В похованні найбільше вразила блакитна стрічка, або Як хлопчик з Володимира став дослідником Олександром Цинкаловським

Виповнюється 126 років з дня народження відомого дослідника, професора, історика та уродженця Володимира – Олександра Цинкаловського.

Він народився 9 січня 1898 року у родині Миколи Цинкаловського та Христини Нітецької. Був другою дитиною з восьми. Якою б відомою людина не була, вона в першу чергу залишається частиною родини, з якою її пов’язало саме життя. 

Олександр Цинкаловський не мав власних дітей, а єдиною близькою йому ріднею була і лишається в наш час його улюблена племінниця Наталя Грабарчук-Цинкаловська. Саме вона відродила ім’я свого дядька з радянського забуття та стала провідницею родинним деревом Цинкаловських.

Олександр Цинкаловський. Джерело: Володимирський історичний музей

Батько Олександра – Микола Цинкаловський, народився 1870 року в Києві. По смерті батьків Миколи та Марії Цинкаловських, разом з братом Павлом виховався у родині Петра Жаданівського, близького друга родини Цинкаловських. 

Здобув хорошу освіту. У «Формулярном списке о службе» він значиться, як титулярний радник шостого округу Волинського акцизного управління. Його призначили заступником керуючого акцизним управлінням Волинської губернії.

Напевно, саме службові обов’язки привели Миколу до Володимира, де він і познайомився зі своєю нареченою – Христиною Нітецькою, дочкою Павла та Марії Нітецьких. 

Микола Цинкаловський

Нітецькі на той час у Володимирі були дуже шанованою родиною, володіли землею та мали певний суспільний статус. Варто зауважити, що Наталя Грабарчук-Цинкаловська передала в історичний музей Володимира деякі документи з сімейного архіву, один з яких датований 17 жовтня 1879 року. 

Читайте також: Володимир: маловідомі факти про княже місто

Марія Нітецька-Гілевич - бабуся Олександра Цинкаловського

Він написаний на актовому папері синього кольору і підтверджує той факт, що Нітецькі володіли землею. На документі є печатка соборної Миколаївської церкви і зазначається наступне:

1 грудня 1870 року Володимирський Соборний причт, тобто духовенство Соборного храму, в даному випадку Миколаївської церкви, передали міщанину Олександру Гілецькому в оренду на 12 років церковну землю в урочищі «Апостольщина». Земля призначалась під будинок, господарчу забудову та город. 

Повністю встановити межі вказаної ділянки через забрудненість документу неможливо. Земельний уділ був біля дороги, що вела з Володимира на Островок. Розміри з півдня – 15 –з півночі 14,5, зі сходу 13 та з заходу 30 триаршинних сажнів (один триаршинний сажень дорівнює 213,36 см). 

Земля, яку передали в оренду Олександру Гілецькому, межувала з землями дворянки Лобатовської, удови священика Іуліти Лапінської та землями, які належали володимирській Введенській церкві.

На час написання вищезгаданого документа міщанин Олександр Гілецький та його дружина вже померли, і в зв’яку з цим виникла певна заборгованість у виплаті чиншу. 

Соборний клір вважав інших родичів Гілецького ненадійними і тому права на оренду вирішив передати одній з його дочок, а саме Марії, яка на той час вже перебувала у шлюбі з Павлом Нітецьким. 

Родина Нітецьких

Згідно з цим документом, міщанин Павло Нітецький зобов’язувався сплачувати Миколаївській соборній церкві щорічно в серпні по 2 карбованці 20 копійок, додаючи до того ще по 1 карбованцю 10 копійок, поки таким чином не виплатить всієї заборгованості з 1870 по 1879 роки.

У паспорті, який видали Павлу Герасимовичу у 1903 році, також йдеться, що він належить до міщан Володимира, та зазначено, що він має дворянське походження, одружений, православного віросповідання та займається господарством. 

Про Павла та Марію Нітецьких Наталя Грабарчук-Цикаловська знає лише з розповідей своєї мами Олени та бабусі Христини, їхньої дочки. 

Павло Нітецький був доволі відомим краєзнавцем, збирачем старожитностей та патріотом. За участь у повстанні 1863 року проти царату його позбавили титулу дворянина i відповідно маєтку під Луцьком «и переведен в мещанское сословие», саме так значилося у документах.

Павло Нітецький завжди користувався повагою у жителів Володимира. Навіть після позбавлення дворянства до нього завжди шанобливо зверталися «пан Нітецький». 

Читайте також: Як святкували Різдво у родині Цинкаловських

Отже, у Павла та Марії у 1874 році народилася дочка Христина. Пізніше (точна дата невідома) – син Микола. Збереглася копія метрики про народження Христини Павлівни Нітецької. 

У документі зазначено, що 13 березня 1874 року у жителя Володимира міщанина Павла Герасимовича Нітецького православного віросповідання і Марії Олександрівни Нітецької римо-католицького віросповідання народилася дочка Христина. 

Христина Нітецька

Копію метрики підписв священник Даміан Герштанський. Його підпис також є на копії метрики «о бракосочетавшихся». Хоча дати шлюбу в документі не вказано, проте, знаючи дату народження Христини, ми можемо достеменно визначити, що Микола та Христина одружилися 1894 року, як і дізнатися про те, що Микола Цинкаловський народився 1870 року.

Микола та Христина вінчались у Володимирі, у Василівській церкві. У родині і досі зберігається ікона, подарована Жаданівськими на їхнє вінчання. Подружжя мало восьмеро дітей. Двійко з них, Віра та Люба, померли в дитинстві. Залишилося шестеро. 

Христина Цинкаловська з сином Моколою

Христина Цинкаловська з сином Миколою

Павло Нітецький часто водив своїх онуків на прогулянку княжим містом, берегами тихоплинної Луги, Чумацьким Шляхом i розповідав про минувшину, про велич Волинсько-Галицького князівства, про чвари князів Волинських і Галицьких. 

Легенди, пісні, розповіді володимирчан неабияк впливали на дітей. Вони були їм, замість казки перед сном, а рідний Володимир поставав далеким і незвіданим. 

А довгими зимовими вечорами діти тулилися до дідуся і, затамувавши подих, слухали розповіді про сміливого захисника бідних – Кармелюка, про хоробрих козаків, які підкорили собі пороги Дніпра. 

Микола, Володимир та Олександр Цинкаловські

Малий Олександр вбирав в себе ці історії про дух козацької вольності, про велич українських гетьманів. Та й тут, зростаючи у Володимирі, його завжди вабило древнє городище та розповіді про минулу князівську славу, куполи Успенського собору та загадкова таємничість підземель Зимненського монастиря.

Якось на землях, що належали Нітецьким, знайшли прадавнє жіноче поховання. Дідусь Павло пішов туди разом з онуком Олександром. 

Як не дивно, найбільше враження справили не нетлінні останки, а блакитна стрічка, яка за довгі століття під землею не втратила свого кольору. І як згодом писав вже дорослий вчений, історик, професор своїй сестрі:

«Дідові розповіді та легенди відкладались в моїй душі бажанням тисячами доріг іти в минуле нашого краю».

Читайте також: «Просвіта» була їхнім другим домом

У 1925 році Олександр вступив на богословський факультет Варшавського університету, де почав серйозно займатися науковою діяльністю. Згодом він став співробітником Варшавського археологічного музею, за завданням якого часто виїжджав на Волинське Полісся. 

Про Полісся він хотів знати та розповісти широкому загалу все. Для цього провадив розкопки, знаходив золоті і срібні монети, та все приносив до музеїв. В листах до сестри Олени писав: 

«Якщо можеш, то вишли мені 40-50 злотих, жити потрібно. Дасть Бог, зумію віддячити за хороше до мене ставлення».

Олександр Цинкаловський самовіддано любив історію, досліджував кожен шматочок землі, а отримував за це маленьку плату. Напрацювань та досліджень майже – три сотні. Значна частина розійшлася по часописах та наукових календарях, а одна третина, як казав сам вчений «пішла з димом» під час Варшавського повстання. 

Читайте також: Володимир: світлини органа з міського костьолу, втраченого в п'ятдесятих роках ХХ століття

Олександр Цинкаловський. Джерело: Володимирський історичний музей

Його найбільша праця – довідник «Стара Волинь і Волинське Полісся» побачила світ уже після смерті автора. Його видали у 1984 році у Канаді на кошти української діаспори Інститутом дослідів Волині і товариством «Волинь», адже ідеологи радянського режиму відмовилися друкувати його книгу в Києві.

В 1930-роках Олександр поїхав до Кременця. Тут, біля підніжжя гори королеви Бони, він познайомився з майбутньою дружиною Раїсою Жашкевич. Саме у Кременці, вчений написав багато статей та брав участь у багатьох наукових конференціях, присвячених Волині. 

Читайте також: Кохання, яке відомий дослідник Волині проніс крізь все життя

У вересні 1939 року в Кременецький музей, директором якого він на той час вже був, прийшли радянські визволителі. Побачивши в музеї резервуари з заспиртованими експонатами, вони поцікавилися, чи можна пити спирт, попередньо викинувши з нього «эту гадость». 

Олександр Цинкаловський зрозумів, що більшовики не дадуть йому спокою, адже він «українскій буржуазний націоналіст». Тож з початком Другої світової війни переїхав до Варшави. Через війну, його рідні не знали чи живий він чи мертвий, звістку від нього прийшла аж у 1944 році. Так само і він не мав жодних відомостей про свою родину.

Не встигли натішитися своїм сином і батьки Олександра Цинкаловського, не раділи за нього навіть коли став професором, не читали праць, не тримали в руках його книги. Та й сам Олександр не міг прийти і посидіти на могилах батьків. 

У 1944 році Микола Цинкаловський разом з дружиною Христиною та двома синами Борисом і Володею пішли пішки до сина Олексія в село Вєрув. Однак так і не дійшли, по дорозі їх перестріли польські бандити та вбили. Так обірвалося життя батьків волинського вченого, які виховали сина в любові, дали йому освіту, турботу та віру в майбутнє. 

Читайте також: Історія подружжя Корбенів зі зниклого села Вєрув

Олександр Цинкаловський був генієм свого часу, справжнім відчайдухом і неабияким романтиком. У 1952 році він оселився в Кракові, влаштувався я на роботу в Дім книги. Займався археологією та публіцистикою. 

Олександр Цинкаловський став співробітником Археологічного інституту Польської Академії наук. Не маючи можливості відвідувати Волинь, він активніше досліджував Підляшшя. Ідентифікував літописне місто Червень.

У 1960-х роках вперше приїхав до Володимира після довгої розлуки. Як згадувала його племінниця Наталя Назарівна: 

«Він запрошував мене, вже дорослу людину, на прогулянку по княжому місту і розповідав про своє життя-буття і працю. Скільки болю та туги було в дядькових словах щодо його відірваності від Волині, від Батьківщини. З його розповідей перед моїми очима поставала голодна і палаюча Варшава, в одній з кам’яниць якої пішла з димом третина праць вченого, археологічні архіви, приватна бібліотека. Олександр Миколайович разом з дружиною виходили з палаючого будинку тримаючись від голоду за стінки, а в руках професор ніс найдорожче для нього – свої рукописи словника «Стара Волинь і Волинське Полісся».

В останній рік свого життя Олександр Цинкаловський важко хворів. Писав листи до дому, до сестри Олени, до улюбленої племінниці Наталі. Сумував за Володимиром, який любив понад усе. Не дивно, що його останніми словами були: «Волинь, сестра, додому». 

Олександр Цинкаловський помер у Кракові в 1983 році. Видатний дослідник похований разом з дружиною на Вольському кладовищі у Варшаві. 

Читайте також: Волинський хранитель пам'яті: 90 років тому народився знаний дослідник Луцька Вальдемар Пясецький