Перша згадка, городище та німецькі колоністи: історія села Кияж на Волині

13 Січня 2024, 16:36
Киязьке Городище. Фото 2023 року 5083
Киязьке Городище. Фото 2023 року

Для невеличкого села Кияж, що на Рожищенщині, про існування якого напевно знають не багато волинян, це ще один рік в його багатовікової історії. 

Час заснування села визначили за першою писемною згадкою. Його віднайшла в репринтному виданні «Луцького Євангіліє» у 2012 році тогочасна провідна спеціалістка давньої історії Волинського краєзнавчого музею, нині завідувачка музею історії Луцького братства Олена Бірюліна

Дата написання Євангелія відзначена на палітурці (в літо 6991 індикта), тобто за григоріанським календарем в 1483 році. 

Серед покрайніх вкладних записів в так званому Луцькому (або Красносельському) Євангелії другої половини XV століття є один рукописний запис 1483 року (стор. 153 зв.), в якому міститься інформація про дарування сіл Доросині та Кіяж Красносельському монастирю під Луцьком.

Вкладний рукописний запис 1483 року (стор. 153 зв.), в Луцькому (або Красносельському) Євангелії про дарування сіл Доросині та Кіяж Красносельському монастирю під Луцьком
Вкладний рукописний запис 1483 року (стор. 153 зв.), в Луцькому (або Красносельському) Євангелії про дарування сіл Доросині та Кіяж Красносельському монастирю під Луцьком

Запис: 

«Сє азъ пан Wлизар Кирдhєвич маршалко Волынскои землh староста луцкии с жєною своєю Фєдосъєю записоуваєм на вhки вєком имhнє Wтчизны нашєи то єсъ сєло Доросын а Кіяж (або Киаж – О.Б. ) со всhм на всє як ся собh маєть з бортною зємлєю з нивами и сєножатми с(вя)т(о)му вєликому сп(а)су на ма(на)стыр красносєлски под Луцком и жадєн мои крьвнии не маєт тог(о) нарушити. А хтоб мhл нарушити рассудится со мною в д(є)нь с(у)дныи прєд ми(ло)стивым б(о)гом в лhт(о) SЦЧА (6991, тобто 1483) и(н)д(икта) А (1)».

Ще одну версію походження назви села Кияж, пояснив у своїй статті «Кияни і Кияніди» професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, лінгвіст-поліглот Костянтин Тищенко. Досліджуючи іранські сліди в топоніміці України він виявив цікаві мовні деталі.

Тривала присутність іранців – скіфів, аланів, сарматів, парфянців – на наших землях засвідчена в численних назвах населених пунктів, річок та озер України. Найбільші річки – Дон, Дунай, Дніпро, Дністер – дістали свої назви саме від тих племен, у кожній з них залишився компонент «дон», «дн» (річка).

Читайте також: У Рівному музейники зацифрували 176 предметів різних археологічних культур

Костянтин Тищенко
Костянтин Тищенко

Костянтин Тищенко, за його зізнанням, натрапив на докази історичності князя Кия, як засновника Києва випадково. Серед сучасних персів досі зустрічається давнє ім’я Дехкія, пояснив професор, що означає «сільський староста». 

Відомо, що «дех» перською мовою означає «село», другий компонент імені – «кія» – якраз і допоміг вийти на проблему історії Києва. Костянтин Тищенко почав шукати споріднені слова у перській мові, проте виявив їх лише серед застарілої, архаїчної лексики.

Ось що розкриває ретельно укладений персько-російський словник, який сьогодні вважається бібліографічною рідкістю:

«Кия (застаріле): 1) володар, владика; пан; падишах, цар, король; імператор, цісар; 

2) губернатор, правитель; 

3) витязь, герой, богатир; …

5) чоловіче ім’я.

Кей (застаріле): 1. У множині – кеян: 

1) падишах, цар; володар;  

2) киянід (представник династії Киянідів).  2. Киянідський, належний до династії Киянідів. 3. Перший компонент імен падишахів династії Киянідів, наприклад: Кейхосров – Хосров Киянід.

Кеян: 1). Множина від кей. 2). Династія Киянідів.

Киян (застаріле): …3) чоловіче ім’я.

Кияни (застаріле): падишахський, царський; 2) киянідський, належний до династії Киянідів.

Киязянд (застаріле): цар царів, великий цар».

Усі перські слова цієї групи є застарілими – це ознака їхньої давності. Крім того, зауважує професор, стають зрозумілими й прозорими численні українські назви з цим самим коренем зі слов’янськими та тюркськими суфіксами. 

Чий город? – Київ. У назвах річки Киянки, селища Києвець на Дунаї суфікс показує, що вони належать Киянідам. Сюди ж слід віднести Кийданці, Кийлів, Кияж та інші. Молот-киянку, вважає професор, можна пов’язати з давньоіранським символом влади. 

Це не що інше, як булава – зброя і водночас царський атрибут.

Читайте також: На Волині археологи виявили митну пломбу періоду Київської Русі

Киянка – дерев’яний молоток інструмент бляхарів в Україні.
Киянка – дерев’яний молоток інструмент бляхарів в Україні.

Третя версія, походження назви села Кияж, на мою думку, як кажуть притягнута «за вуха», є більш сучасною в історичному вимірі легендою, адже пов’язує перш за все село з сусіднім селом Доросині і його за легендою засновника, Дороша Синього

Тобто людину яку ідентифікували не тільки за іменем, а й прізвищем що ввійшло в ужиток для простолюдинів в XIII-XIV столітті. На мою думку, село Доросині заснували після перших нападів ординців в 1240 році, коли вихідці окружних сіл, змушені були ховатись в низинній, заболоченій місцевості, від людоловів монголо-татар. 

А щоб читач сам зробив для себе висновок, де правда на його думку, наводжу легенду яка була викладена Степаном Швансом в його книзі «На шляхах звивистих…»:

«З усіх жителів спаленого селища (татарами) зосталися лише (три брати?) на прізвисько Сині. За легендою, вони в той трагічний час були далеко від домівки… Найстаршого звали Дорош (менші Кий і німий Мирін, саме вони заснували села Кияж і Немир)».

Киязьке Городище – Капище. Фото 2023 року
Киязьке Городище – Капище. Фото 2023 року

Киязькі Городища, а було ще і давніше, як згадував старожил, Іван Шинкарук (Солтис), в урочищі «Дідилово», двісті метрів на північ від села, на підвищені, де тепер облаштований шлюз та численні знахідки дохристиянського періоду на території села дають підстави для твердження про дуже давню, багатовікову історію села Кияж.

Читайте також: В похованні найбільше вразила блакитна стрічка, або Як хлопчик з Володимира став дослідником Олександром

Топографічна карта 2006 року
Топографічна карта 2006 року

Сусідами села є близькі села Доросині, Вічині, Тристень які входять до Доросинівської об’єднаної сільської ради. З селом Доросині, Кияж підтримував чи не найтісніші звязки, адже ще з давніх часів землі наших сіл належали родині Олізара Шиловича, воєводи Волинського і старости Луцького в 1400-х роках.

З моменту побудови церкви в Доросині, Кияж був приписаний до парафії Свято-Луківського храму. Проте, з волі Божої, зусиллям громади та благодійників у 2013 році побудували храм Ікони Почаївської Божої матері Православної Церкви України.

Храм Ікони Почаївської Божої матері Православної Церкви України в селі Кияж, 2023 рік
Храм Ікони Почаївської Божої матері Православної Церкви України в селі Кияж, 2023 рік

Частина мешканців села, які відносять себе до християн Віри Євангельської – п'ятидесятників, також, нещодавно, збудували Дім Молитви, який є єдиним в окрузі.

Дім Молитви
Дім Молитви

Німецькі колоністи та Юзефіни

Національний склад Волині, як і села раніше був строкатіший ніж зараз. Про розмаїття національностей у Волинській губернії, куди входила сучасна Волинь свідчать дані перепису 1891 року. 

Згідно цього перепису, українці в губернії складали близько 70% мешканців – один із найнижчих показників українства в підросійській Україні, тоді як у Харківській губернії проживало близько 90% українців. 

На східній окраїні села, з другої половини XVIII століття поселилися німці та заснували колонію Юзефіни (Josefiny-Kijasch). Вони були приписані до молитовного будинку (в 1924 р. Pastor Kersten die Gemeinde) в колонії Нові Доросині.

Читайте також: Німецькі сліди: як на Волині збирають матеріали для музею про колоністів

 

 

Карта 1867 року. Внизу колонія Юзефіни
Карта 1867 року. Внизу колонія Юзефіни

Колоністи з Юзефіни заснували й своє кладовище. Саме кладовище не розорювалось. Нині територія заросла деревами та чагарниками. Хоча на місці могил досьогодні ростуть квіти висаджені в 30-х роках ХХ століття.

Колоністи привезли нові технології в обробітку землі, реманент (січкарні, кирати, залізні плуги). Показували приклад в культурі утримання осель, подвір’я та господарських споруд. 

Односельці тепло згадують сім’ї Карла Шульца і його одинадцять дітей, сім’ї Баумгарт і Гартке, які відгукувались на кожну біду в селі. Антиподом вище названим сім’ям була сім’я Германа, як називали їх в селі, German Tober. 

Зліва зверху Карл Шульц та знизу його дружина Hulda geb. Tober. Справа син Карла з дружиною. Фото 1920-их років. Колонія Юзефіни в селі Кияж
Зліва зверху Карл Шульц та знизу його дружина Hulda geb. Tober. Справа син Карла з дружиною. Фото 1920-их років. Колонія Юзефіни в селі Кияж

Початок Першої Світової війни призвів до масових депортацій волинських німців. Так, відповідно до «Найвищого затвердженого положення Ради Міністрів від 2 лютого 1915 року» про виселення у віддалені райони Росії й про відчуження майна австрійських, угорських та німецьких підданих різко змінило картину їхньої чисельності та розселення. 

Закінчення війни та революція 1917 року не сприяли поверненню їх на обжиті волинські землі. А ті що повернулись, продовжували своє нелегке селянське життя в колонії Юзефіни.

Читайте також: Спадщина волинських голендрів: хто вони і куди зникли

Німецьке видання. Згадка про колонію Юзефіни в селі Кияж. «Волинські колонії на Волині»
Німецьке видання. Згадка про колонію Юзефіни в селі Кияж. «Волинські колонії на Волині»

Ріки та меліорація

На крутосхилах села, що зросло на водорозділі двох річок, Стоходу і Стиру беруть витоки декількох потоків вод, які «народжуються» після танення снігів чи зливних дощів. 

Ці води, які пливуть від села Романів та сіл Хорохорин та Верхи Луцького району і зливаються в один потік біля Кияжа і впадають біля села Раймісто в річку Стохід, аби донести свої води до Прип’яті, Дніпра. Неблизький путь долає безіменна киязька краплина, аби попасти в Чорне море. 

Річку, яка протікає на захід від села, киязьці до середини ХІХ століття називали Бистриця. ЇЇ заплава була в давніші часи широкою, болотистою. Щоб переїхати річку в напрямку Вічинь та Тристеня облаштували три мости. 

Ширина річки, яка проглядається і зараз, складала близько шістдесяти метрів. Ця річка була більш бурхлива з швидкою течією. 

До другої половини ХХ століття, ґрунти були менш розорані, що стримувало змивання ґрунту до низин. Проведена меліорація значно понизила рівень ґрунтових вод перетворивши повноводі річечки у потічки. 

Німці з колонії Юзефіни, вміло прокопаними рівчаками, які вони називали «хвосами», досить швидко знижували рівень ґрунтових вод на своїх наділах. За часів Російської імперії були зроблені перші спроби меліорації. 

Безробітних, за державний кошт, направляли на копання відвідних каналів від боліт, заплав. Ці канали в народі називали «кацапськими». 

Читайте такожІсторія німецької колонії Вовнянка та виробництва сукна у Рожищі

За часів Польщі меліоративні роботи були ще більш масштабними. Вирівняли основне русло перетворивши річку у копаний канал, який німці та поляки називали Хвосою. Ця назва річки закріпилась на польських картах і почала застосовуватись жителями Кияжа в щоденному вжитку. 

Навіть за таких меліоративних робіт в середині 60-х років річка була повноводною. Близько ста метрів в обидві сторони від мосту в Кияжі глибина сягала чотири й більше метрів. 

Ці, та багато інших цікавих подій відображені в моїй новій книзі «Кияж. З глибин віків», яка вийшла до 540-ї річниці першої писемної згадки про село Кияж.

Обкладинка книги
Обкладинка книги

Читайте також: 

Коментар
17/04/2024 Середа
17.04.2024
16.04.2024