Трибуна вільних людей: у Луцьку презентувати книгу про легендарну газету 90-х

У Луцьку відбулася презентація книги спогадів «Трибуна вільних людей». Захід відбувся у суботу, 28 жовтня у стінах Музею сучасного українського мистецтва Корсаків. 

Презентацію відвідала й журналістка Район.Історія.

Книга відтворює історію становлення й розвитку газети «Народна трибуна». Часопис виходив друком у Луцьку на початку 90-хх років ХХ століття. Це була демократична преса, яка не боялася виголосити своє невдоволення до російського тоталітарного режиму й підтримувала боротьбу за Незалежність України. 

Презентація книги-спогадів «Трибуна вільних людей».

У книзі вмістили спогади її редактора, письменника, публіциста і громадського діяча Івана Корсака, учасників колективу газети, а також її читачів. Головним ідейником створення книги-спогадів став меценат та фундатор Музею сучасного українського мистецтва Корсаків – Віктор Корсак.

««Народна трибуна» зробила свій вклад в зміни свідомості лучан та Волині в політичному аспекті. На жаль, таких газет було дуже мало. Це тижневик, який підняв цілий пласт забутих імен в українській історії. Він зібрав феноменальний колектив, який і задав «стартап» в журналістиці, виховав плеяду журналістів, які досі продовжують цю справу», – розповів про газету Віктор Корсак. 

Читайте також: Останнє інтерв'ю Івана Корсака про газети на зорі Незалежності України

Відвідувачі заходу

У презентації взяли участь працівники газети «Народна Трибуна», їхні читачі та члени Народного руху України (НРУ).

Книга проілюстрована світлинами, які «проливають світло» на бурхливі події відродження національної гідності українців. Упорядник книги Андрій Криштальський сказав, що знайти й обрати ілюстрації було складним завданням. На щастя, коли він взявся за цю справу, газету оцифрували. 

«Газета зазнала і моторошних, і радісних подій. Ми до неї дописували все, що думали. Писали те, що підказувало серце і совість. І тим газета і відрізнялася. Старші журналісти єхидно посміювалися з нас, але ми продовжували свою справу», – сказав Андрій Криштальський. 

Журналісти газети

За словами письменника, на Волині, попри репресії, завжди були вільні люди. Вони не завжди голосно говорили свої думки, але внутрішньо були вільними. Ними були творці й працівники газети. Тому й книга має назву «Трибуна вільних людей». 

Не всі працівники газети були професійними журналістами, чи мали відповідну освіту. Але Іван Корсак брав у колектив тих людей, які мали переконання й вміли володіти словом. 

Читайте також: Іван Корсак: про життя і творчість великого волинянина

Письменниця Надія Гуменюк доєдналася до «трибунівців» на третій номер газети. Згодом вона обійняла посаду заступника головного редактора. Влада сприйняла видання не дуже привітно: другий випуск часопису був заборонений прокуратурою. 

Чиновники очікували, що головний редактор виконуватиме усі їхні вказівки. Проте очільник мав інші плани – газета мала виражати демократичні погляди.

«Якось один чоловік сказав мені дивну річ: «Ну, і чого ви надривалися? Чого на стіни дерлися? Час би все розставив на свої місця». Але час нічого не розставляє. Це роблять люди. Вони роблять час таким чи іншим», – зауважила Надія Гуменюк. 

Надія Гуменюк

Згадувала письменниця, як їх газету називали «націоналістичною», «бандерівською» і «неправильною». Адже видання не слідувало традиціям пролетаріальної преси. 

«Ми прийшли за переконанням. Це були люди за покликанням, які зробили свій свідомий вибір. Навіть у назві книги збереглася наша традиція. Ми ніколи нікого не рецензували. «Народна трибуна» була можливістю для людей висловитися, сказати свої думки», – розповіла письменниця. 

Захід

«Народна трибуна» була першою газетою, де публікували матеріали про річниці боїв УПА, а про В’ячеслава Чорновола згадували не як про злочинця, а як про свідомого голову Львівської обласної ради. 

«У Володимирі до мене підійшов заступник директора Інституту української мови. Він розповів мені, як хотів розпалив камін нашою газетою, а його батько схопився й сказав: «Ти що робиш? Це буде для внуків, правнуків». Чоловік тоді перечитав випуск – бо раніше волинською газетою не цікавився, жив у Києві, – і визнав, що батько мав рацію», – розповів заступник головного редактора газети Віктор Вербич. 

Читайте також: Волинський свідок загибелі Чорновола: що про нього відомо

Презентація

Марія Корсак, дружина Івана Корсака завжди була поряд й підтримувала свого чоловіка. Упродовж п’яти років існування газети вона спостерігала, як розвивався часопис і яких гонінь зазнавав від влади. 

Жінка згадала, як до Каменя-Каширського на мітинг приїхав лідер Народного руху України Олександр Гудима. Місто оточила військова частина. А по сусідству з Корсаками було весілля. Коли подружжя вийшло з дому, до них підійшов чоловік: «Я к вам. Поговорить». 

Сів, вийняв пляшку вина і сказав: «Остановите Гудиму. Пускай мітингу не буде». А ті вже знали, що мітинг скасували. 

«Тоді до хати прийшов головний лікар. Так ми просиділи цілу ніч. Коли він, добре випивши, сказав, що за хатою слідкують це ще підлило жиру у вогонь. Іван зрозумів, що треба щось робити. І в газеті «Радянське Полісся» пишеться стаття. Дуже прокомуністична. На ранок із обкому приїжджають хлопці і палять газету. Але друкарня все одно залишила кілька номерів які розлетілися по Львову, Києву, Луцьку. Це і спонукало чоловіка стати редактором у Луцьку», – поділилася історією Марія Корсак.

Читайте також: «Народна трибуна» Івана Корсака: як працювала «бунтівна» газета на початку незалежності

Марія Корсак за мікрофоном

Газеті та її працівникам часто погрожували, намагалися залякати. Якось Марія прокинулася вночі від телефонного дзвінка. «Подивись на свої пальці. В тебе їх ще 5?», почула вона, узявши слухавку. 

Проте «Народна трибуна» на погрози не зважала. Кожен день працівники вішали український прапор біля редакції, який вже на наступний ранок зникав. 

«Я знову прийшла до редакції з новим прапором. Бачу: йде до мене знайомий прокурор. Відкликав й каже: «Та скажи нарешті, щоб закінчив з цією грою. Бо його на тім прапорі повісять». Ну, думаю, якщо прокуратура так каже, то може таке бути», – розповіла дружина Корсака. 

Презентація

На зустрічі був присутній і сам учасник НРУ Олександр Гудима. Він додав, що «Народна трибуна» мала перевагу в тім, що юридично була органом Луцької міської ради. А отже офіційною газетою. До створення «Трибуни» існували газети-одноденки, які друкувалися з великим ризиком для життя. 

А їхня газета вирішила проблему зі забезпеченням людей інформацією. 

«Я цікавився працями про Народний рух України. І повірте, такого насиченого політичного життя як в Луцьку, не було в жодній області. Мітинги, мітинги, мітинги… У нас постійно щось відбувалося. І на мітингах кожна людина мала право виступити», – сказав Олександр Гудима.

Книгу вдалося видати завдяки підшивкам, які зберегли бібліотекарі у книгозбірнях. Ексдиректорка Волинської бібліотеки імені Олени Пчілки Людмила Стасюк розповіла, що старі випуски вже оцифрували.

«Всі ми жили в ту епоху. І це наша надія, молодість і революційна романтика. Про це ми розмовляли із письменником Ігором Павлюком. Він казав: «Такої газети, якою була «Народна трибуна» для волинян більше немає», – розповіла Людмила Стасюк. 

Читайте також: Більше, ніж газета. Архів тижневика «Сім’я і дім» відтепер у вільному доступі

Активістка Товариства Лева та Народного Руху України Зоя Навроцька тепло згадувала головного редактора газети й людей, яких вдалося зустріти у редакції часопису. Часто мистецтвознавиця відвідувала редакцію «на 15 хвилин», але залишалася на дві години. 

«Мене як музейника завжди займає, що потрібно щось зберегти. І я не тільки про художників та їх твори, а і про пересічних людей. «Народна трибуна» не лише правдиво інформувала, а й була пульсуючою точкою культурно-мистецького руху. Багато хто хотів би забути ті часи й переписати історію наново. Але ця книга не дозволить цього зробити. І оцифрована газета теж не дозволить цього», – промовила Зоя Навроцька. 

Зоя Навроцька

Історикиня та співробітниця Інституту культури пам'яті Леся Бондарук була наймолодшою дописувачкою до газети. Перша її публікація «Шляхами повстанців» з’явилася на сторінках газети після закінчення 11 класу. 

«Це «газета з характером», а саме державницьким характером», – наголосила Леся Бондарук. 

Читайте також: «В мене два досягнення в житті – це моя дитина і ця книга», – Леся Бондарук про нове видання

Леся Бондарук

Згодом «Народна трибуна» припинила свою роботу. Газета потребувала паперу, а грошей на нього не було. Коли Іван Корсак звільнився, то його родичі зрозуміли, що газета була для нього усім життям. Тому вирішили, щоб він продовжував свою місію й працю. 

Дочкою «Народної трибуни» стала газета «Сім’я і дім», яка пізніше переродилася в онлайн-видання «Район.in.ua». 

«Для нас дуже важливо знати, що було до, і на якій основі ми стоїмо. Ми стоїмо на плечах велетнів – на плечах Івана Феодосійовича й команди тодішньої «Трибуни». Попри зміну назви, цінності наші не змінилися. Це українська держава, її історія та культура. Як спадкоємці «Трибуни», кажу, що майбутнє журналістики є і воно в надійних руках», – додала керівниця інноваційних проєктів CID Media Group, Наталія Пахайчук. 

Читайте також: Яким був перший випуск газети «Сім’я і дім» і хто над ним працював