Одягнули вишиванки й застрелилися

П'ять років тому краєзнавець Микола Вавренчук у виданні Район.in.ua опублікував матеріал, про обставини загибелі двох молодих дівчат, в криївці села Буків 23 січня 1947 року. У 2019 році, йому вдалося встановити особу однієї з них, Надії Наюк з села Буяни Луцького району. Після нових досліджень та архівних пошуків, Миколі Вавренчуку вдалося ідентифікувати ім’я дівчини, яка загинула з Надією Наюк. Це її землячка, уродженка села Буяни Віра Приступа на псевдо «Тамара». 

Працюючи над пошуком історичних даних про учасників повстанського руху та репресованих членів їх сімей, мені доводиться багато бувати в архівах, зустрічатись з ще живими учасниками тих буремних подій та їх родинами. Багато родин поряд з відомими фактами шукають хоч якісь даних про близьких, які загинули в боротьбі.

Звертався до мене й уродженець села Буяни Луцького району Анатолій Наюк, який проживав у селі Вічині. Він довго розшукував дані про сестру Надію, яка загинула в лавах Української повстанської армії. Час йшов, згодом уже син Анатолія – Микола звертався до мене з таким же проханням. 

Лише нещодавно я натрапив на документальні свідчення загибелі Надії Танасівни Наюк, яка є двоюрідною сестрою політв'язня Миколи Куделі. Дівчина (1924 року народження) зовсім молодою стала учасницею підпілля. А в 17 років за завданням Організації українських націоналістів з осені 1941 року працювала друкаркою Торчинської районної управи.

Читайте також: Галина Коханська: керівниця жіночої розвідки УПА пів життя прожила під чужим іменем

Надія Наюк

Де ж сільська дівчина навчилася друкувати? Від самих початків свого існування ОУН, залучаючи до своїх лав дівчат та жінок, створювала для них можливості для теоретичної підготовки та практичного вишколу. 

Учасниці «жіночої сітки» вчилися виконували як традиційно жіночі мирні функції: лікаря, медсестри, санітарки, так і друкарки, пропагандистки, зв’язкової, а то і суто воєнні: розвідниці, учасниці бойових сотень УПА. 

Зважаючи на важливість виховної роботи, друк листівок, програмних документів ОУН та УПА, які потрібно було донести до українців, потребувало професійних друкарок. Саме тому перейшла в підпілля і Надія Наюк отримавши псевдо, «Люба», «Феська». 

Зазвичай вступати в лави «наших хлопців» дівчат спонукав заплутаний клубок обставин, щоб уникнути арештів, переслідувань і мати хоча б якісь шанси на виживання в умовах натиску репресивних машин тоталітарних режимів і продовження боротьби вже в інших умовах.

Читайте також: Волинянки нагороджені в УПА

Довідка про керівників Луцького надрайонного проводу ОУН, УПА

Оскільки Надія добре освоїла друкарську справу, то її призначили друкаркою Луцького надрайонного проводу ОУН, УПА. З осені 1946 року до січня 1947 вона перебувала в криївці в селі Буків, разом з нелегалкою на псевдо «Тамара», уродженкою села Буяни – Вірою Приступою.

Чи було дівчатам просто та легко? Брак кисню й світла у криївках спричиняли постійне відчуття втоми, запаморочення. Від кіптявої нафтової лампи пекли очі й боліла голова. Вони ж старалися виконувати свою роботу швидко і точно.

23 січня 1947 року криївку виявила опергрупа УМДБ. На пропозицію здатись з криївки почулись слова: 

«Живими не здамось!».

Учасники опергрупи випустили вниз шість сигнальних ракет і знову запропонували дівчатам здатися.

«Повторно почувся голос зі схрону: «Геть Сталіна, живими не здамось!» – описали ситуацію з оточенням криївки співробітники УМДБ в «Акте о вскрытии схрона…» від 23 січня 1947 року.

І, мабуть, самі злякалися написаного, бо слово «Сталін» затерли.

З криївки прозвучали пістолетні постріли. Далі в акті УМДБ про відкриття криївки вказано, що виявили застреленими з пістолетів «ТТ» та іноземного виробництва дві жінки, у кожної пістолети в руках, дві гранати, багато листівок, датованих 1947 роком, 10 кг паперу, пів кілограма копіювального паперу.

Микола Наюк розповідав мені, що за свідченням жителя села Буків Василя Скиртюка, якому тоді було 15 років і який бачив, як тіла дівчат вантажили в «Студебеккер», перед пострілами дівчата одягли святкові вишиванки, бо саме у вишиванках їхні тіла несли до машини. 

Цей факт, який раніше сприймався як гарна легенда, тепер знайшов документальне підтвердження.

Читайте також: Арештували у 15: історія волинянки із Забороля, яка пройшла сталінські табори

Утримував криївку, замасковану соломою, у своїй клуні Констянтин Новосад. Криївку ж, у якій виявили друкарок, будували повстанці «Сидір» та «Архип». 

Саме останній, Лисюк Дем’ян, уродженець села Колодниця Ковельського району, який виявився агентом МДБ, і здав місце розташування криївки, де на той час мав знаходитися, крім дівчат, і надрайонний провідник на псевдо «Андрій», він же «Урхан» – Володимир Топчай, уродженець села Смолигів Луцького району.

Обкладинка кримінальної справи Констянтина Григоровича Новосада

Читайте також: Останній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році