Меморіал у Луцьку: живі історії зі зруйнованого некрополя

Радянський Меморіал Вічної слави у Луцьку поступово перетворюється у інклюзивний парк пам’яті, який охоплює три століття локальної історії. Частина цього минулого практично не представлена на Меморіалі. Давні сторінки луцького некрополя можна відобразити у вигляді інформаційних стендів та з допомогою діджиталізації.

У Луцьку існувало принаймні два  католицькі цвинтарі. Перший – біля сучасного Свято-Троїцького собору (колишнього Бернардинського костелу та монастиря), а інший біля сучасної вулиці На Таборищі. Польський історик Станіслав Славомір Нічєя писав, що у центрі Луцька було поховання предків видатної письменниці та акторки Габріелі Запольської – Корвін-Пйотровських, найстаріше датоване XVI століттям. Він навіть подає вирізьблену на ньому епітафію, яку я спробував перекласти українською: 

«Перехожий, якщо колись кинеш оком

На глибоко викарбуваний в камені цей напис

Зітхни тут за сина і за батька разом

А Господь Бог прийме твоє зітхання».

З 1800-х років могили з цього старовинного кладовища у центрі разом з найціннішими пам'ятниками почали переносити на ділянку, де зараз Меморіал. Представник давньої луцької родини (дідусь моєї дружини) Микола Вержбицький, який дитиною бував на цьому некрополі, пригадував могили датовані ще XVIII століттям та написи виконані латиною та польською. Як стверджував історик Луцька Вальдемар П’ясецький, тутешнє кладовище зазначене на плані міста 1807 року.

Загальний вигляд на католицьку каплицю та кладовище у Луцьку із поштівки столітньої давності.Привертає до себе увагу втрачена дзвіниця та масивна вхідна брама. Бачимо обриси кам’яних надгробків між сучасними Домом панахиди і магазином квітів.

На цвинтарі була дерев’яна каплиця, на її місці у 1870-х роках з’явилась мурована споруда в стилі неокласицизму – сьогодні Дім панахиди. Микола Вержбицький пригадує, що у 1950-х рр. всередині був невеличкий орган, лунала духовна музика.

Фото Процесія з нагоди прибуття до Луцька очільника Польщі Юзефа Пілсудського, 1922 р. (Фото родини Пашковських)

Історії інспіровані колишнім некрополем

Кладовище мало три частини: військову, католицьку та протестантську. Тут ховали переважно поляків, а також чехів, частина з яких належали до протестантської церкви. З часом це місце перетворилось на типовий європейський некрополь з похованнями видатних людей та мистецьки виконаними надгробками. Найстаріша частина цвинтаря, вочевидь, знаходилась між Домом панахиди та вулицею Нестора Бурчака. На аерофотографії часів Другої світової можна побачити найбільші та різні за формою дерева – ознака давньої частини цвинтаря, адже могилки було заведено обсаджувати деревами. Подібну картину можна спостерігати і на кладовищі у Гаразджі. У дільниці військових поховань покоїлись учасники польсько-більшовицької війни 1919-1920 року. На багатьох надгробках було написано «Невідомий солдат». Вони були зосереджені навпроти сучасної вулиці Літньої. На аерофотознімку ця дільниця виглядає як світлий прямокутник із двома рядами (дерев?).

Дільниця військових поховань розташована біля вул.Літньої та Нестора Бурчака.На тлі – будівлі урядової колонії, нині частково втрачені і спотворені пізнішими перебудовами.

За свідченнями істориків та очевидців, на кладовищі найбільше вирізнявся пам’ятник дітям вчительської родини Зіайків (Ziajków), учнів музичної школи ім. Федеріка Шопена у Луцьку. На високому цоколі знаходився ангел, який грав на арфі та спостерігав за скульптурами діток унизу. Анджей Зіайка працював директором трирічної торговельної школи, пізніше – Купецької гімназії.

Могила дітей родини Зіайків. Польський історик Станіслав Славомір Нічєя оповідає, що діти загинули за трагічних обставин. Пам’ятник та історія з ним пов’язана вражали очевидців.

На цвинтарі був похований батько видатної польської актриси Барбари Краффтувни – Тадеуш Краффт (1878-1941(?) – головний архітектор Луцька. Барбара знімалась практично у всіх найвідоміших польських серіалах та фільмах: «Чотири танкісти і пес», «Попіл і діамант», «Рукопис знайдений в Сарагосі та багатьох десятках інших. Тадеуш Краффт працював у Ломжі, Ковелі, а потім переїхав до Луцька, де окрім головного фаху займався активною громадською роботою: був членом міського гуртка архітекторів, Волинського товариства техніків, працював над виданням журналу Волинські технічні відомості – нині унікального джерела знань про міжвоєнний Луцьк та Волинь. Краффт добре знався із видатним українським архітектором Сергієм Тимошенком, мабуть, тому Краффт творив архітектурні проєкти і в українському стилі. Обидва входили до правління Волинського відділу Товариства архітекторів Польщі під головуванням Францішка Кокеша.

Луцький архітектор Тадеуш Краффт – один із місцевих достойників похованих на луцькому некрополі. Його донька Барбара Краффтувна – знаменита польська актриса, багато фільмів за її участі відомі українському глядачеві. Тадеуш Краффт був знайомим із видатним архітектором України Сергієм Тимошенком і також працював в українському стилі.

Коли Волинь загарбали комуністи у 1939 р., радянський панівний клас одразу зайняв найгарніші садиби лучан. Барбару та її родину спочатку посунули жити в підсобне приміщення, а потім викинули в бараки. Майбутній акторці зайда з СРСР не дозволив навіть забрати улюблену ляльку. Тадеуш Краффт у тих поневіряннях помер, а донька з мамою виїхали до Варшави у 1942 році.
Я вирішив звернутися до одного з небагатьох живих вихідців міжвоєнного Луцька, який мешкав поруч із садибою Сергія Тимошенка – Зенона Пашковського. Вікна його будинку на вулиці Оґрудовій (Будівельників) відкривали панораму на католицький цвинтар. Він втішився, що доля католицького некрополя комусь та й небайдужа, адже там знайшли спочинок багато вихідців з роду Пашковських, які в минулі століття проживали при місцевій катедральній парафії.

Юний Зенон Пашковський на сучасній вулиці Будівельників біля дому родини. На тлі за високими деревами праворуч – католицький цвинтар.

«Я пам’ятаю похорони моєї тітки (батькової сестри) Мирослави Емілії Пашковської, яку поховали поруч із могилою моїх дідуся та бабусі – Яна та Олімпії Пашковських. Перебуваючи в Луцьку у 2009 році, я відвідав кладовище, але могили Пашковських не знайшов. Їх засипали бетонними плитами на площі перед радянським пам’ятником, який споруджено на частині кладовища», — поділився спогадами Зенон. 

Родину Пашковських депортували після приходу «других совєтів».

У некрополі спочивали різні достойники, історик Нічєя пише про Юзефа Мурашка – викладача латини в гімназії імені Костюшка, відомого знанням античної літератури, Ядвігу Юзефу Кулешу – настоятельку сестер-бенедиктинок-місіонерок, яка померла у 1932 р.

Поруч із кладовищем, на вул. Цвинтарній, було велике скульптурно-каменярське підприємство Францішка Прушинського. Рекламу його підприємства та фото власника із сином мені вдалось відшукати у міжвоєнній пресі та альбомі Тадеуша Марчінковського «Скарби пам’яті». Микола Вержбицький пригадує, що на занедбаному та зарослому в повоєнний час католицькому цвинтарі знаходилось чимало мистецьких надгробків. Одні були виконані з каменю, а інші відлиті з металу. Йому запам’ятались образи ангелів та Діви Марії.

 У роки Другої світової тут ховали жертв українсько-польської війни та радянських солдатів. Братська могила бійців РСЧА налічує 1800 осіб за інформацією Енциклопедії сучасної України. За спогадами очевидців, у повоєнний час тут продовжували ховати людей, зокрема радянських діячів, енкаведистів.

Загальний вигляд Меморіалу вічної слави збудованого 1977 року.

У середині 1970-х католицький цвинтар зруйнували, а частину старовинних надмогильних каменів перевезли до кладовища у Гаразджі. У 1977 році спорудили характерний радянський меморіальний комплекс про Другу світову — Меморіал вічної слави. З 1991 року радянський меморіал поволі почав перетворюватися на інклюзивний парк пам’яті. Сьогодні тут вшановують і загиблих в Афганістані, жертв депортацій з українських етнічних земель у Польщі, ліквідаторів чорнобильської катастрофи, поховано Героя Небесної сотні Василя Мойсея.

У рамках декомунізації знято зірку з Кремлем (орден «Перемога») із високого обеліска посередині Меморіалу, рельєфи нагород із портретами більшовицьких вождів навколо. На пілонах вхідної групи змінено роки з «1941-1945» на «1939-1945». Варто додати, що висловлювану мною ідею встановити обмежувачі паркування біля цих пілонів було реалізовано міськрадою, а з протилежного боку до входу в меморіал, після звернень, було облаштовано пішохідний перехід.

Майбутнє Меморіалу

Луцький некрополь не забутий. Щороку, у День Усіх Святих, члени Товариства польської культури на Волині імені Єви Фелінської збираються біля колишньої каплички, аби запалити лампадки. Є проєкт цифрового цвинтаря «Memorium», який збирає відомості про похованих, спогади про кладовище. В рамках проєкту публікуються дані метричних книг ХІХ-ХХ ст. зі спочилими тут людьми. Ініціатори проєкту стали переможцями конкурсу історичних цифрових проєктів Міжнародного центру освіти та зустрічей у Дортмунді (IBB).

Інформаційні стенди. Ілюстративна фотографія інформаційних стендів – подібні варто розмістити посеред пішохідної алеї між Домом панахиди та вул. Нестора Бурчака, аби ознайомлювати мешканців міста та туристів з понад 200-літньою історією цього місця, достойниками громади, похованими тут до середини ХХ століття.

Наша пропозиція наступна. Меморіал вічної слави перестав бути лише радянським меморіальним комплексом, з часом він стихійно перетворився у парк пам’яті, який охоплює понад два століття української та локальної історії. Я пропоную розмістити історію луцького некрополя, біографічні факти про видатних людей на спеціальних банерах/інформаційних стендах та встановити їх на широкій алеї за Домом панахиди, яка веде до вул. Нестора Бурчака. Я також пропоную встановити тут інтерактивний інформаційний стенд, у якому розмістити зацифровані списки похованих у колишньому некрополі, радянських солдатів використовуючи напрацювання проєкту «Memorium». У майбутньому, в рамках розвитку ідей інклюзивного парку пам’яті, у цьому інтерактивному стенді варто розмістити інформацію про загиблих бійців УПА, про жертви серед єврейського населення під час німецької окупації, загиблих героїв сучасної українсько-російської війни.

Інтерактивний стенд допоможе вмістити набагато більше інформації. База даних про похованих тут лучан у ХІХ-ХХ століттях, радянських солдатів, а також дані про воїнів УПА, жертв серед єврейського, польського, українського населення під час Другої світової стане джерелом знань про наше минуле, привабить сюди рідних, нащадків людей згаданих у базі даних. Окрім того, тут варто розмістити дані про загиблих волинян в сучасній російсько-українській війні.

 Реалізація цього проєкту допоможе краще познайомити з історією цього місця через видатні імена наших городян, зокрема молодь, яка любить тут гуляти. Реалізація проєкту увиразнить нашу локальну історію, а також зміцнить взаємини українців з іншими народами – нащадки лучан з-за кордону зможуть дізнатися більше про своє коріння. Подібні проєкти пов’язані із вшануванням пам’яті, збереженням історико-культурної спадщини якісно вирізнятимуть нашу громаду у в Україні та закордоном.