Барокові витребеньки українок

Українки минулого – як часто ми уявляємо їх у модних шатах, вбраних у всі можливі новинки? Наприклад, якщо уявити час українського бароко – перуки та сукні з довгими шлейфами були в гардеробі українців? Чи наша уява змальовує їх лише у традиційному козацькому одязі?

Ви напевне здивуєтесь, але те, що носили, наприклад, у Версалі з радістю підхоплювали жінки українських теренів. Однак унаслідок революції, воєн, а ще перманентного вивезення колекцій старовини з наших терен, предметів одягу шляхти чи козацької старшини в Україні залишилось вкрай мало. 

Побут українців доби бароко доводиться з’ясовувати по краплинах. Та навіть те, що є і те, на що спираються у своїх дослідженнях історики костюма — здатне вразити.

Читайте також: Єретичка або Як українка в XVII столітті «віджала» Конче Заспу в Церкви

Друга половина XVII століття. Двір короля Людовіка XIV – революційний у всіх сенсах. Не лише тому, що в трендах опинилась червона підошва в черевиках чи довгі хвилясті перуки, які так полюбляв король-сонце, але й тому, що жіноча мода еволюціонувала — позбувшись важких темних вбрань початку XVII століття. 

З початком моди на східну культуру — беруть першість «мантуї». Це сукні, які застібаються спереду, переважно з легких тканин, і які відкривають зону декольте. В 1675 році в Парижі започатковується перша гільдія кравчинь мантуй Maitresses Couturieres. 

Цікаво, що ці типи суконь почали шити жінки — тоді як до цього, кравецький бізнес був тотально чоловічим. Цеховички й після заснування так би мовити профспілки ще досить довго виборювали своє право бути майстринями — це була справжня битва за свою долю ринку, в якій жіноцтво таки перемогло.

Дослідниця вбрання з лондонської Школи історичного костюма Дженні Тірамані, лекції якої мені пощастило прослухати, розповідає, що по манері шиття можна з легкістю визначити стать кравця того чи іншого одягу XVII-XVIII століть. Техніка шиття в жінок і чоловіків... різна.

З початком інтенсивної торгівлі з Китаєм та Індією і зростаючою популярністю шовку в Європі, ці сукні посідають модну першість і довго її утримують, а потім ще надають поштовх іншим типам подібних, як їх називали, кунтушевих суконь. 

Шовки почали вироблятись в самій Європі й цим спровокували бум на вбрання з достатньо легкої тканини й серед середнього класу. До речі, два шовкові заводи з 1720 років працювали в Києві (ферми шовкопрядів були на Татарці та Куренівці), виробництво шовкових тканин було і на інших українських теренах. 

Таким чином, торговельний розвиток спричинив до кардинальних змін в моді та зрештою в стилі життя. Не могли новинки обійти стороною Україну. 

З XVII століття шовки домінують в чоловічій моді на наших теренах — з них шиють жупани, кунтуші, накривають шуби (хутро шуб носилось всередину, а не ззовні). Моду на яскраві шовки підхоплюють і українки, припадають до смаку їм і нові віяння. 

Читайте також: Біла та Чорна королеви: як волинянки «правили» Київщиною

Фото Наталії Скорнякової

Якщо в першій половині XVII століття українські пані вбирались у переважно закриті сукні, і навіть шию закривали навушницями — світлою тканиною, то з появою в Речі Посполитій двох королев із Франції — Марії Гонзаги та Марії Казиміри д’Аркьєн, все радикально змінюється.

Спершу вкоротився рукав, і як не протестували панотці католицької церкви, погрожуючи мирянкам за наслідування французької моди пекельними муками — пані вже було не спинити. 

У своєму полемічному творі «Нове дзеркало» відомий польський католицький проповідник Якуб Лошмавольський обіцяв модницям горіти у вічному вогні по смерті. 

«Та це ж буде після смерті...», — імовірно, кепкували з нього пані та не стримувались у наслідуванні трендів. 

Мантуя. Італія, 1700-ті

Після вкорочення рукавів, вони відкрили шию і груди і ось..., в мантуї вже починають вбиратись і представниці української шляхти. На ймовірному портреті третьої дружини гетьмана Хмельницького Ганни Золотаренко зображена жінка в європейській сукні із квіткою у руці.

Читайте також: Урсула Маєрін: «міністр у спідниці» XVII століття

Ганна Золотаренко

Мистецтвознавці припускають, що на цій літографії справді зображена пані з родини козацького гетьмана. Ганна Золотаренко облаштувала в Чигирині двір із музичною капелою, регулярним садом, звіринцем, увела придворний етикет. 

З дружиною Хмельницького листувались дипломати і королева Речі Посполитої французка Марія Гонзага.

В колекції Вавельського замку зберігається цікавий портрет княгині Анни Єфросинії Сенявської, в дівоцтві Ходкевич. І вона вбрана в європейську мантую. 

Однак насправді ж Анна Єфросинія, яка жила на початку XVII століття і померла в 1633 році, не могла так одягатись — бо цей тип суконь з’явився щонайменше через сорок років. 

І, очевидно, що Анна Єфросинія Сенявська виглядала так, як на її портреті, який зберігається у Львові. Так одягались українські-русинські заможні жінки на початку століття.

Портрет

А от портрет жінки в мантуї намальований набагато пізніше – в 1750-му році. Найімовірніше онучка Анни Єфросинії, яка була останньою представницею роду Сенявських – Марія Софія Сенявська.

Вона вийшла заміж за князя Чарторийського (теж ще один русинський-український рід) вирішила створити серію модних портретів представників свого роду і віддала шану пра-пра-бабусі, замовивши її зображення у повний зріст. 

Художник зобразив Анну Єфросинію у старомодному, як на 1750-ті роки, одязі – однак який був популярний у часи Людовіка XIV. І ось тут я гадаю, що якщо зображене лице – виключно уява художника, то сукня могла бути реальною. 

Марія Софія для цього могла надати одну із суконь своєї матінки – придворної дами кількох королів Речі Посполитої, неймовірно впливової Ельжбети Сенявської. Те, що ця сукня могла бути створена для Ельжбети, свідчать модні тренди кінця XVII століття. 

Навряд художник відстежував так ретельно моду півстолітньої давності – тож скоріше за все сукню малював з натури. Тобто на кінець XVII – початок XVIII століття, у час піднесення Ельжбети Сенявської, яка навіть створила власний пишний магнатський двір, ця сукня вважалась модною і у Версалі, і у Лондоні.

Але не лише магнати підхопили європейську моду. На фресках та олтарі роботи Йова Кондзелевича присутні жінки у модних європейських сукнях. Мистецтвознавці вважають, що художник зображував фундаторів храмів такими, якими їх бачив. В його роботах пані в мантуях — звична річ.

«Різдво Богородиці». Українська ікона, 1722 рік. Йов Кондзелевич

Наприкінці 1720-х посол Московії в Гетьманщині Федір Бутурлін у своїх звітах обурювався, що дружина гетьмана Івана Скоропадського не лише бенкетує за відсутності чоловіка, а й приймає послів з іншими дружинами козацької старшини «в строю німецьких суконь». 

В цей час ще одними фешн столицями стають Австрія з Віднем та Прусія з Бранденбургом, і тут українки теж не відстають у наслідуванні трендів. Від дружини Івана Скоропадського — Анастасії Маркович, яка була юдейського походження, наразі лишилось геть небагато. 

Портрет її був змальований набагато пізніше, її особистих речей в музеях майже нема. Окрім хіба що дуже незвичних прикрас зі скла — кольє та султану з венеційського скла. Останній носили всі модниці Європи — прикраса, яка довершувала зачіску, нерідко перуку. 

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина десята: козаки – шпигуни і королі Європи

Прикраса Анастасії Маркович

Наприклад, султан ми бачимо на портреті ще одної українки XVIII століття — впливової поетеси та меценатки Речі Посполитої Барбари Сангушкової Дуніної.

Портрет Барбари Сангушкової Дуніної

Ну і врешті про жіночу слабкість – черевички. В Чернігівському музеї Тарновського зберігаються речі Параски Апостол — доньки гетьмана Данила Апостола. Датуються вони не пізніше, ніж датою смерті Параски – 1731 роком. 

В музеї зберігається її кунтуш з дорогої тканини з золотом і черевички — які були в останніх трендах 1730-х. 

Річ у тому, що мода на взуття в час бароко змінювалась що десять років і тут ми точно можемо стверджувати, що перед смертю в доньки гетьмана були такі ж черевички, які носили королеви при французькому, англійському, австрійському чи пруському дворах.

Черевики

Тож, чи були українки модницями? Чи могли вони час від часу скинути традиційні кунтуші та вбратись у європейські сукні? 

Ще хроністи кінця XVI століття, які залишили нам замальовки побуту шляхти і містян Речі Посполитої, зазначали, що в гардеробі мешканців країни були як сукні німецькі, так англійські, італійські і старопольські. Очевидно, що традицію розмаїття у вбранні перейняли й українці барокової доби.

Читайте також: Смертельна камея Бони Сфорца