Дев’ять століть війни з росією. Частина одинадцята: боротьба за свідомість українців у XIX столітті

17 Січня 2024, 15:21
Деньєр Генріх. Тарас Шевченко серед приятелів, 1859 рік 5454
Деньєр Генріх. Тарас Шевченко серед приятелів, 1859 рік

Бувають часи, коли найдієвішою зброєю є слово. І, якщо нема можливості вивести війська на поле бою, то замість них стають шеренги та плутонги віршів, повістей, маніфестів і програм. ХІХ століття стало саме такою епохою.

Українці, які втратили свою державу в другій половині XVIII століття, в нове століття ввійшли у складі двох великих імперій – Австрійської та Російської. 

В першій з них права місцевого населення не утискались як в другій. Можливостей для активнішого розвитку національної свідомості та культури було більше, тому Галичина, Буковина і Закарпаття стають землями, де українці почувались спокійніше, ніж в іншій частині України.

Українські землі ХІХ століття у складі Австрійської та Російської імперій
Українські землі ХІХ століття у складі Австрійської та Російської імперій

До слова, саме ХІХ століття було часом, коли сформувалися сучасні нації: українці, поляки, росіяни та інші. А тому про цей період можна говорити як власне протистояння українців з Росією, майже не вживаючи лапок. 

Продовжуючи свою політику попередніх десятиліть, російська влада і в ХІХ століття ввійшла з усіляких заборон щодо української культури і освіти. Спочатку вона наказала в місцевих навчальних закладах як учням, так і вчителям вживати лише російську мову, і ввела попередню цензуру книжок. 

Потім, у 1817 році, закрила Києво-Могилянську Академію. А щоб таке чудове місце не пустувало, то на місці одного з найстаріших вишів в українських землях створили Київську духовну академію під контролем російської церкви.

«Навіщо тим українцям Магдебурзьке право? Це пережиток минулого. Он у нас є міські думи. Нехай такі ж будуть і в Україні!» – в 1831 році царська влада остаточно скасовує Магдебурзьке право, яке існувало в Україні майже 400 років. 

Останнє право на самоврядування зразка середніх віків забрали у Києва 23 грудня 1834 року. Імператор Микола І заявив, що старовинні права міста «обернулися на шкоду і обтяження всьому складу міської громади».

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина десята: козаки – шпигуни і королі Європи

Ще у 1802 році в Києві поставили колону на честь Магдебурзького права міста
Ще у 1802 році в Києві поставили колону на честь Магдебурзького права міста

У відповідь на подібні рішення з боку царської влади українці створили у 1845 році першу таємну політичну організацію – Кирило-Мефодіївське товариство. 

«Щоб створити Україну, потрібно зруйнувати Росію», – написали у своїй програмі кирило-мефодіївці та закликали від Балтійського до Чорного моря створити федерацію слов’янських народів – Слов’янські Сполучені Штати. 

А ще прописали, що всі народи та культури тут в цих штатах мають бути рівними. І головне, щоб у федерації не було Росії.

Російські жандарми та цар такої програми, м’яко кажучи, не зрозуміли та розгнівались. Учасників товариства: Миколу Костомарова, Василя Білозерського, Пантелеймона Куліша, Миколу Гулака та інших після утримання за гратами відправили у заслання. 

Найтриваліший термін отримав Тарас Шевченко – за особистим рішенням імператора його віддали у солдати й відправили на Аральське море на 10 років без права писати та малювати.

Читайте також: У Нововолинську представили портрет Тараса Шевченка. якого вишила зв'язкова УПА

Так Тарас Шевченко виглядав після заслання. На той момент йому було 45 років
Так Тарас Шевченко виглядав після заслання. На той момент йому було 45 років

Після повернення з заслання учасники товариства у 1859 році створили організацію «Громаду». На відміну від своєї першої спроби, «Громада» була не таємною, а офіційно відомою. І більше займалась культурою і освітою, а не політикою.

В процесі цього просвітництва «Громади» почали поширюватися українськими землями. До руху колишніх кирило-мефодіївців долучились і хлопомани. Так зневажливо називали ту університетську молодь, яка відкидала своє шляхетське минуле і закликала служити «тому народові, серед якого живеш»

Хлопомани вирушали на тривалий час з міст сільською місцевістю, щоб зібрати зразки українського побуту і культури. Вже через кілька років російська влада зрозуміла, що навіть така, на перший погляд, безневинна справа як написання і друк україномовної літератури, це серйозна проблема для неї. 

Чим далі, тим частіше і масовіше лунали голоси про «українців», а не про «малоросів», а такі заяви сильно турбували царську владу. 

В 1863 році був поширений таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва для цензурних комітетів в українських, білоруських і балтійських землях. За цим документом заборонялося видання українською мовою будь-яких книг, крім художньої літератури. 

Бо ж спочатку «малороси» (так тоді називали в Російській імперії українців) доб’ються визнання самостійності своєї мови, а потім «заявлятимуть претензії на автономію Малоросії».

Читайте також: Написана американцем з українською душею: у Луцьку презентували виставу про Шевченка та Кирило-Мефодіївське братство

Текст Валуєвського циркуляра 1863 року
Текст Валуєвського циркуляра 1863 року

Українці збільшили кількість україномовних художніх книжок, почали ставити в театрі україномовні вистави, друкувати свої твори за кордоном (в тому ж таки Львові, який був у складі Австрійської імперії) і ввозити літературу до Києва і на Лівобережжя.

Реагуючи на це, імператор Олександр ІІ в 1876 році в німецькому курорті Бад-Емсі підписав указ, яким ще більше обмежував українську мову в культурній сфері. За Емським указом наша мова могла фактично вживатися лише у побуті: театр, книгодрукування, освіта, література, церква – її забороняли майже всюди.

Але зупинити ріст свідомості українців ні циркуляри, ні укази не могли. В кінці ХІХ століття трапилося те, чого так остерігався цар і його оточення: в українському середовищі з’являються політичні організації та партії, які говорять за повну незалежність України.

У 1891 році активна харківська студентська молодь поїхала на могилу Тараса Шевченка в Каневі. Так виникла таємна політична організація «Братство тарасівців». 

Спочатку вони обіцялися усіма можливими методами поширювати ідеї Кобзаря серед народу. А через деякий час активніша частина братства пішла в політичну площину діяльності.

Читайте також: В інстаграмі з'явилася сторінка віртуального Тараса Шевченка

Фото учасників Братства тарасівців у Харкові у 1891 році
Фото учасників Братства тарасівців у Харкові у 1891 році

Юрист Микола Міхновський з тарасівців налагоджує контакти з галицькими діячами, возить звідти українську літературу, а в 1900 році пише брошуру «Самостійна Україна». Серед всього, в цій програмі були й такі слова: 

«Україна для українців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя».

Читайте також: Адвокат українців: 150 років від дня народження ідеолога української державності Миколи Міхновського

Микола Міхновський
Микола Міхновський

У ХХ століття українці вступили зі своїми першими політичними партіями, налагодженими контактами між наддніпрянськими та західноукраїнськими діячами, закликами до боротьби й чіткими кордонами своєї землі:

«Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна – республіка робочих людей».

Брошура «Самостійна Україна»
Брошура «Самостійна Україна»

Читайте також: Росія в останні десятиліття: від імперських амбіцій до розпаду

Коментар
18/04/2024 Четвер
18.04.2024
17.04.2024