Берестечко відвідав ймовірний нащадок роду Пронських зі Словаччини

Свій візит у Берестечко житель Словаччини Ярослав Пронський присвятив генеалогічному дослідженню роду. Метою приїзду на Волинь став пошук відповідей на питання, чи є він родичем колишнього власника Берестечка князя Олександра Пронського.

Три дні у Берестечку Ярослав Пронський присвятив знайомству з історичними пам’ятками краю. З ймовірним нащадком роду Пронських зустрілася й журналістка Район.Історія.

Ідею, пов’язану з вивченням свого походження, Ярослав виношував давно. У шкільні роки він зауважив, що його прізвище не словацьке. До того ж пригадує, як дідусь-поляк по батьківській лінії Мартін Пронський говорив: «я шляхтич».

Час, проведений у пошуках інформації, вивчення українських, литовських, польських і білоруських хронік, лише укріпив бажання Ярослава дізнатися про свій родовід якнайбільше. Проте, зважаючи на повсякденні клопоти, чоловік вирішив зайнятися цією справою після виходу на пенсію і розпочати реальні пошуки з Берестечка. 

Читайте також: Як волинянам дослідити свій родовід

Ярослав Пронський

Корективи у плани Ярослава внесла війна в Україні. Свій візит до місця поховання Олександра Пронського чоловік відкладав два роки. Нещодавно він вирішив, що свій 63-й день народження зустріне саме у волинському містечку, біля пам’ятника, який у народі називають «Мурований стовп».

Директор Берестечківського народного історичного музею Олег Дергай провів для гостя пізнавальну екскурсію містом, поділився фактами та легендами, що цікавили чоловіка в пошуках його коріння. Особливу увагу зосередили на походженні давнього роду Пронських. 

Читайте також: Душа храму, де ангели погубили пір'я: зворушливі враження від костелу в Берестечку

Ярослав Пронський та Олег Дергай

За словами Олега Дергая, Пронські – рід, що пішов від рязанських князів. Коли в другій половині ХV століття Рязань перейшла під владу російського царя, одна з гілок роду перемістилася до Москви, а друга осіла у Великому князівстві Литовському.

В 1544 році київський воєвода Семен Глібович Пронський одружився з дочкою земського підскарбія Федорою Боговитівною. Як придане вона мала Берестечко та дванадцять сіл довкола нього. 

Семен Пронський був житомирським старостою, брацлавським і вінницьким старостою, київським воєводою, чорнобильським державцем. Був батьком чотирьох дітей: Єжи, Олександра, Марухни (Марухи) і Галшки. Єжи та Маруха Пронські померли ще дітьми. 

Семен першим із Пронських перейшов у католицьку віру, отримавши після хрещення ім’я Фрідріх. 

Директор музею розповів, що завдяки князям Пронським Берестечко отримало Магдебурзьке право. 7 липня 1547 року великий Литовський князь, король Польщі Сигізмунд ІІ Август, дозволив князеві Семену-Фрідріху Пронському в його селі Берестечку закласти місто: 

«Де маєтность та (тобто Берестечко) княжни Федори Богушівни Боговитівної дісталася її коханому князю Фрідріху Глібовичу Пронському, дозволити йому в Берестечку місто зводити, мати корчми з медом і пивом, корчми самогонні і винні, одержувати чопове, торгове мито, торги проводити в кожен понеділок, а ярмарки на Іллі і на запусти перед Пилипівкою».

У Берестечку Пронські побудували замок для проживання і прийому гостей, який виглядав досить багато й велично. Укріплення спорудили також на території містечка.

Після смерті у 1555 році Фрідріха Пронського, місто знову перейшло у власність його дружини Федори. Вона ж виходила заміж ще двічі. Свідченням того, що Федора заповідала Берестечко єдиному синові Олександру, є виписка із гродських книг Луцького замку 1579 року. 

У документі вказано, що Федора Дзялинська, дружина Холмського підкоморія, згідно з актом про дар передала на власність своєму синові князеві Олександру Фрідріховичу Пронському, стольникові Великого князівства Литовського, свої спадкові Берестецькі маєтки, а саме замок і місто Берестечко зі стрільбою замковою, двори, фільварки та дванадцять сіл, що належать до нього.

У юності Олександр Пронський декілька років провів при дворі французького короля Карла ІХ. Був освіченим, добре володів іноземними мовами. Мав двох синів – Юлія та Олександра-Октавіана.

За переказами у 1595 році князь Олександр був у Римі, де відрікся від православної віри та став католиком. Далі – соцініанином. Він віддав новим своїм одновірцям католицький костел у Берестечку. 

Після смерті Олександра Фрідріховича Пронського його дружина Федора Сангушко вдруге вийшла заміж за Андрія Лещинського. З того часу Берестечко стало належати Лещинським.

Як ще одну версію передачі містечка новим власникам Олег Дергай надав виписку з документа Центрального Державного історичного архіву міста Київ, у якому зазначено, що «я, Олександр-Октавіан Пронський, визнаю, що взяв у пана воєводи брацлавського 2000 злотих і віддав у заставу маєток Берестечко. 1628 рік». 

Як пояснив директор музею, швидше за все Олександр таким чином взяв ще 1000 злотих. Віддати їх не зміг, через що Берестечко перейшло у власність воєводи брацлавського – Андрія Лещинського.

За часів Олександра Пронського Берестечко було одним із найбільших у Європі центрів соцініанства. У знак пошани до колишнього власника Берестечка соцініани збудували на його могилі пам’ятник, названий у народі «Мурований стовп».

До наших днів збереглася споруда, що має вигляд зрізаної піраміди. На одній зі стін міститься таблиця з написом: 

«Олександр Фрідріхович Пронський, його милість каштелян Троцький, помер року 1631 в останні дні березня». 

Читайте також: Єретичка або Як українка в XVII столітті шукала шлях до Бога

Ярослав Пронський планує ще раз відвідати Берестечко, аби продовжити дослідження своєї родинної історії.

«Це, безумовно, не останній візит у Берестечко. В моїх планах і надалі підтримувати культурне піднесення містечка, у тому числі шляхом отримання коштів на реконструкцію пам’ятників своїх предків, князів Пронських, щоб повернути їм колишню славу», – розповів Ярослав Пронський.

Листівка, яку надіслав Ярослав Пронський

Легенди усипальниці

За однією з легенд, що побутують навколо усипальниці, польський король зупинився на відпочинок у Берестечку. Милуючись краєвидами міста, він побачив кам’яний стовп і разом зі своїм почтом попрямував до нього. У полі була насипана могила-курган, яку Станіслав Август наказав розкопати. 

Після того, як слуги розкопали гробницю, вони побачили склеп, де знаходилася срібна труна, а на її віці лежав меч. У срібну труну була вставлена дубова труна, в якій спочивали останки Олександра Пронського. Король велів засипати могилу.

Дану теорію спростовують історики зазначаючи, що перебування короля в Берестечку було розписано погодинно. Тому, швидше за все, Станіслав Август сюди не направлявся.

Читайте також: Берестечко або мандрівка у минуле

За іншими даними під час Першої світової війни на цьому місці проходив фронт. Тут були розташовані позиції російської імператорської армії. Російські солдати й розграбували поховання. 

Ще одну легенду добре знають місцеві жителі: одного разу постукав у двері маєтку Пронських старець та попросив хліба. Олександр Фрідріхович йому відмовив. Прохач напророкував князеві, що його тіло після смерті з’їдять миші. 

Пронський звелів, щоб після його смерті тіло поклали в дерев’яну труну, потім – у срібну. Труну наказав не закопувати в землю, а підвісити у стовпі на ланцюгах. Волю князя виконали, однак провисів він там недовго. Через декілька днів поховання розграбували.

Ярослав Пронський

Інша місцева легенда про стріли. Під час однієї з війн у цій місцевості випустили три стріли. Перша впала у полі, де згодом поховали князя Олександра Пронського. Друга стріла полетіла далі – на тому місці поховали сестру князя Маруху та насипали на її могилі курган. Там, де впала третя стріла, викопали льох, який міг вмістити все населення Берестечка в випадку татарської навали.

Читайте також: «Село це не буде забуте Богом». Історія Кисилина в двох святинях

За документальними даними поховання князя Олександра знаходиться глибоко під обеліском. Цілком можливо й таке, що «Мурований стовп» – родинна гробниця Пронських. Дехто навіть стверджує, що могила зовсім не Олександра, а його сина Олександра-Октавіана.

Попри відомі історичні факти та домисли, 16-метрова піраміда не перестає вражати своєю унікальністю. Вона – не просто обеліск на князівській могилі, а видимий доказ перебування на берестечківській землі соцініанів.

Читайте також: У Берестечку знайшли табличку на івриті: що там написано