Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Клуб «Просвіти» та його учасники, 1921 рік
Клуб «Просвіти» та його учасники, 1921 рік

Столітній ювілей «Просвіти»: історія осередку в Жидичині

16:24 19.02.2021
518

Виникнення просвітянського осередку в Жидичині було зумовлене давніми традиціями, а саме попередньою культурно-освітньою спрямованістю Жидичинського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря, діяльність якого припинилася у половині ХІХ століття.

Саме 19 лютого 1921 року була утворена Жидичинська філія Луцької повітової «Просвіти». Основною турботою жидичинського просвітянського осередку, як і луцької повітової «Просвіти» в цілому була боротьба за збереження самобутності української мови та української школи.

Читайте також: Старовинні фото Жидичинського монастиря

В умовах польського владарювання це було нелегкою справою. Потрібна була кропітка праця численних громадських діячів Волині, щоб отримати дозвіл приватно засновувати навчальні заклади, театри, бібліотеки – все те, що ставало центрами пасивного опору ополяченню.

Уся діяльність Луцької повітової «Просвіти» була підпорядкована сприянню підвищенню освітнього рівня волинян. Ця організація залишила у спадщину свою концепцію освіти, тобто навчання і виховання протягом усього життя.

Головним завданням «Просвіти» як культурно-освітнього товариства була позашкільна освіта, але впродовж десяти років вона опікала окремі ділянки і потреби народного життя.

З’їзд делегатів «Просвіти» відбувся 11 лютого 1921 року. На ньому прийняли заклик до українського вчительства, запалу української інтелігенції по вшануванню пам’яті Тараса Григоровича Шевченка. Жидичинці швидко відгукнулися на цей заклик.

Шевченківські вечори стали традиційним явищем. На них декламували багато віршів Великого Кобзаря, а це розвивало в односельців чуття мови, навики культури читання і ораторські здібності.

Жителька села Юлія Дмитрівна Кушнір, 1912 року народження, пригадувала, як іще в дитячому віці, вона декламувала шевченкові вірші. Портрет Кобзаря був у кожній хаті на почесному місці у вишитому рушнику.

«Просвіта» перебувала у тісному зв’язку із початковою школою. Програму розвитку народної освіти Луцька повітова організація вважала однією з основ демократизації і соціалізації.

Свій ідеологічний вплив на шкільництво «Просвіта» здійснювала через людей, які брали активну участь у діяльності організації. Член ради «Просвіти» священик Павло П’ятаченко читав у школі Закон Божий. Підтримував просвітницькі гасла і директор початкової школи Микола Пахолков.

Волинська духовна консисторія 5 квітня 1928 року видала наказ про те, що «мовою навчання Закону Божого в усіх школах мусить бути мова місцевого населення, рідна для дітей – православних учнів шкіл».

Мовою ж навчання у школах учнів таких молитов мусить бути мова церковно-слов’янська з одночасним тлумаченням молитов в рідній мові учнів. У школі щоденно викладали українську мову.

Знання учнів отримували своєрідне поглиблення у місцевому осередку «Просвіти». Для цього слугували різні форми залучення юні до участі у художньо-освітній діяльності. Це було додатком до освіти, її органічним продовженням.

Просвітяни розгорнули широку бібліотечну діяльність і цьому приділялася належна увага на засіданнях організації. Житель села Кульчин Федір Омелянович Бальбуза і жителька села Жидичин Лідія Йосипівна Жоменко пригадують, що у бібліотеці було багато хороших книг і періодичних видань.

Із «Відомостей про рух бібліотеки» Жидичинської філії за 1927 рік ми дізнаємося, що бібліотекою користувалися 113 дорослих і 57 дітей шкільного віку, всього 190 осіб.

Крім того, Жидичинська філія створила чотири похідні бібліотеки, котрі обслуговували філії в селі Озерце, Рудці Козинській та Кульчині, де очевидно не було, власних бібліотек.

Все це знаходило широкий резонанс серед населення. Поширення знань про історію України та знайомство з її літературними надбаннями сприяло духовному зростанню суспільства.

Важливе значення мав той факт, що простий селянський люд долучався до боротьби за чистоту української літературної мови.

«Хто одбився був від українського літературного руху або стояв оддалік від нього, а тепер хоче бути діяльним часником українського життя, – нехай першим ділом завдасть собі невеликого труда, щоб привчитися до тої літературної мови, якою орудує теперішнє українське життя», – так про роль мови у свій час нагадував Михайло Грушевський.

Таким чином, вирішуючи завдання просвітительства серед місцевого населення, Жидичинська філія Луцької повітової «Просвіти» постійно дбала про підвищення активності народу у боротьбі за якість освіти.

Початкова школа до початку просвітянської роботи була однобокою, вона зосереджувалася на засвоєнні необхідних азів наук. У 1920-1930-х роках освіта суттєво реформувалася, урізноманітнилася.

Учні початкових шкіл, молодь села здобули можливість для самовираження та самоствердження. У селі створили атмосферу посилення інтересу до рідної мови і рідної культури.

Читайте також: Модест Левицький викладав гігієну для просвітянок з Жидичина

Така увага громадського осередку до шкільних проблем сприяла не лише поширенню грамотності у середовищі селян, а й збагаченню кола їх духовних запитів.

При цьому існувала єдність школи, сім’ї і громадськості, про яку так багато говорили у радянські часи, але не могли досягнути при затиснутій у рамки системі навчання і виховання.

В умовах польського політичного впливу ця єдність ставала ще міцнішою, оскільки турбота про школу і поширення освіти проходила в єдиному руслі з національно-визвольним рухом у нашому краї.

Поруч з українською, у школі викладалася і польська мова, проте вона не набувала дальшого розвитку. Рідна мова звучала на літературних вечорах, у читальні, удома, в школі, у церкві, а тому вона знаходила широкий простір для піднесення.

Кожним кроком, проведеним засіданням чи масовим заходом «Просвіта» самовіддано служила національній ідеї.

Читайте також: Архітектурний слід екс-міністра УНР на теренах Ківерцівщини

Іраїда МАЙДАНЕЦЬ

Коментарі
Загрузка...
3 березня
Вчора
01.03.2021
28.02.2021
27.02.2021
26.02.2021
25.02.2021
24.02.2021