Волинянки нагороджені в УПА
-
-
>
-
>
-
>
5401
УПА – єдина в історії повстанська армія, яка зуміла утворити власну систему нагород і заохочень. Її запровадили у 1944 році наказом Головного військового штабу.
Цими нагородами за бойові звитяги відзначали старшин, підстаршин і стрільців УПА. А також – цивільних осіб, наприклад членів підпілля, – за особливий внесок у розбудову збройного підпілля ОУН та боротьбу за українську державу.
Загалом є вісім повстанських нагород. Перші нагороди Лицарів ОУН та УПА виготовляли за кордоном за ескізами художника Ніла Хасевича. На жаль, за життя справжні нагороди, а не посвідки про нагородження отримали одиниці.
Читайте також: Як Ніл Хасевич пов'язаний з Луцьком
Сьогодні відомі 1102 Лицарі найвищих нагород УПА – Хрестів Бойової Заслуги та Хрестів Заслуги. Правдиві імена 660 з них не встановлено. Адже учасники УПА та збройного підпілля ОУН використовували конспірацію і були відомі під псевдо.
Серед 31 відзначених Золотим Хрестом заслуги цю найвищу нагороду отримала лише одна жінка. Це волинянка Олена Мостович.
Серед 40-ка відзначених Золотим Хрестом бойової заслуги 1 класу не було жодної жінки. Із 32-х нагороджених Золотим Хрестом Боєвої Заслуги ІІ – класу також не було жодної жінки.
Читайте також: Жінки у лавах Української повстанської армії
Із 76 відзначених Срібним Хрестом Заслуги – дві жінки. Серед 128 відзначені Cрібним хрестом бойової заслуги 2-го класу – жодної жінки.
Із 255 нагороджених Бронзовим Хрестом Заслуги – 37 жінок, з них вісім волинянок.
Читайте також: Зв'язкова «Русалка» з Рівненщини розповіла, як допомагала воїнам УПА
Серед 60 нагороджених жінок – 36 належали до Українського Червоного Хреста. Український Червоний Хрест як підрозділ Міжнародного Червоного Хреста створили 1918 року, після втрати незалежності у 1921 році діяв під вивіскою різних харитативних організацій.
У 1941 році, після проголошення Акту відновлення Української держави, УЧХ відновили, але дуже швидко репресії нацистських окупантів загнали його у підпілля. З 1943 року УЧХ діяла, як автономна медична служба підпілля, одночасно з Санітарною службою УПА та жіночою сіткою.
Читайте також: Містика «Лісової пісні» і сліди УПА: що приховує Нечимне
Головою УЧХ була Катерина Зарицька («Монета»), після її арешту у 1947 році — Галина Дидик (до 1950 р.). Одночасно УПА мала власну медичну службу, відому як Санітарна служба УПА. Її створювали одночасно з самою армією силами українських лікарів, у першу чергу Матвія Лотовича.
На відміну від УЧХ, Санітарна служба підпорядковувалася військовим командирам. Постійною проблемою була нестача ліків, перев'язувальних матеріалів, а також досвідчених кадрів. Під час німецької окупації підпілля практикувало викрадення євреїв-лікарів з гетто.
Читайте також: Розвінчуємо комуністичні міфи: євреї в УПА на Волині
Пізніше активно залучали всіх, хто мав принаймні базову медичну підготовку. Організовували численні медичні курси. Була створена мережа криївок-шпиталів, де лікували тяжкопоранених. Лікарі та медсестри неодноразово гинули разом зі своїми пацієнтами у разі захоплення криївки.
Особливим викликом для УЧХ стала епідемія тифу у 1944–1945 роках, жертвою якої став, зокрема, командир УПА «Північ» Дмитро Клячківський.
Для того, щоб отримати вакцину від тифу, командування УПА пішло на сміливу операцію – Любомир Полюга, прикинувшись польським підпільником, отримав у так званому Інституті Мосінга у Львові порції протитифозних вакцин. Нагороди в УПА отримали 16 волинянок.
Читайте також: Як загинув «Клим Савур»
Відомі волинянки
Олена МОСТОВИЧ (псевдо «Верба», «Круча») – організаторка і керівниця Українського Червоного Хреста на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ), членкиня Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ Лицарка Золотого Хреста Заслуги (1945), Лицарка Срібного Хреста Заслуги (1952) (посмертно).
Народилася в 1915 року в селі Малин Млинівського району на Рівненщині у родині священника. У 1940 році батьків радянська влада депортувала у Сибір. Влітку 1941 року Олена Мостович працювала в Рівненському осередку Жіночої служби України.
У 1943 році очолювала жіночу ланку Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ. Керувала Українським Червоним Хрестом на Волині та Поліссі, організовувала медичне забезпечення УПА.
Загинула 10 лютого 1945 року в бою, оточена оперативною військовою групою Клеванського райвідділу НКВС у криївці на хуторі Адамків поблизу селища Оржів Рівненського району. Єдина жінка, нагороджена Золотим Хрестом Заслуги.
Читайте також: Місія – вижити: пригодницьке життя легендарної зв'язкової УПА Марії Савчин
Любов ГНАТЮК (псевдо «Біла», «Верба», «Квітка», «Русалка») – керівниця Українського Червоного Хреста Військової округи УПА «Турів», провідниця жіноцтва Північно-західного краю «Москва» УПА-Північ, Лицарка Срібного Хреста Заслуги (1945) (посмертно).
Народилася 1921 року у селі Гаразджа біля Луцька. Членкиня ОУН, з вересня 1940 року перейшла на нелегальне становище, її сім’ю радянська влада депортувала в Сибір. З 1941 року керівниця жіночої ланки Ковельського Окружного проводу ОУН.
У 1943 році очолила жіночу ланку Волинського обласного проводу ОУН. Із серпня 1943 року Любов Гнатюк – шеф відділу УЧХ Військової округи «Тури», з 1 листопада 1944 року ЗГ № 33, провідниця жіночої ланки північно-західного краю ОУН.
Загинула 25 липня 1945 року в бою з військами НКВС в селі Тоболи Камінь-Каширського району.
Читайте також: Співає Мандик Хасман. Історія єврея з Волині, який в УПА боровся з нацистами
Василина ДЕМЧИНСЬКА (псевдо «Мотря», «Надя», «Ульяна», «Циганка», «Чорна») – комендантка Українського Червоного Хреста Луцької округи, Лицарка Срібного Хреста Заслуги (1945) (посмертно). ЇЇ також нагородили відзнакою «За боротьбу в особливо важких умовах».
Василина Демчинська народилася 1920 року в селі Піддубці Луцького району. З 1940 року належала до юнацької ланки ОУН. Батька Василини в 1940 році арештували органи НКВС і розстріляли 23 червня 1941 року у Луцькій в’язниці. Матір із малими дітьми радянська влада депортувала 15 травня 1941 року до Красноярського краю (Росія).
Читайте також: Волинська Голгофа: що варто пам'ятати про Трагедію Луцької тюрми
Василина Демчинська з 1942 року очолювала жіночу ланку Теремнівського районного проводу ОУН, із 1943 року була господарчою Теремнівського районного проводу ОУН. Керувала військовими шпиталями УПА Колківської повстанської республіки, яка в той час займала майже 2 тисячі кілометрів з центром у містечку Колки Маневицького району.
Василина Демчинська була референткою Українського Червоного Хреста Луцького окружного проводу ОУН. З початку 1945 року була членкинею Рівненського окружного проводу ОУН. Загинула 6 серпня 1945 року в бою з оперативно- військовою групою НКВС в селі Піддубці (кинулася у полум’я палаючої клуні).
Читайте також: КОЛКІВСЬКА РЕСПУБЛІКА СВОБОДИ
Ярослава СКАБ (псевдо «Варка», «Ганка», «Івга», «Оля»). Уповноважена для спеціальних доручень крайового проводу ОУН Північно-західних українських земель, Лицарка Срібного Хреста Заслуги (1945), Лицарка Бронзового Хреста Заслуги (1945).
Народилася у 1916 році в селі Улазів Любачівського повіту (нині – Польща) у сім’ї сільських учителів. Очолювала жіночу ланку Поліського обласного проводу ОУН. З 1944 року була референткою УЧХ Костопільського військового надрайону Військової округи «Заграва».
З початку 1945 року була організаційною референткою проводу Сарненського окружного проводу Північно-західного краю. Брала участь у чистках радянської агентури в УПА. У 1946 року Ярослава Скаб була організаційною референткою Північно-західного краю «Степ».
Займалася інспекційною роботою на сході. Восени 1946 року її арештувала оперативно-військова група НКВС. Подальша доля – невідома.
Читайте також: П'ять текстів про УПА від Район.Історія, які варто прочитати
Галина ШМАТКО (псевдо «Волинчинка», «Волинянка», «Іва») – референтка Українського Червоного Хреста Ковельської округи УПА-Північ, Лицарка Срібного Хреста Заслуги (1945). Уповноважена зі спецдоручень Крайового Проводу ОУН на Північно-західних українських землях.
Народилася 1923 року в селі Сінне (нині Русивель) Гощанського району на Рівненщині. Була членкинею Організації українських націоналістів, працювала вчителькою. Очолювала жіночу ланку Гощанського районного проводу ОУН. Із середини 1944 року стала референткою Українського Червоного Хреста Ковельської окружного проводу ОУН.
Читайте також: «Галина», зв'язкова УПА з Дубенщини
Загинула 11 квітня 1945 року під час облави Цуманського райвідділу НКВС у лісі поблизу села Берестяне Ківерцівського району. Тікаючи, дістала сердечний напад та втратила свідомість. Опритомнівши, відстрілювалася та, отримавши поранення, убила себе, щоб не здатися живою ворогу.
Загони УПА та підпільні боївки ОУН воювали проти радянської влади понад десятиліття, не маючи зовнішніх джерел постачання й фінансування.Повстанці не змогли б чинити опір комуністичній тоталітарній державі так довго без масової підтримки місцевого населення.
Читайте також: Сестер Бандери в Сибіру оберігала батькова Біблія
Показовий епізод, який показує характер стосунків між підпіллям ОУН і цивільним населенням, зафіксував у своїх спогадах «Велике полювання. Розгром Української повстанської армії» співробітник МГБ Георгій Санников:
«Якось улітку 1950 р. спецпідрозділ МГБ… виявив групу оунівців із 4-х осіб і став їх переслідувати. Оунівці… заскочили в одну з хат хутора, що трапився їм по дорозі, й дали бій… Оунівців було четверо, а вогонь вівся із семи точок… І все з’ясувалося тільки через кілька годин, коли в оборонців закінчилися набої і гранати. Солдати вдерлися до хати, де кількох осіб поранив пострілами з пістолета чотирнадцятилітній підліток, який лежав коло вікна з перебитими кулями ногами. Поруч із ним був автомат із порожнім диском. Це був останній живий з-поміж людей, які там перебували. Окрім чотирьох оунівців із ще трьох автоматів, виявлених у хаті після бою, стріляли літня жінка, її донька й син-підліток, який лишився живим. Ось чому автоматна стрілянина велася одночасно із семи точок...».
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
