Люди й любов – головний висновок з експедиції у Сокіл

11 Серпня 2021, 15:02

2370

Скульптура у Соколі

Все у світі тримається на людях. І на любові. Це найголовніший висновок, зроблений мною після відвідин із Волинською експедицією села Сокіл, яке не завжди було селом і налічує понад тисячолітню історію.

Напівзруйнований католицький костел, в частині якого тепер облаштована православна церква-рукавичка. Ікона Божої Матері Сніжної (копія забраної колись у музей), нечисленна братія тутешнього монастиря, настоятель, троє ченців та кіт... Сторожа душ, спадкоємці історії поколінь, які молилися на цьому місці.

Читайте також: Опублікували, ймовірно, єдине фото сокільського костелу у первинному вигляді

Читайте також: Як у селі Сокіл будували костел 110 років тому

Церква Святої Трійці, мало не 200 років, дерев’яна волинська церква, пофарбована у традиційний синій, легка, повітряна і намолена.

Читайте також: Волинська експедиція у село з міським гонором: Сокіл вразив історією, пам'ятками та людьми

Церква Успіння Пресвятої Богородиці – ХV-XVI століття – колись соборних храм монастиря, який існував у Соколі з ХІІІ століття. За совєтів використовувалась як склад. Нині діюча церква з потужною енергетикою і гніздом лелек на даху.

Читайте також: Сім цікавих фактів про найдавнішу культову споруду Рожищенського району

Молитовний будинок християн віри Євангельської – сучасна будівля, в якій збирається кілька десятків вірних.

Музей села. Клуб із виставкою картин місцевих художників. Самодіяльний колектив.

За цим усім – люди. Ігумен Яків, отець Василь, пастор Сергій Борух, староста Олександр Сасовський. У кожного з них своє служіння і своя відповідальність за Сокіл і його людей. Колишня завідувачка клубу, яка досі опікується своїм дітищем музеєм – Лідія Редчук – дивовижна жінка, яка докладно знає історію рідного села і його жителів і навіть написала книжку про Сокіл, але ще не видала через брак фінансової підтримки. У неї теж своє служіння.

Читайте також: 20 цікавих фактів про Сокіл, що існує на Волині 475 років

Історія – це завжди величезна відповідальність. Бо не ти почав, до тебе тут жили покоління і покоління – князівські роди та прості ратаї – а ти продовжуєш і мусиш зберігати та передавати далі. А зберігатиметься усе – храми, історія, пам’ять і передасться наступникам лиш через любов до цього тих, хто живе зараз.

Читайте також: Провалля у Часі