Смертельна камея Бони Сфорца
Клейноди польської королеви неаполітанського походження Бони Сфорца (1494–1557) викликали заздрість у сучасників. Вони і досі є предметом вивчення науковців. Адже після вбивства за дорученням Габсбургів їхньої власниці були розкрадені й розпорошені світом. Про те, яку роль коштовності зіграли у житті Бони Сфорца, розповідає авторка роману «Роксолана. Союз із Ягеллонами», Олександра Шутко.
Мрія про королівство Неаполя
Після смерті 1548 року чоловіка – польського короля Сигізмунда І (Старого) Бона Сфорца, яка володіла маєтками та замками у нинішніх Польщі, Литві, Білорусі та Україні (на Волині, Галичині й Поділлі) і була найбагатшою жінкою того часу, відчула, що втрачає колишній вплив та владу.
Адже на трон зійшов її син – Сигізмунд ІІ Август, який виступав проти втручання матері у державні справи. Погіршення стосунків відбулося після небажаного шлюбу із литовською магнаткою Барбарою Радзивілл. На знак протесту Бона Сфорца виїхала з доньками із Кракова до Варшави.
Читайте також: Сигізмунд ІІ Август та його жінки: передісторія однієї картини
Тихе життя у провінції не влаштовувало овдовілу королеву. Розчарувавшись у синові, вона вирішила шукати щастя і влади на Батьківщині, де прагнула стати віцекоролевою Неаполя – іспанського анклаву у володінні Габсбургів.
Для цього з вірним служником – італійцем Папакодою, з яким почала співпрацювати відразу ж після того, як овдовіла, переправляла свої гроші та коштовності у венеційські банки. Нове бажання влади відбилось і на зміні пріоритетів Бони Сфорца.
Вона воліла забути давні суперечки з Габсбургами і після смерті Барбари Радзивілл 1551 року намагалася здобути їхню прихильність, не підмовляючи сина-короля проти шлюбу з Катериною Габсбурзькою – сестрою його першої дружини Єлизавети. Водночас задарювала їх коштовними подарунками.
Приводом для цього стало весілля сина Карла V – майбутнього іспанського короля Філіпа ІІ із британською королевою Марією Тюдор, яке відбулося влітку 1554 року. Саме Лондон став для Бони Сфорца місцем, до якого вона надсилала своїх посланців з метою налагодити зв'язок із британською короною.
На початку 1555 року передала королеві Марії Тюдор листи з проханням про посередництво у її неаполітанських справах. Замість цього обіцяла віддати на користь Габсбургів свою спадщину – італійські володіння.
Читайте також: Райський куточок із розкішними садами: як жила Ілона Зріні в Османській імперії
Ризикована угода із Габсбургами
На знак вдячності Марії Тюдор за поручительство перед майбутнім чоловіком – Філіпом ІІ, якого батько 1554 року зробив королем Неаполя та Сицилії, Бона Сфорца передала їй у дарунок коштовності. Серед них була камея із її зображенням, котру нині зберігають у Метрополітен-музеї у США.
Цю прикрасу 1554 року створив знаний ювелір на службі у польського двору – Якопо Каральо. На ній вирізьблений із сардоніксу профіль Бони Сфорца. Ця камея є одним із найяскравіших взірців одиночних самостійних портретів правителів.
Читайте також: Клейноди Бони Сфорца: легенда про весільну діадему
Її ювелірна фурнітура підкреслена золотою фольгою, розміщеною на рельєфних орнаментах. Зображення на камеї голови Медузи має символічне значення – відвернення злих сил, перемога над ворогом та знак тріумфу мудрості над злом.
Це ніби натяк на зарахування овдовілої польської королеви Бони Сфорца до знаних праведних і хоробрих правителів таких, як Козімо I Медічі, якого увічнив у бронзі Бенвенуто Челліні в обладунку з Медузою на грудях, або імператора Марка Аврелія на скульптурі анонімного італійського художника 1600 року.
Такий символізм є проявом королівської влади та ознакою політичного позерства. Подарувавши свою камею британській королеві, Бона Сфорца, на думку польської дослідниці Магдалени Півоцької, «прагнула відзначити себе як незалежну правительку, друга династії».
Читайте також: Справжній портрет Роксолани
У відповідь із Лондона їй надіслали двосторонню золоту медаль зі зображеннями наречених – Філіпа ІІ та Марії Тюдор роботи Якопа де Треццо – італійського медальєра на службі у іспанського двору. Медаль викарбували 1555 року на честь весілля цієї пари.
А вже на початку 1556 року Бона Сфорца поквапливо полишила Варшаву і подалася до Батьківщини – італійського міста Барі.
Як зазначають сучасники, вона була у повній рішучості та впевненості в тому, що зможе отримати титул віце-королеви Неаполя. Імовірно, одержала запевняння у цьому Філіпа ІІ. Утім, така угода стала смертельною для Бони Сфорца та трагічною для усього Польського королівства.
Прибувши на Батьківщину, вона не лише не отримала омріяного титулу, а й свободи дій. Адже їй разом із вивезеним добром довелося сидіти у темному понурому палаці Барі без надії на омріяний титул та владу.
Тож вона вирішила повертатися до Польського королівства. Але вірний слуга – італієць Папакода 19 листопада 1557 року отруїв Бону Сфорца, змусивши підписати підроблений заповіт, за яким усі її італійські володіння переходили до Габсбургів.
Незадовго до цього Папа Римський Павло ІV ще й відлучив польську королеву від церкви за те, що та підтримувала іспанців, які плюндрували його італійські землі. Відтак її не змогли одразу поховати за католицьким обрядом.
Тому більш як 30 років тіло Бони Сфорца перебувало у відкритій труні – спершу у каплиці замку в Барі, потім у ризниці собору. Згодом його перемістили до саркофагу, який, на замовлення дочки Анни Ягеллонки, 1593 року зробили в костелі Св. Миколая.
Читайте також: «Квітучий сад втратив найшляхетнішу квітку»: останні роки Ілони Зріні в Османській імперії
Коштовності польської королеви
Зберігся опис спадку Бони Сфорца у Барі від 11 грудня 1557 року. У ньому задокументовано 273 каблучки, 30 намист, 80 кулонів, 40 разок із перлами та чепці, 13 ланцюжків, 128 клейнодів для пришивання, 11 медалей і портретних медальйонів, 11 вервиць, 132 застібки, 15 браслетів, сережки, 3 соболині шкірки, оздоблені золотом, кілька ємностей для пахощів, інші дрібні предмети, такі як наперсток або гачок для в'язання, два фрагменти рогу єдинорога, який на той час вважався цінним символом влади монарха.
Серед перелічених коштовностей Бони Сфорца вирізнялися два персні з вигравіюваним скорпіоном – один смарагдовий, другий – зі сапфіром.
Скорпіон – це знак зодіаку місяця листопада і бога Марса, який здобув особливу репутацію в Італії епохи Відродження як демонічний символ сили, рішучості, волі до перемоги та мужності. Для народжених під цим знаком камінь із його зображенням повинен був мати цілющі властивості.
Цінними аксесуарами у спадку Бони Сфорца були також три соболині шкурки, кігті та голови яких оздоблені золотом і коштовним камінням. Польська королева їх носила, зачіпляючи ланцюжком за пояс, або клала на плечі.
Таким чином соболина шкірка являла собою не лише гарну прикрасу, а й предмет теплого одягу, з яким зображена дочка Бони Сфорца та Сигізмунда І (Старого), Анна Ягеллонка на портреті Тиціана.
Читайте також: Вишивка Роксолани – крізь пів тисячоліття
Серед кулонів окреме місце посідають ємності для пахощів, так звані, помандри, яких у Бони Сфорца було чотири штуки. Такі предмети помітили на ній під час весільної церемонії у Кракові 1518 року.
Це сферичні посудини, поділені на сегменти, схожі на частинки помаранча, або грушоподібні «дзвіночки», прикріплені на ланцюжку до паска.
Вони містили пахощі – гвоздику, корицю, амбру, мирру, бензоїн, які надавали сукням свіжий аромат. Один з таких помандрів можна побачити на портреті Бони Сфорца авторства Бернардіно Лічініно.
На жаль, ця прикраса, як і інші зі спадщини Бони Сфорца не збереглися. Про їхній вигляд можна отримати інформацію із описів очевидців та, звичайно ж, тогочасних портретів польської королеви.
Читайте також: Кавалерист чи султана: таємниці львівського портрету Роксолани