Кохання, яке відомий дослідник Волині проніс крізь все життя

Кохання – найпрекрасніше серед людських почуттів. Про нього написані тисячі віршів, пісень, трактатів. Ми часто цікавимося життям видатних співвітчизників.

Ім'я Олекандра Цинкаловського поступово повертається до рідної Волині, його наукову спадщину досліджують вчені-історики.  Люди науки – особливі. Вони бачать життя по-іншому.

Зрештою, левову частку свого життя вони кладуть на вівтар науки. Індійська мудрість говорить: «У цьому житті є лише ді цінні речі: пізнання мудрості і насолода коханням». Як важливо їх вдало поєднати!

Яким був відомий краєзнавець як людина? Які почуття переповнювали його душу? Про це ми дізналися зі спогадів його племінниці Наталії Назарівни Грабарчук-Цинкаловської та епістолярної спадщини історика, чиї листи племінниця передала до фондів Володимир-Волинського історичного музею.

Олександр Цинкаловський – професор, археолог, уродженець Володимира-Волинського. Він грунтовно досліджував історію Волині. Пішки обійшов понад дві з половиною тисячі населених пунктів. Це те ж любов, ба, навіть пристрасть, але до науки.

Зі спогадів племінниці вченого дізнаємося, що не зважаючи на високе звання, він міг однаково вільно розмовляти як з професором, так і з дитиною.

Життєвим кредо науковця були слова: «Людина має три лиха – старість, хвороби і неохайність. Якщо з першим боротися неможливо, з другим – частково, то охайним слід бути завжди».

Чоловік справді приваблював усіх хто його знав своєю шляхетністю і вишуканістю, які, певна річ, перейняв від таких же пращурів: прабабусі німецької письменниці фон Вольф, дідуся Павла Нітецького – польського дворянина та краєзнавця і батька Миколи Цинкаловського – чиновника-фінансиста високого рангу.

З точки зору пересічної людини Цинкаловський одружився пізно – у 30 років. Він дотримувався європейських традицій, жив у Європі, а там, як відомо, люди спочатку намагаються чогось досягти в житті і лише тоді пов'язують себе вузами Гіменея.

Олександр Цинкаловський в молоді роки

Шляхетного пана не могла не помітити Регіна Жашкевич. Раїса (Регіна) Жашкевич походила з роду духовенства. Згодом її батько працював бухгалтером.

Регіна Жашкевич

З нею вчений познайомився у місті Кременці на Тернопільщині, де працював директором краєзнавчого музею у 30-х роках 20 століття.

Неминучі переслідування з боку радянської влади змусили подружжя Цинкаловських виїхати на еміграцію до Польщі. Як виявилося, назавжди. У Кракові подружжя волинян працювало, але й тужило за Україною.

Про взаємостосунки у сім'ї можна дізнатися із листів до володимирської родини. У листах пані Регіна ласкаво називала чоловіка Олеком (як і в житті), себе ж називала Рена.

Їхні почуття були великими.У роки війни, втікаючи із палаючої варшавської квартири, Регіна допомагала рятувати чоловікові як найбільшу цінність не гроші, а рукописи його наукових праць.

А й справді слід так сильно любити судженого, аби поділяти його погляди і долю і в горі, і в радості. У часи Варшавського повстання Цинкаловським довелося їсти білий взуттєвий крем (!), аби вижити.

У листі від 25.01.1977 року Регіна з великим піклуванням пише про самопочуття чоловіка. Одночасно розповідає про професійну діяльність коханого: «Жаль, що головної праці Олека не видано, яка має значення для майбутніх поколінь, як невичерпний матеріал з минулого» (йдеться про словник «Стара Волинь і Волинське Полісся, виданий вже по смерті автора).

Археологія – справа життя Олександра Цинкаловського, він також захоплювався нумізматикою, топонімікою, сакральною архітектурою та іншими галузями. У багатьох листах жінка з непідробною увагою розповідає про справи чоловіка.

Тепло відгукувалася Регіна про приїзд Лариси Крушельницької, про насолоду чоловіка від інтелектуального спілкування з нею: «…Приходила дуже цікава і симпатична археолог зі Львова Лариса Крушельницька. Це дуже цікава жінка (колишній директор Львівської бібліотеки імені В. Стефаника НАНУ ). Олеку дуже приємно спілкуватися у її товаристві, на теми які його цікавлять. Вона теж робила розкопки на Волині. Вона два тижні була у справах у Кракові, приходила до нас щодня як своя і залишила по собі добрі спогади».

З листів дізнаємося, що Цинкаловські були усюди разом – і в санаторії, і за містом, і на відпочинку. «Ми знаходимося на лікуванні у санаторії в Бещадах… Добре, що нас вислали разом на лікування, бо я не могла би залишити Олека самого вдома… Він почуває себе не погано, але потребує догляду…» ( лист від 25.10.1977 р.).

Кажуть, що якщо люди живуть довго разом, то вони стають спорідненими душами. Внутрішня гармонія, краса, шляхетність – ось що було притаманне їх стосункам.

У листах присутня турбота про здоров'я чоловіка:

«Розпочалися холоди і в Олека болить рука». (Лист від 23.10.1976 р.).

«Ми якось тримаємося. Олек перед святами застудився, кашляв. Я порекомендувала йому полежати кілька днів і він одужав»

«У нашому віці – не головне добре з'їсти, а дуже важливий відпочинок, спокій і свіже повітря». (Лист від 17.09.1976 р.). 

Регіна догляділа свого чоловіка до смерті (помер у 1984 р.), а потім і сама знайшла вічний спочинок ( у 1994 р.) поряд з ним на православному Вольському цвинтарі у Варшаві.

Читайте також: Мирослав Зубінський – художник, який жив та творив у Володимирі-Волинському