Бувають часи, коли найдієвішою зброєю є слово. І, якщо нема можливості вивести війська на поле бою, то замість них стають шеренги та плутонги віршів, повістей, маніфестів і програм. ХІХ століття стало саме такою епохою.

Українці, які втратили свою державу в другій половині XVIII століття, в нове століття ввійшли у складі двох великих імперій – Австрійської та Російської. 

В першій з них права місцевого населення не утискались як в другій. Можливостей для активнішого розвитку національної свідомості та культури було більше, тому Галичина, Буковина і Закарпаття стають землями, де українці почувались спокійніше, ніж в іншій частині України.

Українські землі ХІХ століття у складі Австрійської та Російської імперій

До слова, саме ХІХ століття було часом, коли сформувалися сучасні нації: українці, поляки, росіяни та інші. А тому про цей період можна говорити як власне протистояння українців з Росією, майже не вживаючи лапок. 

Продовжуючи свою політику попередніх десятиліть, російська влада і в ХІХ століття ввійшла з усіляких заборон щодо української культури і освіти. Спочатку вона наказала в місцевих навчальних закладах як учням, так і вчителям вживати лише російську мову, і ввела попередню цензуру книжок. 

Потім, у 1817 році, закрила Києво-Могилянську Академію. А щоб таке чудове місце не пустувало, то на місці одного з найстаріших вишів в українських землях створили Київську духовну академію під контролем російської церкви.

«Навіщо тим українцям Магдебурзьке право? Це пережиток минулого. Он у нас є міські думи. Нехай такі ж будуть і в Україні!» – в 1831 році царська влада остаточно скасовує Магдебурзьке право, яке існувало в Україні майже 400 років. 

Останнє право на самоврядування зразка середніх віків забрали у Києва 23 грудня 1834 року. Імператор Микола І заявив, що старовинні права міста «обернулися на шкоду і обтяження всьому складу міської громади».

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина десята: козаки – шпигуни і королі Європи

Ще у 1802 році в Києві поставили колону на честь Магдебурзького права міста

У відповідь на подібні рішення з боку царської влади українці створили у 1845 році першу таємну політичну організацію – Кирило-Мефодіївське товариство. 

«Щоб створити Україну, потрібно зруйнувати Росію», – написали у своїй програмі кирило-мефодіївці та закликали від Балтійського до Чорного моря створити федерацію слов’янських народів – Слов’янські Сполучені Штати. 

А ще прописали, що всі народи та культури тут в цих штатах мають бути рівними. І головне, щоб у федерації не було Росії.

Російські жандарми та цар такої програми, м’яко кажучи, не зрозуміли та розгнівались. Учасників товариства: Миколу Костомарова, Василя Білозерського, Пантелеймона Куліша, Миколу Гулака та інших після утримання за гратами відправили у заслання. 

Найтриваліший термін отримав Тарас Шевченко – за особистим рішенням імператора його віддали у солдати й відправили на Аральське море на 10 років без права писати та малювати.

Читайте також: У Нововолинську представили портрет Тараса Шевченка. якого вишила зв'язкова УПА

Так Тарас Шевченко виглядав після заслання. На той момент йому було 45 років

Після повернення з заслання учасники товариства у 1859 році створили організацію «Громаду». На відміну від своєї першої спроби, «Громада» була не таємною, а офіційно відомою. І більше займалась культурою і освітою, а не політикою.

В процесі цього просвітництва «Громади» почали поширюватися українськими землями. До руху колишніх кирило-мефодіївців долучились і хлопомани. Так зневажливо називали ту університетську молодь, яка відкидала своє шляхетське минуле і закликала служити «тому народові, серед якого живеш». 

Хлопомани вирушали на тривалий час з міст сільською місцевістю, щоб зібрати зразки українського побуту і культури. Вже через кілька років російська влада зрозуміла, що навіть така, на перший погляд, безневинна справа як написання і друк україномовної літератури, це серйозна проблема для неї. 

Чим далі, тим частіше і масовіше лунали голоси про «українців», а не про «малоросів», а такі заяви сильно турбували царську владу. 

В 1863 році був поширений таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва для цензурних комітетів в українських, білоруських і балтійських землях. За цим документом заборонялося видання українською мовою будь-яких книг, крім художньої літератури. 

Бо ж спочатку «малороси» (так тоді називали в Російській імперії українців) доб’ються визнання самостійності своєї мови, а потім «заявлятимуть претензії на автономію Малоросії».

Читайте також: Написана американцем з українською душею: у Луцьку презентували виставу про Шевченка та Кирило-Мефодіївське братство

Текст Валуєвського циркуляра 1863 року

Українці збільшили кількість україномовних художніх книжок, почали ставити в театрі україномовні вистави, друкувати свої твори за кордоном (в тому ж таки Львові, який був у складі Австрійської імперії) і ввозити літературу до Києва і на Лівобережжя.

Реагуючи на це, імператор Олександр ІІ в 1876 році в німецькому курорті Бад-Емсі підписав указ, яким ще більше обмежував українську мову в культурній сфері. За Емським указом наша мова могла фактично вживатися лише у побуті: театр, книгодрукування, освіта, література, церква – її забороняли майже всюди.

Але зупинити ріст свідомості українців ні циркуляри, ні укази не могли. В кінці ХІХ століття трапилося те, чого так остерігався цар і його оточення: в українському середовищі з’являються політичні організації та партії, які говорять за повну незалежність України.

У 1891 році активна харківська студентська молодь поїхала на могилу Тараса Шевченка в Каневі. Так виникла таємна політична організація «Братство тарасівців». 

Спочатку вони обіцялися усіма можливими методами поширювати ідеї Кобзаря серед народу. А через деякий час активніша частина братства пішла в політичну площину діяльності.

Читайте також: В інстаграмі з'явилася сторінка віртуального Тараса Шевченка

Фото учасників Братства тарасівців у Харкові у 1891 році

Юрист Микола Міхновський з тарасівців налагоджує контакти з галицькими діячами, возить звідти українську літературу, а в 1900 році пише брошуру «Самостійна Україна». Серед всього, в цій програмі були й такі слова: 

«Україна для українців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя».

Читайте також: Адвокат українців: 150 років від дня народження ідеолога української державності Миколи Міхновського

Микола Міхновський

У ХХ століття українці вступили зі своїми першими політичними партіями, налагодженими контактами між наддніпрянськими та західноукраїнськими діячами, закликами до боротьби й чіткими кордонами своєї землі:

«Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна – республіка робочих людей».

Брошура «Самостійна Україна»

Читайте також: Росія в останні десятиліття: від імперських амбіцій до розпаду