Пам’ятник народного воскресіння: Народний дім «Просвіти» став осередком українізації Закарпаття

07 Жовтня 2023, 16:30
Народний дім «Просвіти» в Ужгороді 3389
Народний дім «Просвіти» в Ужгороді

95 років тому в центрі Ужгорода було велелюдно – відкривали й посвячували Народний Дім і кінотеатр «Уранія». Він став для багатьох українцем центром популяризації української культури, національно-патріотичного виховання. Важливо, що спорудження відбувалося коштом коштів громади, тобто волонтерських зібрань. Саме тут у 1937 році учасники з’їзду «Просвіти» одностайно проголошували: «Ні русифікації! Ні московській мові і московським підручникам у наших школах! Закарпаття є і буде українським!»

 

На будівництво Народного дому взяли великий кредит від Словенського банку

Бездержавність українців зумовлювала їхнє важке економічне та культурно-освітнє становище у складі чужих держав. Спроба возз'єднання 22 січня з Українською Народною Республікою невдовзі завершилася поразкою. У травні 1919 р. в Ужгороді проголосили рішення увійти у склад Чехословаччини. Цей статус земель під назвою Підкарпатська Русь був закріплений 4 червня 1920 року міжнародним Сен-Жерменським договором у Франції.

Порівняно з попереднім угорським режимом, включення Закарпаття до Чехословацької республіки відіграло у відродженні духовності й культури та національної свідомості нашого народу позитивну роль. Це засвідчує діяльність народного культурно-просвітницького товариства «Просвіта», яке активно діяло, піднімаючи національно-політичне усвідомлення закарпатців.

Голова товариства адвокат Юлій Брагцайко, який незмінно очолював «Просвіту» до її ліквідації угорською владою у 1939 році, підкреслював, що сила і воля народу завжди будуть за тими, хто опиратиметься на мову народу і його традиції: «Ми хочемо рідну мову, ту дитину народу, занедбану, худобну та обдерту чужинцями, обхарити, приодіти та вивести в люде, щоби вона росла та нам допомагала». Головним напрямком праці товариства стало заснування по всьому краю читалень, а при них – курсів з подолання неграмотності, драматичних гуртків, хорових колективів, спортивних організацій, спілок об’єднань господарського характеру».

Ужгородській «Просвіті» у 20-х роках було дуже важливо мати власне велике приміщення із власним кінотеатром. Саме на цьому активні просвітяни тих часів постійно наголошували у місцевій пресі. Доктор історичних наук Павло Федака, який досліджував історію зведення цієї будівлі, пояснює, що власний кінотеатр розглядався, скоріше за все, як можливість заробити кошти, які надалі можна би було використовувати для розширення діяльності товариства, або погашення боргів, які, забігаючи наперед, переслідували «Просвіту» протягом усіх подальших років. Крім того, кінотеатр планували використовувати у просвітницьких цілях, демонструючи фільми, а також просто як зали для проведення урочистостей.

Просвітяни мусили шукати нові можливості, щоб вигравати інформаційну війну з прихильниками русофільства на Закарпатті. У 1923 році на Закарпатті виникло русофільське Общество ім.О.Духновича, керівники якого, спекулюючи на імені видатного просвітника, баламутили свідомість людей ідеями «русскости», внаслідок чого частина читалень «Просвіти» (часто нечесним способом) переходила на бік русофілів. 

Відтак побудова Народного Дому в Ужгороді набувала стратегічного значення у національному просвітництві місцевого населення. І на його спорудження громадою розпочали збір коштів. На палату руської (української) культури, «пам’ятник народного воскресіння», як його називали у колах просвітян, пожертви надходили від окремих осіб, організацій, установ, спілок, товариств, сільських громад, освітніх закладів, учителів і урядовців, селян і робітників, духовенства і лікарів, студентів і навіть школярів.

Зрозуміло, що народних коштів на грандіозну побудову не вистачало, тож «Просвіта» отримала великий кредит від Словенського банку в Ужгороді. Чимало допомогли і заможні благодійники: 100 тисяч чеських корун подарував особисто президент Масарик, великі власні кошти пожертвував голова товариства Юлій Бращайко, надсилали гроші американські заробітчани.

Спочатку Товариство добивалося у міській управі дозволу на ділянку під будівництво в центрі міста на площі Масарика. У 1927 проєкт розробили місцеві фахівці: архітектор Адальберт Фодор та інженер Еміліан Егреші. Майбутній Народний дім «Просвіти» передбачав величезну 4-поверхову будівлю товариства з житловими квартирами, публічною бібліотекою, пожежним спостережним постом, магазинами, готелем і рестораном. Однак міська влада не погодила будівництво, бо проти нього виступили торговці з ринку на Масариковій площі, котрі боялися втратити можливість заробити, якщо ярмаркову площу в цій частині міста забудують.

 

У 1927-му товариство придбало ділянку землі для спорудження кінотеатру на тодішній Другетовій площі – неподалік від центру. Там погодили і будівництво Народного дому, яке розпочали на початку 1928 року зусиллями місцевої фірми «Вінкельсбер» і тов. в Ужгороді».

Урочисте відкриття тривало два дні

Для остаточного втілення проєкту докупили і частину сусідньої ділянки, що належала кондитеру Ерннесту Заводніку. По завершенню – відбулося пишне урочисте відкриття, яке тривало два дні.

6 жовтня 1928 року Народний дім урочисто відкрили. У газетах тих часів писали, що того дня в кінотеатрі пройшла перша вистава, але скоріше всього на відкритті показували не фільм, а використали залу для театрального виступу. Основні заходи проходили у неділю, 7 жовтня, адже будівлю потрібно було перш за все освятити.

Спершу всі зібралися на службу в греко-католицькому кафедральному соборі, далі на Капітульній сформували колону, яка пройшла нинішніми вулицями Волошина, Корзо, площею Петефі і назад – через площу Корятовича до Народного дому «Просвіти». Там будівлю освятили, причому обряд цей проводив особисто єпископ Олександр Стойка. Потім були промови з балкону Народного дому для кількох тисяч просвітян, котрі з’їхалися на свято з усієї Підкарпатської Русі, і просто заполонили всю Другетову площу. Далі офіційну частину перенесли усередину Народного дому, до зали «Уранії». Закінчилося святкування балом у ресторані «Корона».

На святковій академії майбутній Президент Карпатської України Августин Волошин розкрив значення Народного дому у розвитку культури закарпатських українців та їх духовного відродження: «...стоїмо лише на початку культурного пробудження, ще ми далеко від того, щоби хвалитися свідомістю широких народних мас, знаємо, що не так легко одродитися народу, котрий так глибоко був притоптаний, знищений культурно і матеріально; знаємо, що ще велика праця стоїть перед нами. Але днешне свято наповнює нас надією, що сей дім культури буде в тій роботі центром об’єднання всіх сил народної культури. Най знає кожний русин, що в престольнім городі Підкарпатської Руси стоїть вже палата руської культури, вибудована працею своїх синів з поміччю своїх братів».

За дослідженням Павла Федака, назву «Уранія» для зали Народного дому 5 листопада 1927 року під час засідання запропонував священник, тодішній директор ужгородської жіночої учительської семінарії Віктор Желтвай. Уранія у грецькій міфології була музою астрономії. Саме таку назву з 1910 року носить відома віденська будівля, у якій розміщується кінотеатр, громадський центр і обсерваторія.

 

У Празі теж була своя «Уранія» – відомий з 1903 року театр, який вщент згорів у 1946-му. Тож, можливо, саме празька або віденська «Уранії» дала назву ужгородській.

Читайте також: Вертеп товариства «Просвіта» у Перечині на Закарпатті

Просвітянський дім мав найбільшу в місті залу

Народний дім у той час мав найбільшу в місту залу, яка могла вмістити 700 глядачів: 600 у партері і 150 на балконі. Просвітянський кінотеатр був першим публічним кінотеатром у місті, але сподівань своїх творців не виправдав – великих прибутків не приносив.

З місцевої преси відомо, що білетери та інший персонал кінотеатру працювали в уніформі з синьо-жовтими капелюхами та комірцями. Людей туди приходило багато лише у перші роки його роботи. Коли ж на початку 30-х у центрі міста відкрився модерний міський кінотеатр (у радянські часи названий «Москвою» у часи незалежності – «Ужгородом»), справи «Уранії» пішли геть погано. У газетах писали, що «Уранія» не витримує конкуренції, показує лише «слабкі» фільми, на які мало хто ходить.

Був період, коли взяти кінотеатр в оренду пропонував «Просвіті» той же орендар, який працював у міському кіно – «Ротман і ко», та врешті перевагу у середині 30-х віддали іншій фірмі – празькій «Меркур-філм», яка повністю замінила в «Уранії» звукове обладнання. Власне, навіть здача в оренду кінотеатру не покращила фінансового становища «Просвіти». Протягом усього часу від дня зведення Народного дому товариство було по вуха у боргах, які не в змозі було виплатити.

Навіть Павло Федака не знає, чи встигла таки «Просвіта» розрахуватися за кредити до 1938-го року, коли змушена була покинути свій Народний дім в Ужгороді. В угорський період цю будівлю використовували як філармонія. Там проводили репетиції і виступали місцеві співочі, танцювальні та музичні колективи.

 

Особливістю будівлі «Просвіти» є те, що передні адмінприміщення товариства і задні зала та хол кінотеатру являють собою по-суті дві окремі будівлі, які сполучаються між собою лише першим поверхом. Обабіч головного входу до Народного дому розміщувалися приміщення, від початку призначені для здачі в оренду. З правого боку з 1933-го року працювала аптека Олександра Галаса. У рекламах тих часів писали, що вона обладнана за столичним взірцем, видає ліки за рецептами лікарняних кас, має на складі всі спеціальні ліки, а також косметику для жінок. З лівого боку від входу працював магазин.

Вхідні двері до «Просвіти», до слова, досі залишилися оригінальними. Коли люди проходили всередину, потрапляли у просторий хол. Звідти можна було вийти у ліві бокові двері, потрапивши на сходи, які вели на верхні поверхи «Просвіти», далі придбати квитки у віконечках квиткових кас (поки при товаристві існував власний театр, працювали дві окремі каси: театральна та кінотеатру), скористатися туалетами, або через великі двері пройти просто до «Уранії».

Вже у радянські часи в холі прорубали ще одні двері, з правого боку. Через них можна було увійти до приміщення колишньої аптеки Галаса, яку в Будинку офіцерів переробили на офіцерську їдальню.

Читайте також: Столітній ювілей «Просвіти»: історія осередку в Жидичині

Бібліотека та старожитності

Зовні будівля «Просвіти» виглядає дуже просторою, однак приміщень у ній було не так уже й багато. Майже весь другий поверх займала бібліотека товариства, яка налічувала до 8 тисяч книжок. Надзвичайно цікавим був і музей товариства, експонати якого розмістили на третьому поверсі, у просторій актовій залі.

 

Спочатку старожитності для музею збирали і приймали від селян і містян Підкарпатської Русі активісти так званої музейної комісії при товаристві «Просвіта». Та у 1935-му вирішено було створити окреме музейне товариство «Руський Національний музей», яке мало би ширшу діяльність, могло залучати у свої ряди нових активістів, котрі би займалися пошуком і збереженням місцевих старожитностей.

Газета «Українське слово» за 1935-ий рік писала, що у момент створення окремого музейного товариства, музей «Просвіти» володів сотнею унікальних скарбів, серед яких була Острозька Біблія 1581 року, золоті сережки скитської культури, виорані у Буштині ще перед війною (йшлося про Першу світову війну) на так званім «Кривавім полі», цінна хустська кераміка, цінні «мальовила» на склі з Требушан, старі ікони тощо.

За словами Павла Федаки, усі цінності з бібліотеки та музею спішно евакуйовували з будівлі «Просвіти» у період з 1-го по 10-те листопада 1938-го, коли стало відомо, що Ужгород перейшов Угорщині. Книжки з бібліотеки частково відвезли до Перечина, цінні, разом з музейними експонатами передали Земському музею, який працював у будівлі старого жупанату (нині – Художній музей ім. Й.Бокшая). 

Вже у радянські часи експонати Земського музею передали для створення Закарпатського краєзнавчого музею. Саме там нині зберігаються, зокрема, й стародруки, на яких стоїть штампик «Просвіти». Відомо, що частину бібліотеки товариства передали також бібліотеці новоствореного Ужгородського університету.

 

У перші роки Незалежності просвітяни відсудили свій дім у військових

Десять років вірою і правдою служив Народний Дім правдивій товариству «Просвіта», був головною оселею українства краю. Могутній поштовх українському національному життю Закарпаття дав Всепросвітянський з’їзд в Ужгороді, який відбувся 17 жовтня 1937 року. У мітингу-маніфестації взяло участь близько 15 тисяч свідомих закарпатських українців, які репрезентували понад 300 поселень краю. 

Учасники ходи несли 128 синьо-жовтих прапорів, тисячі малих прапорців, 190 таблиць з назвами сіл, 10 стандартів. На чолі колони йшли 25 греко-католицьких священиків. Учасники з’їзду одностайно проголошували: «Ні русифікації! Ні московській мові і московським підручникам у наших школах! Немає тут ніяких  «русских», немає тут двох народів, є лише один народ – український! Закарпаття є і буде українським!»

Із листопада 1938 р. і донедавна використовувався спочатку угорською, а згодом радянською владою не за призначенням. У радянські часи колишній Народній дім перетворився на Будинок офіцерів. Військові провели там кілька добудов і перебудов, зокрема, добудували до правого коридору кінотеатру ряд невеличких кабінетів. Однак в цілому нічого не чіпали, залишивши оригінальними двері, вікна, підлогу, батареї, сходи, ковку, дерев’яні панелі тощо. «Просвіта» отримала собі приміщення у 1997 році, після кількох років суперечок з військовими.

Читайте також: Книжки з «Просвіти» виховували патріотів

Коментар
22/04/2024 Неділя
21.04.2024
20.04.2024
19.04.2024