Трупи, як снопи – в садах, на вулицях, городах: трагедія в Сагрині

10 Березня 2024, 15:24
Пам'ятник у селі Сагринь 3343
Пам'ятник у селі Сагринь

Виповнюється 80 років із часу трагічних подій в українських селах на Грубешівщині (нині Люблінське воєводство у Польщі), коли вояки Армії Крайової знищили низку українських сіл Ласків, Модринь, Сагринь та інші. Сьогодні Польща та Україна дружні держави, сусідня держава допомагає українцям, які виїхали від війни, за що ми завжди будемо вдячні. Щодо історії, то поляки завжди активно нагадують про свої трагічні сторінки історії. Не менше таких сторінок і в українців. Ми також потребуємо належним чином вшанувати пам’ять невинно загиблих українців. Маємо визнати, що наші народи пережили важкі сторінки історії, мусимо визнати факти і події минулого й навчитися нині гідно пам’ятати про загиблих, без новітніх звинувачень і образ. Ворожа Росія у минулому і тепер робить усе можливе, щоб Україна і Польща занепали, щоб знову воювали між собою. Нам цього не потрібно. Спокійне, виважене, історично справедливе ставлення до страшного трагічного минулого стане ознакою оздоровлення стосунків між нашими державами.

У 20-30-х роках ХХ століття українські села на Холмщині потерпали від утисків польської влади: заборонили діяльність товариства «Рідна хата», закрили українську кооперацію, муровану православну церкву зробили костелом, а нову, яку люди збудували, зруйнували. 

Українців переслідували за національну свідомість, катували у в’язницях і садили у польський концтабір «Береза Картузька». Після нападу нацистів і СРСР на Польщу розпочалася Друга світова війна. Нова окупаційна влада холмськими селами не цікавилася, тож люди змогли жити власним життям.

В Сагрині відновили православну церкву, філію товариства «Рідна Хата», відкрили семирічну українську школу. Тут знаходилася гміна, пожежна охорона, кооператива (магазин), постерунок поліції, в складі якої було кілька поляків і українців. 

Місцева українська самооборона нараховувала до 20 осіб, озброєних кількома гвинтівками та мисливськими рушницями. Відділу УПА та есесівців тут не було. 

Польські націоналістичні формування Армії Крайової час від часу здійснювали збройні напади на українські села, вони не сприймали українського відродження. 

Читайте також: «Волинь-43»: що і чому поза увагою

Сагринь
Сагринь

За дослідженням краєзнавця Миколи Онуфрійчука, у селах і містах Холмщини вони стали нищити спочатку представників української інтелігенції, громадських діячів, священнослужителів та членів їхніх родин, а з весни 1943 року і особливо в 1944 році – палити, нищити українські села, українське мирне населення.

Навіть впродовж 1942 – першої половини 1943 року загони польського збройного підпілля здійснили жорстокі антиукраїнські терористичні акції в таких селах Холмщини: Майдан Сопітський, Жуличі, Пасіка, Павловичі, Каніволя, Дрищів, Казимирівка, Розтока, Стужиця, Обша, Пахолі, Забужжя, Гдешин, Мірче, М’ягке, Моложів, Переспа, Стрільці, Тугані, Ухані, Набріж, Телятин та інших. 

Бойовики Армії Крайової після знищення українського села Сагринь
Бойовики Армії Крайової після знищення українського села Сагринь

Читайте також: Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Упродовж 1942 – 1944 років понад 100 українських сіл Холмщини зазнали терористичних акцій від польських збройних загонів.

У селі Сагринь нараховувалося близько 300 дворів, де мешкало не менше тисячі українців, декілька сімей поляків, чехів та євреїв до приходу нацистів. 

Окрім цього, тут перебували кілька сотень українців, яких у 1942 – 1943 роках німецька окупаційна адміністрація виселила з українських сіл Томашівського, Замістського, Грубешівського повітів, де були кращі землі та багатші господарки, оселивши там німецьких колоністів. 

А ще тут перебували українці з сусідніх сіл Пасіка, М’ягке, Модринь, Невірків, Рудка та інших, на які нападала польська партизанка і які не мали належної самооборони.

9–10 березня 1944 року близько тисячі українців – мешканців Сагриня та навколишніх сіл були вбиті формуваннями Армії Крайової. Нападниками були підрозділи Армії Крайової під командуванням Зенона Яхимека разом з Батальйонами хлопськими – польськими партизанськими силами переважно з місцевих селян, які очолював Станіслав Басай.

Читайте також: Трагедія у Сагрині: людські долі, які навіки залишилися у 1944 році

АК після знищення Сагриня
АК після знищення Сагриня

Цю трагедію, на основі зібраних спогадів, описав Микола Онуфрійчук:

«10 березня 1944 р. вдосвіта (о 3 год 30 хв) близько 800 добре озброєних кінних і піших вояків Армії Крайової тісним кільцем з усіх боків оточили Сагринь та обстріляли його запальними кулями. Серед нападників було кілька десятків польських офіцерів, сотні колоністів (осадників) з Волині, були й місцеві поляки, переважно молодь. Тому що більшість будівель мала на той час добре висохлі солом’яні стріхи, все село буквально за кілька хвилин перетворилося в море вогню. Перелякані люди, нерідко, не встигаючи одягнутись і озутись, вискакували з палаючих хат. Хто хапав на руки сонних дітей, хто кидався рятувати худобу чи якесь майно, хто подавався до льоху, до схрону або ж намагався втекти, вирватися з цього жахливого пекла. Бігли в поле, до лісу, до рову, маскувалися за купами гною.

Нападники тим часом скрупульозно прочісували село, вбивали всіх людей підряд, не проявляючи будь-якого милосердя. Одних розстрілювали, інших кололи вилами чи багнетами, живцем кидали у вогонь, закидали гранатами в льохах чи схронах… Найбільше було убито і замордовано дітей, матерів та батьків, які прагнули їх урятувати, людей похилого віку, котрі не могли втекти.

Село згоріло вщент, зосталися лише одні комини. Було знищено церкву, парафіяльні будинки, 280 хат, молитовний будинок громади євангельських християн, сотні господарських споруд. Трупи, як снопи, валялися в садах, на вулицях, городах, полях. У канаві вода від людської крові була червоною. 

Кілька сотень людей, особливо матерів з дітьми, кинулися до церкви. Але поляки підірвали храм гранатами і всіх, хто там сховався, перебили. Особливо жорстоко катували дружину священика Ярославу та її 6-річну доньку Сарафцю. Отець Василь Ляшенко зумів врятуватися.

Тих 35 сагринців, що кинулися з дітьми до приміщення постерунку, спалили живцем. Хто ж вискакував з палаючого будинку на двір і намагався втекти, особливо дітей та жінок, ловили, кидали на колючий дріт і розстрілювали. П’ятнадцять дітей висіли розстріляними на плоті з колючого дроту. Інших спійманих обливали гасом, підпалювали і гнали на сільське кладовище.

Василю Шелепіні скрутили голову лицем назад. Михайла Барана замордували. Рідну сестру Антоніни Митюк – Євгенію Макар, яка вчителювала в Телятині (а на той час відвідала рідних у Сагрині), пограбували, зґвалтували, тяжко поранили в голову, після чого вона померла. Романа і Олену Вільгів, подружжя Гіргілів та інших сагринців закололи вилами. Подружжя Івана та Ірину Притулів з їх синочками трирічним Сергійком і дворічним Володею розстріляли (їх убив поляк Смик із сусіднього села). Така ж доля судилася подружжю Федорові та Варварі Крамикам, яких розстріляли разом з їхнім 10-річним сином Гнатом. Маленька Надійка Медвідь упродовж трьох днів, припадала до грудей тяжко пораненої умираючої матусі, смоктала її молоко… Надія вижила, її мама померла.

Найбільше втратили своїх рідних під час Сагринської трагедії родини Зелінських, Притулів, Шуфелів, Дудусів, Бузьків, Боярчуків, Антосюків, Шелепінів, Шокалів, Головків, Новосадів, Білоногів, Морозів, Яндрушків, Климчуків, Грицаїв, Медведів, Добровських, Мігасів, Цокалів, Шикулів, Собчуків та інших.

Вцілілі майно, худоба були пограбовані поляками і вивезені переважно в Тишівці, на сусідні польські колонії.

Кому з українців пощастило врятуватися, той через день-другий з острахом повернувся в рідне село. Чоловіки на плечах зносили трупи до кладовища, або ж на місці трагедії (в полі, на городі чи в садку) нашвидкуруч викопували ями, складали в них убитих і замордованих (нерідко це були обгорілі кості), прикривали ряднами, хустками чи соломою і загортали землею. Хоронили без трун, без Богослужінь, бо кожної хвилини могли знову напасти озброєні поляки і розправитися з уцілілими українцями. Кладовище в Сагрині – це велика спільна могила, в якій на спочинку сотні невинно убитих і закатованих українців (переважно селян з дітьми)».

Читайте такожПольське Пшебраже – українське Гайове: конфлікт без переможців

Документальне свідчення з архіву Визвольного руху
Документальне свідчення з архіву Визвольного руху

Історики встановили імена 606 осіб, які загинули у селі Сагринь та його околицях 10 березня 1944 року. З них зокрема 227 жінок та 151 дитина. 

У 2009 році у Сагрині за бюджетні кошти мешканців Волинської області спорудили меморіальний комплекс із викарбуваними прізвищами жертв злочину, які були зібрані на документальній основі та нотаріально засвідчені в органах юстиції Республіки Польща. 

Читайте також: «І поїхали ми на двох підводах»: чи отримають депортовані українці відновлення справедливості від держави

Пам'ятник у селі Сагринь

Майже 10 років польська влада зволікала з офіційним відкриттям цього пам’ятника. Лише 8 липня 2018 року Президент України Петро Порошенко під час робочої поїздки до Польщі взяв участь у відкритті в селі Сагринь Меморіалу пам'яті українців. 

Читайте також: Ніхто в Польщі також не хоче вибачатися за етнічну чистку

Офіційне відкриття меморіалу в Сагрині
Офіційне відкриття меморіалу в Сагрині

У своєму виступі він зазначив: 

«І сьогодні ми тут для того, щоб нашою спільною молитвою вшанувати пам'ять сотень дітей, жінок, чоловіків, людей старшого віку, які загинули тільки за те, що вони називали себе українцями, за те, що вони ходили до іншої церкви. І разом з ними ми пам'ятаємо всіх, хто був невинно вбитий».

Цьогоріч, помолитися у Сагринь поїхала українська делегація, у складі якої чимало вихідців із сіл Холмщини, родичі загиблих.

Читайте також: Трагедія Красного Саду: що сталося на Великдень 1943-го

Молитва Петра Порошенка
Молитва Петра Порошенка

Один із хрестів українським жертвам
Один із хрестів українським жертвам

Читайте такожМусили прижитись на чужині: сім’ю Емілії Дзіпак примусово переселили на Одещину

Коментар
18/04/2024 Четвер
18.04.2024
17.04.2024