Світ тісний, або Як переплітається локальна та родинна історія

30 Червня 2023, 17:35

1490

Садиба Зайковських

Коли я писав історію моєї вулиці Сергія Тимошенка у центрі Луцька, то уявити не міг скільки цікавого відкриє невеличка вуличка з бруківкою під асфальтом та різноманіттям архітектурних стилів.

На цій вулиці є музей Волинської ікони та унікальна християнська святиня – Холмська Богородиця – візантійська ікона ХІ століття. Це образ рівня Вишгородської/Володимирської Белзької/Ченстоховської ікон, який походить з малої батьківщини мого батька, врятований та збережений нашим народом.

Вулиця Сергія Тимошенка. Фото з дрона 2018 року

Колись на вулиці Тимошенка був єврейський штетл із молитовним домом, досі стоїть панська садиба XVIII століття, є функціоналізм-баугауз та місцевий цегляний стиль.

Тут працювали кооперативна організація поляків та українців «Гурт» та перша жіноча громадська організація на Волині, яка не ділила людей за релігією та національністю (маю надію написати про неї).

Баугауз по-луцьки

Тут жив сам славетний архітектор Сергій Тимошенко (який залишив український модерн на Кубані, в Харкові та сотні інших проєктів), поруч ще кілька видатних мігрантів періоду УНР, плеяда культурних та громадських діячів, в тому числі дідусь Романа Сушинського – оператора «Вогнем і мечем», «Україна. Становлення нації» Єжи Ґоффмана.

Читайте також: Архітектурний слід екс-міністра УНР на теренах Ківерцівщини

Садиба архітектора Сергія Тимошенка

Дідусь був бургомістром. Сушинські жили у віллі Балінських, відомої родини, представники якої займалися громадською роботою, розвитком судівництва.

Знищена вілла

Цю прекрасну віллу два роки тому знесли, після того, як громадськість в тому числі як наш славний співак і борець Сашко Положинський почали прохати її захистити.

Читайте також: Знищена вілла в Луцьку: Роман Сушинський дізнався, про долю оселі, в якій мешкав його дідусь

Знищена вілла

Свого часу її, власність громади міста, продали в приватні руки за малі гроші та довели до руїни. А коли громадськість відкрила її визначну цінність – просто знесли за потурання міської влади. Це болюча тема, бо я благав зберегти її роками.

Читайте також: Вілла серед сміття: як руйнувалася садиба 20-х років. ФОТО

Однак на вулиці є ще багато будівель, які невдовзі можуть зруйнувати і які треба зберегти.

Це ошатний будиночок землеміра Якова Євплова, який поруч зі знесеною віллою доводять також до зносу, старовинна шляхетська садиба Зайковських, якій йде третя сотня років, а також садиба Сергія Тимошенка, яку забрали у Музею Волинської ікони і де мали зберігатися фонди музею – майбутнє невизначене.

Садиба Якова Євплова

Отож про збіги. В рамках дослідження історії вулиці я познайомився з лучанином Зеноном Пашковським, який жив на бічній від Тимошенка вулиці, яка звалась Садовою (Огрудова) мабуть, через те, що там знаходились сади маєтку Зайковських.

Ми з паном Зеноном – виявилися ще й сусідами, історично. Його та сім'ю депортували з Луцька в комуністичну Польщу, як мою з Холмщини в підрадянську Україну. У підсумку моє дитинство пройшло поруч з місцем його дитинства, ми обидва катались на санках і мандрували тими ж локаціями луцького середмістя.

Малий Зенон Пашковський, вигляд на меморіал та сучасну будівлю Служби безпеки України

Батько Зенона – Леопольд Пашковський, був відомим землеміром, разом вони були закохані в історію Волині, батько став одним з перших лучан із фотоапаратом, фіксував історію міста.

Підпис землеміра Леопольда Пашковського, батька Зенона на документах моєї родини

Зенонові зараз 89, для мене він витягнув зі своєї пам'яті спогади про садибу Зайковських XVIII століття на вулиці Тимошенка та багато іншого.

Зразок роботи Леопольда Пашковського, сучасна вулиця Будівельників

Одного разу, коли я досліджував історію родини моєї дружини, корінних лучан, то з'ясувалось, що саме тато Зенона підготував обмірний план території садиби тітки, яка виховала дідуся моєї дружини. Ми досі живемо в цій садибі.

Читайте також: Опис старовинної садиби, яку знищили в Луцьку

Садибу Зайковських XVIII століття визнали пам'яткою ще у 1920-х роках

Зенон надзвичайно втішився, коли дізнався про такий збіг і про те, що знайшлась ще одна пам'ятка про його батька. Ось так приємно буває досліджувати історію та знаходити у ній щось своє. А культурну спадщину слід берегти, вона притягує, об'єднує, надихає, укорінює.