Садиба кавалериста та гараж для «Татри»: нововіднайдений проєкт архітектора Сергія Тимошенка у Луцьку
-
-
>
-
>
-
>
5175
На вулиці Івана Огієнка у Луцьку знаходиться непримітний будинок, в якому важко впізнати об'єкт культурної спадщини через пізніші добудови. Випадково знайдені архівні документи дозволили впізнати у ньому ще один проєкт у стилі функціоналізму авторства видатного українського архітектора Сергія Тимошенка.
Садибу ротмістра Резервного Ескадрону 21-го Полку Надвіслянських Уланів, Стефана Зайковського, звели 29 вересня 1937 року на вулиці Перемоги 12 (Zwycienstwa 12, нині вул. Огієнка 14). Документ Технічного відділу Міського уряду Луцька надає короткий опис:
«цегляний однородинний будинок на два поверхи, в якому є одна зала, шість кімнат, одна кухня, троє сіней, одна ванна кімната, один WC, два льохи, одна пральня та одна сушарка».
Офіцер-кавалерист будував оселю у новому престижному районі – Офіцерській колонії, яка простягалася у межах сучасних будівель Історичного факультету Волинського національного університету, Школи №5, початку вулиці Клима Савура та обмежений річкою Сапалаївкою з півдня.
Колонія до 1939 року була забудована функціоналістичними віллами та багатоквартирними будинками для військових.
Садиба Зайковського стала втіленням сучасного житлового будівництва. У 1920-х роках у Луцьку ще будували у цегляному стилі, який панував з XIX століття, але в 1930-х роках на вулицях міста почало з'являтися щораз більше будівель з великими вікнами, відсутнім декором та лаконічними геометричними формами.
Ці садиби стали передвісниками сучасного житлового будівництва, в них вже був той комфорт, до якого ми призвичаєні нині. Житла мали центральне водопостачання, санвузли замість вигрібних ям та функціональні кухні, подекуди встановлювали обладнання для гарячої води та телефонний зв'язок.
Документи Державного архіву Волинської області дозволяють дізнатися подробиці будівництва цієї садиби.
Проєкти авторства Сергія Тимошенка Зайковським подані на затвердження до міського уряду Луцька 25 травня 1936 року, а вже 30 травня він отримав дозвіл на будівництво. У той час Зайковський разом із дружиною мешкав у казармах, ймовірно на сучасній вулиці Стрілецькій.
Читайте також: Архітектурний слід екс-міністра УНР на теренах Ківерцівщини
У міжвоєнному Луцьку Технічний відділ Міського уряду видавав дозволи на будівництво на підставі Постанови Президента РП від 16 лютого 1928 року про будівельне право і забудову житлових масивів.
Будівництво відбувалось за затвердженим проєктом і лише під наглядом технічного керівника, який мав подати до міського уряду декларацію про нагляд.
Сергій Тимошенко подав відповідну декларацію про нагляд за зведенням цього проєкту, в якій зобов'язався будувати «згідно з проєктом та загальновизнаними правилами будівельного мистецтва».
У цих документах він засвідчував, що не відмовиться від нагляду в процесі будівництва та вказував місце, де буде проживати під час будівництва – на вулиці Матейка 26 – у власній садибі та місці, де він спроектував сотні споруд.
Сьогодні ця садиба збережена, має статус пам'ятки і розташована на вулиці, яка названа на його честь, у Луцьку під номером 16. На жаль, Волинська обласна рада відібрала споруду у Музею Волинської ікони у 2018 році.
З того часу функціоналістична будівля 1930-х років залишається пусткою і знаходиться під загрозою знищення через ймовірні злочинні наміри.
Читайте також: Опис старовинної садиби, яку знищили в Луцьку
У 1920-1930-х роках у Луцьку архітектурні питання знаходились під цілковитим контролем міської влади, що виключало самодіяльність власників у питаннях будівництва.
Крім того, обласний голова – воєвода – мав право впродовж 14 днів після видачі дозволу на будівництво його скасувати, якщо були підстави.
Архівні документи кидають світло на бюрократію та сувору регуляцію архітектурної діяльності у місті – це та особливість, яка робить вигляд міста Луцька таким привабливим на архівних фото сьогодні – абсолютна протилежність дерегуляції міського будівництва у наші дні.
Як і у випадку Стефана Зайковського, міська влада мала цілковитий вплив на те, як виглядатиме будинок. Міська влада контролювала не лише поверховість споруди, але в якому стилі буде фасад, який вигляд матимуть решітки балюстради на балконі.
Сергій Тимошенко знав як проєктувати так, аби плани були затверджені – він займав керівні посади на Волині та обирався до парламенту Польщі. Відтак Зайковського влада зобов’язувала лише поштукатурити будинок зовні, та посунути його під час зведення углиб ділянки від вулиці передбачаючи щільну забудову території у майбутньому.
Читайте також: Меморіал у Луцьку: живі історії зі зруйнованого некрополя
У дозволі на будівництво знаходимо кілька загальних вимог, які стосувалися усіх. Покрівлею даху могли слугувати лише вогнетривкі матеріали: черепиця, бляха, азбестовий руберойд.
Стіни належало ізолювати від вологи, димові канали та димоходи камінів мали будуватися щільно, тривко і не прилягати до дерев’яних деталей будинку. У кухнях та ваннах обов’язковою була постійна вентиляція.
Після завершення будівництва, яке тривало лише рік, Стефан Зайковський мав подати прохання про огляд будинку представниками мерії, що він і зробив. Заселення було можливим лише після отримання відповідного дозволу, по який слід було подавати запит за сім днів до бажаної дати новосілля.
Огляд провів луцький інженер Володимир Телеглов, випускник Гданської політехніки, який проживав на Гнідаві.
Телеглов у протоколі огляду зазначив, що будівлю виконано згідно з проєктом, який затвердила міськрада у 1936 році, проте не вистачало дрібниць:
«бракувало балюстради на терасі на другому поверсі, були незавершені тераси на першому, сходи на кутовому виході відсутні, також не вистачало решіток на вікнах та на вентиляційних отворах до підівалу».
Дозвіл на новосілля надали 18 жовтня 1937 року, він також слугував підставою для менш приємної справи – визначення розміру податків на нерухомість.
Читайте також: Знищена вілла в Луцьку: Роман Сушинський дізнався, про долю оселі, в якій мешкав його дідусь
Хто такий Стефан Зайковський
Стефан ймовірно походив із шляхетського роду лучан Зайковських, предки у ХІХ столітті володіли землями, що простягалися обабіч сучасного проспекту Волі від собору до Київського майдану. Відомою представницею цього роду була освітянка Аделія Зайковська.
Вона очолювала культурно-освітню секцію Польського виконавчого комітету на Русі, була серед тих, хто сприяв будівництву торгової та ремісничої школи, будівля якої зараз перебуває у користуванні Служби безпеки України на проспекті Василя Мойсея.
Садиба XVIII століття, в якій вона мешкала, збереглась на вулиці Сергія Тимошенка 9. Саме досліджуючи історію Аделії Зайковської вдалось випадково натрапити на проєкт Сергія Тимошенка.
Про Стефана Зайковського наразі відомостей небагато. Відомо, що він мав землю у власності на вулиці Шопена і судився з Хаєю-Розою Міллер у суді Української Держави у 1918 році.
Зайковський намагався виселити Міллер і зобов’язати її заплатити за оренду, яку вона, вочевидь, не платила під час Першої світової війни, суддя став на його бік. Проте рішення іменем Української Держави виконувала вже польська влада міжвоєнного Луцька.
Читайте також: Світ тісний, або Як переплітається локальна та родинна історія
Стефан продовжив військову традицію роду. Франц Валентійович Зайковський, який придбав землі Вульки Підлуцької ще у 1855 році, був майором армії Російської імперії. Парцеляція (поділ великих земельних масивів на дрібні ділянки) і продаж цих земель у міжвоєнний період мали неабияк збагатити спадкоємців Зайковських.
Представники роду займали визначне місце у міжвоєнному істеблішменті міста, мали усі необхідні зв’язки, тому не дивно, що дозвіл на будівництво влада Луцька видала Зайковському всього за п’ять днів, а садибу вдалось звести за рік.
Його вілла мала посісти центральне місце у районі для офіцерської еліти війська Другої Речі посполитої.
*Офіцерська колонія у Луцьку – мікрорайон міста. який спроєктували у міжвоєнний період, простягався у межах сучасних будівель Історичного факультету ВНУ, Школи №5, початку вулиці Клима Савура та обмежений річкою Сапалаївкою з півдня.
Родина Стефана Зайковського мала персональний автомобіль Татра – власників автомобілів у міжвоєнному Луцьку було не так багато. Авто було зареєстроване на Аліцію Зайковську, мало номерний знак Wł. 70435.
Також на Татрі їздив містом Володимир Липинський – відомий лікар, чия садиба збережена та знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького 10. Вацлав Земан, чий завод досі працює на вулиці Франка, до прикладу, віддавав перевагу марці Шевроле.
Одразу після заселення у нову розкішну садибу офіцер Стефан Зайковський замовив у Сергія Тимошенка будівництво гаража з господарськими приміщеннями для авта. У грудні 1937 року Стефан Зайковський звернувся до міськради з проханням про добудову і отримав такий дозвіл у березні 1938 року.
Споруда включала три кімнати, крім гаража передбачався склад та комірчина для реманенту, Тимошенко спроєктував велике та просторе піддашшя, у якому можна було зберігати чимало речей, однак невідомо, чи вдалось реалізувати цей проєкт.
Сусідом Зайковського був Владислав Стахонь, архітектор та інженер, який зводив кравецьку гімназію (Огієнка2б). Насолоджуватися новим домом подружжю Зайковських випало недовго. Через рік почалась Друга світова війна, відомості про родину губляться.
Відомо, що 21 полк втратив 85% особового складу у перші два дні німецького нападу на Польщу у 1939 році, а пізніше практично перестав існувати.
Читайте також: Міжвоєнний Луцьк на світлинах Альтера Кацизне
Як виглядає будівля зараз
Садиба авторства Сергія Тимошенка перебудована і з вулиці Огієнка важко сказати, що це унікальний проєкт у стилі функціоналізм. Тераса надбудована житлом, будівля поділена між новими власниками.
Проте досі загальний об’єм будівлі збережений і впадають у вічі низка характерних деталей. Вікна розміщені відповідно до особливостей внутрішнього планування. Підлога входу на куті будівлі оформлена з допомогою досить дорогої техніки – тераццо – мармурова/гранітна крихта залита бетоном. Колона-багатогранник обрамляє вхід.
У сінях – розкішний паркет з цікавим малюнком, хоч і неодноразово фарбований та зачовганий. Сходова клітка виконана з дерева з різьбленими деталями.
Найбільш неймовірний акцент – це збережене до сьогодні стильне рельєфне зображення коней на сходовій клітці – очевидно декоративний елемент, який нагадує про першого власника – офіцера-кавалериста.
Читайте також: Вісім століть Гостинного двору
Збереження спадщини Сергія Тимошенка
Сергій Тимошенко – видатний український архітектор та державний діяч (05.02.1881, с. Базилівка на Чернігівщині – 06.07.1950, м. Пало-Альто, Каліфорнія, США), багато будівель спроєктовані ним на Волині у 1930-х роках.
Вулицю Ярощука в центрі Луцька перейменували на його честь з метою вшанувати його визначний внесок в українську Волинь.
Сергія Тимошенка можна назвати співзасновником українського архітектурного модерну та віртуозним майстром функціоналізму, він прагнув відродити національні традиції в архітектурі, його вишукані церковні будівлі увібрали у себе традиції українського бароко, народного зодчества та сучасної йому стилістики.
Він створив чимало приватних будинків у Києві та Харкові у стилі модерн, а також низку залізничних станцій на Кубані у стилі, що відображав українську культуру та історію – українського архітектурного модерну.
Він став активним учасником національно-визвольних змагань, був членом Центральної Ради та міністром шляхів Української Народної Республіки. У 20-х роках він емігрував до Західної України, де проєктував будинки та церкви на Галичині та Волині.
У 1930 році Сергій Тимошенко оселився в Луцьку – центрі Волинського воєводства, де він спроєктував кілька церков (села Прилуцьке, Бронники) та десятки цивільних споруд.
Його оригінальні проєкти церков в українському стилі у міжвоєнний час дозволили переламатитрадицію русифікації сакральної архітектури на Волині (церква у селі Бронники, Рівненської області).
Сергій Тимошенко головував у політичній партії Волинське Українське об'єднання, Товаристві імені Петра Могили – релігійній організації, яка займалась просвітництвом.
Читайте також: Луцькі дизайнери створили шрифт на основі будинку архітектора Сергія Тимошенка
У 2021 році за підтримки Українського Культурного Фонду видали унікальну працю «Сергій Тимошенко. Повернення» за редакцією Ольги Михайлишин, у ній Павло Бенедюк зробив першу спробу систематизувати та опублікувати повний перелік об’єктів архітектора.
Садиба Зайковських стане доповненням до цього переліку, який разом із нововіднайденою садибою налічуватиме 185 об’єктів. Спадщина Сергія Тимошенка потребує збереження та висвітлення.
Міській владі Луцька варто подбати про збереження втілених проєктів Сергія Тимошенка, пропонувати сучасним власникам співфінансування для фахових ремонтно-реставраційних робіт, популяризувати цю спадщину з допомогою інформаційних табличок та туристичних маршрутів.
Прекрасним місцем для виставки проєктів Тимошенка міг би стати дворик його садиби на його вулиці.
Читайте також: Нове життя Старого міста: у Луцьку відкрили музейний простір «Окольний замок» з підземеллями
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
