Нерозділене кохання чи дружба до Лесі Українки: історія Агатангела Кримського

Коли починаються будь-які розмови про Агатангела Кримського, одразу виринає факт, що він був поліглотом і знав 60 мов. Нам, волинянам, важливо знати, що він народився саме на Волині. 

І хоч життєва дорога швидко повела його по світу – він був і залишається генієм та інтелектуалом, що народився у Володимирі. Його батько – Юхим Кримський походив з кримських татар, предки якого переїхали в Білорусь. Був учителем історії та географії. 

З Білорусі на Волинь він переїхав у Володимир, де отримав посаду вчителя в російській школі. 15 січні 1871 року у Володимирі народився син, якого назвали Агатангел.

Агатангел Кримський в юності

Мати – Аделаїда Сидорович походила з литовських поляків. Була дуже простою і релігійною жінкою. У Володимирі сім’я прожила недовго. Кримські переїхали на Черкащину у місто Звенигородку. 

Читайте також: П'ять фактів про вченого Агатангела Кримського, які вас вразять

Агатангел Кримський з матір'ю

Вони довгий час переписувалися з родиною Билдіних. Василь Билдін вчителював разом з Юхимом Кримським. На жаль, листи не збереглися до нашого часу. Так закінчується волинський слід Агатангела Кримського.

Будинок Кримських у Звенигордці

У 1896 успішно склав магістерські іспити та поїхав у відрядження до Сирії та Лівану. Там Кримський отримав ґрунтовний вишкіл орієнталіста, основними дисциплінами для нього стали арабська філологія, іслам та арабська література

У 1889 році Агатангел Кримський вступив до Лазаревського інституту східних мов у Москві, після закінчення якого залишився на кафедрі арабської філософії. 

Агатангел Кримський. Джерело: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України

Попри геніальність розуму, десятки написаних наукових праць і монографій Агатангел Юхимович так і не захистив дисертацію, як того хотіли колеги та наставники. Перебуваючи в російському середовищі, Кримський не забував про Україну. 

Він активно друкував свої доробки в багатьох українських виданнях, таким чином, заслужив авторитет серед кола української інтелігенції. Він завжди, коли приїжджав у Київ, відвідував родину Косачів. І, напевно, з якоюсь особливою ніжністю та повагою ставився до Лесі Українки. 

Читайте також: Листи, фотографії і зошит з піснями: які Лесині раритети зберігає Волинський краєзнавчий музей

Леся Українка

Та це й не дивно, адже обоє були народжені в 1871 році і, як однолітки мали багато спільних та цікавих тем для обговорення. Та й давно полюбилася йому ця дівчина, адже ще коли навчався в колегії Галагана, був зачарований її перекладами Гейне. 

Два волинські серця зустрілися на концерті композитора Миколи Лисенка в Літературно-артистичному товаристві в Києві і вже більше ніколи не відпускали одне одного. Тоді у 1886 році могла початися найбільш романтична історія в житті двох українських письменників.

Леся Українка, 1896 рік. Фото зробили в ательє Генріха Лазовського у Києві. Джерело: Музей видатних діячів української культури

Вірш «Чого поблідли ті рожі ясні…» дуже його схвилював, він його переписав і показав своїм товаришам, які цей текст поклали на музику і всі разом співали в колегії. 

Оксана Василюк у своїй статті «Листи Лесі Українки до Агатангела Кримського» зазначає, що між ними була щира дружба і вони були один одному чи не найближчими порадниками та критиками у творчості. 

У часи безпросвітної туги 8 лютого 1901 року, коли на руках Лесі помирав її коханий Сергій Мержинський, вона писала своєму вірному другу:

«Згадуючи Ваш теперішній лист, думаю я собі: чим, справді, могла я з’єднати собі таку прихильність? Невже Вам могли так припасти до серця мої вірші, коли Вам одкрите ціле море світової поезії — адже в ньому всі мої друковані і недруковані думи і мрії мусять зникнути, мов крапля води дощової! Я, з моїм виключно безбарвним життям, з моєю отруєною душею, маю бути «сонцем»? Ідеалізуєте, дорогий товаришу! А врешті, коли моя муза справді дає Вам і другим людям, не тільки мені, якусь ілюзію світла, — нехай то буде навіть оптична облуда, — не мені нарікати на неї, се було б невдячно, бо все ж найясніше в моєму житті походило від неї, а коли те життя було все-таки темним, то вона з того не винна».

Леся Українка читала всі твори, переклади, вірші Агатангела Кримського. Перебуваючи в Тбілісі, просила матір вислати їй книжки Кримського. Так само і він був захоплений її творами, а інколи й першим читачем, як от драматичної поеми «В катакомбах». В листі 9 лютого 1906 року вона пише:

«Тепер дещо про мої «Катакомби». Я дуже рада, що ви їх вподобали… Що ж до критики, то дозвольте трохи поборотися з Вами».

Драму «В катакомбах» надрукували в журналі «Рідний край» у 1906 році в Полтаві із посвятою шанованому побратимові Агатангелу Кримському. 

Читайте також: Трансформація медіа у період війни: як відродити газету редакторства Олени Пчілки

Олена Пчілка і Леся Українки. Ялта, 1898 рік. Джерело: Музей видатних діячів української культури

У 1902 році Леся Українка пише йому дуже щемливий лист:

«Я чую, що Ви досі довідуєтеся від моїх родичів про мою адресу. Се ж видно, Ви хочете подати мені слово привіту, незважаючи на те, що я була до краю негречна супроти Вас і навіть не обізвалася ні словом подяки на Ваші товариські дарунки, хоч вони глибоко порушили мені серце. Вірте мені товаришу, коли приїхавши восени з Буковини, знайшла в своїй київській хаті Ваші книжки, то здалося мені, що се Ви самі зустріли мене на порозі моєї хати і щиро стиснули мені руку…»

Леся Українка неодноразово запрошувала свого щирого друга на гостину і він, як мав можливість, завжди приїжджав. І хоч за життя вони не так часто бачилися, але не переставали листуватися. 

Щось було в цих листах незвідане і нерозкрите – це не любовна лихоманка, що може охопити двох творчих людей. 

Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина

Це була якась особлива любов, яка не давала приводів до пліток. Вони неодноразово критикували твори одне одного, та все ж трималися разом, як справжні друзі. Агатангел Кримський важко сприйняв звістку про смерть своєї подруги. 

Леся Українка померла у 1913 році. З уривка «Із спогадів щирого друга» можна багато чого зрозуміти:

«Дивлюся якась дівчинка, їй було тоді 16-ть років, але на вигляд можна було б дати 14, як відомо вона допіру приїхала з села Колодяжного. Обидвоє ми зніяковіли і лише після нагадування Олени Петрівни подали одне одному руки. Ми були близькими друзями протягом багатьох років, до останнього дня життя Лесі Українки…».

Агатангел Кримський не мав щастя в особистому житті. Багато дослідників приписують йому нерозділене кохання до Лесі Українки. А вона його кликала вірним товаришем… 

Ще частина літературознавців, аналізуючи його роман «Андрій Лаговський», приписують йому гомосексуалізм. Та як би не було – життя нашого героя не увінчалося шлюбом. Мабуть, кожна геніальна людина є самотньою по-своєму.

Саме Агатангел Кримський розвінчав цю божевільну теорію про колиску трьох братніх народів. Не маючи ні краплі української крові, як він сам писав в листах до Івана Франка, він був вірним українським ідеалам. Саме це його й згубило.

У 1929 році його почали переслідували каральні органи. А вже на початку 1930-х років його усунули майже з усіх робіт. Де не могли звільнити – ліквідовували установу, як таку. 

Читайте також: В похованні найбільше вразила блакитна стрічка, або Як хлопчик з Володимира став дослідником Олександром

Посвідчення. Джерело: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України

Його особистого помічника Миколу Левченка, якого він любив, як сина, заарештували. Він став жертвою більшовицького терору. Відбуваючи покарання на будівництві Біломоро-Балтійського каналу, він захворів і 1934 року його звільнили з табору, як психічно хворого. 

Микола повернувся до Києва, до свого названого батька Агатангела Кримського, де жив з ним разом з дружиною Олександрою. 

Агатангел Кримський з Миколою Левченком

Недуга не залишила його, і наприкінці 1934 року Микола Левченко покінчив життя самогубством. Дружина Миколи Олександра у 1929 році народила сина, якого назвали на честь батька Миколою. У родині його ніжно називали Ніколцьою. 

Бувши ще живим, Микола Левченко звернувся з проханням до Агатангела Кримського усиновити його сина. Спочатку хлопець був записаний на прізвище матері – Каштанов Микола Миколайович. А 5 березня 1930 року Агатангел Кримський всиновив хлопчика.

З прийомним сином Миколою

Літом 1941 року Агатангел Юхимович лікувався в Ялті, там його і застала війна. Він вирішив повернутися додому до Звенигородки. Попри розпал війни, більшовики стежили за ним та заарештували. Звісно, звинуватили в буржуазному націоналізмі. 

Агатангела Кримського, який був хворим, як і багатьох інших представників української інтелігенції, у вагонах для худоби відправили до Казахстану. Не відомо, як пройшли його останні дні. Немає й точних відомостей про його могилу. Офіційна дата смерті 25 січня 1942 рік. 

Читайте також: Пам'яті вбитих у Сандармоху: письменника Валер'яна Поліщука розстріляли за доносом

Остання фотографія Агатангела Кримського

За відсутністю складу злочину, справу проти Агатангела Кримського перекваліфікували 8 травня 1957 року, а у 1960 році його остаточно реабілітували.

Читайте також: У Туреччині відкрили український парк імені Агатангела Кримського та пам'ятну дошку його імені