поза сумнівом, поза сумнівом, усуне недовіру (поки що, нажаль, багато в чому обгрунтованої).
Коментар
25/05/2022 Середа
25.05.2022
24.05.2022
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром